Рішення

від 23.01.2024 по справі 640/11915/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року №640/11915/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція 112" до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агенція 112" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від №01612615050105 від 28.01.2020; №01622615050105 від 28.01.2020; №0163261514010501 від 28.01.2020.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.06.2020 залишено позовну заяву без руху та надано строк на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Окружного адміністративного судочинства України від 25.06.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

На виконання вимог Закону України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративну справу № 640/11915/20 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24 липня 2023 року прийнято адміністративну справу до провадження та постановлено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті контролюючим органом безпідставно з огляду на те, що податковий кредит позивачем сформовано за реально здійсненими господарськими операціями та на підставі належним чином оформлених первинних документів, натомість посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження та отримання у ньому свідчень посадових осіб контрагентів позивача не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій. Також позивач вказує на порушення відповідачем процедури проведення перевірки.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позову. Мотивуючи відзив, відповідач зазначає, що первинні документи (договори, видаткові та податкові накладні), які надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ ТОВ «Ліліон Вест», складені з грубим порушенням норм закону України (заднім числом) та не можуть враховуватись при веденні бухгалтерського та податкового обліку. Крім того, згідно з даними АІС «СФП» засновник ТОВ «Ліліон Вест» заперечує здійснення фінансово-господарської діяльності Товариства.

Щодо господарських операцій з ТОВ «Вальтерія», то відповідач зазначає, що за результатами проведеного аналізу наявної податкової інформації встановлено відсутність у ланцюгу постачання виконавця наданих робіт (послуг) та відповідно відсутні необхідні матеріальні, технічні та трудові ресурси у ТОВ "ВАЛЬТЕРІЯ" для надання даних робіт (послуг) власними силами. Окрім того, кримінальне провадження за №32017100050000045 від 19.09.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, свідчить про факт реєстрації ТОВ «Вальтерія» без мети ведення фінансово-господарської вільності.

Також у відзиві відповідач просить викликати в судове засідання в якості свідків: ОСОБА_1 , засновника ТОВ «ВАЛЬТЕРІЯ», з метою надання пояснень відносно здійснення ТОВ «Агенція 112» та ТОВ «ВАЛЬТЕРІЯ» фінансово-господарської діяльності та підтвердження факту неведення фінансово-господарської діяльності; ОСОБА_2 , засновника ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ», з метою надання пояснень відносно здійснення підприємством ТОВ «Агенція 112» та ТОВ «ЛІЛІОН ВЕСТ» фінансово-господарської діяльності та підтвердження факту неведення фінансово-господарської діяльності.

Окрім того, відповідач просить призначити розгляд справи з викликом сторін в судове засідання.

Своє чергою, позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідачем порушено порядок повідомлення про проведення перевірки, оскільки наказ про призначення перевірки надісланий на адресу платника податків не до, а під час проведення перевірки. Також позивач зазначає, що інформація про наявність кримінальних проваджень без остаточного вироку у справі не може прийматися до уваги як належний доказ. Жодного вироку щодо посадових осіб або ж підприємства позивача, або ж його контрагентів відповідачем не надано.

При вирішенні клопотання відповідача про виклик свідків суд враховує, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 91 КАС України показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 92 КАС України виклик свідка здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити. Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання у справі.

До відзиву відповідачем додано копії доказів щодо фінансово-господарської діяльності ТОВ «Агенція 112» у відповідні періоди.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, відповідачем надано суду письмові докази, які містять дані про обставини, для повідомлення яких відповідач просить викликати та допитати свідків.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням предмету спору та змісту позовних вимог, наявних у справі матеріалів, судом не встановлено підстав для задоволення клопотання відповідача про виклик свідків.

Що стосується клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача, то суд зазначає наступне.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За правилами частини шостої статті 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, а також якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Отже, питання щодо виклику учасників справи для надання пояснень у справі вирішується судом з урахуванням необхідності заслуховування таких пояснень.

З огляду на характер спірних правовідносин у цій справі, суд не вбачає необхідності надання пояснень сторонами у зазначеній справі у ході її розгляду, у зв`язку з чим підстави для розгляду справи за участю сторін відсутні.

Окрім того, зі свого боку відповідач не позбавлений можливості викласти свої заперечення проти позову у відзиві на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 КАС України, а також надати свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених позивачем у відповіді на відзив (у разі його подання позивачем) пояснень, міркувань та аргументів і мотиви їх визнання або відхилення, як це передбачено статтею 164 КАС України.

Також Київський окружний адміністративний суд не позбавляє учасників справи ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень, подавати відповідні докази.

Суд також зауважує, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників.

Крім того, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про доцільність допущення процесуального правонаступництва у відношенні відповідача на підставі статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України №893 від 30 вересня 2020 року «Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби» Кабінет Міністрів України постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком, в якому зазначено Головне управління Державної податкової служби у м. Києві.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №893 від 30 вересня 2020 року територіальні органи Державної податкової служби, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, продовжують здійснювати свої повноваження та функції до утворення Державною податковою службою територіальних органів згідно з абзацом четвертим пункту 3 цієї постанови та прийняття рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються.

Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 22 жовтня 2020 року внесено рішення №1000741100011086626 засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації.

За наведених обставин, з 22 жовтня 2020 року Головне управління Державної податкової служби у м. Києві перебуває у стані припинення, а повноваження та функції даного органу передано до Державної податкової служби України.

Крім цього, 30 вересня 2020 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1000741030008085321 про створення Головного управління ДПС у м. Києві в якості філії (іншого відокремленого підрозділу) у складі Державної податкової служби України.

Враховуючи дані обставини та з огляду на норми статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вбачає необхідним замінити відповідача - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) його правонаступником, яким є Головне управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ 44116011).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, наявні у справі, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 п. 79.1 ст.79 Податкового кодексу України (далі ПК України), на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 17.12.2019 № 4961 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «АГЕНЦІЯ 112 з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ "ЛІЛІОН ВЕСТ" за лютий 2017 року показників декларацій з податку на додану вартість та за 2017 рік - показників фінансової звітності з їх відображення у декларації з податку на прибуток підприємства, з TOB "ВАЛЬТЕРІЯ" за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображення у декларації з податку на прибуток підприємства.

За результатами проведення перевірки контролюючим органом складено акт від 27.12.2019 № 259/26-15-05-01-01/37968275 (далі - Акт перевірки) та встановлено порушення вимог:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 85.2 ст. 85, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України від, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 51164,00 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 51164,00 грн, та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податку на прибуток у сумі 576721,00 грн.

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного та суму 2547,00 грн.

- п. 121.1, ст. 121 ПК України, встановлено незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 ПК України строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю.

Окрім того, Головним управлінням ДПС у м. Києві складено акт від 23.12.2019 №900/26- .5-05-01-05/37968275 про ненадання документів під час перевірки.

У подальшому, на підставі вказаного Акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №01612615050105; №01622615050105 та №0163261514010501 від 28.01.2020.

Позивач, вважаючи вказані рішення протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.

За приписами підпункту 4.1.4. пункту 4.1. статті 4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується, у тому числі, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Згідно з підпунктами 16.1.2.-16.1.5. пункту 16.1. статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний, зокрема: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи; подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов`язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов`язкова зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

У свою чергу, відповідно до статей 19, 20 ПК України, контролюючі органи виконують такі функції, крім особливостей, передбачених для державних податкових інспекцій статтею 19-3 цього Кодексу, окрім іншого: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків; контролюють своєчасність подання платниками податків та платниками єдиного внеску передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків, зборів, платежів.

Контролюючі органи мають право, зокрема: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (підпункт 20.1.4. пункту 20.1.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (підпункт 20.1.18. пункту 20.1.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи (підпункт 20.1.19. пункту 20.1.).

Водночас, посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані, окрім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно відповідно з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій (підпункти 21.1.1., 21.1.4. пункту 21.1. статті 21 ПК України).

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпунктів 14.1.36., 14.1.153., 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами підпункту 134.1.1 пункту 134.1. статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які визначені відповідними положеннями цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку №11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 № 20 зобов`язання визнається, якщо його оцінка може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок його погашення. Якщо на дату балансу раніше визнане зобов`язання не підлягає погашенню, то його сума включається до складу доходу звітного періоду.

Відповідно до пункту 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Відповідно до пунктів 5-6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на підставі первинних документів, оформлених за результатами господарських операцій з контрагентами, в бухгалтерському обліку відображені витрати та зменшення активів у вигляді оплати вартості послуг та товару.

Натомість, відповідачем жодним чином не спростований юридичний зв`язок надання послуг та поставки товару позивачу та його оплати останнім на користь контрагентів.

Відповідно до пункту 185.1. статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За приписами пункту 187.1. статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з пунктом 198.1. статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).

Пунктом 198.3. статті 198 Кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6. статті 198 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, наведені норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та витрати по придбанню товарів (робіт, послуг) у зв`язку з їх реальним придбанням та на підставі відповідних первинних документів, у тому числі, розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом статей 1, 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та підтвердження понесених платником податку витрат внаслідок господарської діяльності, мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними документами, які відображають реальність таких операцій. У свою чергу, сума податку для включення до податкового кредиту повинна бути підтверджена податковою накладною, виписаною постачальником на операцію з постачання товару (послуг) і зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже, за умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Кодексу, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо контролюючий орган не доведе зворотне.

Наведене узгоджується як з нормою абзацу першого пункту 56.4 статті 56 Кодексу, відповідно до якої обов`язок доведення, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Кодексом або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладено саме на контролюючий орган, так і з нормою підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК щодо презумпції правомірності рішень платника податків, які в сукупності закріплюють презумпцію добросовісності податкової поведінки платника податків.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків сформував свої дані податкового обліку, не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Визначальним щодо податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є сукупність обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій.

Отже, висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2022 у справі №908/1719/21(908/2090/21).

У взаємозв`язку з наведеними обставинами та нормами Кодексу, здійснивши юридичний аналіз зібраних у справі доказів суд встановив, що взаємовідносини позивача з контрагентами ґрунтувалися на договірних засадах, в межах яких складалися первинні документи, зокрема, видаткові та податкові накладні, акти приймання-передачі. Оплата товарів підтверджувалась в ході перевірки банківськими виписками про перерахунок на користь контрагентів вартості товарів.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Агенція 112», як замовником, та ТОВ «Вальтерія», як підрядником, укладено договір підряду №270516-Р від 27.05.2016 р.

Предметом вказаного договору стали малярні роботи з нанесення вогнестійкого матеріалу на металоконструкціях приміщення.

Вартість послуги складала 842 753, 34 грн (п. 2.1 Договору), яка проводиться в безготівковому порядку в національній валюту України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок підрядника (до п. 2.3 Договору).

За результатом наданих послуг сторонами підписано наступні акти прийому-передачі робіт за червень 2016 р., №1 від 24.06.2016 (код WBS Bl .P03.F4.003.03); №1 від 24.06.2016 (код WBS B1.PO3.F4.003.03.07.27).

За фактом надання послуги (факт першої події) виписано та зареєстровано в ЄРПН податкову накладну №156 від 24.06.2016.

У зв`язку із наданням послуги виписано та отримано ТОВ «Агенція 112» рахунок- фактуру №24/06-1 від 24.06.2016. Вартість послуг ТОВ «Вальтерія» оплачено ТОВ «Агенція» у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №109 від 11.07.2016 та №110 від 13.07.2016.

У подальшому, між ТОВ «Агенція 112» та ТОВ «Вальтерія», як постачальником, укладено договір поставки.

На виконання домовленостей здійснено відвантаження товару на загальну суму 175124,40 грн, що підтверджується видатковою накладною №18/09-1 від 18.07.2016 та отримано рахунок-фактуру №18/07-1 від 18.07.2016.

За фактом поставки виписано та зареєстровано ПН в ЄРПН №80 від 18.07.2016 .

Вартість поставленого товару оплачено частково, що підтверджується платіжним дорученням №123 від 03.08.2016.

Щодо відносини ТОВ «Агенція 112» та ТОВ «Ліліон Вест», суд зазначає наступне.

Між ТОВ «Агенція 112», як покупцем, та ТОВ «Ліліон Вест», як постачальником, укладено договір поставки №140217/М від 14.02.2017.

На виконання домовленостей здійснено відвантаження товару на загальну суму 15282,84 грн, що підтверджується видатковою накладною №РН-0000153 від 28.02.2017 та отримано рахунок-фактуру №СФ-0000197 від 23.02.2017.

За фактом поставки виписано та зареєстровано ПН в ЄРПН №52 від 28.02.2017.

Вартість поставленого товару оплачено частково, що підтверджується платіжним дорученням №34 від 20.03.2017.

Суд зауважує, що господарські операції з контрагентами відображені позивачем належним чином в податковому та бухгалтерському обліку. Підписи представників позивача та контрагентів на первинних документах є достатнім та належним доказом приймання-передачі послуг/товарів, що свідчить про реальність таких господарських операцій.

Будь-яких зауважень з посиланням на норми діючого на момент перевірки законодавства щодо дефектності первинних документів, складених за результатами взаємовідносин позивача з контрагентами, відповідачем не наведено.

Посилання відповідача у відзиві на адміністративний позов на те, що договори поставки та отримання послуг є сфальсифікованими, оскільки розрахункові рахунки контрагента позивача не були відкриті в банківських установах на момент укладення цих договорів, не заслуговують на увагу, оскільки такі обставини не встановлювались контролюючим органом під час перевірки позивача та не слугували підставами для прийняття оскаржуваних рішень.

Щодо доводів відповідача про ненадання позивачем на письмовий запит ГУ ДФС у м. Києві від 14.06.2019 № 114534/10/26-15-14-01-05 пояснень та документальних підтверджень по взаємовідносинах з контрагентами ТОВ «Ліліон Вест», ТОВ «Вальтерія», про що складено акт про ненадання документів в ході перевірки №900/26-15-05-01-05/38193549 від 23.12.2019, то суд вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

ГУ ДПС м. Києві у додатку до відзиву надано повідомлення №181/26-15-05-01-05 від 17.12.2019 (та рекомендоване повідомлення №0315122322212), з якого вбачається, що таке повідомлення направлено 20.12.2019 та отримано позивачем 09.01.2020.

Однак, на переконання суду, отримання такого повідомлення 09.01.2020 позбавило можливості позивача надати запитувані документи контролюючому органові у період проведення перевірки (18.12.2019-23.12.2019).

Разом з тим судом встановлено, що висновки акту перевірки про нереальність господарських операцій позивача з контрагентами фактично сформовані виключно на підставі податкової інформації, а не оцінці складених за результатами господарських операцій первинних документів. Окрім того, висновки акту перевірки не спростовують фактичного руху активів позивача за договірними відносинами з контрагентами.

Всупереч вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що первинні документи, на підставі яких позивач сформував податковий кредит та витрати товариства, містять інформацію, що не відповідає дійсності.

Натомість, відповідач дійшов висновку, що позивачем сформовано податковий кредит та витрати по взаємовідносинам з ризиковими контрагентами, що жодними належними та допустимими доказами не підтверджено.

Водночас, враховуючи наведені норми ПК України та численну судову практику в аналогічних спорах, суд зазначає таке:

- податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого обов`язку передбаченого податковим законодавством або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-замовника права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (постанови Верховного Суду від 09.03.2021 у справі № 826/7270/18, від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16);

- виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків (неподання звітності) не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків (постанови Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 12.06.2018 у справі №802/1155/17-а, від 12.06.2018 у справі № 2а-1484/12/1370 тощо);

- відсутність у контрагентів матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу (оренда персоналу);

- податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах щодо контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №804/939/16);

- деякі помилки в документах чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися) (постанова Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17).

Окрім того, не приймаються до уваги доводи відповідача, якими він обґрунтовує правомірність прийнятих ним спірних рішень, що контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, чим на його думку підтверджено відсутність у контрагентів фізичних, технічних та технологічних можливостей до вчинення задекларованих господарських операцій, відсутність основних фондів та кваліфікованого персоналу, а також наміру та фактичного здійснення контрагентами спірних господарських операцій на користь позивача, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що в рамках відповідних кримінальних проваджень досліджувалися договірні взаємовідносини та вчинені господарські операції з позивачем, або отримано інформацію про вчинення останнім протиправних дій, які мають наслідком безпідставне декларування податкового кредиту та витрат.

Натомість, суд наголошує, що сама по собі наявність кримінальних проваджень, в рамках яких досліджується діяльність контрагентів позивача, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути безумовною підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій платника податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає безумовних підстав для автоматичного висновку про нереальність усі господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій у їх взаємній сукупності з урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Щодо посилання відповідача на пояснення гр. ОСОБА_2 від 18.07.2017 про непричетність його до реєстрації та здійснення фінансової-господарської діяльності ТОВ «Ліліон Вест», то така податкова інформація використана відповідачем із інформаційно-аналітичної бази «СФП», яка носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону.

Отже, порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

До того ж, контролюючі органи не наділені повноваженнями на перевірку економічної доцільності рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією (зокрема, при виборі контрагентів, вирішенні питання щодо необхідності залучення третіх осіб до виконання своїх господарських зобов`язань тощо).

Отже, за змістом норм ПК України право покупця на податковий кредит та формування витрат не ставиться в залежність від дотримання контрагентами вимог законодавства, у тому числі вчинення ймовірних порушень або зловживань за ланцюгом постачання товару (робіт, послуг).

Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом, зокрема у постанові від 10.03.2020 у справі № 822/1284/15.

Отже, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів-постачальників для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Тож, оскільки відповідач не довів, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються відповідними первинними документами, а податкові накладні, зареєстровані належним чином, то висновки щодо нереальності спірних операцій є безпідставними та необґрунтованими.

Тому, враховуючи факти купівлі та використання у своїй діяльності товару та послуг у контролюючого органу відсутні підстави для донарахування податкового зобов`язання та застосування штрафних санкцій відносно ТОВ «Агенція 112».

Окрім того, слушними є доводи позивача про порушення відповідачем порядку повідомлення про проведення перевірки.

У додатках до відзиву відповідачем подано рекомендоване повідомлення про вручення від 20.12.2019 №03151223222212, яким ГУ ДПС у м. Києві підтверджує факт направлення на адресу ТОВ «Агенція 112» наказу про призначення перевірки ГУ ДПС у м. Києві №4961 від 17.12.2019 та повідомлення про початок та місце проведення перевірки від 17.12.2019 №181/26-15-05-01-01.

Таке рекомендоване повідомлення про вручення свідчить про направлення наказу та повідомлення на адресу позивача 20.12.2019.

Однак, перевірка проводилась з 18.12.2019 р. по 23.12.2019.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Згідно з п. 42.2. ст. 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Як вбачається із викладеного, наказ про призначення перевірки надісланий на адресу платника податків не до, а під час проведення перевірки.

Відповідно до пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 ПК України посадові та службові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Лише дотримання встановлених умови та порядку прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових виїзних, може бути належною підставою для проведення перевірки.

Невиконання вимог п. 78.4 ст. 78 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №826/17123/18 судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

З урахуванням встановлених обставин, норм податкового законодавства та правових позицій Верховного Суду, суд доходить висновків про те, що правомірність спірних рішень відповідачем не доведена у встановлений процесуальним законом спосіб.

Відповідно, за наведених вище мотивів та враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають критеріям правомірності та підлягають скасуванню в силу своєї протиправності.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Враховуючи встановлені обставини справи в сукупності суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень.

У підсумку, з урахування вищезазначеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем судовий збір у сумі 9649,00 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 20000,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною третьою статті 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положенням частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.

Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та у постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19.

Відповідно до положень частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 6 статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу наведених положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.07.2012 №5076-VI (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).

Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом встановлено, що 21.02.2020 між ТОВ «Агенція 112» та адвокатом Ходак В.В. укладено договір №26 про надання правової допомоги (далі Договір), за умовами якого адвокат надає послуги з правової допомоги щодо скасування спірних рішень.

Пунктами 4.1. Договору передбачено, що вартість наданих юридичних послуг складає 20000,00 грн.

Отже, згідно з умовами Договору надання правової допомоги відбувається у формі гонорару у фіксованій сумі.

Позивачем на підтвердження заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн додані копії: договору про надання правової допомоги від 21.02.2020 №26, виписки з операцій за періоди з 24.02.2020 по 24.02.2020 та з 14.09.2020 по 14.09.2020, рахунок № 26 на суму 20000,00 грн., платіжне доручення № 349 від 14.09.2020 на суму 10000,00 грн.

З клопотання про приєднання документів до матеріалів справи від 24.10.2020 вбачається, що адвокатом надані позивачу наступні послуги, зокрема:

підготовка та подання позовної заяви до суду;

підготовка та направлення відповіді на відзив;

підготовка та подання адвокатського запиту до ГУ ЛПС у м. Києві від 17.09.2020.

Суд зазначає, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Відповідач заперечення щодо розміру витрат на правничу допомогу не подав.

Отже, на понесені судові витрати у розмірі 20000,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від №01612615050105 від 28.01.2020; №01622615050105 від 28.01.2020; №0163261514010501 від 28.01.2020, прийняті Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агенція 112" (код ЄДРПОУ: 37968275) судовий збір у розмірі 9649 (дев`ять тисяч шістсот сорок дев`ять) грн 00 коп, а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Щавінський В.Р.