Постанова

від 15.01.2024 по справі 280/4210/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/4210/23

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2023 ( суддя першої інстанції Сацький Р.В.) в адміністративній справі №280/4210/23 за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Друкарня "Друкарський Світ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році,-

ВСТАНОВИВ:

16 червня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Друкарський світ, в якому позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Друкарня Друкарський світ на користь Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році у розмірі 36 289,39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 13 осіб, середньооблікова кількість осіб з інвалідністю, відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XII повинна складати 1 особу. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше встановленого нормативу, внаслідок чого до відповідача застосовано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та нараховано пеню в загальному розмірі 1 608,92 грн за порушення строків сплати адміністративно-господарської санкції. Вказує, що суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році відповідачем не сплачено. Вважаючи, що відповідачем допущено порушення, щодо несплати у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції позивач звернувся до суду із цим позовом, який просить задовольнити.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2023 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви.

У відзиві відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач на підставі вимог Закону № 875-ХІІ створив та надіслав відповідачу у формі електронного документа через електронний кабінет відповідача на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України Розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, обчислених відповідно до ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні.

У Розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік, обчислених відповідно до ст.20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зазначено: 1) Середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік, осіб 13; 2) Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, осіб 0; 3) Норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця, округлені до цілого значення), одиниць 1; 4) Фонд оплати праці штатних працівників, тис. грн 901692,29; 5) Середня річна заробітна плата штатного працівника (04/01), грн 69360,95; 6) Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше (03-02), одиниць 0,00; 7) Сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (для роботодавців, у яких працює 26 осіб і більше, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05х06); від 16 до 25 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05); від 8 до 15 осіб, сума коштів адміністративно-господарських санкцій (05/2), грн 34680,47.

Через порушення терміну сплати адміністративно-господарської санкції позивачем нараховано відповідачу пеню у сумі 1 608,92 грн.

У зв`язку з несплатою відповідачем суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році в розмірі 34 680,47 грн у добровільному порядку, позивач звернувся з даним позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача суму адміністративно-господарських санкції та пені за їх несвоєчасну сплату в загальному розмірі 36 289 грн 39 коп.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення, виходить з наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до частини першої та другої статті 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, Законом передбачені гарантії соціального захисту осіб з інвалідністю шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця для такої особи та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для осіб з інвалідністю належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Згідно з частиною першою та третьою статті 18 Закону №875-ХІІ забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають: у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць; у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації; у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством; у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю; у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держстатом.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 №5067-VI (Закон №5067-VI) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до вимог статті 18 Закону №875-ХІІ до обов`язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування осіб з інвалідністю, бо саме з цією метою роботодавці зобов`язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Отже, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для їх працевлаштування. Визначений Законом №875-ХІІ обов`язок роботодавця супроводжується створенням робочого місця для особи з інвалідністю та подання державній службі зайнятості відповідної інформації з метою пошуку особи з інвалідністю для працевлаштування на вакантне робоче місце.

Оглядаючи матеріали справи, колегія суддів зазначає, що відповідачем у 2022 році не було працевлаштовано відповідно до нормативу 1 особу з інвалідністю.

Однак, апеляційний суд вважає, що вини підприємства в цьому немає, оскільки відповідач створив робоче місце для особи з інвалідністю та вживав необхідні заходи її працевлаштуванню.

Відповідачем до матеріалів справи надано докази подання 19.01.2022 до позивача Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2021 рік (форми № 10-ПОІ), в якому зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 13 осіб, підлягала працевлаштуванню 1 особа з інвалідністю, яка була працевлаштована на посаду оператор, відповідно до необхідній середньообліковій кількості.

Відповідно до наданого відповідачем Наказу № 176-п про припинення трудового договору від 06.05.2022, зазначена особа у Звіті за формою № 10-ПОІ звільнилася за власним бажанням.

Безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування особи з інвалідністю не зверталися, тобто робочі місця для таких осіб залишилися вакантними не з вини товариства.

Разом з цим, фактів відмови зі сторони відповідача у працевлаштуванні осіб з інвалідністю за 2022 рік не встановлено.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи, покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, суд дійшов висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю працевлаштуватися та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач виконав обов`язок по здійсненню заходів зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю, покладений на нього законодавством повною мірою. Зокрема, відповідач створив робочі місця для осіб з інвалідністю, інформував центр зайнятості про наявність вакансії на підприємстві для осіб з інвалідністю. Разом з тим, під час подачі звітності жодних зауважень до її форми та порядку заповнення від працівників центру зайнятості не було, тому зауваження позивача, щодо невідповідності звітності форми №3-ПН нормативним актам не відповідає дійсності.

Відповідач вжив всіх необхідних заходів для недопущення порушень вимог Закону №875-ХІІ при здійсненні господарської діяльності, оскільки, створивши робочі місця для осіб з інвалідністю, товариство своєчасно інформувало Ковельську філію Волинського обласного центру зайнятості про наявне вакантне місце для працевлаштування особи з інвалідністю, а тому відсутні підстави для застосування до товариства адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об`єктивно і всебічно з`ясованих обставинах, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.10.2023 в адміністративній справі №280/4210/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 15 січня 2024 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повний текст постанови складено 17 січня 2024 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров