Ухвала

від 24.01.2024 по справі 420/8381/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

24 січня 2024 року

м. Київ

справа № 420/8381/20

адміністративне провадження № К/990/1284/24

Верховний Суд у складі судді - доповідача Касаційного адміністративного суду Чиркіна С.М., перевіривши касаційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі № 420/8381/20 за позовом Української незалежної морської профспілки до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У 2020 році Українська незалежна морська профспілка (далі - позивач) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України) (далі - відповідач), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу, в якому просила:

- визнати протиправними дії з організації роботи української делегації Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі на ХХХІ сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993 (далі - Угода) у частині забезпечення набуття чинності Протоколу ХХХІ сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі (далі також Протокол), зокрема, Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі в Керченській протоці на 2020 рік як додатку VIIІ до цього Протоколу (далі - Порядок), без належних повноважень, всупереч вимогам статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 та статті 7 вищезазначеної Угоди від 14.09.1993, всупереч вимогам частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України та всупереч вимогам частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII, без урахування частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 №1906-IV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №895;

- зобов`язати припинити та/або не відновляти організацію роботи української делегації Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі за Угодою між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом російської Федерації з рибальства від 14.09.1993, зокрема щодо забезпечення набуття чинності та реалізації протоколів сесій Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі, без врахування вимог статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, статті 7 Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, частини третьої статті 2, частини другої статті 19, статті 134 Конституції України, частин другої - четвертої статті 9, частини другої статті 17 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VІІ, та в умовах ризиків фактичного визнання відповідачем через такі дії повноважень незаконних органів влади, утворених на тимчасово окупованій території України в Криму державою-агресором щодо громадян України та риболовних суден України;

- визнати протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 №895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього;

- зобов`язати відповідача проінформувати позивача про вжиті згідно норм статті 18, частини першої статті 65 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, частини другої статті 18, частини третьої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 №1906-ІV, підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України заходи щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та додатків до нього на права Української незалежної морської профспілки та її членів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача моральну шкоду, заподіяну членам Української незалежної морської профспілки ОСОБА_1 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_2 , громадянину України 1992 року народження, ОСОБА_3 , громадянину України 1989 року народження, ОСОБА_4 , громадянину України 1980 року народження, через незаконні (протиправні) дії та бездіяльність Державного агентства рибного господарства України з організації роботи української делегації Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі в XXXI сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі у частині забезпечення набуття чинності Протоколу цієї сесії, зокрема Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, з невжиття заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу цієї сесії та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, після набуття цим Порядком чинності, у частині не повідомлення належним чином у цих умовах про Протокол та Порядок прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів, що сприяло неправомірним затриманню та утриманню цих членів Української незалежної морської профспілки на підставі Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік органами та службовими особами незаконних органів окупаційної влади російської Федерації на Кримському півострові, у розмірі 150000 гривень кожному.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2021, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023, позов задоволено частково:

- визнано протиправною бездіяльність всупереч приписам підпункту 50 пункту 4 Положення про Державне агентство рибного господарства України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 895, яка полягала у невжитті заходів щодо мінімізації негативного впливу від Протоколу XXXI сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього, після набуття цими актами чинності, в умовах тимчасової окупації державою-агресором Автономної Республіки Крим, окремих районів Донецької області та морських вод Азовського моря, що прилягають до цих територій України, в умовах протиправної ліквідації державою-агресором на тимчасово окупованих територіях України органів Державного агентства рибного господарства України та утворення на цих територіях незаконних органів, що беруть участь у реалізації Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості та Комітетом російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі від 14.09.1993, у частині не повідомлення вчасно та належним чином у цих умовах прямо зацікавлених осіб, зокрема Українську незалежну морську профспілку та її членів про підписання та зміст чинних Протоколу XXXI сесії Українсько-російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядку здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік, як додатку до нього;

- в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Справа розглядалася за правилами загального позовного провадження.

09.01.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд встановив, що вона не відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Отже у разі подання касаційної скарги з підстав визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу саме скаржник має обов`язково зазначити:

постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах та який саме висновок не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні;

обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду;

обґрунтування в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Верховний Суд зазначає наступне.

Надаючи належну оцінку посиланням скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі від 31.05.2021 № 804/4681/16, Суд зазначає таке.

Предметом оскарження у справі № 804/4681/16 є бездіяльності дії Міського голови, Виконавчих комітетів районних у місці та міських рад, Голови державної адміністрації та обласної державної адміністрації щодо перейменування вулиці, визнання недійсними протоколів проведення громадських слухань та скасування розпорядження Голови обласної державної адміністрації "Про перейменування топонімів у населених пунктах області", тоді як у справі № 420/8381/20 позивачем фактично оскаржуються дії з організації роботи української делегації Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі.

Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об`єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Вказаний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 та від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16.

Отже, проаналізувавши наведені справи, Суд дійшов висновку, що вони не є подібними, з огляду на те, що спірні правовідносини у зазначених справах виникли внаслідок інших обставин та правового регулювання у зв`язку із чим відхиляє указані посилання.

Також, позивач у касаційній скарзі посилається на необхідність відступлення від висновку викладених у постанові Верховного Суду від 13.04.2023 у справі №420/8381/20, а саме, що у спірних правовідносинах Держрибагентство наділене повноваженнями, зокрема, готувати пропозиції щодо укладення та денонсації міжвідомчих міжнародних договорів і, на переконання колегії суддів, зобов`язаний їх невідкладно реалізувати за наявності передбачених законом підстав, зокрема: у разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами; наявності реальних і потенційних загроз Україні, її громадянам і юридичним особам; якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України; в інших випадках, передбачених міжнародним правом.

Водночас, скаржник не погоджується з висновками, що Протокол XXXI сесії Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та Порядок здійснення контролю вилучення промисловими і іншими суднами водних біологічних ресурсів в Азовському морі і Керченській протоці на 2020 рік підписані на виконання та в рамках Угоди, є її невід`ємною частиною та мають статус міжвідомчих міжнародних договорів.

Відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов`язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.

Також щодо тверджень скаржника про необхідність відступу від правової позиції сформованої на думку позивача в іншій справі, колегія судів зазначає додатково таке.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 зазначила таке:

« 49. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.»

За сталою судовою практикою без ґрунтовних підстав відступ від попередніх правових висновків неможливий оскільки в іншому випадку буде порушений принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права.

Відступати від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об`єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

У справі "Коссі проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.

У цьому контексті слід зауважити, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від сформованого висновку Верховного Суду щодо застосування норми права.

Проте, скаржником не зазначено об`єктивних підстав та належного нормативно-правового обґрунтування, сукупність яких свідчить про необхідність відступлення від правового висновку, застосованого до спірних правовідносин, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

З огляду на це Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження.

У касаційній скарзі скаржник також зазначає, що касаційну скаргу подано на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Так, відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

У частинах другій та третій статті 353 КАС України наведено перелік, в тому числі і обов`язкових підстав для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд у разі порушення норм процесуального права.

Водночас, вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду і ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, що передбачено статтею 351 КАС України.

Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з підставами касаційного оскарження судових рішень - пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15.01.2020 №460-IX, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, що її подала.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісно реалізувати належне їм право на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування які є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), та на думку скаржника допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.

Проте скаржник обов`язкових вимог процесуального законодавства не виконав.

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державного агентства меліорації та рибного господарства України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17.08.2023 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2023 у справі № 420/8381/20 за позовом Української незалежної морської профспілки до Державного агентства меліорації та рибного господарства України (Державного агентства рибного господарства України), треті особи - Міністерство аграрної політики та продовольства України, Міністерство закордонних справ України, Адміністрація Державної прикордонної служби України, Меджліс кримськотатарського народу, про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди - повернути скаржнику.

Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя - доповідач: С.М. Чиркін