Постанова

від 25.01.2024 по справі 820/361/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 року

м. Київ

справа № 820/361/18

касаційне провадження № К/9901/59635/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 (суддя - Панченко О.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2018 (головуючий суддя - Бершов Г.Є., судді - Ральченко І.М., Катунов В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський Автоцентр" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі у тексті - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 03.01.2018 №0000011409, №0000021409.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень з підстав необґрунтованості висновків контролюючого органу про заниження платником податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 404318,75 грн та завищення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 44206,00 грн, оскільки, ним правомірно віднесено до складу витрат витрати, які складаються з амортизаційних нарахувань на автостоянку. Вважає, що контролюючий орган дійшов помилкового висновку про виконання позивачем будівельних робіт з порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», що мало також наслідком невірне відображення даних в бухгалтерському обліку та нарахування податків.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 24.04.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2018, позов залишив без задоволення.

Залишаючи позов без задоволення, суди виходили з того, що в даній справі при перенесенні позивачем інформації з неправомірно складеного первинного документа до облікових регістрів бухгалтерського обліку було порушено норми частини п`ятої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 №291, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за №893/4186. Суд першої інстанції виходив з того, що позивач мав право приступати до використання земельної ділянки лише після державної реєстрації укладеного з орендодавцем договору оренди землі згідно цільового призначення: для реконструкції нежитлових будівель під автосалон з відкритою автостоянкою та СТО.

Суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що надані позивачем документи не підтверджують дані податкового обліку і звітності, а тому контролюючим органом зроблено правомірний висновок про заниження позивачем податкової різниці на 4378,00 грн, в тому числі за 2016 рік на суму 1751,00 грн, 1 квартал 2017 року на суму 2627,00 грн, зменшення податкової різниці на загальну суму амортизації 39828,00 грн (сума бухгалтерської амортизації), в тому числі за 2016 ріку на суму 15931,00 грн, за 1 квартал 2017 на суму 23896,53 грн, збільшення податкової різниці на загальну суму амортизації 44206,00 грн (сума податкової амортизації), в тому числі за 2016 рік на суму 17682,00 грн, за 1 квартал 2017 року на суму 26524,00 грн, за рахунок чого фінансовий результат збільшується на суму податкових різниць 4378,00 грн, що є порушенням вимог пунктів 138.1, 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Товариство, не погодившись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, неправильність, неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору. Наполягає на правомірності включення до складу витрат витрати, які складаються з амортизаційних нарахувань на автостоянку. Зазначає про неврахування судами, що асфальтована площадка, розташована на земельній ділянці 0,445 га не є нерухомим майном, для будівництва якої потрібна проектна документація, дозвіл на будівництво, прийняття в експлуатацію, які передбачені Законом України «Про врегулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VІ (далі - Закон №3038-VІ), Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 (далі - Порядок №466), Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461 (далі - Порядок №461). Вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення ним вимог Закону №3038-VІ, оскільки витрати ним були понесені у 2008 році, коли Закону №3038-VІ не існувало. Зауважує про неврахування судами, що період господарської діяльності позивача за 2008-2011 роки вже охоплювався попередньою перевіркою, за наслідками якої було складено акт від 18.11.2011 №4070/235/34016118, який був предметом дослідження у справі №2а-16517/11/2070. Скаржник доводить, що контролюючим органом невірно обчислено податкові зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки ним нараховано податок на додану вартість на всю балансову вартість площадки. Також, скаржник посилається на не дослідження судами попередніх інстанцій висновків акта перевірки щодо збитковості Товариства, надання послуг з ремонту та обслуговування автомобілів нижче собівартості, чим, на думку контролюючого органу занижена база оподаткування.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість судових рішень попередніх інстанцій, просить відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити без змін судові рішення попередніх інстанцій.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 22.08.2018 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи з суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.01.2024 призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 25.01.2024.

Відповідачем 14.06.2023 заявлено клопотання від 06.06.2023 про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, наказів ДПС України від 24.12.2020 №755, від 30.09.2020 №529.

Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов наступних висновків.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.03.2017, за наслідками якої складено акт від 16.08.2017 №10041/20-40-14-01-08/34016118 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення платником, зокрема, вимог:

пункту 29 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 № 92, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за №288/4509 (далі - П(С)БО №7), пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 140.4.2 пункту 140.4 статті 140 ПК України, в наслідок чого платником завищено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування станом на 31.03.2017 на суму 1288398,00 грн та занижено податок на прибуток за 3 квартал 2016 року всього у сумі 6954,00 грн;

пункту 189.1 статті 189, підпункту "г" пункту 198.5 статті 198, підпункту 14.1.71 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в наслідок чого платником занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість на суму 530403,00 грн, у тому числі за січень 2015 року на суму 5942,00 грн, за лютий 2015 року на суму 4915,00 грн, за березень 2015 року на суму 8723,00 грн, за квітень 2015 року на суму 9005,00 грн, за травень 2015 року на суму 9005,00 грн, за червень 2015 року на суму 9005,00 грн, за липень 2015 року на суму 9005,00 грн, за серпень 2015 року на суму 9005,00 грн, за жовтень 2015 року на суму 18010,00 грн, за листопад 2015 року на суму 5129,00 грн, за грудень 2015 року на суму 12881,00 грн, за січень 2016 року на суму 23163,00 грн, за квітень 2016 року на суму 17942,00 грн, за жовтень 2016 року на суму 259929,00 грн, за листопад 2016 року на суму 44771,00 грн, за грудень 2016 року на суму 9296,00 грн, за січень 2017 року на суму 13765,00 грн, за березень 2017 року на суму 7845,00 грн та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1+рядок 20.3 декларації) (переноситься з рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2017 року на суму 17901,00 грн;

пункту 201.10 статті 201 ПК України , в наслідок чого застосована штрафна санкція згідно з підпунктом 120-1.1 статті 120-1 ПК України в розмірі 10% та 20 % від суми податку на додану вартість;

На підставі висновків акта перевірки, контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 03.01.2018:

№0000021409, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 404318,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 323455,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 80863,75 грн;

№0000011409, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 44206,00 грн.

Фактичною підставою для висновків про зазначені вище правопорушення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення до складу витрат витрати, які складаються з амортизаційних нарахувань на автостоянку.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Положеннями підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 №27/4248 (далі - П(С)БО №16), витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

За правилами пункту 7 П(С)БО №16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до пункту 33 П(С)БО №7 встановлено, що об`єкт основних засобів вилучається з активів (списується з балансу) у разі його вибуття внаслідок безоплатної передачі або невідповідності критеріям визнання активом.

Пунктом 34 П(С)БО №7 визначено, що фінансовий результат від вибуття об`єктів основних засобів визначається вирахуванням з доходу від вибуття основних засобів їх залишкової вартості, непрямих податків і витрат, пов`язаних з вибуттям основних засобів.

Регістри аналітичного обліку основних засобів, що вибули, додаються до документів, якими оформлені факти вибуття основних засобів.

Згідно з пунктом 29 П(С)БО №7 нарахування амортизації проводиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні прямолінійного методу визначається діленням річної суми амортизації на 12. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об`єкта основних засобів, переведення його на реконструкцію, модернізацію, добудову, дообладнання, консервацію.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства/установи відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів (пункт 30 П(С)БО №7).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Положеннями пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, основний засіб - "Площадка для автомобілів №3 (асфальтована)", автостоянка, оприбуткований на баланс платника 24.10.2016 за первісною вартістю 1593101,38 грн (в бухгалтерському обліку вчинена проводка Дт 103 Кт 15 на суму 1593101,38 грн), з терміном використання в бухгалтерському обліку - 200 місяців, в податковому обліку - 180 місяців (дані рахунку 131 по б/о та п/о).

Актом приймання - передачі (форма 03) від 24.10.2016 б/н було введено в експлуатацію основний засіб "Благоустроенная площадка № 3", без зазначення площі вказаної площадки, первісною вартістю 1593101,38 грн, яка складається з благоустрій площадки № 3 в сумі 1062957,00 грн; технічна документація на землю в сумі 530144,38 грн.

Витрати у вигляді амортизації, пов`язані з автостоянкою, почали впливати на формування об`єкту оподаткування, починаючи з листопада 2016 року.

На підтвердження правомірності та достовірності понесених витрат (амортизації) у сумі 39827,55 грн позивачем надано до суду відомості щорічної інвентаризації за 2015 рік, відомості щорічної інвентаризації за 2016 рік, накази, рішення Харківської міської ради, висновок землевідведення, технічна документація, договори підряду з метою проведення робіт щодо планування земельного полотна, укладки, трамбівки подушки зі шлаку, укладку асфальтобетонного покриття, електроосвітлення ділянки, копії актів виконання підрядних робіт за березень, квітень, жовтень, листопад 2008 року та довідки про вартість виконаних робіт.

Фактичні витрати на облаштування та введення в експлуатацію основного засобу - "Площадка для автомобілів №3 (асфальтована)" були понесені позивачем в 2008 році, тобто у період до укладення договору оренди земельної ділянки, яким надано право позивачу здійснювати проектні та підрядні роботи для подальшої експлуатації земельної ділянки згідно умов договору.

Відповідно "Висновку по матеріалам проекту відведення земельної ділянки ТОВ "Харківський автоцентр" по вул. Шевченка, 315 для реконструкції та подальшої експлуатації нежитлових будівель під автосалон з відкритою автостоянкою та СТО у Київському районі м. Харкова" Управління містобудування та архітектури Харківської міської ради від 29.05.2006 позивачу було погоджено проект відведення земельної ділянки загальною площею 1,8264га по вул. Шевченка, 315 для реконструкції та подальшої експлуатації нежитлових будівель під автосалон з відкритою автостоянкою та СТО.

Рішенням 26 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про поновлення договорів оренди землі для продовження будівництва об`єктів" від 25.09.2013 №1254/13 поновлено договір оренди землі від 08.02.2012 №631010004000367 (кадастровий номер 6310136600:04:007:0110) для реконструкції нежитлових будівель під автосалон з відкритою автостоянкою та СТО по вул. Шевченка, 315 до 31.12.2014 (але не пізніше за прийняття об`єкту в експлуатацію) з визначенням черг будівництва (пункт 1).

Підпунктом 4.3 пункту 4 вказаного Рішення передбачено, що Товариство повинно у семиденний термін письмово повідомити управління містобудування, архітектури та земельних відносин про початок виконання підготовчих, будівельних робіт та про готовність об`єкту до експлуатації. Після закінчення будівництва надати до управління містобудування та архітектури Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчу зйомку об`єкту з нанесенням інженерних мереж для внесення до бази даних Службою містобудівного кадастру (підпункт 4.4 пункту 4 Рішення). Закінчений будівництвом об`єкт здати в експлуатацію (пункт 4.5 пункту 4 Рішення).

Суди першої та апеляційної інстанцій, дійшовши до висновку, що будь-які первинні документи, які складені на підтвердження витрат, що понесені позивачем у зв`язку з реконструкцією автосалону з СТО та автостоянкою без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт та укладення договору оренди земельної ділянки, не можуть бути підставою для бухгалтерського та податкового обліку, висновувалися лише на недотриманні позивачем вимог Закону №3038-VІ, Порядку №466 та Порядку №461.

Разом з тим, судами не надано оцінку висновкам акту перевірки, доводам контролюючого органу та доводам позивача, якими вони обґрунтовують свої правові позиції відносно порушень, зафіксованих в акті перевірки, та які слугували підставою для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 404318,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 323455,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 80863,75 грн та зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 44206,00 грн.

Судами не надано оцінку правомірності визначення контролюючим органом податкових зобов`язань з податку на додану вартість, не досліджено висновки акта перевірки щодо збитковості Товариства, надання послуг з ремонту та обслуговування автомобілів нижче собівартості, чим, на думку контролюючого органу занижена база оподаткування.

Також, суди попередніх інстанцій не надали оцінку доводам позивача про те, що період господарської діяльності позивача за 2008-2011 роки вже охоплювався попередньою перевіркою, за наслідками якої було складено акт від 18.11.2011 №4070/235/34016118, який був предметом дослідження у справі №2а-16517/11/2070 та не з`ясували, які обставини були встановлені у межах зазначеної справи та чи можуть такі обставини вплинути на вирішення даної справи.

Без повного дослідження всіх обставин, на які посилається відповідач в акті перевірки та, які слугували підставою для висновків податкового органу про виявлені порушення, неможливо встановити правомірність віднесення відображених сум до складу витрат та правомірність визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 КАС України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами.

Застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що висновки судів не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Вказані вище обставини справи досліджені в неповному обсязі, тому для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

У даному випадку колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині дослідження доказів, оскільки, судами не аналізувались докази, наявні у матеріалах справи і доводи сторін щодо виявлених порушень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій з наведених питань.

Оскільки, передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, судове рішення підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, докази, якими вони підтверджуються та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

За приписами частин першої і другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

У зв`язку з вищенаведеним Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи та не дослідили зібрані у справі докази, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 52, 341, 343, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Замінити відповідача - Головного управління ДФС у Харківській області (ЄДРПОУ 39599198) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП 43983495).

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківський Автоцентр» задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.2018 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.07.2018 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева С.С. Пасічник Р.Ф. Ханова