Постанова
від 25.01.2024 по справі 759/3206/23
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/3206/23 Головуючий в суді І інстанції П`ятничук І.В.

Провадження № 22-ц/824/4481/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(у порядку письмового провадження)

25 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О. та Гуля В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дивна Логістика 2020» про стягнення середнього заробітку за час проходження військової служби,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтовував тим, що в грудні 2018 року він був прийнятий на роботу до ТОВ «Дивна логістика 2020», що підтверджується довідкою ОК-7 від 12 листопада 2022 року.

З квітня 2019 року та по теперішній час перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №363 від 23 вересня 2022 року.

В порушення вимог ч.3 ст. 119 КЗпП України, з грудня 2020 року по 18 липня 2022 року відповідач припинив виплати середньої заробітної плати за час проходження військової служби ОСОБА_1 .

До відповідача був направлений адвокатський запит б/н від 14 листопада 2022 року з проханням надати інформацію щодо займаної посади, окладу та графіку роботи ОСОБА_1 на ТОВ «Дивна логістика 2020»; у разі, якщо трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Дивна логістика 2020» були розірвані, то надати вичерпну інформацію стосовно підстав розірвання таких трудових відносин з копіями відповідних документів; виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за період проходження військової служби починаючи з 2019 року по 2022 рік та надати документальне підтвердження таких виплат.

Відповідь на адвокатський запит б/н від 14 листопада 2022 року від відповідача не надходила.

Враховуючи Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, позивачем було розраховано заборгованість відповідача щодо виплати середнього заробітку за час проходження військової служби за період з листопада 2020 по 18 липня 2022 року 95 768, 57 грн.

Також позивач вказував, що відповідно до умов Договору про надання правничої допомоги б/н від 29 січня 2023 року за надання послуг з правової допомоги позивачем перераховано на рахунок адвокатського бюро винагороду (гонорар) в розмірі 10 000 грн.

У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ТОВ «Дивна логістика 2020» на його користь середній заробіток за час перебування на строковій військовій службі за період з листопада 2020 року по 18 липня 2022 року у розмірі 95 768, 57 грн. та судові витрати в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що судом першої інстанції допущено суперечності у висновках мотивувальної, за якою позов підлягає задоволенню, та резолютивної частини рішення, в якій суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Крім того, зазначає, що місцевим судом не враховано, що він перебуває на військовій службі з квітня 2019 року і по теперішній час, а відповідачем з квітня 2019 року по листопад 2020 року (неповний місяць) здійснювалося нарахування та виплата середнього заробітку під час перебування на військовій службі, разом з тим, відповідач зобов`язаний нараховувати та виплачувати йому середній заробіток до 18 липня 2022 року.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача дійсно наявний обов`язок щодо збереження середнього заробітку за позивачем в період проходження військової служби за контрактом, однак не його виплату, оскільки, законодавством визначено, що працівникам призваним на військову службу за контрактом, виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки форми ОК-7, яка була сформована засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України 12 листопада 2022 року з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, ОСОБА_1 в грудні 2018 року був прийнятий на роботу до ТОВ «Дивна логістика 2020», а з квітня 2019 року проходив військову службу в військовій частині НОМЕР_1 (а.с. 9-10).

У довідці форми 5 від 23 вересня 2022 року №363, виданій для пред`явлення до Дніпровського районного суду м. Києва начальником штабу - першим заступником командира військової частини НОМЕР_1 полковником ОСОБА_2 , вказано, що солдат ОСОБА_1 дійсно перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 по теперішній час (а.с.11).

Згідно довідки форми ОК-7 ТОВ «Дивна логістика 2020» здійснювало виплату заробітної плати з квітня 2019 року по листопад 2020 (неповний місяць), сума фактичного заробітку позивача за вересень 2020 року за 30 днів становила 5 100 грн., за жовтень 2020 року за 31 день -5 100 грн., за листопад 2020 року за 16 днів - 2 671, 43 грн. (а.с.9).

Адвокатом Холод О.А. було здійснено адвокатський запит до ТОВ «Дивна логістика 2020» від 14 листопада 2022 року, в якому адвокат просив надати інформацію щодо займаної посади, окладу та графіку роботи ОСОБА_1 на ТОВ «Дивна логістика 2020»; у разі, якщо трудові відносини між ОСОБА_1 та ТОВ «Дивна логістика 2020» були розірвані, то надати вичерпну інформацію стосовно підстав розірвання таких трудових відносин з копіями відповідних документів; надати інформацію стосовно того, чи здійснювалось ТОВ «Дивна логістика 2020» виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період проходження військової служби починаючи з 2019 року по 2022 рік та надати документальне підтвердження таких виплат (а.с.12 т.1).

Відповідно до опису вкладення та накладних до поштового відправлення №0216015050643 адвокатський запит б/н від 14 листопада 2022 року було відправлено на адресу ТОВ «Дивна логістика 2020» 14 листопада 2022 року (а.с.13 т.1).

Між Адвокатським бюро «Слобожанська консалтингова група» Холода Олега», в особі адвоката Холода Олега Анатолійовича та ОСОБА_1 29 січня 2023 року було укладено договір про надання правничої допомоги (а.с.14 т.1).

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно зі ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 9 ЦК України передбачено, що положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає:підготовку громадян до військової служби;приписку до призовних дільниць;прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу;проходження військової служби;виконання військового обов`язку в запасі;проходження служби у військовому резерві;отримання правил військового обліку.

Згідно з ч.2 ст. 39 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (редакція на момент виникнення правовідносин) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Відповідно до листа Міністерства оборони України «Щодо особливого періоду» від 1 жовтня 2015 р. № 322/2/8417 з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014 в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України. Враховуючи зазначене, на даний час в Україні діє особливий період.

Згідно зі ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17 «аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку. Вирішуючи питання щодо темпоральних меж дії особливого періоду в розумінні Закону № 3543-XII, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу».

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12 вересня 2023 року у справі № 210/4194/22 та постанові від 14 вересня 2023 року у справі № 210/4198/22,«із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні».

Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі № 753/12209/22 вказав, що «при цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень доводи касаційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом».

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не врахував зазначені норми законодавства та висновки Верховного Суду, позаяк встановлені обставини справи підтверджують обов`язок ТОВ «Дивна Логістика 2020» збереження середнього заробітку ОСОБА_1 до 18 липня 2022 року включно.

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

ОСОБА_1 був мобілізований у квітні 2019 року. Заробітна плата позивача згідно з довідкою форми ОК-7 за лютий та березень 2019 року становила 9 200 грн., а кількість робочих днів за два місяці - 40 днів, тому середня заробітна плата становить 230 грн. (9 200 грн./40днів).

Робочих днів за період з грудня 2020 року до 18 липня 2022 року було 407, тому середній заробіток позивача за період з грудня 2020 року до 18 липня 2022 року становить 93 610 грн (230грн. * 407 днів).

В листопаді 2020 року відповідач виплатив ОСОБА_1 2 671, 43 грн., з урахуванням кількості робочих днів (21), то відповідач мав би сплатити 4 830 грн. (230грн. * 21 день). Отже заборгованість відповідача за сплату середнього заробітку за листопад 2020 року становить 2 158, 57 грн. (4 830 грн. - 2 671, 43 грн.).

Таким чином, з ТОВ «Дивна Логістика 2020» на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час проходження військової служби за період з листопада 2020 року по 18 липня 2022 року у розмірі 95 768, 57 грн.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідач не надав жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог про стягнення середнього заробітку, надавши на підтвердження цих обставин належні докази.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат у розмірі 10 000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.3,4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.ч. 3,8 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Верховним Судом в пункті 31 постанови від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20 зроблено висновок про те, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Згідно з п.1.2. та п.3.1. договору про надання правничої допомоги від 29 січня 2023 року, Бюро, відповідно до узгоджених Сторонами доручень, надає Клієнту правничу допомогу щодо стягнення з ТОВ «Дивна логістика 2020» невиплаченого середнього заробітку під час проходження військової служби у судовому порядку (суд першої інстанції). За надану правничу допомогу, передбачену в п.1.2. Договору, Клієнт сплачує Бюро винагороду (гонорар) у розмірі 10 000, 00 грн. (десять тисяч гривень)(а.с.14 т.1).

Вивчивши матеріали справи та враховуючи відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо), колегія суддів вважає, що позивачем не доведено понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на викладене, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов помилкового висновку щодо того, що у відповідача відсутній обов`язок виплати середнього заробітку за позивачем в період проходження військової служби за контрактом, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

У зв`язку із скасуванням судового рішення і задоволенням позову відповідно до ст.141, п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України, апеляційний суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь держави витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 374, 376 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дивна Логістика 2020» (ЄДРПОУ 41737583) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час проходження військової служби у розмірі 95 768 (дев`яносто п`ять тисяч сімсот п`ятдесят сім) гривень 57 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дивна Логістика 2020» (ЄДРПОУ 41737583) на користь держави судовий збір у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Судді:

СудКиївський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення25.01.2024
Оприлюднено29.01.2024
Номер документу116554493
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Судовий реєстр по справі —759/3206/23

Ухвала від 29.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Мельник Ярослав Сергійович

Постанова від 25.01.2024

Цивільне

Київський апеляційний суд

Мельник Ярослав Сергійович

Ухвала від 22.12.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Мельник Ярослав Сергійович

Ухвала від 10.11.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Мельник Ярослав Сергійович

Ухвала від 20.10.2023

Цивільне

Київський апеляційний суд

Мельник Ярослав Сергійович

Рішення від 29.05.2023

Цивільне

Святошинський районний суд міста Києва

П`ятничук І. В.

Ухвала від 29.03.2023

Цивільне

Святошинський районний суд міста Києва

П`ятничук І. В.

Ухвала від 23.02.2023

Цивільне

Святошинський районний суд міста Києва

П`ятничук І. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні