Рішення

від 16.01.2024 по справі 904/4669/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024м. ДніпроСправа № 904/4669/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (м. Дніпро)

про визнання недійсними окремих умов правочину та стягнення безпідставно набутих коштів

Представники:

від позивача: Іваха Т.О.;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Військова частина НОМЕР_1 звернулась з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" в якій просить:

- визнати недійсними пункт 3.2 Договору поставки №101-955 від 02.03.2022, який укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (код ЄДРПОУ 41449359) та Додаток №1 до Договору поставки №101-955 від 02.03.2022 "Специфікація" в частині включення до вартості товару податку на додану вартість в сумі 8305,00грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (код ЄДРПОУ 41449359) на користь Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 8305,00грн.

Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що внаслідок умисного вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" дій з метою безпідставного отримання грошових коштів - податку на додану вартість у розмірі 8305,00грн шляхом включення всупереч положенням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" податку на додану вартість до вартості товарів для заправки (дозаправки) транспорту до укладеного із позивачем договору поставки №101-955 від 02.03.2022.

Правовими підставами позову позивач зазначає, серед іншого, статті 203, 215, 217, 625, 1212 Цивільного кодексу України, постанову Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 "Про деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану", підпункт "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 12.10.2023.

11.10.2023 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 12.10.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 02.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 02.11.2023 відкладено підготовче засідання на 23.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про зупинення провадження у справі №904/4669/23. Закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 19.12.2023.

18.12.2023 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із службовим відрядженням представника позивача.

У судове засідання 19.12.2023 сторони не забезпечили явку своїх повноважних представників, про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.12.2023 відкладено розгляд справи по суті на 16.01.2024.

У судове засідання 16.01.2024 відповідач не забезпечив явку свого представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Відповідач не надав відзив на позовну заяву.

Господарський суд зазначає, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Доказом обізнаності відповідача про розгляд справи є поштові повідомлення про вручення, які підтверджують отримання ухвал суду відповідачем (а.с. 29, 67 том 1).

Отже, судом були вчинені всі передбачені законом заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

У судовому засіданні 16.01.2024 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

02.03.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (далі постачальник, відповідач) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі покупець, позивач) укладено договір поставки №101-955 (далі договір).

Відповідно до п.1.1 договору постачальник приймає на себе зобов`язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар.

Пунктом 1.2 договору сторонами погоджено найменування товару: ДК 021:2015:09130000-9 Нафта і дистиляти: бензин А-92 Energy.

Пунктами 1.4, 1.5, 3.1 договору визначено, що одиницею вимірювання товару є літр, кількість 1510,00л згідно накладних на товар, ціна 1 літра товару відповідно до накладних на товар та специфікації (додаток №1).

За умовами пункту 2.1 договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

Згідно з п. 3.2 договору загальна сума договору 49830,00грн, у тому числі ПДВ 8305,00грн.

Пунктом 4.1 договору передбачено наступні умови оплати: оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на товар. Ціна одного літра вказується в рахунку-фактурі та накладній і дійсна протягом дня їх виписки.

Оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару, оплата якої здійснена на інші реквізити (п. 4.2 договору).

Відповідно до пункту 4.4 договору постачальник зобов`язується видати довірчі документи та видаткову накладну на товар представнику покупця за умови надання представником довіреності на отримання товару із зазначенням: ПІБ довіреної особи, паспортні дані, ідентифікація підпису, номенклатура та кількість ТМЦ, що скріплена підписом керівника покупця та печаткою покупця та за наявності в нього паспорту.

У розділі 5 договору визначено порядок поставки товару.

Пунктом 5.1 договору узгоджено, що строк поставки товарів до закінчення терміну дії довірчого документу.

Місце поставки (передачі) товарів: передача покупцю товару за цим договором здійснюється на АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця (п. 5.2 договору).

Умови постачання товару самовивезення. Покупець зобов`язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (п. 5.3 договору).

Згідно з пунктами 9.1, 9.2 договору усі спори, що виникають з цього договору або пов`язані з ним, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо відповідний спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується в судовому порядку за встановленою підвідомчістю та підсудністю такого спору відповідно до законодавства України.

За змістом договір вважаються укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони) і діє до 31.12.2022 (пункти 10.1, 10.2 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Між сторонами підписано додаток №1 до договору - специфікацію (а.с. 10 том 1).

На виконання договору відповідач поставив позивачу бензин А-92 Energy на загальну суму 49830,00грн (у тому числі ПДВ 20% 8305,00грн), що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною №0101/0000215 від 02.03.2022 (а.с. 11 том 1).

Платіжним дорученням №127 (внутрішній номер 201918128) від 03.03.2022 позивач здійснив повну оплату отриманого згідно з договором товару в сумі 49830,00грн, у тому числі ПДВ 8305,00грн (а.с. 12 том 1).

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова КМУ №178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ №178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постанова Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином, фактичне постачання товару за договором поставки №101-955 від 02.03.2022 здійснене відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022.

Позивач зазначає, що включення до вартості пального згідно з договором поставки №101-955 від 02.03.2022 податку на додану вартість у розмірі 8305,00грн та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України №178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 8305,00грн є безпідставно набутим майном.

Позивач з огляду на вимоги вищезазначених нормативних актів звернувся до відповідача із претензією №1 від 19.05.2023 (а.с. 13-15 том 1), в якій вимагав повернути сплачені кошти у вигляді податку на додану вартість за договорами поставки, серед яких і договір поставки №101-955 від 02.03.2022 (ПДВ - 8305,00грн).

Як зазначає позивач, відповідач відповідь на вимогу не надав, заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю/відсутністю правових підстав для формування ціни вартості товарів за договором разом із податком на додану вартість, виконанням позивачем та відповідачем своїх зобов`язань за договором, наявністю підстав для визнання недійсним пункту 3.2 договору в частині включення до договірної ціни товарів податку на додану вартість та стягнення з відповідача спірної суми грошових коштів.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, юридичні факти.

Правовідносини позивача та відповідача у цій справі характерні для договору поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Положення аналогічного змісту викладені в частині першій статті 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписом статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 217 Цивільного кодексу України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За приписами частин першої, третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У правовідносинах між сторонами у справі можна припустити, що спірний договір міг би бути укладений без включення до нього умов щодо ПДВ у розмірі 20%. При цьому, хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Податок на додану вартість, визначення якого наведене в підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є непрямим податком, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу. Об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (п. "а" п.185.1 ст. 185 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом «г» підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

02.03.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №178 "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану".

Відповідно до пунктів 1, 2 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначена для стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

Враховуючи те, що Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту, призначена для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави, в мирний час та в особливий період, підпорядковується Голові Адміністрації спеціальної служби транспорту.

За таких обставин недотримання сторонами при укладенні договору поставки №101-955 від 02.03.2022 (ПДВ 8305,00грн) вимог законодавства є підставою для визнання недійсним пункту 3.2 цього договору в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у сумі 8305,00грн.

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Частинами першою, другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто, при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80-82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто, цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України" (заява № 38722/02)).

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Об`єднана палата зазначає, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України (частині першій статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5-5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, фактично уточнюючи висновок, викладений у пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, зауважила на тому, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Вимога позивача про часткове визнання недійсним договору поставки №101-955 від 02.03.2022, а саме пункту 3.2 цього договору та додатку №1, поєднана з вимогою про стягнення з відповідача на користь позивача з підстав статті 1212 Цивільного кодексу України сплаченого податку на додану вартість у сумі 8305,00грн, відповідає наведеній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала .

Положення глави 83 Цивільного кодексу України ("Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави") застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Правовий аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Наведений висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17.

Враховуючи, що відповідач отримав від позивача спірні грошові кошти у сумі 8305,00грн без достатньої законної підстави, суд погоджується з доводами позивача про необхідність повернення позивачу цієї суми в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 2684,00грн покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про визнання недійсними окремих умов правочину та стягнення безпідставно набутих коштів задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним пункт 3.2 договору поставки №101-955 від 02.03.2022, який укладено між Військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" 49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Мандриківська, 47, офіс 503, ідентифікаційний код 41449359), та додаток №1 до договору поставки №101-955 від 02.03.2022 "Специфікація" в частині включення до вартості товару податку на додану вартість в сумі 8305,00грн

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49600, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Мандриківська, 47, офіс 503, ідентифікаційний код 41449359) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошові кошти у розмірі 8305,00грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 5368,00грн

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 26.01.2024.

Суддя В.О. Татарчук