Рішення

від 16.01.2024 по справі 915/1291/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року Справа № 915/1291/23

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі головуючого судді Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Жиган А.О.,

представника позивача: Михайленко Н.М.,

представника відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фермерського господарства Гвоздика ВВ,

до відповідача: Коблівської сільської ради,

про: визнання права постійного користування земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в:

Фермерське господарство Гвоздика ВВ звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Коблівської сільської ради, в якій просить суд визнати за Фермерським господарством Гвоздика ВВ право постійного користування земельною ділянкою площею 48,0 га, кадастровий номер 4820983500:08:000:0109, в межах згідно з планом, розташованої на території Новофедорівського старостинського округу (раніше Новофедорівської сільської ради) Миколаївського району призначеною для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 31.03.1993 року, виданого на підставі рішення Новофедорівської сільської ради народних депутатів від 31.03.1993 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує наступне:

- з моменту створення Фермерського господарства Гвоздика ВВ постійним землекористувачем спірної земельної ділянки є саме таке фермерське господарство;

- дії Коблівської сільської ради щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду третім особам та невизнання факту належності спірної земельної ділянки на праві постійного користування Фермерському господарству Гвоздика ВВ є фактично «позбавленням» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та така дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право.

Ухвалою суду від 21.08.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та позивачу встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.09.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 09.10.2023.

Відповідач у відзиві заперечує проти задоволення позовних вимог посилаючись на наступне:

- право постійного користування земельною ділянкою до іншої особи, у тому числі у порядку спадкування, не переходить, а тому право постійного користування припиняється одночасно зі смертю фізичної особи засновника фермерського господарства;

- державний акт постійного користування, виданий ОСОБА_1 , втратив закону силу 11.11.2015 в момент його смерті;

- відповідно до статуту Фермерського господарства Гвоздика ВВ спірна земельна ділянка не є власністю такого фермерського господарства.

Ухвалою суду від 09.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.11.2023.

10.11.2023 розгляд справи не відбувся, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення судового засідання, у Миколаївській області та місті Миколаєві тривала повітряна тривога. Ухвалою суду від 10.11.2023 розгляд справи призначено на 28.11.2023.

28.11.2023 судом відкладено розгляд справи на 11.12.2023 у зв`язку з неявкою відповідача.

У судовому засіданні 11.12.2023 судом оголошено перерву до 21.12.2023 у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги у Миколаївській області та місті Миколаєві.

21.12.2023 судове засідання не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого у даній справі судді у нарадчій кімнаті по справі №915/575/22.

Ухвалою суду від 22.12.2023 розгляд справи призначено на 16.01.2024.

В ході розгляду справи представники сторін підтримували висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

Сторони явку повноважних представників у судове засідання 16.01.2024 не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом також враховано, що явка представників сторін не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідно до п.2) ч.3 ст.202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомленні про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі, зокрема повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Крім того, судом враховано, що сторони у письмових заявах просили розглядати справу без їх участі за наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників сторін.

Суд здійснив розгляд справи у розумний строк, тривалість якого обумовлюється введенням в Україні за указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, воєнного стану через військову агресію Російської Федерації проти України.

У судовому засіданні 16.01.2024 судом підписано вступну та резолютивну частини рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Березанською районною радою народних депутатів Березанського району Миколаївської області на підставі рішення Новофедорівської сільської ради народних депутатів від 31.03.1993 ОСОБА_1 видано Державний акт на право постійного користування землею площею 48,0 га на території Новофедорівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №198 (а.с.15-18).

20.01.1995 було здійснено державну реєстрацію Фермерського господарства Гвоздика (ідент.код 20866150) створеного на підставі рішення Березанської ради народних депутатів від 12.02.1993 (а.с.36-39).

Відповідно до статуту Фермерського господарства Гвоздика єдиним засновником Фермерського господарства Гвоздика та його керівником на той час був ОСОБА_1 . Членами такого фермерського господарства були ОСОБА_2 (дружина засновника) та ОСОБА_3 (син засновника).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 та ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними свідоцтвами про смерть (а.с.40,41).

07.12.2017 Фермерське господарство Гвоздика було перейменовано у Фермерське господарство Гвоздика ВВ, єдиним засновником та керівником якого став ОСОБА_3 (а.с.11,26-35).

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час надання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, створення і реєстрації фермерського господарства) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї статті Закону на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення фермерського господарства) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У частині 1 статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Аналіз зазначених норм свідчить, що земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалася ОСОБА_1 не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, законодавством, чинним на час створення Фермерського господарства Гвоздика, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності фермерським господарством як юридичною особою. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення фермерського господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації фермерського господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення фермерського господарства, без створення такого фермерського господарства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

01.08.2003 набрав чинності Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003, за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно з частиною 1 статті 5, частиною 1 статті 7, статтею 8 Закону України "Про фермерське господарство" право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Наведені положення Закону України "Про фермерське господарство" передбачають, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено: "У розумінні положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства".

Суд зазначає, що практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Згідно з частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За змістом частини 2 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_1 ) права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Отже, на момент смерті засновника Фермерського господарства Гвоздика - ОСОБА_1 право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

У пункті 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням від 22.09.2005 №5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

У пункті 61 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначено, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18)).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, у статті 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час смерті засновника Селянського (фермерського) господарства Гвоздика) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За змістом частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час створення і реєстрації Фермерського господарства Гвоздика) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

У пунктах 66-69 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені положення законодавства свідчать, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення Фермерського господарства Гвоздика, так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника фермерського господарства відсутня.

Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття селянським (фермерським) господарством правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення селянського (фермерського) господарства і подальшої державної реєстрації такого господарства як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 визнала правомірним висновок місцевого суду, що зі смертю засновника фермерського господарства, якому земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

За обставинами цієї справи після отримання ОСОБА_1 державного акта на право постійного користування землею, ним засновано юридичну особу Фермерське господарство Гвоздика, тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства саме воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Суд зазначає, що у контексті положень статті 92 Земельного кодексу України, Закону України "Про фермерське господарство", з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством; такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18, постановах Верховного Суду від 18.08.2020 у справі №905/2262/18, від 04.08.2020 у справі №915/657/18, від 26.08.2020 у справі №925/302/18 та від 06.10.2020 у справі №915/1824/18.

За таких обставин суд приходить до висновку, що зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 21.02.2020 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №91430/14-18-СГ від 20.12.2018 «про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» та акту від 22.12.2018 приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність (а.с.184,186,188-218) за Коблівською сільською радою зареєстровано право комунальної власності на спірну земельну ділянку площею 48,0 га за кадастровим номером 4820983500:08:000:0190 (а.с.187).

Рішенням Коблівської сільської ради №16 від 07.10.2022, зокрема, передано в оренду ОСОБА_4 спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 48,0 га (рілля) за кадастровим номером 4820983500:08:000:0190 терміном до 07.10.2023 (а.с.62).

На підставі такого рішення 18.11.2022 між Коблівською сільською радою, як орендодавцем, та ОСОБА_4 , як орендарем, укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності в умовах воєнного стану, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування терміном до 07.10.2023, зокрема, спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 48,0 га (рілля) за кадастровим номером 4820983500:08:000:0190 (а.с.47-52).

Рішенням Коблівської сільської ради №20 від 03.02.2023, зокрема, розірвано укладений 18.11.2022 з ОСОБА_4 договір оренди спірної земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 48,0 га (рілля) за кадастровим номером 4820983500:08:000:0190 (а.с.65).

Листом №1496 від 30.12.2022 Коблівська сільська рада повідомила керівнику позивача, що спірна земельна ділянка дійсно була передана в оренду на підставі рішення сільської ради, так як така земельна ділянка перебуває в комунальній власності ради. Сільською радою не відчужувалось право заявника на спірну земельну ділянку, так як, за твердженням відповідача, таке право у заявника відсутнє (а.с.67).

Позивач стверджує, що дії Коблівської сільської ради щодо передачі спірної земельної ділянки в оренду третім особам та невизнання факту належності спірної земельної ділянки на праві постійного користування Фермерському господарству Гвоздика ВВ є фактично «позбавленням» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та така дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право.

Суд зазначає, що Земельним кодексом України не визначено чітких часових меж реалізації права фермерського господарства на переоформлення правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку внаслідок смерті голови фермерського господарства, за умови, що саме для здійснення підприємницької діяльності фермерського господарства ця земельна ділянка була відведена, а тому суд приходить до висновку, що Коблівською сільською радою при винесенні рішення №16 від 07.10.2022 та передачі на підставі такого рішення за договором від 18.11.2022 спірної земельної ділянки в оренду були порушені права позивача на користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Як уже зазначалося судом, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції чинній на момент смерті ОСОБА_1 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

До того ж, згідно зі статтями 35, 36 Закону України Про фермерське господарство смерть або переобрання голови фермерського господарства не означає припинення діяльності фермерського господарства.

Нормами ст.141 ЗК України, якою встановлено вичерпний перелік підстав припинення права постійного користування землею, не містить такої підстави припинення права постійного користування як "смерть громадянина, якому була надана в постійне користування земля для ведення селянського (фермерського) господарства".

Згідно з чинним законодавством право постійного користування передбачає використання цієї землі за відповідним цільовим призначенням безстроково: до моменту відмови користувача від її використання, або її безоплатної приватизації членами фермерського господарства або до інших випадків вилучення земель державою (припинення діяльності фермерського господарства, використання земель не за їх цільовим призначенням).

Судом встановлено, що Фермерське господарство Гвоздика ВВ, яке є новим найменуванням Селянського (фермерського) господарства Гвоздика, є діючим підприємством, спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з користування фермерського господарства, при житті засновника використовувалась фермерським господарством за цільовим призначенням та продовжує використовуватись за цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства Фермерським господарством Гвоздика ВВ, яке й досі сплачує за користування нею відповідні податки (а.с.60,183).

До того ж, матеріали справи не містять доказів відмови позивача від спірної земельної ділянки.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантоване право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З огляду на зазначене особа на свій розсуд обирає спосіб захисту свого права або інтересу, в тому числі шляхом оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, і обмеження її у цьому праві суперечить Конституції України та чинному законодавству.

Відповідно до ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, в разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтями 153, 155 Земельного кодексу України передбачено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Суд відзначає, що право Фермерського господарства Гвоздика ВВ використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило «майно», яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (рішення від 24.06.2003 у справі «Стреч проти Сполученого Королівства», заява №44277/98, пункти 32-35).

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011, Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за статтею 1 Першого протоколу Конвенції в результаті дій, спрямованих проти нього.

Суд погоджується з доводами позивача, що Фермерське господарство Гвоздика ВВ не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично «позбавленням» його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно під того, чи становило відповідне втручання «позбавлення власності», чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (рішення у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» та у справі «Рисовський проти України»).

Суд зазначає, що відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За приписами ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проги України регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна», в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Тобто, право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України» вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар».

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 ЦК України та абз.2 ч.2 ст.20 ГК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно приписів ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 152 Земельного кодексу України, передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

За такого, суд вважає, що право позивача на безстрокове використання спірної земельної ділянки, яка була надана для створення і здійснення господарської діяльності фермерського господарства, є законними очікуваннями, і в якості таких вони підлягають захисту, як майно в розумінні статті 1 Протоколу №1 Конвенції, шляхом визнання за позивачем права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову, судовий збір підлягає покладенню на відповідача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 210, 220, 232, 233, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Фермерським господарством Гвоздика ВВ (57437, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Новофедорівка, провул.Садовий, буд.10; ідент.код 20866150) право постійного користування земельною ділянкою площею 48,0 га, кадастровий номер 4820983500:08:000:0109, в межах згідно з планом, розташованої на території Новофедорівського старостинського округу (раніше Новофедорівської сільської ради) Миколаївського району призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 31.03.1993 року, виданого на підставі рішення Новофедорівської сільської ради народних депутатів від 31.03.1993 року.

3. Стягнути з Коблівської сільської ради (57453, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Коблеве, вул.Одеська, буд.4; ідент.код 04375748) на користь Фермерського господарства Гвоздика ВВ (57437, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с.Новофедорівка, провул.Садовий, буд.10; ідент.код 20866150) 2684,0 грн судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 ГПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне судове рішення складено 26.01.2024.

Суддя М.В.Мавродієва