Постанова
від 16.01.2024 по справі 902/9/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 902/9/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Письменна О. М.,

за участю представників сторін:

позивача - Клапай К. В. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),

відповідача - Подгурської Д. О. (адвоката, в режимі відеоконференції),

третьої особи - не з`явилися,

прокуратури - Кондратюка Д. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 (колегія суддів: Філіпова Т. Л. - головуючий, Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 (суддя Нешик О. С.) у справі

та касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 (колегія суддів: Філіпова Т. Л. - головуючий, Василишин А. Р., Бучинська Г. Б.)

за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради

до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп",

про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Керівник Тульчинської окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (далі - ДСГРП "Тульчинський рибцех"), в якій просив усунути перешкоди у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання ДСГРП "Тульчинський рибцех" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Прокурор зазначав, що ДСГРП "Тульчинський рибцех" використовує водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га (далі - спірна земельна ділянка), що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області, на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН № 002908 від 13.02.1996 (далі - Державний акт). За твердженням Прокурора рішення Клебанської сільської ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, на підставі якого передавалася в постійне користування спірна земельна ділянка за Державним актом, не існує, оскільки у вказаний день сесія Клебанської сільської ради народних депутатів не проводилася. Також Прокурор зазначав, що Тульчинський виробничий рибцех об`єднання Вінницярибгосп, який був суб`єктом права постійного користування за Державним актом, ліквідовано, а відповідач зареєстрований лише 28.02.2002, тому відсутні підстави для використання водного об`єкта та спірної земельної ділянки під ним, оскільки ДСГРП "Тульчинський рибцех" не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання Вінницярибгосп. Враховуючи наведені обставини, а також невжиття Тульчинською міською радою заходів реагування, Прокурор звернувся із цим позовом до суду.

1.3. 17.04.2023 до суду надійшла заява Прокурора про забезпечення позову від 12.04.2023 № 02.55-1069вих-23, в якій Прокурор просив забезпечити позов у справі № 902/9/23 шляхом заборони відповідачу вчиняти дії з пониження рівня води та вилову водних ресурсів з водного об`єкта загальною площею 48,35 га, що розташований на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області.

04.05.2023 Прокурор заявив усне клопотання, яким просив заяву про забезпечення позову від 12.04.2023 № 02.55-1069вих-23 вважати заявою про забезпечення виконання рішення суду.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 позов Прокурора задоволено.

Вирішено усунути перешкоди у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання ДСГРП "Тульчинський рибцех" повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області (раніше Клебанської сільської ради Тульчинського району).

Заяву Прокурора про забезпечення виконання рішення від 12.04.2023 № 02.55-1069вих-23 у справі № 902/9/23 задоволено. Заборонено ДСГРП "Тульчинський рибцех" вчиняти дії щодо пониження рівня води водного об`єкта, який розташований на земельній ділянці загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області, та вчиняти дії щодо вилову водних біоресурсів з водного об`єкта, який розташований на земельній ділянці загальною площею 48,35 га, що розташована на території Тульчинської міської ради в межах села Клебань Тульчинського району Вінницької області.

2.2. Суд першої інстанції виходив із того, що згідно з листом Тульчинської районної військової адміністрації від 27.06.2022 № 01-42/1232 рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, не існує. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація Державного акта не є беззаперечним фактом наявності права постійного користування землею. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV є доведеною, тому Державний акт є недійсним.

Щодо посилання відповідача на постанову Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.07.2009 у справі № 2а-351, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 у справі № 2а-351/09 та постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2021 у справі № 2а/0270/3606/12, суд зазначив, що підстави для застосування положення частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України відсутні, оскільки у справі № 902/9/23 беруть участь нові особи.

Надаючи оцінку доводам учасників справи щодо правонаступництва ДСГРП "Тульчинський рибцех", суд першої інстанції зазначив, що власником (Міністерством рибного господарства України) Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" було прийнято рішення про ліквідацію вказаної юридичної особи відповідно до чинного на той час законодавства, що виключає правонаступництво ДСГРП "Тульчинський рибцех" прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи.

Враховуючи задоволення позовних вимог Прокурора, та на підставі статей 136, 137, 140 Господарського процесуального кодексу України, а також, суд першої інстанції зазначив, що подальша діяльність з вилову водних біоресурсів та пониження рівня води водного об`єкта може завдати шкоди законному власнику такого об`єкта - Тульчинській міській раді, тому дійшов висновку про задоволення заяви Прокурора від 12.04.2023 № 02.55-1069вих-23 про забезпечення виконання рішення.

2.3. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23 ухвалено змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23, виклавши її в редакції цієї постанови. В решті рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 залишено без змін.

2.4. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із загальними висновками місцевого суду про обґрунтованість позову Прокурора, зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правонаступництва ДСГРП "Тульчинський рибцех". Суд апеляційної інстанції зазначив, що Міністерством рибного господарства було прийнято рішення про ліквідацію Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп у порядку, визначеному чинним на той час законодавством. Проте суд апеляційної інстанції зауважив, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не зумовила припинення діяльності Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп, а зумовила його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" (далі - СВАТ "Вінницярибгосп") прав та обов`язків приватизованого державного підприємства. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 щодо правонаступництва ДСГРП "Тульчинський рибцех" з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції у цій постанові.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. ДСГРП "Тульчинський рибцех" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Прокурора в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради до ДСГП "Тульчинський рибцех" про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном та в задоволенні заяви Прокурора про забезпечення виконання рішення від 12.04.2023 № 02.55-1069вих-23 у справі № 902/9/23 відмовити в повному обсязі.

3.2. ДСГРП "Тульчинський рибцех", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права. ДСГРП "Тульчинський рибцех" вважає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 923/1382/16, від 05.04.2023 у справі № 925/1792/21, від 12.09.2023 № 902/930/21, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 26.01.2022 у справі № 906/622/19, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та ухвалі Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 902/300/20.

Крім того, ДСГРП "Тульчинський рибцех" зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовив відповідачу у клопотанні про долучення копії Технічної документації щодо встановлення в натурі меж землекористування та видання Державного акта на право постійного користування землею Тульчинському рибцеху державного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" на території Клебанської сільської Ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області. Тому, за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції порушив статтю 269 Господарського процесуального кодексу України.

ДСГРП "Тульчинський рибцех" також зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили обставини справи, зокрема, документи, надані архівним відділом Тульчинської районної військової адміністрації, не надали належної оцінки всім доказам у справі, а саме, змісту рішень Клебанської сільської Ради народних депутатів від 14.12.1995, не співставили ці рішення та інформацію, яка зазначена у Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею. Крім того, скаржник стверджує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги обставини, встановлені Тульчинським районним судом Вінницької області у постанові від 30.07.2009 у справі № 2а-351, Київським апеляційним адміністративним судом у постанові від 08.11.2011 у справі № 2а-351/09 та Вінницьким окружним адміністративним судом у постанові від 15.08.2021 у справі № 2а/0270/3606/12.

3.3. Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23 в частині зміни мотивувальної частини рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 та залишити мотивувальну частину рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 без змін.

3.4. Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статтю 37 Цивільного кодексу УРСР, статтю 27 Земельного кодексу УРСР, статті 8, 34 "Про підприємства в Україні" та норми процесуального права: статті 75, 86 Господарського процесуального кодексу України. Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури вказує про помилковість посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, а також зазначає про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 18.10.2022 у справі № 921/298/20.

Скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо припинення юридичної особи - об`єднання (безпосередньо юридичної особи об`єднання та інших юридичних осіб, які входили до нього) у разі наявності відповідних рішень центрального органу державної виконавчої влади (органу, уповноваженого державою на його ліквідацію), та неможливості переходу прав і обов`язків юридичної особи - об`єднання та його структурних підрозділів (які не мали права юридичної особи) до іншої новоствореної юридичної особи.

3.5. ДСГРП "Тульчинський рибцех" у відзиві на касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури просить касаційну скаргу залишити без задоволення. Відповідач вважає безпідставними доводи першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури про неврахування судом апеляційної інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 18.10.2022 у справі № 921/298/20, з огляду на неподібність спірних правовідносин у справі, що розглядається, із правовідносинами у наведених справах. Інші доводи першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури ДСГРП "Тульчинський рибцех" вважає необґрунтованими та такими, що зводяться до переоцінки доказів.

3.6. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу ДСГП "Тульчинський рибцех" просить залишити її без задоволення. Прокурор зазначає, що доводи скаржника про набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є безпідставними та необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій про те, що підставою для набуття земельної ділянки у власність є відповідне рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, а не Державний акт, є законними та обґрунтованими. Прокурор вважає, що висновки у справах № 902/300/20, № 902/930/21, № 906/620/19 та № 906/622/19 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

3.7. Прокурор також надіслав до Верховного Суду пояснення від 15.12.2023 № 02.55-3604вих-23 та від 11.01.2024 № 02.55-105вих-24, які просить врахувати під час розгляду касаційних скарг. Прокурор зазначає, що заперечує факт правонаступництва у зв`язку з ліквідацією відповідно до статті 37 Цивільного кодексу УРСР Об`єднання "Вінницярибгосп", тому вважає, що земельна ділянка не могла перейти до новоствореного державного підприємства "Вінницярибгосп", яке у подальшому було приватизоване.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що за змістом частини 5 Статуту Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", зареєстрованого Вінницьким виконавчим комітетом районної Ради народних депутатів 20.12.1991, реєстраційний № 322, до складу Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" входило ряд структурних підрозділів, які не мають права юридичної особи, зокрема, Тульчинський виробничий рибцех.

4.2. Згідно з наказом Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 вирішено: "...На базі господарств об`єднання "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4 створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи з 10.08.1995" (пункт 1 наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120).

4.3. Відповідно до пункту 3 наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120 вирішено ліквідувати як юридичні особи: Вінницьке об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп"; Вінницьку рибоводно-меліоративну станцію; Уланівську рибоводно-меліоративну станцію; Тиврівську рибоводно-меліоративну станцію; Пересувну механізовану колону № 4.

4.4. Суди попередніх інстанцій установили, що в матеріалах справи наявний Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №002908 від 13.02.1996, виданий Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп", згідно з яким відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 №передано в постійне користування 48,35 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування, який є додатком до цього акта.

4.5. Суди попередніх інстанцій зазначили, що згідно з листом Тульчинської районної військової адміністрації від 27.06.2022 № 01-42/1232 рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 №, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, - не існує.

Також у листі Тульчинської районної військової адміністрації від 14.02.2023 № 01-28/52 зазначено, що в період з 1995 до 1996 років Клебанською сільською Радою народних депутатів Тульчинського району Вінницької області 22 скликання проведено: 3 сесію 24.05.1995; 4 сесію 14.12.1995; 5 сесію 21.08.1996; 6 сесію 14.12.1996.

Відповідно до протоколу 4 сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів 22 скликання від 14.12.1995 до порядку денного сесії включені такі питання:

- про підсумки виконання плану соціально-економічного розвитку сільради за 1995 рік та план на 1996 рік;

- про затвердження рішень виконкому сільської ради щодо земельних питань;

- про дотримання земельного законодавства на території сільської ради;

- про закріплення земельної ділянки за Клебанським філіалом № 122 Тульчинської центральної районної аптеки № 90 та передачу в приватну власність аптеки;

- про встановлення місцевих податків і зборів на території сільської ради.

4.6. Суди попередніх інстанцій зазначили, що за змістом статуту Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", затвердженого Міністром рибного господарства України 29.12.1995, воно засноване на державній власності, належить до складу Виробничого державно-кооперативного об`єднання рибного господарства "Укррибгосп" і підпорядковане Міністерству рибного господарства України.

4.7. Відповідно до наказу Вінницького обласного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" від 25.06.1996 № 82 на базі господарств "Вінницярибгосп": рибокомбінату, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та Пересувної механізованої колони-4 створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи. Цим наказом затверджено структуру Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства, до складу якого на правах структурних підрозділів включено, зокрема, Тульчинський рибоводний цех.

4.8. Згідно з довідкою Вінницького обласного управління статистики з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 30.07.1996 № 23/2313 Вінницьке обласне державне виробниче господарсько-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій 29.07.1996 відповідно до рішення № 35, дата включення - 01.08.1996, ідентифікаційний код: 00476576.

4.9. За змістом листа Головного управління статистики у Вінницькій області від 15.04.2022 № 03.3-08/315-22 до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 19.09.1997 включено суб`єкт із назвою "Виробничий рибний цех Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського підприємства "Вінницярибгосп" (ідентифікаційний код: 24897147).

4.10. Згідно з наказом Фонду державного майна України від 28.04.1998 № 30-ДП прийнято рішення про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства.

4.11. Відповідно до наказу Державного комітету рибного господарства України від 18.08.1998 № 115 на базі державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" вирішено створити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство з правом юридичної особи, до складу якого увійшов також структурний підрозділ: Тульчинський рибоводний цех.

4.12. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 25.08.1998 № 944 ухвалив наказ про приватизацію Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп".

4.13. На підставі наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 22.12.1998 № 1419 затверджено план приватизації державного майна Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та передбачено перетворити Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство.

4.14. Згідно з наказом Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 03.01.1999 № 1 вирішено перейменувати Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарське-рибоводне підприємство "Вінницярибгосп" у Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп» у зв`язку з перереєстрацією з 01.01.1999. Цим наказом, до моменту проведення перших загальних зборів і надання структурним підрозділам статусу дочірніх підприємств, затверджено структуру Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех.

4.15. Згідно з протоколом від 09.06.2000 № 1 загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" "на базі і шляхом виділення" структурного підрозділу Тульчинського виробничого рибцеху створено ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" з правом юридичної особи.

4.16. Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 140007 28.02.2002 було проведено державну реєстрацію ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" як юридичної особи з присвоєнням ідентифікаційного коду: 24897147.

4.17. Згідно зі статутом ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", затвердженим загальними зборами акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" 09.06.2000 та зареєстрованим 28.02.2002, ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" є дочірнім підприємством Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є його єдиним засновником, і до дочірнього підприємства переходять як до правонаступника згідно з актом приймання-передачі майнові права і обов`язки з дебіторською та кредиторською заборгованостями у частині Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп" (пункт 1.2. Статуту).

4.18. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство "Вінницярибгосп" 23.06.2011 змінило своє найменування і новим найменуванням юридичної особи стало Приватне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп" (далі - ПрАТ "СП "Вінницярибгосп").

4.19. Відповідно до статуту ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованого 23.06.2011, ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником прав і обов`язків Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав та обов`язків Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп", що перетворено у сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 27.08.1998 № 954 згідно із Законом України "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10.07.1996 № 292/96-ВР (пункт 1.2. Статуту).

4.20. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06.09.2011 відбулась зміна найменування ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", новим найменуванням юридичної особи стало Дочірнє сільськогосподарське рибоводне підприємство "Тульчинський рибцех" Приватного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Вінницярибгосп".

4.21. Відповідно до статуту ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", затвердженого загальними зборами акціонерів ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" 05.05.2011 та зареєстрованого 06.09.2011, ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" є правонаступником ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", яке є правонаступником прав і обов`язків Тульчинського виробничого рибцеху СВАТ "Вінницярибгосп", заснованого відповідно до рішення загальних зборів акціонерів Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" від 09.06.2000 (протокол № 1), згідно з Законами України "Про господарські товариства", "Про підприємства в Україні" та іншими нормативними актами України та статуту СВАТ "Вінницярибгосп" (пункт 1.2. Статуту).

4.22. Спір у справі, що розглядається, виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для усунення перешкод у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та земельну ділянку під ним, що розташовані на території Тульчинської міської ради в межах с. Клебань Тульчинського району Вінницької області.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 для розгляду касаційної скарги ДСГРП "Тульчинський рибцех" у справі № 902/9/23 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 09.11.2023 для розгляду касаційної скарги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури у справі № 902/9/23 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Згідно з розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 27.11.2023 № 29.2-02/3352 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 902/9/23 у зв`язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2023 для розгляду касаційної скарги ДСГРП "Тульчинський рибцех" у справі № 902/9/23 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.

Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 27.11.2023 для розгляду касаційної скарги першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури у справі № 902/9/23 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуючий, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2023 (у складі колегії суддів: Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДСГРП "Тульчинський рибцех" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23.

Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2023 (у складі колегії суддів: Багай Н. О. - головуючого, Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23.

5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.3. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, прокурора, дослідивши наведені у касаційних скаргах та відзивах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23 з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, а в решті касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури - залишити без задоволення, а касаційну скаргу ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" належить задовольнити частково, з огляду на таке.

5.4. Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимоги Прокурора про усунення перешкоди у здійсненні Тульчинською міською радою права користування та розпорядження водним об`єктом та земельною ділянкою під ним шляхом зобов`язання повернути в комунальну власність Тульчинської міської об`єднаної територіальної громади в особі Тульчинської міської ради водний об`єкт та спірну земельну ділянку під ним. Позовні вимоги Прокурора мотивовані тим, що відповідач використовує водний об`єкт та земельну ділянку під ним на підставі Державного акта, виданого відповідно до рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, якого не існує, оскільки сесія Клебанської сільської Ради народних депутатів у цей день не проводилася.

5.5. Суд першої інстанції, задовольняючи позов Прокурора, виходив із того, що згідно з листом Тульчинської районної військової адміністрації від 27.06.2022 № 01-42/1232 рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV, яким Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" передано в постійне користування 48,35 гектарів землі, не існує. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що державна реєстрація Державного акта не є беззаперечним фактом наявності права постійного користування землею. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № IV є доведеною, тому Державний акт є недійсним.

5.6. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із загальними висновками місцевого суду про обґрунтованість позову Прокурора, зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правонаступництва ДСГРП "Тульчинський рибцех". Суд апеляційної інстанції зазначив, що Міністерством рибного господарства було прийнято рішення про ліквідацію Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп у порядку, визначеному чинним на той час законодавством. Проте суд апеляційної інстанції зауважив, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не зумовила припинення діяльності Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства Вінницярибгосп, а зумовила його реорганізацію (з перереєстрацією) із набуттям правонаступником - Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" (далі - СВАТ "Вінницярибгосп") прав та обов`язків приватизованого державного підприємства. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 щодо правонаступництва ДСГРП "Тульчинський рибцех" з мотивів, викладених судом апеляційної інстанції у цій постанові.

5.7. ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права.

5.8. Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, не погодившись із постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023, звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду та посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.9. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

5.10. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.11. У пункті 39 постанови від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

5.12. За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з цих підстав можливе у разі відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, і ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

5.13. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

5.14. За змістом пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо касаційної скарги Прокурора

5.15. Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури вказує про помилкове посилання суду апеляційної інстанції на постанову Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21 та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування положення статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, від 18.10.2022 у справі № 921/298/20.

5.16. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18 ухвалена за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про зобов`язання передати у власність природний газ та оформити акт приймання-передачі, за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" про визнання недійсним договору, а постанова Верховного Суду від 08.07.2019 у справі № 908/156/18 ухвалена за позовом Науково-дослідного виробничого центру "Промелектротехпостач" Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організації інвалідів України" до відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області про стягнення шкоди. У зазначених постановах Верховний Суд виклав такий висновок:

"Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом".

5.17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Яковлівська" до фізичних осіб про стягнення безпідставно одержаних коштів, на яку посилається прокурор, дійшла такого висновку:

"Преюдицію утворюють лише обставини, які належали до предмета доказування у відповідній справі, безпосередньо досліджувались і встановлювались у ній судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи".

5.18. Колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За змістом частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

5.19. У постанові від 01.09.2020 у справі № 907/29/19 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо.

5.20. У справі № 902/9/23, що розглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта належало Тульчинському виробничому рибцеху як структурному підрозділу державного об`єднання "Вінницярибгосп". У 1995 році на базі об`єднання "Вінницярибгосп" було створене Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство.

Суд апеляційної інстанції також установив, що у межах процедури приватизації затверджено план приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та перетворено його в сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство, до його складу на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех, на базі якого в подальшому створено ДСГРП "Тульчинський рибцех". Надавши оцінку наказу Міністерства рибного господарства України від 31.07.1995 № 120, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про суперечливий характер цього документа, зазначивши, що перша частина наказу передбачає перетворення підприємств (об`єднання "Вінницярибгосп", рибокомбінату, Вінницької, Уланівської та Тиврівської рибоводно-меліоративних станцій та ПМК-4) шляхом їх злиття та створення на їх базі об`єднання "Вінницярибгосп" Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства з покладенням на нього завдань об`єднання, а друга частина - про одночасну ліквідацію цих підприємств без зазначення про їх злиття. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що Прокурор не надав належних та допустимих доказів про внесення до державного реєстру запису про припинення Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а судом встановлено тільки обставину здійснення реєстрації Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Вінницярибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначив, що мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу, та впродовж перетворень, яких зазнавало підприємство, ідентифікаційний код та юридична адреса не змінились.

Таким чином, установивши наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а зумовила його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником Сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

5.21. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, на яку послався суд апеляційної інстанції у справі № 902/9/23, що розглядається, ухвалена за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради до ДСГРП "Тульчинський рибцех" про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок. Верховний Суд у справі № 902/930/21 зазначив про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій про те, що набуте Тульчинським виробничим рибцехом об`єднання "Вінницярибгосп" право постійного користування спірними земельними ділянками не припинилось, а перейшло до його правонаступника - ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп", утвореного внаслідок зміни організаційно-правової форми державного підприємства за наслідками приватизації, а в подальшому - до відповідача.

Тобто, у справі № 902/930/21 за участі тих же осіб, що й у справі № 902/9/23, суди на підставі встановлених юридичних обставин, дійшли висновків щодо юридичних наслідків реорганізації Тульчинського виробничого рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" у вигляді переходу права постійного користування спірними земельними ділянками до його правонаступника. Тому доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування статті 75 Господарського процесуального кодексу України, викладених у постановах від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статей 236, 269 Господарського процесуального кодексу України встановив на підставі доказів, наявних у матеріалах справи, юридичні факти та обставини, яким надав правову оцінку та дійшов зазначеного висновку.

5.22. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 921/298/20, на яку посилається прокурор, ухвалена за позовом Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства до Тернопільської обласної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю "Галицька будівельна кераміка" про визнання недійсним та скасування розпорядження.

У справі № 921/298/20, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції, який на підставі доказів, поданих сторонами установив, що позивач є новоствореною юридичною особою. У справі № 921/298/20 суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем ним не доведено правонаступництва Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства щодо Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства, у тому числі стосовно права на користування спірною земельною ділянкою, оскільки не було дотримано порядок прийняття рішення відповідно до пункту 1 розділу 7 Статуту Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства рішення про його реорганізацію в Бережанське колективного підприємства по веденню лісового господарства мало прийматися уповноваженим органом. Щодо тотожності ідентифікаційного коду Бережанського міжгосподарського підприємства по веденню лісового господарства (21142262) і Бережанського колективного підприємства по веденню лісового господарства (21142262), то Верховний Суд зазначив, що помилкове присвоєння новоствореній юридичній особі ідентифікаційного коду іншої юридичної особи, яка не є правопопередником цієї новоствореної юридичної особи, свідчить про порушення законодавства, але така помилка не є підставою правонаступництва.

5.23. Таким чином, у справі № 921/298/20 правовідносини є подібними зі спірними правовідносинами у справі № 902/9/23, що розглядається, але висновки судів щодо наявності чи відсутності правонаступництва юридичних осіб залежали від установлених фактичних обставин справ, тому доводи прокурора про неврахування висновків, наведених у постанові Верховного Суду від 18.10.2022 у справі № 921/298/20, є безпідставними.

5.24. Отже, доводи першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.

5.25. Прокурор також стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема, статтю 37 Цивільного кодексу УРСР, статтю 27 Земельного кодексу УРСР, статті 8, 34 "Про підприємства в Україні та про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо припинення юридичної особи - об`єднання (безпосередньо юридичної особи об`єднання та інших юридичних осіб, які входили до нього) у разі наявності відповідних рішень центрального органу державної виконавчої влади (органу уповноваженого державою на його ліквідацію). Прокурор зазначає про неможливість переходу прав і обов`язків юридичної особи - об`єднання та його структурних підрозділів (які не мали права юридичної особи) до іншої новоствореної (відповідно до статуту) юридичної особи.

5.26. Верховний Суд зазначає, що у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, викладено висновок, відповідно до якого право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду (пункт 85 постанови).

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 зазначено, що право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. Тобто із припиненням юридичної особи, якій належало право постійного користування земельною ділянкою, таке право, набуте у встановленому порядку, не втрачається внаслідок його не переоформлення підприємством, яке за змістом чинного Земельного кодексу України не може набувати права постійного землекористування, а зберігається за ним до приведення прав і обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства, у тому числі за правонаступником такого землекористувача. І лише коли припинення такої особи виключає правонаступництво, то в такому випадку припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення юридичної особи, зважаючи на положення частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, допускається.

Верховний Суд також зауважує, що у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21 наведено правовий висновок, відповідно до якого положення Земельного кодексу України (положення статей 92, 27, 141) потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Таким чином, питання щодо переходу права постійного користування в порядку правонаступництва вже було принципово вирішено Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у подібних правовідносинах, а також у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21 щодо відповідача, і наведені висновки були враховані судом апеляційної інстанції під час дослідження питання щодо правонаступництва відповідача у цій справі.

5.27. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

5.28. Враховуючи, що правовідносини у справі, що розглядається № 902/9/23, та у справі № 906/620/19, 902/930/21 є подібними, і Верховний Суд у вказаних справах вже викладав висновок щодо застосування норм, на які посилається прокурор, касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити.

Щодо касаційної скарги ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп"

5.29. ДСГРП "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" у касаційній скарзі зазначає, зокрема, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та не врахували висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 923/1382/16, від 05.04.2023 у справі № 925/1792/21, від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, від 26.01.2022 у справі № 906/622/19, від 04.09.2018 у справі № 915/1279/17, від 20.03.2018 у справі № 910/1016/17, від 17.04.2018 у справі № 914/1521/17, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, а також ухвалі Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 902/300/20.

5.30. Верховний Суд установив, що постанова Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 923/1382/16 ухвалена за позовом Круглоозерської сільської ради Голопристанського району Херсонської області до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області про визнання недійсним державного акта на право користування землею. Верховний Суд у цій постанови зазначив таке:

"Судами правомірно відхилено посилання позивача на порушення порядку видачі державного акта на право користування землею, обґрунтоване відсутністю в архівному відділі Голопристанської РДА (довідка від 06.10.2015 № 01-58/К-207) рішення виконкому Голопристанської районної ради Херсонської області, що, на думку позивача, свідчить про видачу такого акта без відповідного рішення, з огляду на те, що обставини порушення порядку видачі державного акта не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, а норми права (ЗК 1990 року), на які позивачем здійснено посилання, набули чинності після видачі цього акта, а саме 15.03.1991, тому не можуть бути застосовані до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності.

…При цьому за обґрунтованими висновками суду першої інстанції наявність зміни окремих літер тексту на наявні літери друкуючою машиною, про що зазначено у висновку експерта від 11.07.2018 № 187-П, який було оцінено судом у сукупності з іншими доказами у справі, не може оцінюватися як підробка зазначеного документа та не є підставою для визнання спірного державного акта недійсним, оскільки зазначене не спростовує обставин видачі цього державного акта у 1990 році саме ХТВО «Херсонавтотранс» на земельну ділянку площею 5,2 га для будівництва пансіонату на 400 місць в оздоровчій зоні "Каркініт". Водночас судом апеляційної інстанції, при перевірці аналогічних доводів апеляційних скарг скаржників, правомірно зауважено, що Інструкцією про порядок складення, видачі (заміни) та зберігання державних актів на право користування землею, затвердженою 07.09.1976 Міністерством сільського господарства СРСР, не передбачено недійсності державного акта на право користування землею у зв`язку з наявністю виправлення окремих літер».

Колегія суддів вважає, що спірні правовідносини у справі № 923/1382/16 є подібними зі спірними правовідносинами у справі № 902/9/23, що розглядається. Так, недійсність державного акта на право користування земельною ділянкою у справі № 923/1382/16 обґрунтовувалася відсутністю в архівному відділі Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області рішення виконкому Голопристанської районної ради Херсонської області про його видання. У справі № 902/9/23, що розглядається, позов Прокурора також мотивовано відсутністю рішення компетентного органу про видачу державного акта на право користування земельною ділянкою. Верховний Суд у справі № 923/1382/16 зазначив, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що державний акт на право користування земельною ділянкою, його зміст і форма, не суперечать положенням законодавства, яке діяло на момент його видачі, оскільки обставини порушення порядку видачі цього державного акта не підтвердилися під час розгляду справи. Верховний Суд у справі № 923/1382/16 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Круглоозерської сільради.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення у справі № 902/9/23, не врахували наведеного у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 923/1382/16 з огляду на таке.

5.31. За змістом статті 7 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент видачі Державного акта на право постійного користування землею) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, сільськогосподарським підприємствам і організаціям.

5.32. Відповідно до статті 9 Земельного кодексу України до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу; реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі; погодження проектів землеустрою; припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною.

5.33. Згідно з частиною 1 статті 19 Земельного кодексу України сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів.

5.34. Відповідно до частин 6, 11, 14 статті 19 Земельного кодексу України надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Підприємство, установа, організація та громадяни, заінтересовані в одержанні земельних ділянок, звертаються з відповідним клопотанням (громадянин з заявою) до місцевої Ради народних депутатів, яка має право надавати земельні ділянки. Відповідна місцева Рада народних депутатів розглядає клопотання (заяву) у строк не більше місяця, дає дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки і одночасно повідомляє про це Раду народних депутатів, на території якої розташована намічувана для відведення земельна ділянка. Проект відведення земельної ділянки погоджується з власником землі або землекористувачем та подається до сільської, селищної, міської Ради народних депутатів, яка розглядає його у місячний строк і в межах своєї компетенції приймає рішення про надання земель.

5.35. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (частина 1 статті 22 Земельного кодексу України).

5.36. За змістом статті 23 Земельного кодексу України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

5.37. Отже, за змістом наведених норм сільські Ради народних депутатів уповноважені вирішувати питання щодо надання земельних ділянок у постійне користування. При цьому право постійного користування землею посвідчувалося державними актами, які видавалися і реєструвалися цими ж сільськими Радами народних депутатів. Набуття особою державного акта на право користування землею передувала процедура відведення земельної ділянки, яка здійснювалася за рішенням відповідної Ради.

5.38. Порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею станом на 1995 рік визначався Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженою Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 № 28.

Згідно з пунктом 1.2 цієї Інструкції державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

За змістом пункту 2.1 Інструкції роботи по складанню державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею виконуються в такому порядку: підготовчі роботи; встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); складання плану земельної ділянки; заповнення бланка державного акта.

Відповідно до пункту 3.1 Інструкції державні акти на право колективної власності на землю, право приватної власності на землю, право постійного користування землею видаються і реєструються тією сільською, селищною, міською, районною Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про передачу земельної ділянки у власність або надання її у постійне користування.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції власники землі і землекористувачі зберігають видані їм державні акти і договори на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) як документи постійного зберігання. Другі примірники державних актів і договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у тих органах, що здійснювали їх видачу і реєстрацію.

5.39. Отже, порядок надання земельних ділянок у користування передбачав процедуру відведення земельної ділянки, прийняття відповідним органом місцевого самоврядування в межах своєї компетенції рішення про надання цієї земельної ділянки в постійне користування, посвідчення державним актом набутого права користування та реєстрацію державного акта тією ж Радою народних депутатів, яка прийняла рішення про надання земельної ділянки у постійне користування.

5.40. Однак суди попередніх інстанцій, зазначаючи про те, що державна реєстрація Державного акта не є беззаперечним фактом наявності права постійного користування, не дослідили обставин щодо відведення земельної ділянки, реєстрації державного акта відповідно до чинного на той час законодавства. При цьому суди не встановили обставин щодо підроблення чи скасування цього Державного акта, на підставі якого у відповідача виникло право користування спірною земельною ділянкою, а також фактів порушення порядку видачі Державного акта Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання Вінницярибгосп (правонаступнком якого є відповідач) та реєстрації цього акта компетентним органом.

5.41. Як стверджує скаржник, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, ухваленій за позовом фізичної особи до Колективного підприємства "Гайсинська меблева фабрика", Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби Гайсинського районного управління юстиції Вінницької області, Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області в особі Реєстраційної служби по місту Ладижину Тростянецького міськрайонного управління юстиції Вінницької області про визнання недійсними рішень, Верховний Суд зазначив:

"Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18)".

5.42. Подібні висновки, як зазначає скаржник, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газ інвест" до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про зобов`язання вчинити дії та визнання договору припиненим), та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (за позовом Приватного акціонерного товариства "АПК-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Полтавська паляниця" про зобов`язання здійснити поставку товару і стягнення з неустойки), не були враховані судами попередніх інстанцій.

5.43. Колегія суддів зазначає, що відповідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

5.44. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має на меті усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

5.45. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

5.46. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

5.47. Разом із тим 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

5.48. Стандарт доказування "вірогідності доказів" на відміну від "достатності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, із введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

5.49. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.50. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.51. Слід зауважити, що Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. При цьому аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

5.52. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.53. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.54. Прокурор, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначав, що відповідач використовує водний об`єкт та земельну ділянку під ним на підставі Державного акта і здійснює добування (вилов) водних біоресурсів з водного об`єкта, стверджуючи, що є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп". Проте Прокурор також зазначав, що рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № ІV, на підставі якого було передано Тульчинському виробничому рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп" спірну земельну ділянку, не існує. На підтвердження своїх доводів щодо відсутності зазначеного рішення Прокурор надав лист Тульчинської районної військової адміністрації від 27.06.2022, лист відділу № 6 Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 20.06.2022, лист архівного відділу Тульчинської районної військової адміністрації від 13.07.2022. Крім того, Прокурор зазначав, що відповідач не є правонаступником Тульчинського виробничого рибцеху Об`єднання "Вінницярибгосп", тому водний об`єкт та спірну земельну ділянку під ним слід повернути Тульчинській міській раді як законному розпоряднику спірної земельної ділянки.

5.55. ДСГРП "Тульчинських рибцех", заперечуючи проти позову, наводило доводи про те, що Державний акт зареєстровано у Книзі записів № 4, що підтверджується відповіддю відділу № 6 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 22.06.2022.

Скаржник також зазначав про можливість ймовірної втрати цього рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 за № ІV відповідальними особами та про те, що відсутність цього рішення в архівному відділі є свідченням того, що посадові особи неналежним чином виконували свої службові обов`язки щодо передачі відповідних документів до архівного відділу, і відповідач не повинен нести відповідальність чи виправляти такі помилки за свій рахунок.

ДСГРП "Тульчинських рибцех" також зауважувало, що у Прокурора не виникло жодних претензій до посадових осіб колишньої Клебанської сільської Ради народних депутатів щодо підроблення цього Державного акта.

При цьому скаржник зауважував, що в архівному відділі Тульчинської районної військової адміністрації наявні рішення ІV сесії 22 скликання Клебанської сільської Ради народних депутатів від 14.12.1995 за № 16, № 18, № 19, № 20, проте рішення № 17 відсутнє. ДСГРП "Тульчинських рибцех" звертало увагу на те, що, зокрема, рішенням ІV сесії 22 скликання Клебанської сільської Ради народних депутатів від 14.12.1995 за № 19 було вирішено закріпити за аптекою села Клебані земельну ділянку розміром 0,056 га, у Книзі № 4 записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею на території Клебанської сільської ради міститься запис про реєстрацію Державного акта ВН 00037 від 01.04.1996 за землекористувачем "Аптека № 22 " - дата 15.12.1995, ІV сесія, а також запис про реєстрацію Державного акта ВН000015 від 10.02.1996, виданого КСП "1 Травня" на підставі рішення Клебанської сільської ради від 15.12.1995, ІV сесія. Скаржник зазначав, що наведене не протирічить інформації, викладеній у відповіді архівного відділу Тульчинської районної військової адміністрації від 13.07.2022 № 274, проте не підтверджує доводи Прокурора щодо неіснування рішення Клебанської сільської ради взагалі. Тому ДСГРП "Тульчинських рибцех" стверджує, що Прокурор та позивач не довели обставин неіснування рішення Клебанської сільської ради народних депутатів від 15.12.1995 № ІV про надання відповідачу у постійне користування земельної ділянки та недійсності Державного акта.

Наведені скаржником доводи та документи, на які посилається ДСГРП "Тульчинських рибцех", не досліджувалися судами попередніх інстанцій, оскільки правової оцінки зазначеним скаржником документам оскаржувані судові рішення не містять.

Крім того, ДСГРП "Тульчинських рибцех" посилалося на обставини, встановлені у постанові Тульчинського районного суду Вінницької області від 30.07.2009 у справі № 2а-351 про скасування рішення від 14.05.2009 24 сесії 5 скликання Клебанської сільської ради № 383 "Про припинення права постійного користування земельної ділянкою водного фонду в межах населеного пункту с. Клебань підприємством Тульчинський рибцех об`єднання "Вінницярибгосп"; а також на обставини щодо користування земельними ділянками водного фонду, встановлені у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 15.08.2012 у справі № 2а/0270/3606/12.

5.56. Задовольняючи позовні вимоги Прокурора, господарські суди виходили із того, що належними доказами прийняття рішення про надання Тульчинському виробничому рибцеху об`єднання "Вінницярибгосп" у постійне користування спірної земельної ділянки мала б бути архівна копія цього рішення, а також протокол сесії Клебанської сільської Ради народних депутатів, яка відбулася 15.12.1995. Суди зазначили, що обставина відсутності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № ІV є доведеною, тому Державний акт є недійсним. Щодо судових рішень, на які посилався скаржник, то суди зазначили про неможливість їх врахування з огляду на положення частини 5 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас суд апеляційної інстанції, зазначаючи про помилковість рішення суду першої інстанції щодо відсутності правонаступництва ДСГРП "Тульчинський рибцех" прав та обов`язків Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп", установив, що право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта належало Тульчинському виробничому рибцеху як структурному підрозділу державного об`єднання "Вінницярибгосп".

5.57. Отже, висновки судів попередніх інстанцій про доведеність Прокурором обставин відсутності рішення компетентного органу суперечать принципам змагальності, оскільки суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами обставин наявності рішення Клебанської сільської Ради народних депутатів від 15.12.1995 № ІV, не спростували доводів ДСГРП "Тульчинських рибцех", наведених у пункті 5.55 цієї постанови, а також не надали правової оцінки судовому спору щодо права користування спірною земельною ділянкою у зв`язку з ухваленням Клебанською сільською радою рішення від 14.05.2009 24 сесії 5 скликання Клебанської сільської ради "Про припинення права постійного користування земельної ділянкою водного фонду в межах населеного пункту с. Клебань підприємством Тульчинський рибцех об`єднання "Вінницярибгосп", не надали правової оцінки доводам скаржника про відсутність у Прокурора і у позивача будь-яких доводів щодо підроблення Державного акта та Книги записів № 4.

5.58. Також скаржник посилається на те, що у постанові Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21 за позовом керівника Тульчинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Тульчинської міської ради до Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех "ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" про скасування державної реєстрації та повернення земельних ділянок, Верховний Суд дійшов висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законом порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні.

5.59. У постанові Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, на яку посилається скаржник, за позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільськогосподарсько-рибоводне підприємство" про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею, скасування запису про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків:

"50. Отже, за своєю правовою природою право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК України. Як статтею 27 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент створення СВАТ "Житомиррибгосп", так і статтею 141 ЗК України в редакції, яка набрала чинності з 01.01.2002, наведено вичерпний перелік таких підстав, зокрема припинення діяльності підприємства.

51. Приписи наведених у підпункті 3 частини 1 статті 27 Земельного кодексу України (у редакції станом на 1999 рік) та підпункті «в» частини 1 статті 141 ЗК України підстав слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

52. Тобто, наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

…57. Прокурором не надано належних та допустимих доказів внесення до державного реєстру запису про припинення Житомиррибгоспу шляхом ліквідації з одночасним виключенням його з державного реєстру, а встановлено тільки обставину здійснення 30.07.1999 реєстрації СВАТ "Житомиррибгосп" з тотожним кодом ЄДРПОУ, який зберігся і за відповідачем. Таким чином, мала місце саме перереєстрація юридичної особи внаслідок зміни форми власності і організаційно-правової форми підприємства у зв`язку з приватизацією його цілісного майнового комплексу.

58. Отже, зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а мала таким наслідком його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником - СВАТ "Житомиррибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

…62. З огляду на наведене помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не набув право користування земельною ділянкою при приватизації цілісного майнового комплексу Житомиррибгоспу фактично тільки тому, що майнове право на землю не було зазначено в переліку майна державного підприємства, яке підлягало приватизації. До вказаного переліку цілком логічно було включено тільки те майно, яке підлягало приватизації в розумінні положень частини 1 статті 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції станом на початок процедури приватизації) та, відповідно, набувалось відповідачем у власність. Натомість право користування земельною ділянкою слідувало за приватизованим відповідачем майном в силу законодавчо визначених особливостей приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства".

5.60. Колегія суддів установила, що постанова Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 906/622/19, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом керівника Бердичівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області до Товариства з додатковою відповідальністю "Житомирське обласне сільскогосподарсько-рибоводне підприємство" про припинення права постійного користування земельною ділянкою, скасування державного акта на право постійного користування землею, скасування запису про реєстрацію державного акта на право постійного користування землею та зобов`язання повернути земельну ділянку. У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов таких висновків:

"78. У зв`язку з такими висновками, враховуючи встановлені судами обставини набуття Житомирським обласним ДП права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі державного акта, подальшого правонаступництва ТДВ «Житомиррибгосп» після Житомирського обласного ДП, яке відбулось внаслідок реорганізації (перереєстрації) цієї особи без ліквідації юридичної особи Житомирського обласного ДП та набуття ТДВ «Житомиррибгосп» за наслідками приватизаційної процедури всіх прав та обов`язків Житомирського обласного ДП, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою.

…104. Звідси суд касаційної інстанції також дійшов висновку, що право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності Земельного кодексу України від 2001 року - 01.01.2002, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

…106. З огляду на викладене виданий Житомирському обласному ДП державний акт є чинним і посвідчує набуте відповідачем право постійного користування земельною ділянкою до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду".

5.61. Колегія суддів зазначає, що у наведених справах № 902/930/21, № 906/620/19, № 906/620/19, як і у справі № 902/9/23, що розглядається, предметом дослідження було питання щодо переходу до відповідача права постійного користування на земельну ділянку як до правонаступника приватизованого державного сільськогосподарського підприємства. При цьому суд апеляційної інстанції у справі № 902/9/23, що розглядається, враховуючи правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 та від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, встановив, що право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі Державного акта належало Тульчинському виробничому рибцеху як структурному підрозділу державного об`єднання "Вінницярибгосп"; у 1995 році на базі об`єднання "Вінницярибгосп" було створено Вінницьке обласне державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство; у межах процедури приватизації затверджено план приватизації Вінницького обласного державного виробничого сільськогосподарсько-рибоводного підприємства "Вінницярибгосп" та перетворено в сільськогосподарське відкрите акціонерне товариство, до складу якого на правах структурного підрозділу було включено, серед інших, Тульчинський виробничий рибцех, на базі якого в подальшому створено ДСГРП "Тульчинський рибцех". При цьому суд апеляційної інстанції встановив, що згідно з відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ДСРП "Тульчинський рибцех" зареєстроване за тим самим ідентифікаційним кодом 24897147, що і ДСГРП "Тульчинський рибцех" СВАТ "Вінницярибгосп" та Тульчинський виробничий рибцех Вінницького державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства "Вінницярибгосп". Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зміна організаційно-правової форми державного підприємства у процедурі приватизації не мала наслідком припинення його діяльності, а зумовила його реорганізацію (з перереєстрацією) з набуттям правонаступником СВАТ "Вінницярибгосп" прав та обов`язків приватизованого державного підприємства.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що власником (Міністерством рибного господарства України) Вінницького державного обласного виробничого об`єднання рибного господарства "Вінницярибгосп" було прийнято рішення про ліквідацію вказаної юридичної особи відповідно до чинного на той час законодавства, що виключає правонаступництво ДСГРП "Тульчинський рибцех" прав та обов`язків ліквідованої юридичної особи, з огляду на висновки, викладені у наведених постановах Верховного Суду від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 та від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, є помилковими.

5.62. Крім того, ДСГРП "Тульчинський рибцех" у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про долучення копії Технічної документації щодо встановлення в натурі меж землекористування та видання Державного акта на право постійного користування землею Тульчинському рибцеху державного виробничого об`єднання "Вінницярибгосп" на території Клебанської сільської Ради народних депутатів Тульчинського району Вінницької області. Тому, за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції порушив статтю 269 Господарського процесуального кодексу України.

5.63. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази про неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (подібна позиція наведена в постанові Верховного Суду від 26.10.2021 у справі № 914/2578/20).

5.64. Суд апеляційної інстанції встановив, що 03.10.2023 ДСГРП "Тульчинський рибцех" надіслало на адресу апеляційного господарського суду клопотання про долучення доказів, а саме: копії постанови Касаційного господарського суду від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, копії запиту на інформацію "Видача відомостей з документації із землеустрою та оцінки земель, що включена до Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель від 18.09.2023", копії відповіді Державного підприємства "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" від 20.09.2023 № ПІ-140/0-127/0/63-23 з додатками, в якому просило визнати поважними причини неподання доказів у встановлений законом строк та встановити додатковий строк для подання вказаних доказів та долучити їх до матеріалів справи № 902/930/21.

Суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що документи, які датовані до ухвалення у цій справі рішення судом першої інстанції не приймаються, оскільки відповідачем не доведено неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Щодо додаткових доказів, датованих після ухвалення судом першої інстанції рішення, то суд апеляційної інстанції установив, що на дату винесення оспорюваного рішення ці докази не існували, тому як додаткові докази не приймаються.

5.65. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції щодо додатково поданих доказів на стадії апеляційного перегляду зроблений з урахуванням критеріїв, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, а також принципів правової визначеності, тому відповідає вимогам процесуального законодавства.

5.66. ДСГРП "Тульчинський рибцех" також посилається на неврахування судами практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, викладених, зокрема, у рішеннях від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства" та від 01.06.2006 у справі "Федоренко проти України"

5.67. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику ЄСПЛ як джерело права.

5.68. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Відтак, право користування земельною ділянкою є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту отримання акту на право постійного користування землею гарантується статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

5.69. Вирішуючи питання щодо позбавлення права особи на користування майном, а, отже, втручання в право на мирне володіння майном, необхідно враховувати, що у сталій практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи має воно на меті "суспільний", "публічний інтерес", чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Зокрема, критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

5.70. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій при вирішенні спору у справі № 902/9/23, яка розглядається, не застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та відповідну практику ЄСПЛ, не встановили та не зазначили у судових рішеннях чи відповідає втручання у право на мирне володіння відповідачем спірною земельною ділянкою та водним об`єктом понад 30 років трьом наведеним критеріям. Зокрема, суди не встановили, чи є втручання позивача законним, чи має воно на меті "суспільний", "публічний інтерес"; як повернення відповідачем спірної земельної ділянки відновить або покращить економічний інтерес та/або становище держави, чи не буде на відповідача внаслідок такого втручання у його право покладено надмірний індивідуальний тягар з огляду на те, що судами не встановлено обставин, які свідчать про недобросовісність дій відповідача як під час отримання та реєстрації Державного акта, так і під час реалізації ним права користування водним об`єктом та земельною ділянкою під ним, про що стверджує відповідач в касаційній скарзі, протягом усього часу користування майном.

5.71. Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо. Зазначене узгоджується і з практикою ЄСПЛ.

Зокрема, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні цього ж суду у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції.

5.72. Натомість суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього спору. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що доводи скаржника, які стали підставою для відкриття касаційного провадження з підстав пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, частково підтвердилися, оскільки судові рішення ухвалені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 923/1382/16, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 12.09.2023 у справі № 902/930/21, від 15.11.2021 у справі № 906/620/19, а також оскаржувані судові рішення не відповідають вимогам статей 74, 79, 86, 236, 275 Господарського процесуального кодексу України, тому їх не можна визнати законними і обґрунтованими.

5.73. З урахуванням наведеного колегія суддів зазначає, що при вирішенні цього спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 73-79, 86, 236 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення у справі підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

5.74. Доводи ДСГРП "Тульчинський рибцех", наведені у касаційній скарзі, які стали підставами для відкриття касаційного провадження відповідно до пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку частково підтвердилися.

5.75. Вирішуючи спір у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій не врахували вимог норм матеріального права, не надали належної оцінки доводам сторін, доказам, наявним у матеріалах справи, що були подані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень, а відтак, висновки цих судів про наявність правових підстав для часткового задоволення позову Прокурора є передчасними.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судові рішення наведеним вимогам не відповідають.

6.2. За змістом частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.3. Ураховуючи допущені судами порушення норм матеріального і процесуального права та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, касаційну скаргу ДСГРП "Тульчинський рибцех" слід задовольнити частково, а ухвалені у справі судові рішення слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України належить закрити, а в решті касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури слід залишити без задоволення.

6.4. Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі № 902/9/23 з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити, а в решті касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу Дочірнього сільськогосподарського рибоводного підприємства "Тульчинський рибцех" ПрАТ "СП "Вінницярибгосп" задовольнити частково.

3. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 і рішення Господарського суду Вінницької області від 05.05.2023 у справі № 902/9/23 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак


Дата ухвалення рішення	16.01.2024
Оприлюднено	29.01.2024
Номер документу	116569210
Судочинство	Господарське

Багай Н.О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 16.01.2024 по справі 902/9/23КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —902/9/23

Постанова від 16.01.2024

Постанова
від 16.01.2024 по справі 902/9/23
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ