Постанова

від 23.01.2024 по справі 462/3053/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 462/3053/23 Головуючий у 1 інстанції: Постигач О.Б.

Провадження № 22-ц/811/2728/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні Львівськогоапеляційного судуу м.Львові цивільну справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2023 року в складі судді Постигач О.Б. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи ТзОВ «Медікал Геномікс Україна 2000», про визнання тестів ДНК недійсними,-

встановив:

У квітні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , з участютретьої особиТзОВ «МедікалГеномікс Україна2000»,про визнаннятестів ДНКнедійсними,просиввизнати недійсними тести ДНК від 04.02.2022 із датами ніби то заборів матеріалів ДНК 11.01.2022, 15.01.2022, 19.01.2022 видані ТзОВ «Медікал Геномікс Україна 2000» ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щодо батьківства відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимоги обгрунтовані тим, що 11.05.2019 його донька ОСОБА_4 уклала шлюб з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

ОСОБА_2 з метою не сплачувати аліменти на дитину згідно рішення Залізничного районного суду м. Львова від 07.02.2022 у справі № 462/7296/21, звинувативши його доньку у зраді, що ніби то дитина є не від нього, за допомогою своїх родичів підробив двічі тест ДНК на батьківство дитини. В телефонній розмові його доньці ОСОБА_2 заявив, що від їх спільної дитини він відмовляється та аліментів на дитину платити не буде.

Звертає увагу на те, що згідно із наданої йому копії першого тесту ДНК від 04.02.2022 мазок у батька ОСОБА_2 брався 15.01.2022, тобто під час перебування його за кордоном у Чехії, що вже є абсурдом. Мазок у дитини ніби то брався 11.01.2022, хоча в цей час дитина перебувала із матір`ю і ніхто мазка у неї не брав. Звертає увагу також на те, що з копії другого тесту ДНК з цією ж датою від 04.02.2022 вбачається, що мазок у батька ОСОБА_2 та дитини брався 19.01.2022, тобто в той час, коли ОСОБА_2 19.01.2022 лише повертався у Львів з-за кордону. Таким чином, ні ОСОБА_2 , ні його внук не могли бути 19.01.2022 в лабораторії. Зазначає, що ніхто не мав права брати будь-які зразки ДНК у його внука без присутності законного представника дитини - матері дитини. Вважає, що неозброєним оком та без спеціальних знань експерта можна встановити, що два тести ДНК за однією датою від 04.02.2022 є підробкою та сфальсифіковані, є ідентичними, лише змінили дату взяття мазків для дослідження. Просив позов задоволити.

Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з участю третьої особи ТзОВ «Медікал Геномікс Україна 2000», про визнання тестів ДНК недійсними відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 , вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Покликаючись на ті ж обставини та правоввідносини, що і в позовній заяві, стверджує, що без спеціальних знань можна встановити, що два тести ДНК за однією датою 04.02.2022 є підробкою та сфальсифіковані, є ідентичними та змінені лише дати взяття мазків для дослідження.

Суд першої інстанції не дослідив головних обставин справи, не витребував у відповідача оригіналів тестів ДНК для дослідження, а в третьої особи документальних підтверджень про те чи дійсно відповідач звертався з метою взяття мазків ДНК за датами 11.01.2022, 15.01.2022, 19.01.2022.

Оцінка суду оскаржуваних тестів ДНК з погляду на рішення у цивільній справі № 462/2042/22 є безпідставним, оскільки самі тести ДНК не досліджувалися судами та не були перевірені під час судового розгляду, а відповідне рішення було ухвалено судом на підставі визнання позову ОСОБА_4 про визнання позову та залишення без розгляду зустрічного позову, яка була написана під тиском та всилу певних обставин, зокрема спонукання представника відповідача до цього.

Звертає увагу, що суд не повідомив його про можливість ознайомлення із матеріалами справи на його заяву про це від 30.08.2023, чим порушено його права, передбачені ст. 43 ЦПК України.

Вважає, що відповідач не заперечив проти позову, не подав відзиву, відтак визнав позовні вимоги, однак суд не взяв такого до уваги.

На думку апелянта, оскаржуване рішення ґрунтується виключно на припущеннях та порушує права малолітньої дитини.

Просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).

Учасники справи будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не прибули, при цьому позивач ОСОБА_1 вдруге подав клопотання про відкладення розгляду справи оскільки з 22.01.2024 перебвуватиме на лікуванні в умовах стаціонару. При цьому долучив направлення на госпіталізацію з терміном дії з 04.01.2024 до 03.01.2025. В свою чергу, звертаючись із клопотанням про відкладення судового засідання, призначеного на 05 грудня 2023 року позивач ОСОБА_1 долучив схоже направлення на госпіталізацію з терміном дії з 27.11.2023 по 26.11.2024, однак в подальшому докази перебування на стаціонарному лікувані станом на день призначеного судового засідання не надав.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду питання по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Частиною третьою статті 3ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна людина має можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Це право гарантується частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якій зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Ухвалюючи оскаржуванерішення судпершої інстанції виходив з того, що слідуючи позиціям висловленим Європейським судом з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ДНК-тест на сьогодні є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини, його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства.

Поряд з цим, оспорюваному позивачем ОСОБА_1 звіту тесту ДНК на батьківство від 04.02.2022 уже надана належна правова оцінка, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом при розгляді справи № 462/2042/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про виключення з актового запису відомостей про батьківство, такий звіт був визнаний належним доказом у справі та не оспорювався сторонами.

Більше того, під час розгляду справи № 462/2042/22, донькою позивача ОСОБА_4 , яка є матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , подана зустрічна позовна заява до ОСОБА_2 про визнання тесту ДНК недійсним, яка в подальшому за її клопотанням була залишена без розгляду, крім цього, нею також був визнаний первісний позов ОСОБА_2 про виключення з актового запису відомостей про батьківство, що свідчить про те, що остання не заперечує дійсність результатів тесту ДНК на батьківство від 04.02.2022, проведеного лабораторією Endeavor DNA Laboratories.

В свою чергу, позивач ОСОБА_1 на підтвердження своїх позовних вимог не надав жодних належних доказів, які б спростували результати тесту ДНК.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів виходить з такого.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

З матеріалів справи вбачаються такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно із копіїєю свідоцтва про народження батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 є: позивач ОСОБА_1 , мати ОСОБА_6 (а.с. 5).

При цьому, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 4).

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 є колишнім зятем позивача, оскільки шлюб із ОСОБА_4 , що був зареєстрований 11 травня 2019 року уЗалізничному районному у м. Львові відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис №96, розірваний заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 11 січня 2022 року (справа №462/7294/21).

При цьому, ОСОБА_1 є дідусем малолітнього ОСОБА_3 , 27 серпня 2019 року та як зазначає в апеляційній скарзі, оскаржуване рішення порушує права його малолітнього внука.

Колегія суддів виходить з того, що певні правовідносини між сторонами вже врегульовані судовими рішеннями.

Так, рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2022 року у справі №462/2042/22 позов ОСОБА_2 задоволено.

Виключено відомості про батьківство ОСОБА_2 з актового запису № 1198 від 04 вересня 2019 року Залізничного районного в місті Львові відділу реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У межах цієї справи ОСОБА_4 подавала зустрічну позовну заяву у якій просила визнати недійсним тест ДНК від 04.02.2022 року, виданий ТзОВ «Медікал Геномікс Україна 2000» ОСОБА_2 щодо батьківства відносно дитини ОСОБА_3 , однак така позовна заява ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2022 року, на підставі заяви ОСОБА_4 , залишена без розгляду.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2022 року та ухвала цього ж суду від 29 вересня 2022 року оскаржувалися в апеляційному порядку ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, однак, зазначав, що він є дідом малолітнього ОСОБА_3 , відносно якого оспорюється батьківство в даній справі, тому стосується його прав та законних інтересів.

В свою чергу, ухвалою Львівського апеляційного суду від 21 березня 2023 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2022 року закрито.

Постановою Львівського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 29 вересня 2022 року без змін.

Із змісту зазначеної постанови вбачається, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 у справі про виключення з актового запису відомостей про батьківство фактично були ідентичні доводам скарги у даній справі.

Іншими словами, тесту ДНК на батьківство від 04.02.2022, згідно з яким ймовірність батьківства ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 , вказана як 0%, відповідно такуому тесту надавалася правова оцінка.

При цьому, у засіданні апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_4 підтримала свою заяву, подану до Залізничного районного суду м. Львова 29 вересня 2022 року, про визнання позову і пояснила, що дану заяву подала добровільно, без жодного примусу, процесуальні наслідки визнання позову їй відомі та зрозумілі.

Натомість, ОСОБА_1 на підтвердження доводів апеляційної скарги, не надав жодних доказів, які б спростовували встановлені судом обставини справи чи підтверджували викладені апелянтом у скарзі, із клопотанням про призначення судом експертизи, жоден з учасників не звертався.

Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, законодавцем не передбачено безальтернативного обов`язку задоволення судом позову, який визнається відповідачем.

Іншими словами, заява ОСОБА_4 про визнання позову ОСОБА_2 про виключення відомостей про батьківство оцінювалася у сукупності із обставинами спірних правовідносин, відповідність такої вимогам закону та прав ОСОБА_4 .

У цьому контексті, колегія суддів зазначає, що твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 визнає його позов, про що свідчить відсутність відзиву (будь яких заперечень) останнього на такий, є безпідставними, оскільки слідуючи наведеній вище нормі закону реалізувати процесуальне право на визнання позову відповідач вправі шляхом подання відповідної заяви, тобто вчиненням активних дій, а не пасивною поведінкою.

Відповідно до ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Статтею 258 СК України передбачено, що баба і дід мають право на самозахист внуків. Баба і дід мають право звернутися за захистом прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх та повнолітніх непрацездатних внуків до органу опіки та піклування або до суду без спеціальних на те повноважень.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Поряд з цим, у порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України ОСОБА_1 не довів належними доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України, підставність свої вимог та необхідність задоволення таких у судовому порядку.

Твердження апелянта ОСОБА_1 про те, що оскаржуване рішення порушує права малолітньої дитини теж не заслуговують на увагу, оскільки судове рішення, як правозастосовний акт є наслідком застосування норм права, натомість обставини, які мають місце у спорі, є результатом виключно відносин, які впродовж відповідного часу склалися між учасниками справи.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

При цьому, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Натомість, судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано таким належну оцінку, підстави для переоцінки відсутні.

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Крім цього, повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду судових рішень мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України».

Таким чином, колегія суддів приходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому задоволенню такі не підлягають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 15 серпня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 23 січня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк