Ухвала

від 22.01.2024 по справі 215/7413/23

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

22 січня 2024 р.Справа № 215/7413/23 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції, -

в с т а н о в и в:

До Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Криворізької міської ради, в якій позивач просить суд:

- встановити наявність компетенції (повноважень) Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Криворізької міської ради у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень при отриманні заяви від 12.05.2021р. вх. С-634-П створювати штучні перешкоди для вирішення ненормативним правом актом усіх питань, порушених у зверненні та визнати таку процедуру протиправною бездіяльністю та зобов`язати організувати роботи після повторного її розгляду

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.12.2023р. справу передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

09.01.2024 року справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду та розподілена для розгляду судді Турлаковій Н.В. згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 09.01.2024р.

Відповідно до ч.8 ст.171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою - шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

П`ятим днем для вирішення питання в даній адміністративній справі є 14.01.2024 року, що припадає на вихідний день (неділя), а також період перебування судді на лікарняному, у зв`язку з чим, дана ухвала прийнята першим робочим днем 22.01.2024р.

Перевіривши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що зазначений вище позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо, позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

У відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, судом враховується наступне.

За приписами ч.1, ч.2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п.7 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення, та інші окремо визначені спори.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, оскільки участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, так як необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

В постанові Верховного Суду від 5 липня 2019 року у справі №802/833/17-а сформовано висновок, відповідно до якого, компетенція - це сукупність повноважень, прав та обов`язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов`язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань. Компетенцію державного органу чи посадової особи становлять їхні повноваження, визначені законом. Внаслідок різного тлумачення законодавства компетенція суб`єктів владних повноважень може перетинатися, внаслідок чого виникає компетенційний спір. Завданням суду у компетенційних спорах, з урахуванням загального завдання адміністративного судочинства, є розв`язання законодавчої колізії, а також усунення наслідків дублювання повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 звернула увагу, що компетенційними є спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.

Аналогічна позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 800/566/17, від 10 липня 2018 року у справі № 825/1808/17, від 5 липня 2019 року у справі № 802/833/17-а, від 18.03.2020 у справі № 461/10234/15-а, від 26.05.2020 у справі №808/4327/15, від 18.11.2021 у справі №280/9295/20.

Так, як вбачається зі змісту предмету заявленого позову, позивач (фізична особа) у цій справі просить встановити наявність компетенції (повноважень) у відповідача вчиняти дії при виконанні ним службових обов`язків та, як наслідок, зобов`язати його вчинити певні дії.

В той же час, з урахуванням вищенаведених правових висновків Верховного Суду, можна дійти висновку, що оскільки позивач у цій справі не є суб`єктом владних повноважень у розумінні п.7 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, а отже, він не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю на пред`явлення позову щодо встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що спір між позивачем (фізичною особою) та відповідачем у цій справі про встановлення наявності та відсутності компетенції (повноважень) у відповідача не є компетенційним, тому можливість його вирішення адміністративним судом Кодексом адміністративного судочинства України не передбачена.

При цьому, відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, адміністративний суд виходить із того, що розгляд цього спору про встановлення наявності компетенції (повноважень) у відповідача з урахуванням його предмету і суб`єктивного складу перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

Відповідна наведена правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №820/3713/17 та у постанові Верховного Суду від 18.11.2021р. у справі №280/9295/20.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, судом враховується і те, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішення Європейського суду з прав людини (далі Суд) від 20.07.2016р. у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви №29458/04, №29465/04) зазначено, що відповідно до прецидентної практики Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v.Austria), заява №7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. (…) фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття суду, встановленого законом зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

При цьому, з урахуванням висновків Верховного Суду, які викладені у вищенаведених постановах, суд зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, а тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.

Враховуючи викладене, суд не роз`яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, оскільки судом вже зроблено правовий висновок про те, що ця справа не може розглядатися в будь-якій юрисдикції.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року справа № 215/2602/22, від 09 листопада 2022 року по справі № 215/2036/22, від 25 квітня 2023 року по справі № 215/4099/22.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст.170 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 241, 243, 248 КАС України, -

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики виконавчого комітету Криворізької міської ради про встановлення наявності компетенції про встановлення наявності компетенції.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями) відповідно до ст.256 КАС України.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Суддя Н.В. Турлакова