Рішення

від 25.01.2024 по справі 320/8108/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2024 року м. Київ № 320/8108/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області

про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - відповідач) в якому просить суд:

- зобов`язати відповідача, Управління соціального захисту Бориспільської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193608) прийняти рішення та надати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , статус вдови інваліда війни та видати посвідчення члена сім`ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України « Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В обґрунтування позовних вимог вказано, що позивач звернулась до відповідача з заявою про встановлення статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачу посвідчення члена сім`ї померлого ветерана війни, при цьому відповідачем було відмовлено, у зв`язку з тим, що позивач не має права на статус передбачений ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачі посвідчення. Позивач вважає вказану відмову відповідача необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду (суддя Терлецька О.О.) від 15.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, на підставі розпорядження керівника апарату Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 проведено повторний автоматизований розподіл адміністративної справи № 320/8108/21, яку передано на розгляд головуючій судді Пановій Г.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 прийнято адміністративну справу до провадження та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Також суд запропонував відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 14.06.2022 та позовну заяву було направлено відповідачу на електронну адресу та відповідно до відомостей звіту про доставлення електронного листа 17.06.2022 доставлено на електронну адресу відповідача.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що статус сім`ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків); захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, пов`язаного з перебуванням на території інших держав воєнних дій та конфліктів.

Оскільки чоловік позивача не належав до жодної з перерахованих підстав і статус інваліда війни отримав відповідно постанови Яготинського районного суду Київської області, тому на думку відповідача, для надання позивачу статусу члена сім`ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» правові підстави відсутні.

Відповідач вказав, що розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області від 21.07.2021 № 204 «Про правонаступництво Бориспільської районної державної адміністрації Київської області щодо майна, прав та обов`язків управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області» прийнято майно, права та обов`язки управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації Київської області як юридичної особи, що реорганізована шляхом приєднання до Бориспільської районної державної адміністрації Київської області.

Позивач подав відповідь на відзив, в якому вказав, що відповідач не спростував твердження та аргументи позивача викладені у позовній заяві.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивач має статус дружини померлого громадянина із числа ліквідаторів категорії 1, смерть якого пов`язана з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 , видане Київською обласною державною адміністрацією 27.12.2019.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, про що свідчить свідоцтво про одруження НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 (чоловік позивача) був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, що підтверджується посвідченням (серія НОМЕР_3 ).

ОСОБА_2 (чоловік позивача) був інвалідом І групи, мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідом війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5

Позивач звернулась до управління соціального захисту населення Яготинської районної державної адміністрації із заявою щодо встановлення статусу до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Листом від 13.03.2020 № 03.03/558 відповідач повідомив про відсутність правових підстав для видачі посвідчення члена сім`ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позивач не погоджується із вказаною відмовою та вважає її такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни, створення належних умов для їх життєзабезпечення визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XІІ).

Відповідно до ч. 1-2 статті 4 Закону №3551-XІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно ч.1 статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків) чи пов`язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з`єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

Пунктами 1 та 9 ч.2 статті 7 Закону № 3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами; осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

З матеріалів справи вбачається, що чоловік позивача ОСОБА_2 мав посвідчення інваліда І групи та мав право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. На нього поширювалась дія Закону № 3551-ХІІ.

Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII передбачено, що чинність цього Закону поширюється на: сім`ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.

Виходячи з встановлених обставин справи, позивач був ветераном війни в розумінні статті 4 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позаяк за життя отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п. 2 статті 10 Закону № 3551-XII чинність цього Закону поширюється на дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге. На дружин (чоловіків) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, учасників бойових дій, партизанів, підпільників і учасників війни, нагороджених орденами і медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу, визнаних за життя особами з інвалідністю, чинність цієї статті поширюється незалежно від часу смерті особи з інвалідністю.

Отже, чинність Закону №3551-XІІ поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби, пов`язаних з ліквідацією наслідків на Чорнобильській АЕС та мали статус ветерана війни.

На підставі абз. 16 п. 1 ч. 1 статті 10 Закону №3551-XІІ до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема: один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім`ї загиблого».

Згідно пункту 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Отже, зі змісту вищезазначеної норми слідує, що чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється також і на членів сім`ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, одержаного в період проходження військової служби.

Оскільки позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_2 , який мав статус інваліда війни відповідно до статті 7 Закону №3551-XІІ, остання має право на встановлення їй статусу члена сім`ї померлого ветерана війни.

Таким чином, відповідач неправомірно відмовив у встановленні позивачу такого статусу.

Крім того, позивач, як член сім`ї померлого ветерана війни, має право на отримання відповідного посвідчення.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, треба зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, суть наведених рішень зводиться до вимоги надати заявникові такі заходи правового захисту на національному рівні, які би дозволили компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб спосіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями треба розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями, оскільки вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним.

Оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи, що право позивача на отримання статусу члена сім`ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, належним захистом порушеного права позивача є необхідність зобов`язання відповідача встановити позивачу вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією наявною в матеріалах справи. Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Управління соціального захисту Бориспільської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193608) прийняти рішення та надати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) статус вдови інваліда війни та видати посвідчення члена сім`ї померлого військовослужбовця відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 908 грн. 00 коп. (дев`ятсот вісім гривень) 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту Бориспільської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 03193608, місцезнаходження: 08300, Київська область, м. Бориспіль, вул. Головатого, 4)

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.