Рішення

від 26.01.2024 по справі 640/15163/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2024 року м.Київ№ 640/15163/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головенко О.Д., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами загальними позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катакалі" до Міністерства юстиції України, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Сетам" визнання протиправним та скасування Порядку № 2831/5,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Катакалі" з позовом до Міністерство юстиції України , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Сетам" про визнання протиправним та скасування Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5.

Ухвалою Окружного адміністративного суду від 08.07.2020 справу відкрито, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження та залучено у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Сетам".

Також цією ж ухвалою зобов`язано Міністерство юстиції України не пізніше як за 7 днів до підготовчого засідання опублікувати оголошення про знаходження у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва адміністративної справи №640/15163/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катакалі" до Міністерства юстиції України, третя особа - Державне підприємство "Сетам" про визнання протиправним Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2831/5, у виданні, в якому цей нормативно-правовий акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

15.12.2022 набрав чинності Закон України від 13.12.2022 № 2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду».

Відповідно до абзаців 1-3 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного закону Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя, а до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом. Окружний адміністративний суд міста Києва невідкладно, протягом десяти робочих днів, передає судові справи, які перебувають у його володінні, до Київського окружного адміністративного суду.

Відтак, розгляд зазначеної справи підпадає під територіальну юрисдикцію Київського

окружного адміністративного суду.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддям, головуючим суддею у даній справі визначено суддю Головенка О.Д.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.03.2023 справу прийнято до провадження та розпочато розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2023 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

04.08.2023 подальший розгляд справи по суті було продовжено в порядку письмового провадження.

Частиною 9 ст. 205 КАС України визначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що Порядок реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерством юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 не відповідає встановленим вимогам закону, оскільки фактично звужують можливість здійснювати ставку у розмірі більше ніж 1%, що у свою чергу свідчить про те, що у разі якщо крок аукціону буде менший за особливу ставку, яку інший учасник поставити не має змоги, то такий учасник втрачає право на купівлю лоту за найвищою ціною

Під час попереднього розгляду справи, від представника відповідача було направлено візив на позовну заяву, відповідно до якого останній проти позову заперечують та просить у задоволенні позову відмовити, оскільки спірний Порядок прийнято на виконання та у відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Також в матеріалах справи міститяться письмові пояснення третьої особи, яка просить відмовити у задоволенні даного адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що 30.09.2016 наказом Міністерство юстиції України № 2838/5 затверджено Порядок від 29.09.2019 № 2831/5 щодо реалізації арештованого майна.

Згідно із вказаним Порядком реалізації арештованого майна, організатор електронних торгів, торгів за фіксованою ціною (далі - Організатор) - організатор електронних торгів, торгів за фіксованою ціною (далі - Організатор) - державне підприємство, яке належить до сфери управління Міністерства юстиції України та уповноважене на здійснення заходів із супроводження програмного та технічного забезпечення центральної бази даних системи електронних торгів, збереження та захисту даних, що містять у ній, публікації повідомлень про безоплатне передання нереалізованого конфіскованого майна, забезпечення збереження та реалізації майна і виконання інших функцій, передбтбачених Порядком.

11.01.2019 ДП "СЕТАМ" проведені електронні торги за лотом № 321311 з реалізації предмета іпотеки, а саме: садового будинку № 36, площею та земельної ділянки, площею 0.2400 га., кадастровий 3220882600:04:002:0213, за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гнідин, Гнідинська с/р, СТ "Калина".

Позивач просить визнати протиправним Порядок реалізації арештованого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 2831/5 від 29.09.2016, на підставі якого проводились зазначені вище торги за лотом № 321311, оскільки після того, як учасник 8 поставив особливу ставку у розмірі 1 330 000,00 грн, позивач (учасник 12) не зміг ставити інші ставки, таким чином не зміг поставити більшу ціну, ніж була поставлена учасником 8, на момент прийняття ставок особлива ставка була закритою.

Так, позивач не міг ставити більші ставки у зв?язку із обмеженнями, встановленими Порядком, щодо фіксування ставки у розмірі 1% від початкової ціни, що обмежило на його думку право на викуп лоту, у зв?язку з чим позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 6 Конституції України встановлено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

02.06.2016 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про виконавче провадження», яким визначено умови і порядок примусового виконання рішень, та Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яким визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що Міністерство юстиції України формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на майно боржника, яке згідно з частиною першою ст. 48 Закону полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Положеннями ст. 61 Закону визначено, що реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 Закону) здійснюється в порядку, встановленому Міністерством юстиції України, шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

При цьому згідно зі ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» систему органів примусового виконання рішень становлять Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Пунктом 12 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» встановлено, що міністр як керівник міністерства утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об?єктами державної власності.

Пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення № 228), затвердженого постановою Уряду від 02.07.2014 № 228 встановлено, що Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Пунктом 10 Положення № 228, Міністерство юстиції України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Відповідно до п. 83-30 п. 4 Положення № 228 Міністерство юстиції України відповідно до покладених на нього завдань виконує аналітичні, інформаційні, методичні, організаційні та інші види робіт, пов?язані із забезпеченням реалізації арештованого майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що порядок проведення електронних торгів визначається Міністерством юстиції України.

При цьому ч. 4 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що порядок реалізації майна, зазначеного у ч. 8 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України.

Враховуючи зазначене, саме Міністерство юстиції України як центральний орган виконавчої влади, який є відповідальним як за формування, так і за реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), як орган, який відповідно до закону є органом примусового виконання рішень, має повноваження не лише визначати порядок реалізації арештованого майна, а й здійснювати таку реалізацію, в тому числі через підприємства, установи, організації, що належать до сфери його управління.

Так, на виконання зазначених положень Закону Міністерством юстиції України наказом від 29.09.2016 № 2831/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1301/29431, затверджено Порядок реалізації арештованого майна.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач стверджує, що Порядок не відповідає положенням Законів України «Про виконавче провадження», «Про іпотеку» та не сприяє основній меті продажу майна, однак на думку суду такі твердження позивача не відповідають дійсності, оскільки основною метою реалізації арештованого майна є його реалізація за найбільшою ціною у найкоротший строк.

Реалізація арештованого майна відбувається шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Абзацом 12 п. 1 розділу І Порядку передбачено, що електронні торги це - продаж майна за допомогою функціоналу центральної бази даних системи електронних торгів (далі - Система), за яким його власником стає учасник, який під час торгів запропонував за нього найвищу ціну.

Водночас, досягнення основної мети реалізації арештованого майна є неможливим без прозорого порядку проведення електронних торгів, тому положення Порядку мають містити запобіжники від зловживань учасників електронних торгів.

Порядок проведення електронних торгів визначено розділом V Порядку.

Відповідно до п. 1, 2 розділу Порядку електронні торги розпочинаються у визначений в інформаційному повідомленні про електронні торги день. Електронні торги проводяться протягом одного робочого дня з 9-ї до 18-ї години. Якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до завершення строку, визначеного в абзаці першому цього пункту, електронні торги автоматично продовжуються на 10 хвилин від часу подання останньої цінової пропозиції, але не пізніше 22-ї години.

Електронні торги підлягають продовженню також у випадку, якщо остання цінова пропозиція надійшла за 5 хвилин до закінчення десятихвилинного часу їх продовження, але не довше часу, встановленого в абзаці другому цього пункту.

Усі учасники, що були зареєстровані Організатором, мають онлайн доступ до перебігу електронних торгів. Учасники висувають свої цінові пропозиції щодо лота. Цінова пропозиція подається через Веб-сайт з кроком підвищення ставки, зазначеним у повідомленні про електронні торги. Перша цінова пропозиція має дорівнювати стартовій ціні лота. Кожна наступна цінова пропозиція може бути подана учасником лише після перевищення його цінової пропозиції іншим учасником та має містити ціну, що на встановлений Організатором крок вища за попередню. Моментом подання цінової пропозиції вважається зафіксований Системою момент отримання цінової пропозиції. Зареєстрований учасник може у будь-який момент електронних торгів зробити відповідну цінову пропозицію.

Кожен з учасників електронних торгів має можливість під час їх проведення на будь-якому етапі вказати через Веб-сайт особливу ставку купівлі лота.

Особлива ставка може бути подана учасником на будь-якому етапі торгів незалежно від їх перебігу та кроку торгів на будь-яку суму, але не нижчу від стартової. Кожен учасник може подати особливу ставку один раз під час одних торгів.

Після прийняття Системою особливої ставки учасник втрачає можливість її повторного подання, навіть за умови можливого перевищення такою особливою ставкою уже поданих цінових пропозицій (в тому числі особливих ставок) інших учасників. Система автоматично блокує такі ставки з одночасним попередженням учасника.

Особлива ставка не має бути кратна кроку електронних торгів. Система автоматично блокує такі ставки з одночасним попередженням учасника.

У разі якщо учасником було подано цінові пропозиції під час торгів, особлива ставка має бути вищою за його максимальну цінову пропозицію. В іншому випадку Система автоматично блокує такі ставки з одночасним попередженням учасника.

У випадку, коли учасником під час торгів було перевищено його власну особливу ставку, то така особлива ставка анулюється та не береться до уваги при визначенні переможця.

Особлива ставка не може бути рівною вже зазначеній ціновій пропозиції чи особливій ставці іншого учасника. Особлива ставка не може бути вищою за суму, яка у сто разів перевищує стартову ціну реалізації лота. Система автоматично блокує такі ставки з одночасним попередженням учасника.

Після подання особливої ставки учасник може подавати інші цінові пропозиції. Факт подання особливої ставки будь-яким з учасників відображається в інформації про перебіг торгів, що доступна усім зареєстрованим учасникам.

Розмір поданої особливої ставки відображається в інформації про перебіг торгів після її перевищення ціновою пропозицією, зробленою при звичайному перебігу торгів. Якщо цінова пропозиція учасника є найвищою (за умови використання ним свого права на подання особливої ставки), такий учасник матиме можливість подавати наступні цінові пропозиції після перевищення його власної пропозиції ціновою пропозицією іншого учасника.

Таким чином, проаналізувавши відповідні положення Порядку слід зазначити, що Порядком передбачено 2 способи підвищення ціни: шляхом подання цінових пропозицій з кроком підвищення ставки, зазначеним у повідомленні про електронні торги; шляхом подання особливої ставки.

Можливість подання учасником особливої ставки є одним із запобіжників від зловживань учасників під час торгів.

Особлива ставка це - цінова пропозиція учасника електронних торгів для придбання майна, зроблена незалежно від перебігу торгів (п. 1 розділу І Порядку).

Отже, особлива ставка має низку особливостей:

особливу ставку можна подати лише один раз;

особливу ставку можна подати на будь-якому етапі торгів незалежно від їх перебігу та кроку торгів на будь-яку суму, але не нижчу від стартової;

особлива ставка не може бути рівною вже зазначеній ціновій пропозиції чи особливій ставці іншого учасника. Особлива ставка не може бути вищою за суму, яка у сто разів перевищує стартову ціну реалізації лота;

розмір поданої особливої ставки відображається в інформації про перебіг торгів лише після її перевищення ціновою пропозицією, зробленою при звичайному перебігу торгів. Зазначені характеристики особливої ставки ускладнюють узгодженні дії Учасників та сприяють проведенню прозорих електронних торгів.

Враховуючи викладене, доводи позивача про те, що оскаржуваний Порядок прийнято в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» не знайшов свого відображення в ході розгляду справи.

Окремо слід звернути увагу, що ч. 2 ст. 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом ч. 4 ст. 125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізаціїїї права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв`язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб`єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об`єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об`єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Під час розгляду справи позивач з посиланням на належні та допустимі докази не зміг пояснити суду в чому полягає порушення особисто його матеріальних прав та інтересів у зв`язку з прийняттям спірного Порядку. В свою чергу, з огляду на письмові докази, що наявні в матеріалах справи, судом встановлено відсутність порушених матеріальних прав та інтересів позивача в зв`язку з прийняттям оскаржуваного нормативного акту.

Сама по собі суб`єктивна незгода позивача з обмеженнями, які встановлені Порядоком, у випадку відсутності порушених майнових прав позивача за наслідками прийняття участі позивача в аукціоні, не може бути підставою для скасування Порядку реалізації арештованого майна.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в п. 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України": згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

При цьому, суд враховує, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України, відповідно до п. 58 якого суд вказує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Відповідно до положень ч. 1 та 2 т, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Головенко О.Д.