Постанова

від 25.01.2024 по справі 380/15940/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/15940/23 пров. № А/857/17587/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Постачання та управління запасами на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року (ухвалене головуючою-суддею Кухар Н.А. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Постачання та управління запасами про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі - відділення Фонду, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Постачання та управління запасами (далі - ТзОВ Постачання та управління запасами, Товариство, відповідач), в якому просило стягнути з Товариства на користь відділення Фонду грн адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю в сумі 260148,83 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22.08.2023 позовні вимоги були задоволені повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТзОВ Постачання та управління запасами подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати в частині стягнення з Товариства пені в сумі 14168,47 грн та прийняти постанову, якою відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині. У решті рішення суду першої інстанції просить залишити без змін.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що наданий відділенням Фонду розрахунок пені за порушення нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, нарахований за період з 16.04.2022 по 29.06.2022, суперечить чинному законодавству, а тому вимога щодо її стягнення є протиправною.

Позивач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства пені в сумі 14168,47 грн скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що згідно із розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій, які підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю поданого позивачем за 2022 рік, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 10 осіб, з них відсутній 1 працівник, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність. Фонд оплати праці штатних працівників за рік становить 4919607,10 грн, середньомісячна заробітна плата штатного працівника за рік 491960,71 грн.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не забезпечено працевлаштування 1 особи з інвалідністю, з урахуванням того, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2022 рік становила 10 осіб, а кількість робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідно якщо працює від 8 до 25 осіб становить 1 особа, якій за висновками медико-соціальних експертних комісій встановлена інвалідність.

На підставі вищевказаних обставин, позивачем розміщено розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій в електронному кабінеті роботодавця, що підтверджується квитанцією від 17.04.2023.

Оскільки вищезазначена сума відповідачем не була сплачена, утворилася заборгованість у розмірі 245980,36 грн, а також пеня у сумі 14168,47 грн.

З метою примусового стягнення коштів, відділення Фонду звернулося до адміністративного суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обґрунтовано нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції у розмірі 245980,36 грн та пеню за порушення терміну сплати адміністративно-господарських санкцій за незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на суму 14168,47 грн.

Проте, колегія суддів вважає, що до таких висновків суд першої інстанції дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині та не вбачає підстав для застосування положень частини другої цієї статті.

Відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з Товариства пені в сумі 14168,47 грн.

Відповідно до ч.2 ст.17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні №875-XII від 21.03.1991 (далі - Закон №875), підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Частиною третьою статті 18 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.1, 2 ст.19 Закону №875, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченимстаттею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк (ч.2 ст.20 Закону №875).

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч.3 ст.20 Закону №875).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначеністаттею 250Господарського кодексу України (ч.4 ст.20 Закону №875).

Частиною п`ятою статті 20 Закону №875 передбачено, що у разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч.9, 10 ст.20 Закону №875, спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку. Фонд соціального захисту інвалідів, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

Механізм нарахування пені підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, які використовують найману працю, за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, передбачених Законом №875 визначений Порядком нарахування пені та її сплати, затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України №223 від 15.05.2007, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30.05.2007 за №552/13819 (далі - Порядок №223).

Відповідно до п.2.2, 2.3 Порядку №223, пеня - це штрафна санкція, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно сплаченої адміністративно-господарської санкції, передбаченої Законом за кожний календарний день прострочення виконання зобов`язання; адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов`язання, альтернативне зобов`язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону, сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом тапостановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007 Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

Аналіз приведених вище норм вказує на те, що Закон №875 та Порядок №223 передбачають два види санкцій, а саме : адміністративно-господарська санкція, що є сумою середньої річної заробітної плати відповідного роботодавця, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом та інший вид відповідальності публічно-правового характеру у формі пені, що обчислюється, виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму адміністративно-господарська санкція.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій та пені, для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу.

Згідно п.3.4 Порядку №223, нарахування пені як роботодавцем, так і органом контролю здійснюється з наступного дня граничного строку сплати адміністративно-господарських санкцій по день сплати включно (тобто з 16 квітня наступного за роком, у якому відбулося порушення нормативу).

Відповідно до п.3.6 Порядку №233, нарахування пені здійснюється на дату фактичного погашення суми боргу (частини боргу) за кожний календарний день прострочення платежу.При частковому погашенні боргусуматакої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку боргу.

Як видно з матеріалів справи, відділенням Фонду до позовної заяви додано розрахунок розміру пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у зв`язку з невиконанням нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, з якого вбачається, що позивач нарахував Товариству пеню в сумі 14168,47 грн на суму зобов`язання по сплаті адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2022 по 26.06.2022.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що за період з 16.04.2022 по 26.06.2022 у Товариства ще не існувало зобов`язання по сплаті адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році, яке виникло лише після 16.04.2023, з огляду на що вказаний розрахунок суперечить чинному законодавству.

Таким чином, відділенням Фонду протиправно нараховано суму пені за прострочення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за спірний період.

Суд першої інстанції не взяв до уваги вищенаведеного та дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з ТзОВ Постачання та управління запасами на користь відділення Фонду пені в сумі 14168,47 грн.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 312, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Постачання та управління запасами задовольнити.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року по справі №380/15940/23 в частині задоволення позовних вимог Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Постачання та управління запасами на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пені в сумі 14168 (чотирнадцять тисяч сто шістдесят вісім) гривень 47 копійок скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю Постачання та управління запасами в цій частині відмовити.

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2023 року по справі №380/15940/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук