Рішення

від 16.01.2024 по справі 902/1270/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2024 р.Cправа № 902/1270/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Зеленюк О.В.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика", 21001, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Нансена, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 37028530

до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Авангард" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", 22800, Вінницька обл., Вінницький (Немирівський) р-н, місто Немирів, вулиця Шевченка, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 04818298

про стягнення 1 238 590,59 гривень

за участю представників:

від позивача адвокат Кравчук М.О., згідно ордеру

від відповідача адвокат Янчик М.І., згідно ордеру (у режимі відеоконференції)

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 06.10.2023 надійшла позовна заява № б/н від 06.10.2023 (вх. № 1290/23 від 06.10.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика"" до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Авангард" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 03/01/22 від 03.01.2022 року у розмірі 1 238 590,59 гривень, у тому числі 294 201,43 гривень основного боргу, 69 769,97 гривень пені, 860 474,42 гривень штрафу та 14 144,77 гривень 3% річних.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 11.10.2023 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1270/23 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 09.11.2023 року о 12:00 год.

Ухвалою суду від 09.11.2023 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/1270/23, призначено справу № 902/1270/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 07.12.2023 року о 14:00 год.

25.12.2023 до суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог у яких відповідач визнав суму основної заборгованості проти позовних вимог у частині штрафних санкцій, 3% річних заперечив, у задоволенні позову в цій частині просив відмовити або зменшити їх розмір, заявив про застосування строку позовної давності, також клопотав про відмову або зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 07.12.2023 судом постановлено ухвалу про задоволення заявленого усно клопотання представника відповідача про відкладення судового засідання та про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1270/23 по суті на 26.12.2023 на 14:00 год., які занесено до протоколу судового засідання.

У судовому засіданні 26.12.2023 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1270/23 по суті до 16.01.2024 о 16:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

09.01.2024 до суду від відповідача надійшла заява № б/н від 05.01.2024 (вх.№ 01-34/278/24) про поновлення строку на долучення доказу до матеріалів справи.

На визначену судом дату у судове засідання з`явились представники обох сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог у частині штрафних санкцій, 3% річних заперечив, у задоволенні позову в цій частині просив відмовити або зменшити їх розмір, також клопотав про відмову або зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу.

За наслідками розгляду справи, у судовому засіданні суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для прийняття рішення по справі та орієнтовний час повернення.

Після виходу з нарадчої кімнати, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Авангард" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" про стягнення 1 238 590,59 гривень заборгованості, у тому числі: 294 201,43 гривень основного боргу, 69 769,97 гривень пені, 860 474,42 гривень штрафу та 14 144,77 гривень 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором купівлі-продажу 03/01/22 від 03.01.2022 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Позивач зазначив, що на підставі укладеного між сторонами договору купівлі-продажу позивачем було здійснено поставку товару відповідачу згідно накладних на загальну суму 318 719,37 гривень.

За отриманий товар відповідач розрахувався частково на суму 24 517,94 гривень, що підтверджується банківськими виписками та листами відповідача про зарахування здійснених переказів коштів в рахунок оплати за договором купівлі-продажу №03/01/22 від 03.01.2022 р.

Заборгованість відповідача по оплаті поставленого товару становить 294 201,43 гривень, яка підтверджується актом звірки розрахунків №9028 від 05.10.2023 року.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 1 238 590,59 гривень заборгованості, у тому числі: 294 201,43 гривень основного боргу, 69 769,97 гривень пені, 860 474,42 гривень штрафу та 14 144,77 гривень 3% річних.

Відповідач у поданих до суду поясненнях послався на настання форс-мажорних обставин у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, зазначив, що вважає вказану обставину доведеною та те, що ним вжито всіх залежних від нього заходів, щодо належного виконання зобов`язання.

Також у поясненнях відповідач зазначив про визнання відповідачем суми основної заборгованості, щодо стягнення штрафних санкцій та 3 % річних заперечив, оскільки вважає здійснене позивачем нарахування пені невірним, здійсненим поза межами 6-ти місячного строку. На думку відповідача нарахування пені повинно було здійснюватись за кожною окремою видатковою накладною за періоди та на рівні облікової ставки, яка діяла у 2022 році, просив про застосування строку позовної давності щодо нарахування неустойки, щодо нарахування штрафу зазначив, що здійснене нарахування є стягненням подвійної пені. Крім того просив зменшити розмір штрафних санкцій та 3% річних до 99% та зменшити судові витрати на професійну правничу допомогу до 1 000,00 гривень.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

03 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" (далі - продавець, позивач) та Дочірнім підприємством "Клінічний санаторій "Авангард" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу № 03/01/22 (далі - договір) (т. 1 а.с. 23, 24).

Згідно пунктів 1.1., 2.1. договору продавець зобов`язується постачати, а покупець приймати та оплачувати товар за попередньо узгодженими цінами та на умовах цього договору, а саме: продукти харчування, засоби гігієни. Продавець зобов`язаний передати покупцю товар відповідно до попередньо узгоджених замовлень, по узгодженим цінам, у погоджені терміни разом з усіма необхідними супроводжувальними документами.

За умовами пункту 2.3. договору покупець зобов`язаний прийняти товар відповідно до видаткових накладних. Накладні з будь-яким підписом представника покупця завірені печаткою або штампом покупця вважаються безумовно дійсними. Продавець не проводить ідентифікацію підписів відповідальних осіб покупця.

Відповідно до пункту 2.5. договору покупець гарантує своєчасно і в повному обсязі провести оплату отриманого товару відповідно до розділу 4 цього договору.

Згідно пунктів 3.1., 3.2. договору вартість одиниці товару договірна та попередньо узгоджується сторонами при прийомі заявки та зазначається у накладних продавця у національній валюті України. Сума договору 4 000 000,00 визначається як сума вартості товару отриманого покупцем відповідно до підписаних ним накладних за весь період дії цього договору.

Пунктом 4.1. договору сторони визначили, що оплата за товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежів на 21 (двадцять один) календарний день від дати поставки.

Відповідно до пункту 11.1 договору даний договір набирає чинності і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2022 р., але в будь-якому випадку до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Договір підписано уповноваженими представниками сторін, зазначеними у преамбулі договору, які скріплені печатками сторін.

Як вбачається із накладних № 000000044 від 03.01.2022, № 000000119 від 05.01.2022, № 000000120 від 05.01.2022, № 000000164 від 06.01.2022, № 000000167 від 10.01.2022, № 000000203 від 12.01.2022, № 000000224 від 12.01.2022, № 000000225 від 12.01.2022, № 000000403 від 14.01.2022, № 000000415 від 17.01.2022, № 000000474 від 18.01.2022, № 000000553 від 18.01.2022, № 000000530 від 19.01.2022, № 000000549 від 19.01.2022, № 000000655 від 21.01.2022, № 000000652 від 24.01.2022, № 000000667 від 25.01.2022, № 000000668 від 25.01.2022, № 000000669 від 25.01.2022, № 000000712 від 26.01.2022, № 000000714 від 26.01.2022, № 000000759 від 27.01.2022, № 000000799 від 29.01.2022, № 000000800 від 31.01.2022, № 000000831 від 31.01.2022, № 000001037 від 31.01.2022, № 000001118 від 31.01.2022, № 000000938 від 01.02.2022, № 000001038 від 02.02.2022, № 000001116 від 07.02.2022, № 000001119 від 08.02.2022, № 000001140 від 08.02.2022, № 000001166 від 09.02.2022, № 000001185 від 09.02.2022, № 000001289 від 11.02.2022, № 000001290 від 14.02.2022, № 000001291 від 14.02.2022, № 000001468 від 15.02.2022, № 000001469 від 15.02.2022, № 000001555 від 16.02.2022, № 000001685 від 19.02.2022, № 000001669 від 21.02.2022, № 000001686 від 22.02.2022, № 000001687 від 22.02.2022, № 000001684 від 22.02.2022 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар за переліком та кількістю, зазначених у накладних на загальну суму 318 719,37 гривень (т. 1 а.с. 6-17).

Накладні спільно підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін, отримання товару згідно вказаних накладних на суму 318 719,37 відповідачем не заперечується.

Судом встановлено, що відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар в сумі 24 517,94 гривень, що підтверджується виписками по рахунку позивача від 25.04.2022 року, від 24.10.2022 року та листами відповідача щодо призначення платежу та зарахування перерахованих коштів в рахунок оплати за договором від 03.01.2022 року № 03/01/22 (т. 1 а.с. 20-21, 27-28).

З урахуванням часткової оплати, сума заборгованості за договором становить 294 201, 43 гривень.

Вказана сума заборгованості відображена сторонами в акті звірки розрахунків № 9028 від 05.10.2023 року, який підписано обома сторонами та скріплено печатками сторін (т 1. а.с. 29).

З метою досудового вирішення спору позивачем на адресу відповідача було направлено претензію щодо сплати заборгованості, яка залишена відповідачем без реагування (т 1. а.с. 17 зворот, 18).

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором купівлі-продажу позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 1 238 590,59 гривень заборгованості, у тому числі: 294 201,43 гривень основного боргу, 69 769,97 гривень пені, 860 474,42 гривень штрафу та 14 144,77 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором купівлі-продажу № 03/01/22 від 03.01.2022 року 1 238 590,59 гривень заборгованості, у тому числі: 294 201,43 гривень основного боргу, 69 769,97 гривень пені, 860 474,42 гривень штрафу та 14 144,77 гривень 3% річних.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Положеннями статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (статті 632 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов`язання за договором виконав належним чином, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору та/або повернення отриманого товару.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо оплати поставленого товару, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору купівлі-продажу в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 294 201,43 гривень.

Доказів сплати вказаної суми боргу матеріали справи не містять, наявність вказаної заборгованості визнається відповідачем, про що ним зазначено у письмових та усних поясненнях щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Приймаючи до уваги, що належними та допустимими доказами підтверджено суму основного боргу у розмірі 294 201,43 гривень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 294 201,43 гривень.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 69 769,97 гривень пені, 860 474,42 гривень штрафу та 14 144,77 гривень 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення пені та штрафу суд враховує таке.

Відповідно до статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до положень статей 546, 548 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до вимог частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

У свою чергу, статтею 230 ГК України передбачено обов`язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно частини 4 статті 231 ГК України якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положеннями пункту 7.2. договору сторони погодили, що у випадку недотримання покупцем умов і термінів оплати поставленого товару, зазначеного у п. 4.1 даного договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплаченого товару за кожний день прострочення платежу. При цьому подальша поставка товару може бути припинена продавцем в односторонньому порядку.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар повинен був здійснений покупцем з відстрочкою платежів на 21 календарний день від дати поставки, прострочення з оплати виникло з урахуванням вихідних та святкових днів за накладною № 000000044 від 03.01.2022 з 25.01.22, за накладними № 000000119 та № 000000120 від 05.01.2022 з 27.01.2022, № 000000164 від 06.01.2022 з 28.01.2022, № 000000167 від 10.01.2022 з 01.02.2022, № 000000203, № 000000224 та № 000000225 від 12.01.2022 03.02.2022, № 000000403 від 14.01.2022 - з 05.02.2022, № 000000415 від 17.01.2022 з 08.02.2022, № 000000474 та № 000000553 від 18.01.2022 з 09.02.2022, № 000000530 та № 000000549 від 19.01.2022 з 10.02.2022, № 000000655 від 21.01.2022 - з 12.02.2022, № 000000652 від 24.01.2022 - з 15.02.2022, № 000000667, № 000000668 та № 000000669 від 25.01.2022 - з 16.02.2022, № 000000712 та № 000000714 від 26.01.2022 - з 17.02.2022, № 000000759 від 27.01.2022 - з 18.02.2022, № 000000799 від 29.01.2022 - з 22.02.2022, № 000000800, № 000000831, № 000001037 та № 000001118 від 31.01.2022 з 22.02.2022, № 000000938 від 01.02.2022 з 23.02.2022, № 000001038 від 02.02.2022 - з 25.02.2022, № 000001116 від 07.02.2022 - з 01.03.2022, № 000001119 та № 000001140 від 08.02.2022 - з 02.03.2022, № 000001166 та № 000001185 від 09.02.2022 - з 03.03.2022, № 000001289 від 11.02.2022 - з 05.03.2022, № 000001290 та № 000001291 від 14.02.2022 - з 10.03.2022, № 000001468 та № 000001469 від 15.02.2022 - з 10.03.2022, № 000001555 від 16.02.2022 - з 10.03.2022, № 000001685 від 19.02.2022 - з 13.03.2022, № 000001669 від 21.02.2022 - з 15.03.2022, № 000001686, № 000001687 та № 000001684 від 22.02.2022 - з 16.03.2022 року.

Заборгованість з оплати товару за накладними № 000000044 від 03.01.2022, № 000000119 від 05.01.2022, № 000000120 від 05.01.2022, № 000000164 від 06.01.2022, № 000000167 від 10.01.2022 повністю погашена 25.04.2022 та 24.10.2022, за накладною № 000000203 від 12.01.2022 частково погашена 24.10.2022 року, зобов`язання з оплати решти заборгованості та за іншими накладними відповідачем не були виконані.

Зважаючи на встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, вимога про стягнення пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення відповідає чинному законодавству, положенням договору та заявлена правомірно.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Водночас згідно з положеннями пункту 7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Щодо строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач, суд бере до уваги, що відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Разом з тим пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2» від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2.,

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 06.10.2023, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, продовження строків позовної давності на строк дії карантину, таке звернення відбулось у межах строку позовної давності.

За таких підстав заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Нарахування пені є правомірним - з дати прострочення виконання зобов`язання за кожною накладною за весь час прострочення виконання зобов`язання, який з урахуванням положень пункту 7 Прикінцевих положень ГК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), продовжено на строк дії такого карантину, тобто до 30.06.2023 року включно.

Як вбачається із розрахунку пені здійсненого позивачем, розрахунок здійснено на залишок суми заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення за період з 05.04.2023 до 05.10.2023 року.

Загальна сума нарахованої позивачем пені складає 69 769,97 гривень.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, що нарахована на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при нарахуванні пені позивачем не враховано, що передбачений частиною 6 статті 232 ГК України строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання відповідно до пункту 7 Прикінцевих положень ГК України був продовжений на строк дії такого карантину, який діяв до30.06.2023 року, отже нарахування пені поза межами цього строку з 01.07.2023 по 05.10.2023 року є безпідставним.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок заявленої до стягнення пені з урахуванням визначеного позивачем періоду, суд дійшов висновку, що нарахована сума пені за період з 05.04.2023 по 30.06.2023 складає 35 062,36 гривень.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені є обгрунтованими в сумі 35 062,36 гривень.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 34 707,61 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу у розмірі 860 474,42 гривень суд враховує таке.

Положеннями пункту 7.3. договору визначено, що у випадку не розрахунку, не повного розрахунку покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 0,5 % від суми недоплати за поставлений товар за кожен календарний день такої заборгованості.

Згідно з розрахунком позивача штраф на підставі пункту 7.3. договору за період з 14.03.2022 по 05.10.2023 складає 860 474,42 гривень.

Суд погоджується із запереченням відповідача, що за умовами пункту 7.3. договору штраф у розмірі 0,5% від суми недоплати за поставлений товар за кожен день прострочення платежу за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб його обчислення за кожен день прострочення від суми заборгованості з урахуванням положень частини 3 статті 549 ЦК України, підпадає під визначення пені, яку сторонами було погоджено у пункті 7.2. договору у розмірі двох облікових ставок Національного банку України від суми неоплаченого товару за кожен день прострочення, тобто за той самий період.

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та до дня виконання зобов`язання. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

На відміну від пені, штраф згідно частини 4 статті 231 ГК України може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) та визначений у такий спосіб штраф застосовується один раз у разі порушення боржником зобов`язання, за яке передбачена відповідальність у виді штрафу.

Водночас, у спірних правовідносинах встановлений штраф та спосіб його обрахування є аналогічним до способу встановлення та обрахунку пені, яка в свою чергу, застосовується у вигляді відсоткової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Отже, передбачений у пункті 7.3. договору штраф, що обчислюється у відсотковому розмірі від суми простроченого платежу за кожен день прострочення не відповідає поняттю "штраф", а окреме нарахування пені та штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати поставленого товару від суми заборгованості за кожен день прострочення не відповідає вимогам ЦК України, ГК України та приписам статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Оскільки позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення, то підстави для стягнення штрафу у розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення, який за своєю правовою природою теж є пенею, у позивача відсутні.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 860 474,42 гривень слід відмовити у зв`язку із безпідставністю заявлених вимог у цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову (постанова ВП ВС від 08.11.2019 № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).

Як вже було зазначено остаточний розрахунок за отриманий товар повинен був здійснений покупцем з відстрочкою платежів на 21 календарний день від дати поставки, прострочення з оплати виникло з урахуванням вихідних та святкових днів за накладною № 000000044 від 03.01.2022 з 25.01.22, за накладними № 000000119 та № 000000120 від 05.01.2022 з 27.01.2022, № 000000164 від 06.01.2022 з 28.01.2022, № 000000167 від 10.01.2022 з 01.02.2022, № 000000203, № 000000224 та № 000000225 від 12.01.2022 03.02.2022, № 000000403 від 14.01.2022 - з 05.02.2022, № 000000415 від 17.01.2022 з 08.02.2022, № 000000474 та № 000000553 від 18.01.2022 з 09.02.2022, № 000000530 та № 000000549 від 19.01.2022 з 10.02.2022, № 000000655 від 21.01.2022 - з 12.02.2022, № 000000652 від 24.01.2022 - з 15.02.2022, № 000000667, № 000000668 та № 000000669 від 25.01.2022 - з 16.02.2022, № 000000712 та № 000000714 від 26.01.2022 - з 17.02.2022, № 000000759 від 27.01.2022 - з 18.02.2022, № 000000799 від 29.01.2022 - з 22.02.2022, № 000000800, № 000000831, № 000001037 та № 000001118 від 31.01.2022 з 22.02.2022, № 000000938 від 01.02.2022 з 23.02.2022, № 000001038 від 02.02.2022 - з 25.02.2022, № 000001116 від 07.02.2022 - з 01.03.2022, № 000001119 та № 000001140 від 08.02.2022 - з 02.03.2022, № 000001166 та № 000001185 від 09.02.2022 - з 03.03.2022, № 000001289 від 11.02.2022 - з 05.03.2022, № 000001290 та № 000001291 від 14.02.2022 - з 10.03.2022, № 000001468 та № 000001469 від 15.02.2022 - з 10.03.2022, № 000001555 від 16.02.2022 - з 10.03.2022, № 000001685 від 19.02.2022 - з 13.03.2022, № 000001669 від 21.02.2022 - з 15.03.2022, № 000001686, № 000001687 та № 000001684 від 22.02.2022 - з 16.03.2022 року.

Заборгованість з оплати товару за видатковими накладними № 000000044 від 03.01.2022, № 000000119 від 05.01.2022, № 000000120 від 05.01.2022, № 000000164 від 06.01.2022, № 000000167 від 10.01.2022 повністю погашена 25.04.2022 та 24.10.2022, за накладною № 000000203 від 12.01.2022 частково погашена 24.10.2022 року, зобов`язання з оплати решти заборгованості та за іншими накладними відповідачем не були виконані.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, що нараховані на заборгованість за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що при нарахуванні 3% річних позивачем не враховано, що початком періоду виникнення заборгованості за накладною № 000001669 від 21.02.2022 є 15.03.2022, за накладними № 000001686, № 000001687 та № 000001684 від 22.02.2022 - 16.03.2022 року.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок заявлених до стягнення 3% річних, суд дійшов висновку, що нарахована сума 3% річних з урахуванням періоду виникнення заборгованості за кожною накладною окремо та визначеного позивачем періоду нарахування 3% річних складає 14 186,58 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума 3% річних визначена позивачем є меншою ніж сума 3% річних визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних є обгрунтованими у розмірі 14 144,77 гривень гривень.

У письмових поясненнях на позовну заяву відповідач посилається на настання форс-мажорних обставин, пов`язаних з військовою агресією російської федерації проти України та запровадженням у зв`язку з цим воєнного стану в Україні та у поясненнях просить відмовити у стягненні пені та штрафу.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно статті 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Положеннями статі 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Згідно частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.

Згідно пунктів 8.1., 8.2., 8.3 договору сторони звільняються від відповідальності за порушення умов договору у разі дії обставин нездоланної сили, що не залежать від волі сторін, а саме: військові дії, блокади, виняткові погодні умови і стихійне лихо, які унеможливлюють виконання сторонами своїх зобов`язань. Про настання, а також закінчення форс-мажорних обставин, сторони зобов`язані, не пізніше ніж у 3-денний термін письмово повідомити про це іншу сторону. Дія обставин непереборної сили повинна бути підтверджена у законному порядку.

Суд звертає увагу на те, що між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин та саме лише посилання на наявність форс-мажорних обставин не ставить у пряму залежність неможливість виконання відповідачем зобов`язання за договором.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 зі справи № 915/531/17, від 26.05.2020 зі справи № 918/289/19, від 17.12.2020 зі справи № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифіката про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 по справі № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Відповідні висновки також було викладено у постанові Верховного Суду від 14.06.2022 по справі № 922/2394/21.

У постанові від 16.07.2019 по справі № 917/1053/18 Верховним Судом зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Крім того, судом враховано, що сам лише факт ведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу в Україні автоматично не звільняє сторону від виконання будь-яких зобов`язань та від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають фізично чи юридично виконати конкретний обов`язок за договором. Війна як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин юридична особа / фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Отже, форс-мажор (в даному випадку військова агресія російської федерації) повинен бути у причинному зв`язку з негативними наслідками для господарської діяльності. Відповідач, який посилається на вищезгадані обставини, повинен довести, що саме військова агресія призвела до унеможливлення виконання конкретного зобов`язання за договором.

Суд також враховує, що лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб`єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні.

Таким чином, лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1. не є автоматичною підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки стороною договору має бути доведено не лише настання цих обставин, але і їх безпосередній, прямий вплив на можливість належного виконання зобов`язання з урахуванням часу та місця його виконання у конкретних правовідносинах.

13.05.2022 року ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що сторона, яка порушила свої зобов`язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014 за кожним зобов`язанням окремо.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано суду доказів звернення до позивача із поданням відповідного сертифікату ТПП України щодо виникнення обставин непереборної сили та унеможливлення виконання зобов`язання за укладеним сторонами договором купівлі-продажу № 03/01/22 від 03.01.2022 року внаслідок непереборної сили, а також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме в межах виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу № 03/01/22 від 03.01.2022 року.

Суд вважає, що у контексті спірних правовідносин суттєве значення має не тільки встановлення існування обставин непереборної сили (форс-мажору), але й їх безпосередній, прямий та невідворотний вплив на можливість належного виконання зобов`язання за договором, що може бути підставою для звільнення від відповідальності за його порушення, тобто існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань.

Відповідачем не надано належних доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем за договором, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за спірним договором.

Будь-яких інших належних доказів, які б підтверджували об`єктивні перешкоди для належного виконання зобов`язання за спірним договором відповідачем суду не надано.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини як підстави для відмови у задоволенні позову щодо стягнення штрафних санкцій та 3 % річних відхиляються судом як необгрунтовані.

Під час розгляду справи відповідачем у письмових поясненнях заявлено клопотання про зменшення неустойки та 3% річних на 99 відсотків.

На обгрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що нараховані штрафні санкції та 3% річних значно перевищують суму основної заборгованості, їх нарахування стане неспівмірним тягарем для відповідача, стягнення вказаних нарахувань призведе до додаткових прибутків позивача, доказів наявності збитків у позивача позивачем не надано.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення суми штрафних санкцій та нарахувань у порядку статті 625 ЦК України, що підлягають стягненню з урахуванням позиції сторін та обставин справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 3 статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно вимог статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

У рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, слід враховувати, що правила статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Відтак, інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Чинним законодавством не врегульований розмір можливого зменшення штрафних санкцій. При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 № 925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру штрафних санкцій та 3% річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов`язання, суд звертається до правових висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року під час розгляду справи № 902/417/18.

У пунктах 8.20.-8.22 цієї постанови Великою Палатою Верховного Суду зазначено, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

У пунктах 8.33, 8.35.-8.36 цієї постанови зазначено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У пункті 8.38. постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення Суду у справі "Олюджіч проти Хорватії" від 05.02.2009, заява № 22330/05).

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення Суду у справах "Мала проти України" від 03.07.2014, заява № 4436/07, "Богатова проти України" від 07.10.2010, заява № 5231/04).

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для зменшення розміру пені суд враховує те, що відповідачем сплачено частково основний борг за договором, позивачем не подано доказів, які би свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності та підтверджували факт понесення позивачем збитків у зв`язку з простроченням оплати поставленого товару та їх розміру.

Суд також враховує, що неустойка є санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі з урахуванням задоволення судом вимоги позивача щодо стягнення основної заборгованості та 3% річних.

Враховуючи у сукупності встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, суд вважає за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 50%, що є співмірним у контексті балансу інтересів обох сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для обох сторін спору.

Щодо клопотання відповідача про зменшення суми 3% річних, суд звертає увагу, що визначене частиною 2 статті 625 ЦК України право стягнення 3% річних є мінімальною гарантією, що надає кредитору можливість захистити свій майновий інтерес, позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Враховуючи, що 3% річних передбачені статтею 625 ЦК України носять компенсаційний характер та відсутні правові підстави для їх зменшення, суд дійшов висновку, що клопотання про зменшення 3% річних задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги, що судом визнано обгрунтованим нарахування пені у розмірі 35 062,36 гривень, з урахуванням зменшення розміру пені на 50%, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 17 531,18 гривень, у стягненні решти 17 531,18 гривень пені слід відмовити з підстав їх зменшення судом.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково у розмірі 325 877,38 гривень заборгованості, у тому числі 294 201,43 гривень основного боргу, 17 531,18 гривень пені, 14 144,77 гривень 3 % річних, в іншій частині позову слід відмовити.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 5835796345 від 06.10.2023 року сплачено судовий збір у розмірі 18 578,87 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас в силу приписів частини 9 статті 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно пункту 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною) у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Приймаючи до уваги, що спір доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та зменшення судом суми неустойки, судові витрати зі сплати судового збору розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з яких судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5 151,92 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 13 426,94 гривень слід залишити за позивачем.

Також позивачем заявлено вимогу про відшкодування понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 гривень.

Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.

Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що згідно ордеру АВ № 1061487 від 06.10.2023 виданим адвокатським об`єднанням "Адвокатською компанією "Якименко та партнери" представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" у справі № 902/1270/23 здійснював адвокат Кравчук Михайло Олександрович.

Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, подано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу разом із позовною заявою.

До позовної заяви позивачем долучено копію договору про надання правової допомоги № 28/09 від 28.09.2023, копію платіжної інструкції № 5835796344 від 06.10.2023 про оплату послуг з надання правової допомоги за договором № 28/09 від 28.09.2023.

Відповідно до пункту 1.1. укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" (клієнт) та адвокатським об`єднанням "Адвокатською компанією "Якименко та партнери" (адвокатське об`єднання) договору надання правової допомоги № 28/09 від 28.09.2023 (далі - договір) адвокатське об`єднання приймає на себе доручення від клієнта надавати останньому та в його інтересах оплатну правову допомогу, на умовах, визначених цим договором, а саме представництво інтересів клієнта у судовій справі щодо стягнення заборгованості із ДП "Клінічний санаторій "Авангард" ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" за договором купівлі-продажу №03/01/22 від 03.01.2022.

За умовами пункту 2.1. договору вартість правової допомоги (гонорар) за цим договором становить фіксований розмір - 16 000 грн. (шістнадцять тисяч гривень).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2024 року (п. 3.1. договору).

Згідно платіжної інструкції № 5835796344 від 06.10.2023 позивачем сплачено адвокатському об`єднанню 16 000,00 гривень в рахунок оплати професійної правничої допомоги із зазначенням у графі призначення платежу - оплата за надання правової допомоги згідно договору № 28/09 від 28.09.2023р.

Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п`ятою - дев`ятою статті 129 ГПК України, зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов`язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.

У поданих до суду поясненнях по суті позовних вимог щодо витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначає, що вказані витрати є надмірними, зважаючи на складність справи, типовість позову про стягнення заборгованості та допущення неправомірного нарахування штрафу та пені. Також представник відповідача зазначає, що на його думку розмір витрат на професійну правничу допомогу з огляду на обсяг наданих доказів є необгрунтованим та таким, що не підлягає відшкодуванню, проте у разі якщо суд прийде до висновку про можливість стягнення з відповідача судових витрат клопотав врахувати співмірність таких витрат з складністю справи, часом потраченим адвокатом, ціною позову, обсягом наданих робіт і послуг та зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами до 1000,00 гривень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов`язаними з розглядом справи.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

У разі якщо суд дійде висновку щодо зменшення заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то в судовому рішенні повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, 01.06.2022 року у справі № 914/4/20.

Із поданих позивачем доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що вартість правничих витрат визначена сторонами у фіксованому розмірі та складає 16 000,00 гривень.

При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Згідно пункту 1.2. договору адвокату адвокатського об`єднання - Кравчуку Михайлу Олександровичу свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ВН № 000473 від 24.04.19 (надалі - адвокат) доручається виконання зазначеного договору.

З метою виконання своїх професійних обов`язків по даному договору, адвокату надається право, без обмежень: здійснювати представництво інтересів клієнта в усіх без винятку судових органах, передбачених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", в тому числі у Господарському суді Вінницької області, з усіма правами, наданими сторонам відповідними процесуальними законами, зокрема позивачу, відповідачу, третій особі, в тому числі з правом підписувати та подавати позовні заяви, скарги, відповідні розрахунки та будь-які інші документи, посвідчувати їх копії, оскаржувати рішення судів в апеляційному та касаційному порядку, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмету позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог, укладення мирової угоди; представляти інтереси клієнта в органах Державної виконавчої служби, в тому числі подавати виконавчий документ до виконання, подавати клопотання, оскаржувати дії органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб, з правом підпису, подання та отримання відповідних документів та вчиняти всі інші необхідні дії.

Докази на підтвердження понесених витрат надані до суду позивачем, у тому числі копію договору про надання правової допомоги № 28/09 від 28.09.2023, копію платіжної інструкції № 5835796344 від 06.10.2023 про оплату послуг з надання правової допомоги за договором № 28/09 від 28.09.2023 року, також про надання адвокатським об`єднанням позивачу послуг з професійної правничої допомоги свідчать наявні у матеріалах справи подані адвокатом процесуальні заяви по справі, представником позивача здійснювалось представництво інтересів позивача у судових засіданнях по справі 09.11.2023, 07.12.2023, 26.12.2023, 16.01.2023, що відповідає вимогам пункту 1.2. договору про надання правової допомоги № 28/09 від 28.09.2023 року.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов`язані з розглядом справи № 902/1270/23 у сумі 16 000,00 гривень. Розмір таких витрат на переконання суду відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат, а наведені доводи відповідача не є підставою для відмови у відшкодуванні позивачу відповідних судових витрат або їх зменшенні.

З огляду на критерії розподілу правничих витрат та обставини справи, суд дійшов висновку, що витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 16 000,00 гривень.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги у справі № 902/1270/23 задоволено частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 гривень розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог та в частині суми обгрунтованих позовних вимог, у тому числі в частині зменшеного судом розміру пені, витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 436,80 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 563,20 гривень покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій "Авангард" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (22800, Вінницька обл., Вінницький (Немирівський) р-н, місто Немирів, вулиця Шевченка, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 04818298) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпродлогістика" (21001, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Нансена, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 37028530) 325 877,38 гривень (триста двадцять п`ять тисяч вісімсот сімдесят сім гривень, 38 копійок) заборгованості, у тому числі 294 201,43 гривень основного боргу, 17 531,18 гривень пені, 14 144,77 гривень 3% річних, 5 151,92 гривень (п`ять тисяч сто п`ятдесят одну гривню, 92 копійки) судових витрат на сплату судового збору та 4 436,80 гривень (чотири тисячі чотириста тридцять шість гривень, 80 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 52 238,79 гривень пені та 860 474,42 гривень штрафу - відмовити.

5. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 13 426,94 гривень та судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 11 563,20 гривень покласти на позивача.

6. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

8. Примірник рішення надіслати сторонам до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі їх відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повий текст рішення складено 26 січня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2, 3 - сторонам, до електронних кабінетів у системі ЄСІТС.