Рішення

від 21.12.2023 по справі 932/1452/23

БАБУШКІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 932/1452/23

Провадження № 2/932/405/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2023 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кудрявцевої Т.О.

при секретарі судового засідання Рошошка Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій, які становлять пряму дискримінацію через ознаки інвалідності, соціального статусу, пособництво в дискримінації, утиск та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

09 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій, які становлять пряму дискримінацію через ознаки інвалідності, соціального статусу, пособництво в дискримінації, утиск та відшкодування моральної шкоди тп стягнення моральної шкоди.

У позовній заяві в обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що він є особою з інвалідністю ІІ групи довічно, перебуває в Єдиному Державному реєстрі осіб з інвалідністю. У зв`язку з наявним у нього тяжким психічним захворюванням фахівцями Дніпропетровського обласного центру медико-соціальної експертизи із залученням спеціалістів закладу охорони здоров`я була розроблена Індивідуальна програма реабілітації інваліда за № 473. Він є одинокою особою похилого віку, який мешкає один і єдиним джерелом його існування є пенсія по інвалідності, розмір якої становить 2200 грн. та який ледве перевищує мінімальний прожитковий мінімум особи, яка втратила працездатність, тому він відноситься до малозабезпеченої верстви населення м.Дніпра, який опинився в складних життєвих обставинах. 22.12.2021 року він звернувся до Дніпровського міського голови із заявою про надання матеріальної допомоги як мешканцю м.Дніпра, який опинився в складних життєвих обставинах. Обгрунтовуючи свою заяву, він просив надати матеріальну допомогу на тривалу реабілітацію та соціалізацію його як особи з інвалідністю ІІ групи, безстроково у зв`язку з психічним захворюванням, при цьому він постійно потребує матеріального забезпечення на виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда, має медичні обмеження щодо життєдіяльності, для забезпечення яких необхідні матеріальні витрати, зокрема, психологічну педагогічну індивідуальну реабілітацію, соціалізацію відповідно до висновку МСЕК. Допомогу просив надати в розмірі десяти прожиткових мінімумів 19340 грн. Заяву на отримання матеріальної допомоги він подав виключно згідно до умов призначення та надання допомоги за рахунок коштів бюджету Дніпровської міської територіальної громади, визначених Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням міської ради від 24.10.2018 № 52/36 із змінами, затвердженими рішенням Дніпровської міської ради «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.10.2018 року №52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста» від 24.02.2021 р. №75/4. 10.01.2022 року він отримав лист Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради «Про розгляд звернення», зі змісту якого вбачається, що вищевказана заява про отримання матеріальної допомоги знята з контролю, а у призначенні матеріальної допомоги відмовлено. Обгрунтовуючи своє рішення, відповідач виходив з того, що питання про надання йому матеріальної допомоги не може бути розглянуто на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги, оскільки серед поданого ним пакету документів відсутній оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше ніж за 6 місяців до подання звернення.

Позивач зазначає, що 25.01.2022 року він звернувся до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради з запитом, в тому числі поясненням, що ним було надано до Заяви на отримання матеріальної допомоги належний пакет документів у відповідності до вимог Положення зі змінами і вимагання від нього, особи з інвалідністю ІІ групи із тяжким психічним захворюванням, даним відповідачем додаткових оригіналів довідок медичного закладу про необхідність лікування, стан здоров`я тощо є протиправним і незаконним та суперечить вимогам того ж таки Положення. 03.02.2022 року він отримав лист-відповідь відповідача за вих. № Л-59/0-1/09-22 «Про розгляд запиту, зі змісту якого вбачається, що відповідач Департамент соціальної політики Дніпровської міської ради продовжив вимагання від нього надання додаткових довідок оригіналів документів про його захворювання, лікування, тощо. Крім того, зазначив, що у Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради взагалі відсутня його заява і наданий ним пакет документів до неї і що для отримання матеріальної допомоги він зобов`язаний повторно звертатися з заявою та необхідним пакетом документів особисто до Дніпровської міської ради. 03.02.2022 року він позивач звернувся до керівництва Дніпровської міської ради із запитом, в тому числі із скаргою на дії і рішення підконтрольного їй Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, про те, що ним було надано до заяви на отримання матеріальної допомоги належний пакет документів у відповідності до вимог Положення із змінами і вимагання від нього, особи з інвалідністю ІІ групи із тяжким психічним захворюванням, Департаментом соціальної політики Дніпровської міської ради додаткових оригіналів довідок медичного закладу про необхідність лікування, стан здоров`я тощо, є протиправним і незаконним та суперечить вимогам того ж таки Положення із змінами, згідно рішення Дніпровської міської ради № 457/4 від 24.02.2021 року та відповідно до ч.ч.7,8 Закону України «Про психіатричну допомогу» забороняється будь-кому вимагати відомості про стан психічного здоров`я позивача та про надання йому психіатричної допомоги/лікування. Вилучення оригіналів документів та їх копіювання, що містять відомості про стан психічного здоров`я позивача та надання психіатричної допомоги/лікування може здійснюватись лише у випадках, встановлених Законом.

Позивач зазначає, що 14.02.2022 року він отримав лист-відповідь Дніпровської міської ради за вих. № Л-181/0-1/09-22 «Про розгляд звернення», зі змісту якого вбачається, що вже і Дніпровська міська рада продовжила вимагання від нього надання додаткових довідок оригіналів документів про його захворювання, лікування, тощо. Крім того, зазначено, що у Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради взагалі відсутня заява позивача і наданий ним пакет документів до неї і що для отримання матеріальної допомоги він позивач зобов`язаний повторно звертатися з заявою та необхідним пакетом документів особисто до Дніпровської міської ради. Як згодом його повідомили в телефонному режимі працівники Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, його заява із пакетом документів ними була загублена/знищена відразу після її отримання. Позивач вважає, що вищезазначене рішення та дії відповідачів, зокрема, вимагання від особи з інвалідністю ІІ групи, безстроково, в зв`язку із тяжким психічним захворюванням, підтвердженим належною Довідкою до Акту МСЕК про присвоєння ІІ групи інвалідності, додаткових довідок оригіналів медичних документів про його захворювання та примушування повторно подавати заяву і збирати пакет документів незаконним та необгрунтованим, дискримінацією, умисно спрямованими діями на знущання із особи з інвалідністю, особливими потребами. Його заява з надуманих підстав і протиправних вимог відповідачів навіть не була допущена для розгляду відповідної комісії Дніпровської міської ради щодо призначення матеріальної допомоги особам із інвалідністю. Відповідачі зобов`яані формулювати та застосовувати державні соціальні стандарти та нормативи, спрямовані на реалізацію закріплених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України, Законом України «Про державні, соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», в тому числі належним чином виконувати рішення Дніпровської міської ради № 52/36 від 24.10.2018 із змінами, затвердженими рішенням Дніпровської міської ради «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.10.2018 №52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста « від 24.02.2021 № 75/4 про невід`ємне право позивача як особи з інвалідністю на отримання адресної матеріальної допомоги на рівні із іншими без будь-якої дискримінації, знущання, приниженням честі і гідності тощо.

Позивач вказує також на те, що вказаними діями відповідачів йому завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, щоденні думки та спогади про протиправне позбавлення його права на отримання адресної матеріальної допомоги, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні відмови відповідачів у розгляді питання про надання матеріальної допомоги на тривалу реабілітацію та соціалізацію. Одночасно, позивач замість направлення власних сил на проходження реабілітації інваліда змушений фіксувати увагу на відстоюванні своїх порушених прав та законних інтересів. З моменту відмови у розгляді його документів він переживає психологічний дискомфорт, у нього знижений і нестійкий настрій, наявні порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, приниження гідності. Він пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження гідності; все це призвело до появи негативних, психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, тривога з приводу майбутнього. З урахуванням зазначених обставин йому завдано моральну шкоду у розмірі 6000 000,00 грн.

Посилаючись на зазначене, позивач просить визнати неправомірними дії Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, які становлять пряму дискримінацію через ознаки інвалідності, соціального статусу, пособництво в дискримінації, утиск, приниження честі і гідності особи із інвалідністю, знущання та відшкодування моральної шкоди; стягнути з Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради на користь позивача моральну шкоду у розмірі 6000000,00 грн., що становить 2867х2093,00 грн. мінімальних прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2023 року для розгляду даної справи визначена суддя Кудрявцева Т.О.

Ухвалою суду від 09.02.2023 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляд у за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.

13.04.2023 року відповідачем - Департаментом соціальної політики Дніпровської міської ради надано суду Відзив на позовну заяву, в якому заперечується проти позовних вимог та викладене клопотання до суду про відмову у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог представник відповідача зазначив, Департаментом виконані всі необхідні дії щодо розгляду звернення ОСОБА_2 , які передбачені законодавством та Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням Дніпровської міської ради від 24.10.2018 року № 52/36 (зі змінами), та вказано про те, що оскільки серед наданого позивачем пакету документу не було оригіналу довідки медичного закладу про необхідність лікування, проедення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше ніж за 6 місяців до подання звернення, питання про надання йому матеріальної допомоги не могло бути розглянуто на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги і тому було знято з контролю.

19.04.2023 року відповідачем - Дніпровською міською радою надано суду Відзив на позовну заяву, в якому заперечується проти позовних вимог та зазначено про необхідність відмови позивачу у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх заперечень проти позовних вимог представник Дніпровської міської ради посилається на підстави, викладені у Відзиві на позов Департаментом соціальної політикиДніпровської міськоїради.

Ухвалою суду від 01.05.2023 року було задоволено заяву позивача та призначено у даній справі судово-психологічну експертизу, на час проведення якої провадження у справі зупинено.

05.05.2023 року до суду від позивача надійшла Відповідь на відзив, в якій позивач підтримав позовні вимоги.

Ухвалою суду від 31.07.2023 року провадження у справі було поновлено, продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 01.08.2023 року за клопотанням позивача залучено до участі у даній цивільній справі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для подання висновку у справі про дискримінацію на виконання своїх повноважень.

Ухвалою суду від 23.08.2023 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02.11.2023 року вищевказана ухвала суду від 01.08.2023 року про залучення до участі у даній цивільній справі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини була скасована.

15.11.2023 року на адресу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов висновок Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справі № 932/1452/23.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача Дніпровської міської ради позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на їх необгрунтованість.

В судовому засіданні представник відповідача Департаменту соціальноїполітики Дніпровськоїміської ради позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на їх необгрунтованість та на обставини, викладені у Відзиві на позовну заяву.

В дане судове засідання представник Департаменту соціальноїполітики Дніпровськоїміської ради не з`явилась, про день, час та місце розгляду повідомлена належним чином, у наданому суду клопотанні просила відмовити у задоволенні позову з підстав, вказаних у відзиві на позов, та просила розглядати справу без участі представника Департаменту.

Вислухавли позивачаз представником,представників відповідачів,дослідивши матеріалисправи,суд дійшовнаступного висновку.

Згідно з ч. 3ст. 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1, 2 ст. 5 передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, ц ивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідност.77ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю ІІ групи, довічно, з загального захворювання, він є одинокою особою похилого віку, який мешкає один і єдиним джерелом його існування є пенсія по інвалідності, розмір якої становить 2200 грн.

Вказане підтверджується копіями довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 30.03.2021 року серії 12 ААВ № 127357; Індивідуальної програми реабілітації інваліда № 473 від 30.03.2021 року, пенсійного посвідчення № серії НОМЕР_1 , виданого 20.07.2021 року Пенсійним фондом України, довідки про доходи № 0335803171003319, а також Довідки про доходи № 0335 8031 7100 3319, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

У зв`язку з наявним у позивача психічним захворюванням фахівцями Дніпропетровського обласного центру медико-соціальної експертизи із залученням спеціалістів закладу охорони здоров`я була розроблена Індивідуальна програма реабілітації інваліда за № 473.

22.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського міського голови із заявою про надання матеріальної допомоги як мешканцю м.Дніпра, який опинився в складних життєвих обставинах. Обгрунтовуючи свою заяву, позивач просив надати матеріальну допомогу на тривалу реабілітацію та соціалізацію його як особи з інвалідністю ІІ групи безстроково у зв`язку з психічним захворюванням, вказуючи про те, що він потребує постійного матеріального забезпечення на виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда, має медичні обмеження щодо життєдіяльності, для забезпечення яких необхідні матеріальні витрати, зокрема, психологічну педагогічну індивідуальну реабілітацію, соціалізацію відповідно до висновку МСЕК. Допомогу позивач просив надати в розмірі десяти прожиткових мінімумів 19340 грн.

До вказаної заяви позивачем було додано копія паспорту громадянина України, копія ІНН, копія Довідки до Акту МСЕК, копія Індивідуальної програми реабілітації інваліда, копія пенсійного посвідчення особи з інвалідністю, довідка про доходи.

Заяву на отримання матеріальної допомоги позивач подав згідно до умов призначення та надання допомоги за рахунок коштів бюджету Дніпровської міської територіальної громади, визначених Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням міської ради від 24.10.2018 № 52/36, із змінами, затвердженими рішенням Дніпровської міської ради «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.10.2018 року №52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста» від 24.02.2021 р. №75/4.

На свою заяву позивач отримав лист від 10.01.2022 року №Л-546/0-1/09-2 Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради «Про розгляд звернення», зі змісту якого вбачається, що вищевказана заява про отримання матеріальної допомоги знята з контролю з посиланням на те, що питання про надання позивачу матеріальної допомоги не може бути розглянуто на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги у зв`язку з відсутністю необхідного пакета документів, оскільки у поданому ним пакеті документів відсутній оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше ніж за 6 місяців до подання звернення. Цим листом позивач повідомлений про те, що для отримання матеріальної допомоги йому рекомендовано повторно із заявою та необхідним пакетом документів звертатися особисто або надіславши поштою за адресою АДРЕСА_1 .

26.01.2022 року позивач звернувся до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради з запитом, в тому числі поясненням про те, що ним було надано до Заяви на отримання матеріальної допомоги належний пакет документів у відповідності до вимог Положення зі змінами і вимагання від нього, особи з інвалідністю ІІ групи із тяжким психічним захворюванням, даним відповідачем додаткових оригіналів довідок медичного закладу про необхідність лікування, стан здоров`я тощо є протиправним і незаконним та суперечить вимогам того ж таки Положення.

03.02.2022 року позивач отримав лист-відповідь від Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради за вих. № Л-59/0-1/09-22 «Про розгляд запиту», зі змісту якого вбачається, що Департаментом соціальної політики Дніпровської міської ради було роз`яснено про те, що матеріальна допомога мешканцям міста Дніпра надається згідно з Положенням про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням міської ради від 24.10.2018 № 52/36 зі змінами, та наведений зміст п.2.6. цього Положення. Також вказано про те, що у поданому ОСОБА_1 пакеті документів відсутній оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше ніж за 6 місяців до подання звернення. Зазначено, що до пакету документів позивачем надано копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №473 та копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією датовані 30.03.2021; у зв`язку з відсутністю необхідного пакета документів питання надання йому матеріальної допомоги не може бути розглянуто на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Також позивачу роз`яснено, що для отримання матеріальної допомоги йому було рекомендовано повторно звертатися із заявою та необхідним пакетом документів особисто за адресою: АДРЕСА_1 або надіславши поштою.

25.01.2022 року, 03.02.2022 року позивач звернувся до Дніпровської міської ради із запитом, в тому числі із скаргою на дії і рішення Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, про те, що ним було надано до заяви на отримання матеріальної допомоги належний пакет документів у відповідності до вимог Положення із змінами, і вимагання від нього, особи з інвалідністю ІІ групи із тяжким психічним захворюванням, Департаментом соціальної політики Дніпровської міської ради додаткових оригіналів довідок медичного закладу про необхідність лікування, стан здоров`я тощо, є протиправним і незаконним та суперечить вимогам вказаного Положення із змінами, згідно рішення Дніпровської міської ради № 457/4 від 24.02.2021 року та відповідно до ч.ч.7, 8 Закону України «Про психіатричну допомогу» забороняється будь-кому вимагати відомості про стан психічного здоров`я позивача та про надання йому психіатричної допомоги/лікування; вилучення оригіналів документів та їх копіювання, що містять відомості про стан психічного здоров`я та надання психіатричної допомоги/лікування може здійснюватись лише у випадках, встановлених Законом.

На звернення позивачем з Дніпровської міської ради отримано лист «Про розгляд звернення» від 14.02.2022 року за вих. № Л-181/0-1/09-22 «Про розгляд звернення», зі змісту якого вбачається, що Дніпровською міською радою було роз`яснено про те, що умови призначення та надання адресної матеріальної допомоги за рахунок коштів бюджету Дніпровської міської територіальної громади визначені Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, затвердженим рішенням міської ради від 24.10.2018 № 52/36 зі змінами, та наведений зміст п.2.6. цього Положення. Також вказано про те, що на звернення ОСОБА_1 від 24.12.2021 року реєстр. Інд. Л-3043 дано відповідь (лист від 10.01.2022 реєстр. Інд. Л-546/0-1/0-9-21), у якій зазначено, що у поданому пакеті документів відсутній оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше ніж за 6 місяців до подання звернення. Зазначено, що до пакету документів позивачем надано копію індивідуальної програми реабілітації інваліда № 473 та копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, датовані 30.03.2021; у зв`язку з відсутністю необхідного пакета документів питання надання йому матеріальної допомоги не може бути розглянуто на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Також позивачу роз`яснено, що для отримання матеріальної допомоги йому було рекомендовано повторно звертатися із заявою та необхідним пакетом документів особисто за адресою: АДРЕСА_1 або надіславши поштою.

За твердженням позивача, як згодом його повідомили в телефонному режимі працівники Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, його заява із пакетом документів ними була загублена/знищена відразу після її отримання.

Позивач вважає, що вищезазначене рішення та дії відповідачів, зокрема, вимагання від особи з інвалідністю ІІ групи безстроково в зв`язку із тяжким психічним захворюванням, підтвердженим належною Довідкою до Акту МСЕК про присвоєння ІІ групи інвалідності, додаткових довідок оригіналів медичних документів про його захворювання та примушування повторно подавати заяву і збирати пакет документів є незаконним та необгрунтованим, дискримінацією, умисно спрямованими діями на знущання із особи з інвалідністю, особливими потребами. Вважає, що його заява з надуманих підстав і протиправних вимог відповідачів навіть не була допущена для розгляду відповідної комісії Дніпровської міської ради щодо призначення матеріальної допомоги особам із інвалідністю. Відповідачі зобов`яані формулювати та застосовувати державні соціальні стандарти та нормативи, спрямовані на реалізацію закріплених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Конституцією України, Законом України «Про державні, соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», в тому числі належним чином виконувати рішення Дніпровської міської ради № 52/36 від 24.10.2018 із змінами, затвердженими рішенням Дніпровської міської ради «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.10.2018 №52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста « від 24.02.2021 № 75/4 про невід`ємне право позивача як особи з інвалідністю на отримання адресної матеріальної допомоги на рівні із іншими без будь-якої дискримінації, знущання, приниженням честі і гідності тощо, чим йому заподіяна моральна шкода, в зв`язку з чим він звернувся до суду із даним позовом.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 24 Конституції України передбачено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно до положень ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; 2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень (ст.119 Конституції України).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріпленихКонституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

У ст. 4 Закону України«Про основисоціальної захищеностіосіб зінвалідністю вУкраїні» зазначено, що соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення осіб з інвалідністю здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню (ст. 36 Закону).

Рішенням Дніпровської міської ради VII скликання від 24.10.2018 № 52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста» було затверджено Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Рішенням Дніпровської міської ради VIIІ скликання «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.10.2018 року №52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста» від 24.02.2021 року № 75/4 внесено зміни до рішення міської ради від 24.10.2018 р. № 52/36 «Про затвердження Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста» (зі змінами), з викладенням першого абзацу підпункту 2.1, підпункти 2.4, 2.6, 2.8 Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста у новій редакції.

Як зазначено в Положенні про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста (з урахуванням змін), це Положення визначає умови використання коштів на надання адресної матеріальної допомоги з міського бюджету на соціальний захист населення.

Відповідно доп.2.1.Положення, призначення та надання адресної матеріальної допомоги здійснюється з метою підтримки громадян, які зареєстровані в Дніпрі та опинились за певних обставин у складній життєвій ситуації, а саме: п.2.1.1. хвороба (онкологічне захворювання, оперативне лікування, лікування після дорожньо-транспортної пригоди, проведення курсу лікування або реабілітації для дитини з інвалідністю або для осіб, що мають інвалідність І та ІІ групи»; п.2.1.2. пожежа або стихійне лихо, в наслідок якого завдано збитків житлу, майну потерпілого або його здоров`ю; п.2.1.3. інші непередбачені надзвичайні обставини, що об`єктивно порушують нормальну життєдіяльність заявника та його родини, наслідки яких вона не може подолати самостійно.

Відповідно до п.2.2. Положення, адресна допомога надається, як правило, один раз на рік у грошовому та/або натуральному вигляді. У разі зміни обставин та необхідності підтримки заявника питання надання адресної матеріальної допомоги може бути розглянуто повторно.

У п.2.4. Положення зазначено, що підставою для розгляду питання надання адресної матеріальної допомоги у грошовому вигляді є особиста заява громадянина на ім`я міського голови зі згодою на обробку персональних даних із зазначенням обставин, що підтверджують складну життєву ситуацію, місця реєстрації, серії і номера паспорта громадянина, реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або наданням копії документа, що свідчить про відмову в його отриманні, контактного телефону (за наявності).

Пунктом 2.5. Положення передбачено, що необхідність призначення грошової допомоги розглядається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень. Сума грошової компенсації визначається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень особисто або за їх дорученням міською комісією щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Засідання комісії проводить її голова. За відсутності голови комісії його обов`язки виконує заступник.

Згідно п.2.6. Положення із змінами, призначення грошової допомоги визначається на підставі таких документів: заяви громадянина (п.2.4. Положення); копії паспорта громадянина України заявника або копія ID-картки з додаванням копії витягу із державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання або довідки про реєстрацію місця проживання особи; копії реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) громадянина або копія документа, що свідчить про відмову в його отриманні), копії довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України, - для внутрішньо переміщених осіб; оригінал довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб установленого зразка (зазначена довідка подається за умови, якщо інформація про домоволодіння відсутня в Електронній картотеці обліку зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за наявності відповідних даних у картотеці довідку подавати не потрібно; оригінал довідки про доходи заявника та членів його сім`ї (п.2.3. Положення) за останні три місяці.

Крім зазначених документів, для призначення грошової допомоги необхідне надання одного (або кількох) документів, що підтверджують складну життєву ситуацію: у випадку хвороби оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізпіше ніж за 6 місяців до подання заяви; копія довідки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про наявність інвалідності; у випадку хвороби члена сім`ї копія свідоцтва про народження; копія свідоцтва про шлюб (у разі зміни прізвища); копія паспорта громадянина України або копія ID-картки; у разі лікування, проведення операції, реабілітації у медичних закладах, координацію яких здійснює департамент охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради, може надаватись висновок департаменту охорони здоров`я населення Дніпровської міської ради; у випадку пожежі засвідчена належним чином копія акта Державної служби України з надзвичайних ситуацій про пожежу, яка сталася не пізніше ніж за 12 місяців до подання заяви; інші документи, що підтверджують факти, викладені в заяві ( у разі необхідності).

Особа, яка подала документи, несе персональну відповідальність за подання недостовірної інформації або документів (п.2.7. Положення).

Відповідно до п.2.8. Положення зі змінами, сума грошової допомоги визначається на підставі документів, визначених п.2.6. Положення, та може становити до 30 прожиткових мінімумів, установлених законодавством на 01 січня поточного року на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць. Сума грошової допомоги, яка визначається рішенням комісії не може перевищувати трьох розмірів прожиткового мінімуму.

Відповідно до п.2.9. Положення, про результати розгляду звернення департамент соціальної політики Дніпровської міської ради інформує заявника.

Як зазначено у п.3.1. Положення, у разі подання неповного пакета документів, визначених п.2.6. Положення, грошова допомога не призначається, таке звернення не виноситься на розгляд комісії.

Відповідно до п.4.1. Положення, на підставі рішення комісії, міського голови, його заступника з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень Департамент готує проект розпорядження міського голови щодо надання грошової допомоги.

Вбачається,що досвоєї заявипро наданнягрошової допомогивід 22.12.2021року позивач ОСОБА_1 додав копію паспорту громадянина України, копію реєстраційного номеру облікової картки платника податків, копію пенсійного посвідчення особи з інвалідністю, копію Довідки до Акту огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 12ААВ №127357 від 30.03.2021, копію Індивідуальної програми реабілітації інваліда, довідку про доходи, тобто надав всі документи, визначені вказаним Положенням.

Також, вбачається, що підставою для відмови у розгляді на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста заяви позивача про надання йому грошової допомоги відповідачами зазначено надання неповного пакету документів, передбачених вищевказаним Положенням зі змінами, а саме відсутність серед наданих позивачем документів оригіналу довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше, ніж за 6 місяців до подання звернення.

Разом з цим, зі змісту п.2.6. вказаного Положення вбачається, що надання оригіналу такої довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізніше, ніж за 6 місяців до подання звернення, є обов`язковим лише для підтвердження складної життєвої ситуації у випадку хвороби, яка є однією з підстав для призначення та надання грошової допомоги.

Вбачається, що позивач у своїй заяви про надання грошової допомоги від 22.12.2021 року просив надати грошову допомогу на тривалу реабілітацію та соціалізацію його як особи з інвалідністю ІІ групи безстроково у зв`язку з психічним захворюванням, вказуючи про те, що він потребує постійного матеріального забезпечення на виконання індивідуальної програми реабілітації інваліда, має медичні обмеження щодо життєдіяльності, для забезпечення яких необхідні матеріальні витрати, зокрема, психологічну педагогічну індивідуальну реабілітацію, соціалізацію відповідно до висновку МСЕК, при цьому він не посилався на положення п.2.1.1. вказаного Положення як на підставу для призначення та надання йому грошової допомоги.

Яке зазначено вище, зі змісту п.2.6. Положення вбачається, що крім зазначених у цьому пункті документів, для призначення грошової допомоги необхідне надання одного (або кількох) документів, що підтверджують складну життєву ситуацію, як то: у випадку хвороби оригінал довідки медичного закладу про необхідність лікування, проведення операції, реабілітації, термін видачі якої не пізпіше ніж за 6 місяців до подання заяви; копія довідки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про наявність інвалідності; у випадку хвороби члена сім`ї копія свідоцтва про народження; копія свідоцтва про шлюб (у разі зміни прізвища); копія паспорта громадянина України або копія ID-картки.

Позивачем до його звернення від 22.12.2021 року було надано один із перелічених документів копію Довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 12ААВ № 127357 від 30.03.2021 року.

Таким чином, вбачається, що наданий позивачем пакет документів містив весь перелік документів для призначення та надання адресної матеріальної допомоги в порядку, передбаченому п. 2.5. Положення.

Згідно до Положення про Департамент соціальної політики Дніпровської міської ради, затвердженим рішенням міської ради від 19.07.2017 № 37/23 (з подальшими змінами на день розгляду справи судом) Департамент соціальної політики Дніпровської міської ради є виконавчим органом Дніпровської міської ради, з організаційно-правовою формою юридичної особи орган місцевого самоврядування, органом його управління є Дніпровська міська рада.

Як зазначеноу п.2.5.Положення про призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, необхідність призначення грошової допомоги розглядається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень. Сума грошової компенсації визначається міським головою, його заступником з питань діяльності виконавчих органів відповідно до розподілу повноважень особисто або за їх дорученням міською комісією щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста. Засідання комісії проводить її голова, або за його відсутності - його заступник.

Зважаючи на викладене, суд дійшов до висновку про те, що позивачу відповідачем Департаментом соціальної політики Дніпровської міської ради було безпідставно відмовлено у передачі наданого ним пакету документів для розгляду питання про надання йому грошової допомоги на розгляд засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги, а відповідачем Дніпровською міською радою, якому є підзвітним зазначений Департамент, при розгляді відповідного звернення, не було вжито заходів щодо поновлення прав позивача.

Як зазначено вище, ухвалою Бабушкінського районного суду м.Дніпропетовська від 01.08.2023 року за клопотанням позивача залучено до участі у даній цивільній справі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини для подання висновку у справі про дискримінацію на виконання своїх повноважень.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02.11.2023 року вищевказана ухвала суду від 01.08.2023 року про залучення до участі у даній цивільній справі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини була скасована з посиланням, зокрема на те, що у даному випадку позивачм не наведено в своєму клопотанні підстав для обов`язкового надання висновку Уповноваженим в межах даної справи, апеляційний суд, проаналізувавши предмет спору, дійшов висновку, що в даному випадку відсутня необхідність в отриманні відповідного висновку Уповноваженого саме за зверненням суду, оскільки позивач у своєму позові просить саме суд визнати фактами дискримінації певні дії та рішення відповідача. Тому саме суду в даному випадку слід визначитися із тим, чи мала місце дискримінація позивача у спірних правовідносинах; крім того, позивач не позбавлений самостійно звернутися до Уповноваженого із відповідним зверненням.

15.11.2023 року на адресу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська надійшов висновок Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у даній справі № 932/1452/23, в якому зазначено про наявні ознаки дискримінації ОСОБА_1 відповідачами Департаментом соціальноїполітики Дніпровськоїміської ради та Дніпровською міською радою, вказане про те, що умовами для кваліфікації юридичної ситуації як дискримінаційної є: наявність обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами; наявність певної персональної ознаки (ознак), за якою (якими) відбувається розрізнення у ставленні; відсутність правомірної, об`єктивно обгрунтованої мети, у зв`язку з якою відбувається розрізнення та непропорційність між метою і способами її досягнення. Вказано, що у зв`язку з цим та за результатами попередньо здійсненого аналізу в діях відповідача 1, які полягали у відмові у внесенні заяви позивача про надання йому грошової допомоги на розгляд на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги окремим категоріям громадян міста, вбачається ознаки прямої дискримінації позивача. Оскільки відповідач 2, виконавчим органом якого є відповідач 1, на якому останній підзвітний та підконтрольний, з моменту, коли стало відомо про порушення прав позивача, не вжив заходів реагування з метою поновлення порушених прав позивача, така бездіяльність відповідача 2 може бути розглянута як пособництво в дискримінації.

Позивач у позові та в судовому засіданні, посилаючись на те, що Департамент соціальної політики Дніпровської міської ради безпідставно відмовив йому у прийнятті та передачі наданого ним пакету документів для розгляду питання про надання йому грошової допомоги на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги, а також на те, що відповідачем Дніпровською міською радою, якій є підзвітним зазначений Департамент, не було вжито заходів щодо поновлення його прав після того як стало відомо про те, що у нього не прийняли пакет документів, просить визнати неправомірними дії Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради, які становлять пряму дискримінацію через ознаки інвалідності, соціального статусу, пособництво в дискримінації, утиск, приниження честі і гідності особи із інвалідністю, знущання та відшкодування моральної шкоди.

Позивач вказує також на те, що вказаними діями відповідачів йому завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позначили негативні зміни у його житті, щоденні думки та спогади про протиправне позбавлення його права на отримання адресної матеріальної допомоги, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні відмови відповідачів у розгляді питання про надання матеріальної допомоги на тривалу реабілітацію та соціалізацію. Одночасно, позивач замість направлення власних сил на проходження реабілітації інваліда змушений фіксувати увагу на відстоюванні своїх порушених прав та законних інтересів. З моменту відмови у розгляді його документів він переживає психологічний дискомфорт, у нього знижений і нестійкий настрій, наявні порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, приниження гідності. Він пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження гідності; все це призвело до появи негативних, психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, тривога з приводу майбутнього. З урахуванням зазначених обставин йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 6000 000,00 грн.

Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина.

У частині 1 статті 1 цього Закону терміни вживаються в такому значенні: 2)дискримінація -ситуація,за якоїособа та/абогрупа осібза їхознаками раси,кольору шкіри,політичних,релігійних таінших переконань,статі,віку,інвалідності,етнічного тасоціального походження,громадянства,сімейного тамайнового стану,місця проживання,мовними абоіншими ознаками,які були,є таможуть бутидійсними абоприпущеними (далі-певні ознаки),зазнає обмеженняу визнанні,реалізації абокористуванні правамиі свободамив будь-якійформі,встановленій цимЗаконом,крім випадків,коли такеобмеження маєправомірну,об`єктивно обґрунтованумету,способи досягненняякої єналежними танеобхідними; 5-1) пособництво у дискримінації - будь-яка свідома допомога у вчиненні дій або бездіяльності, спрямованих на виникнення дискримінації; 6) пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; 7) утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Відповідно до положень ст. 5 цього Закону, формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації; пособництво у дискримінації; утиск.

Як зазначено у ст.6 даного Закону, відповідно доКонституції України,загальновизнаних принципіві нормміжнародного правата міжнароднихдоговорів Українивсі особинезалежно відїх певнихознак маютьрівні праваі свободи,а такожрівні можливостідля їхреалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначеністаттею 5цього Закону, забороняються.

Не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено, щопід моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема:у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації; у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому доказуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, з`ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або шкоди немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Сукупність перерахованих умов, за загальним правилом необхідних для покладання цивільно-правової відповідальності на конкретну особу, називається складом цивільного правопорушення. Відсутність хоча б одного із зазначених умов відповідальності, як правило, виключає її застосування. Встановлення даних умов здійснюється саме у зазначеній черговості, оскільки відсутність одного з попередніх умов позбавляє сенсу встановлення інших (наступних) умов.

Зазначені положення кореспондуються з висновками, викладеними у Постанові Верховного Судувід 26.11.2020 у справі №826/18130/16, в якій зазначено: При цьому, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 року, справа №908/2138/16, за якою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності хоча б одного із цих елементів цивільна відповідальність не настає.

За змістом частини 1 статті 1167 ЦК України та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Проте фізична чи юридична особа звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання завдана не з її вини.

З п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» слідує, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи шкода, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Отже, для покладення відповідальності на заподіювача майнової та моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: а) наявність шкоди; б) протиправність дій заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; г) вина у заподіянні шкоди. Диспозиція наведених норм покладає на позивача обов`язок доказати факт заподіяння шкоди відповідачем та її розмір.

Аналогічна правова позиція викладена постанові Верховного Суду України № 6-183цс14 від 03 грудня 2014 року.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, до них належить ратифікована Верховною Радою України Конвенція про захист прав людини і основних свобод та інші міжнародні договори.

Стаття 41 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі Європейська конвенція) установлює, що якщо суд визнає факт, що мало місце порушення Європейської конвенції або Протоколів до неї, а внутрішнє право Високої Договірної Сторони допускає можливість лише часткового відшкодування, суд у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію. Необхідно зазначити, що при цьому Європейська конвенція не розкриває сутності використаного в ній поняття «справедлива сатисфакція», що дає ЄСПЛ змогу в силу наданої йому компетенції тлумачити зазначене поняття самостійно. Справедлива компенсація може бути присуджена щодо матеріальних збитків, моральної шкоди, судових витрат. Так, згідно з Регламентом, моральна шкода це шкода, що не піддається оцінюванню, може бути виражена в психічних чи фізичних стражданнях заявника. Якщо встановлено, що моральна шкода була заподіяна, і суд вважає за необхідне присудити відповідну грошову компенсацію, оцінювання її розміру здійснюється на основі принципу справедливості й з урахуванням практики, що склалася.

Згідно з Практичною інструкцією, сформульованою Головою ЄСПЛ відповідно до Правила 32 Регламенту 28 березня 2007 року, суд надає компенсацію тільки в разі дотримання одночасно двох умов: судом зроблено висновок про порушення Високою Договірною Стороною Європейської конвенції, національне право Високої Договірної Сторони не дає змоги повністю усунути наслідки цього порушення. Третя умова про наявність причинного зв`язку випливає із системного тлумачення рішень ЄСПЛ. Так, стосовно першої умови у справі «Тімотієвич Д. проти України» суд зазначив, що застосування і тлумачення внутрішнього законодавства належить виключно до компетенції внутрішніх судових органів і в рамках статті 19 Конвенції, його єдиним обов`язком є забезпечення дотримання зобов`язань Договірних Держав у рамках Конвенції.

Справедливість компенсації як категорія, що застосовується й національним законодавцем, проте є не розкритою в судових прецедентах, визначається ЄСПЛ з урахуванням усіх обставин, а також особливостей справи. Суд суворо дотримується позиції, що відшкодування має виключно компенсаційний, а не каральний, обтяжуючий або запобіжний характер.

У своїх рішеннях ЄСПЛ виходить із презумпції спричинення моральної шкоди позивачу відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. У контексті визнання ЄСПЛ існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди прикладом може слугувати, зокрема, рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», де Суд послався на своє рішення у справі Бурдова № 2, у якому зазначив таке: «Існує обґрунтована й водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди». В рішенні у справі «Ромашов проти України» (заява № 67534/01) від 27 липня 2004 року ЄСПЛ вказав, що моральна шкода завдана самим фактом правопорушення. Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд ураховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення. Тобто випливає висновок, що сам лише факт правопорушення має своїм наслідком спричинення моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1ст. 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до положень ч. 1ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Отже, зважаючи на викладені положення чинного законодавства України, вбачається, що підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок дискримінації, є встановлення складу цивільно-правового правопорушення, у зв`язку з дискримінацією, тобто факту дискримінації, причинно-наслідкового зв`язку між дискримінацією та спричиненою шкодою, вини правопорушника у дискримінації та незалежно від вини органу державної влади. Солідарна відповідальність за вчинене цивільно-правове правопорушення настає у разі встановлення факту спільності дій відповідачів одночасно у певний проміжок часу.

У пункті 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як зазначено у ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раальте проти Нідерландів») (пункти 48, 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява №10441/06).

Як зазначено в п. 4.1 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, Конституційний Суд України вказав на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 року, справа №804/2823/16, провадження № 11-433апп19, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

Суд вважає, що, не зважаючи на те, що суд дійшов до висновку про безпідставну відмову позивачу відповідачем Департаментом соціальноїполітики Дніпровськоїміської ради у передачінаданого нимпакету документівдля розглядупитання пронадання йомугрошової допомогина засіданніміської комісіїщодо призначеннята наданняадресної матеріальноїдопомоги,а відповідачемДніпровською міськоюрадою безпідставно небуло вжитозаходів щодопоновлення правпозивача післяйого звернення, в ході розгляду даної справи не було встановлено наявності ознак прямої дискримінації позивача, утиску з боку відповідача Департаменту соціальноїполітики Дніпровськоїміської радита ознак пособництва в дискримінації, утиску з боку Дніпровської міської ради за ознакою того, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, тобто за його соціальним статусом, будь-які належні докази цього в матеріалах справи відсутні, тому ці позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Разом з цим, суд вважає, що при розгляді справи знайшло підтвердження заподіяння позивачу з вини відповідачів моральної шкоди, яка полягає в тому, що позивачу було безпідставно відмовлено відповідачем Департаментом соціальноїполітики Дніпровськоїміської ради у передачі наданого ним пакету документів для розгляду питання про надання йому грошової допомоги на засіданні міської комісії щодо призначення та надання адресної матеріальної допомоги, а відповідачем Дніпровською міською радою безпідставно не було вжито заходів щодо поновлення прав позивача після його звернення. Моральна школа, заподіяна позивачу, полягає у спричинені йому моральних страждань, які позначили негативні зміни у його житті; щоденні думки та спогади про протиправне позбавлення його права на отримання адресної матеріальної допомоги, негативні переживання та спогади, насторога, тривога, емоційні реакції при згадуванні відмови відповідачів у розгляді питання про надання матеріальної допомоги на тривалу реабілітацію та соціалізацію заподіяли йому моральну шкоду. Одночасно, позивач замість направлення власних сил на проходження реабілітації інваліда змушений фіксувати увагу на відстоюванні своїх порушених прав та законних інтересів. З моменту відмови у розгляді його документів він переживає психологічний дискомфорт, у нього знижений і нестійкий настрій, наявні порушення сну, емоційна напруга, нервозність, дратівливість, почуття образи, обурення, приниження гідності. Він пережив емоційний стрес, який супроводжувався почуттями розгубленості, образи, обурення, приниження гідності, переніс інсульт, що підтверджено документально; все це призвело до появи негативних, психосоматичних та психоемоційних змін: швидка втомлюваність, пасивність, знижений настрій, пригніченість, образливість, чутливість, фіксованість на негативних переживаннях, насторога, тривога з приводу майбутнього.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачу моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу душевних страждань, яких він зазнав, їх тривалості та враховує, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідачів, а не про їх покарання з їх неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 ЦК України та вищенаведеними роз`ясненнями ЄСПЛ. Виходячи з цього, тому суд вважає за можливе визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідачів солідарно на користь позивача, таким чином частково задовольнивши заявлені позовні вимоги позивача, в задоволенні решти частини позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Ухвалюючи рішення у справі про часткове задоволення позовних вимог, суд враховує те, що відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, частково задовольняючи позовні вимоги позивача, суд вважає за необхідне стягнути з Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2684,00 грн., стягнути з Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2684,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 76-81, 83, 141, 258, 259, 265, 268, 352-355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради, Дніпровської міської ради про визнання протиправними дій, які становлять пряму дискримінацію через ознаки інвалідності, соціального статусу, пособництво в дискримінації, утиск та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути солідарно з Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради та Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 гривень (десять тисяч гривень).

В задоволенні решти частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Департаменту соціальної політики Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Стягнути з Дніпровської міської ради на користь держави судовий збір в сумі 2684,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Кудрявцева