Рішення

від 26.01.2024 по справі 320/38936/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2024 року м.Київ № 320/38936/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( далі Позивач) з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області ( далі Відповідач), у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.08.2023 № 835 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україні»; зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області поновити в дії посвідку серії НОМЕР_1 від 29.04.2013 на постійне проживання в Україні громадянину російської федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була скасована рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.08.2023 № 835 (далі - Рішення № 835).

Позов мотивований тим, що 18.08.2007 позивачу надано дозвіл на імміграцію в Україну та документовано посвідкою на постійне проживання серія НОМЕР_2 та у порядку обміну серії КИ № 025209/116205 від 23.01.2008, серії НОМЕР_3 від 21.09.2009 та серії ІН 003921 від 29.04.2013. З 2007 року позивач здійснював офіційну господарську діяльність зі сплатою податків на території України. У 2006 році він та його дружина стали власниками квартири, де проживають на даний час. У 2006 році у позивача народився син та у 2009 році донька, які відвідують навчальні заклади м Києва. Старша донька позивача, 2003 року народження, навчається у КНЕУ. Однак, незважаючи на це, спірним Рішенням № 835 на підставі пунктів 1 та 6 частини першої ст. 12 Закону України «Про імміграцію» позивачу скасовано дозвіл на імміграцію, виданий 18.08.2007 та зазначено у спірному рішенні, що ОСОБА_1 повинен виїхати з України протягом місяця з для отримання копії цього рішення. Позивач вважає оскаржуване рішення протиправним та незаконними, оскільки в оскаржуваному рішенні не наведено жодних підстав для його прийняття.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що у зв`язку із зверненням громадянина РФ ОСОБА_2 із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україну. 14.06.2007 позивач разом зі своїми неповнолітніми дітьми звернувся до ВГІРФО Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну. При цьому позивач до заяви надав наступні документи, які долучені до матеріалів справи: заява встановленого зразку; копії паспорта без нотаріально засвідченого перекладу на українську мову; імміграційна картка; вкладний талон до паспортного документу; свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_4 , видане 23.11.2006; довідка про відсутність судимості на території РФ без нотаріально засвідченого перекладу на українську мову; медичні довідки; документи на житло. Проте, жодних документів, які б підтверджували наявність у позивача будь якої підстави для отримання дозволу на імміграцію згідно підстав, визначених частиною 2 та 3 статті 4 Закону не надано. Однак, 18.08.2007 УГІРФО ГУМВС України позивачу разом з його дітьми надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону (вказаним пунктом передбачено, що право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні дії). 12.11.2007 на підставі наданого дозволу позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 та в порядку обміну серії КИ № 025209/116205 від 23.01.2008, серії КИ № 005994/116205 від 21.09.2009 та серії ІН 003291 від 29.04.2013. Виходячи з вищезазначеного, жодних підстав у позивача на отримання дозволу на імміграцію не було, а при прийомі документів були грубо порушені вимоги статей 4 та 9 Закону, що призвело до прийняття рішення без наявних на те підстав та документів, які б ці підстави повинні підтверджувати. Таким чином, 24.08.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняло рішення № 835 про скасування дозволу на імміграцію на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону. Видана на підставі вказаного вище рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.04.2013 скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку № 321. З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області підписане та затверджене уповноваженими особами, є обґрунтованим та законним. Таким чином, рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області № 835 від 24.08.2023 про скасування дозволу на імміграцію в Україну та про скасування посвідки на постійне проживання прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Ухвалою суду від 15.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

17.01.2024 Київський окружний адміністративний суд ухвалив перейти із спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін до розгляду адміністративної справи №320/38936/23 за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та призначити розгляд справи на 24.01.2024 о 14год. 00 хв.

У судовому засіданні, призначеному на 24.01.2024, позивач та представники позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач до суду не з`явився, про причини неявки не повідомив, про час та дату судового засідання був належним чином повідомлений.

Протокольною ухвалою суду від 24.01.2024 вирішено подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та його представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - громадянин Російської федерації, якому з 18.08.2007 надано дозвіл на імміграцію в Україну у відповідності до п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» на законних підставах державним органом.

З 12.11.2007 на підставі наданого дозволу позивача документовано посвідкою на постійне проживання серія НОМЕР_2 та у порядку обміну серії КИ № 025209/116205 від 23.01.2008, серії КИ № 005994/116205 від 21.09.2009 та серії ІН 003921 від 29.04.2013.

З 2007 позивач почав працювати на території України, що підтверджується долученими до матеріалів справи доказами. Зокрема, директором ТОВ «АГРО-ВОЛАРИ» ЄДРПОУ 34473037, яка займалася вирощуванням зернових культур. Наразі він займає посаду директора з розвитку бізнесу ТОВ «ГРЕЙН ПАУЕР» ( м. Київ, вул. Острозьких Князів, 32/2), ЄДРПОУ 40427580.

У 2006 року позивач та його дружина стають власником нерухомого майна в м. Києві.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві у позивача народився син ОСОБА_2 (свідоцтво про народження видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у м.Києві, серія НОМЕР_5 від 20.12.2007).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Києві у позивача народилася донька ОСОБА_3 (свідоцтво про народження видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції у м.Києві, серія НОМЕР_6 від 02.10.2009).

Всі його троє дітей відвідують навчальні заклади у м.Києві.

19.09.2023 доньці позивача, ОСОБА_4 , видано посвідку на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_7 , орган, що видав 8001 для навчання на території України.

Згідно посвідки на постійне проживання, озивач зареєстрований за адресою, : АДРЕСА_1 .

Рішенням від 24.08.2023 №835 відповідачем на підставі пункту 1 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" скасовано позивачу дозвіл на імміграцію, виданий 18.08.2007, та посвідку на постійне проживання позивача від 29.04.2013 серії НОМЕР_1 .

Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що 07.07.2023 до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області звернувся громадянин РФ ОСОБА_5 (син позивача) із заявою про обмін посвідки на постійне проживання.

У зв`язку із зверненням громадянина РФ ОСОБА_2 із заявою про обмін посвідки на постійне проживання, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області здійснено перевірку матеріалів справи щодо надання дозволу на імміграцію в Україну.

14.06.2007 позивач разом зі своїми неповнолітніми дітьми звернувся до ВГІРФО Дніпровського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

При цьому позивач до заяви надав наступні документи, які долучені до матеріалів справи:

- заява встановленого зразку;

- копії паспорта без нотаріально засвідченого перекладу на українську мову;

- імміграційна картка;

- вкладний талон до паспортного документу;

- свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_4 , видане 23.11.2006;

- довідка про відсутність судимості на території рф без нотаріально засвідченого перекладу на українську мову;

- медичні довідки;

- документи на житло.

Таким чином, жодних документів, які б підтверджували наявність у позивача будь-якої підстави для отримання дозволу на імміграцію згідно підстав, визначених частиною 2 та 3 статті 4 Закону не надано.

Проте, 18.08.2007 УГІРФО ГУМВС України позивачу разом з його дітьми надано дозвіл на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини 2 статті 4 Закону (вказаним пунктом передбачено, що право на отримання дозволу на імміграцію мають батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні дії).

12.11.2007 на підставі наданого дозволу позивача документовано посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_2 та в порядку обміну серії КИ № 025209/116205 від 23.01.2008, серії КИ № 005994/116205 від 21.09.2009 та серії ІН 003291 від 29.04.2013.

Виходячи з вищезазначеного, жодних підстав у позивача на отримання дозволу на імміграцію не було, а при прийомі документів були грубо порушені вимоги статей 4 та 9 Закону, що призвело до прийняття рішення без наявних на те підстав та документів, які б ці підстави повинні підтверджувати.

Таким чином, 24.08.2023 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області прийняло рішення № 835 про скасування дозволу на імміграцію на підставі пунктів 1 та 6 частини 1 статті 12 Закону.

Видана на підставі вказаного вище рішення посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 29.04.2013 скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку № 321.

З урахуванням викладеного, оскаржуване рішення ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області підписане та затверджене уповноваженими особами, є обґрунтованим та законним.

Позивач, не погоджуючись з даним рішенням, оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За змістом статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом частини п`ятнадцятої статті 4 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

При цьому, документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи без громадянства на території України, можуть бути посвідка на постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання.

Суд враховує, що у 2007 році позивач отримав посвідку на постійне проживання в Україні.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про імміграцію" підлягає скасуванню дозвіл на імміграцію, а стаття 13 вказаного Закону встановлює вилучення посвідки на постійне місце проживання на підставі скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про імміграцію" дозвіл на імміграцію може бути скасовано якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про імміграцію" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Тобто, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Відповідно до пунктів 21-24 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і подання про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 (далі по тексту - Порядок №1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію.

Копія рішення про скасування дозволу на імміграцію видається не пізніше як у тижневий строк з дня його прийняття особі, стосовно якої прийнято таке рішення, під розписку чи надсилається рекомендованим листом.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Отже, наведені вище вимоги Закону України "Про імміграцію" положення Порядку №1983 покладають на органи, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію обов`язок проведення всебічної перевірки на підставі відповідного подання.

Суд враховує, що при наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2007 році, УГІРФО ГУМВС України в м. Києві проводив перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні позивачу .

У подальшому в 2008, 2009 ,2013 роках проведений обмін вказаної посвідки на нові.

Крім того, документи, які було подано позивачем, а саме: свідоцтво про укладення шлюбу від 30.07.2007 НОМЕР_8 , копія посвідки на тимчасове проживання (безстроково) ОСОБА_6 серія НОМЕР_9 , копія паспорта громадянина російської федерації ОСОБА_6 , копія свідоцтво про народження ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 , серія НОМЕР_10 , копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , серія НОМЕР_5 , копія договір купівлі-продажу від 28.09.2006р., було доступне підрозділу міграційної служби для перевірки, що підтверджується наданим відповідачем дозвільного документа.

За таких обставин, доводи відповідача про те, що позивачу посвідка на постійне місце проживання в Україні була надана з порушенням вимог законодавства, суд вважає необґрунтованими.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом у постанові від 13.03.2018 по справі №820/3610/17 та 26.06.2020 по справі №820/1861/17.

Як зазначалося вище, Законом України "Про імміграцію" встановлено вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну, зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

З урахуванням того, що відповідач не довів, а суд не встановив наявності підстав, передбачених пунктом 1 та 6 частини першої статті 12 Закону України "Про імміграцію" при прийнятті 18.08.2007 уповноваженим органом рішення про надання дозволу на імміграцію в України позивачу, суд вважає, що спірне рішення від 24.08.2023 № 835 про скасування такого дозволу прийняте відповідачем необґрунтовано, без врахування всіх обставин справи.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначає, що державні органи мотивували скасування рішення 1992 року тим, що його було прийнято помилково, без урахування попередньої обіцянки про виділення цієї ж землі третім особам.

Аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", заява №33202/96, "Онер`їлдіз проти Туреччини", заява №48939/99, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява №21151/04 і "Москаль проти Польщі", заява №10373/05.

Також зазначено, що на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява №55555/08 і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява №36900/03.

Суд вважає, що надаючи оцінку правової ситуації, що склалася у цій справі необхідно провести з урахуванням критерію "необхідності у демократичному суспільстві", а саме принципу пропорційності. Даний принцип вимагає встановлення балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, що призвело до негативних наслідків для позивача за відсутності будь-якої, доведеної у встановленому законом порядку, вини останнього.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово робив визначення критерію "необхідності у демократичному суспільстві". Так, при визначенні питання "необхідності у демократичному суспільстві" держави користуються певною свободою розсуду, межі якої залежать від сфери, що вступає в конфлікт з гарантованим правом.

ЄСПЛ оцінює пропорційність обмежень, застосованих до права на повагу до сімейного життя, по відношенню до легітимної мети, якої прагнуть досягти сторони при застосуванні таких обмежень. А тому, будь-яке непропорційне втручання з боку держави у фундаментальне право передбачене ст. 8 Конвенції не буде вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Так, громадянин російської федерації ОСОБА_1 одружений з громадянкою російської федерації ОСОБА_6 яка має тимчасову посвідку на проживання в Україні безстроково серія НОМЕР_11 , а також у позивача під час проживання в Україні народилося двоє дітей: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Також позивач має позитивну характеристику за місцем роботи, де працює директором з розвитку бізнесу ТОВ « ГРЕЙН ПАУЕР» .

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У контексті практики Європейського суду з прав людини, за ст. 8 Конвенції, видворення особи з країни, де проживають її близькі родичі, становить порушення права на повагу до сімейного життя, яке гарантується положеннями зазначеної статті. У кожному такому випадку питання повинне розглядатися пропорційно меті, яка ставиться, відповідно до вимог конвенції. Право на сім`ю потребує гарантій від усіх випадків утручання, незалежно від того, ким воно ініційоване - органами державної влади, фізичними чи юридичними особами. При розв`язанні спірних правовідносин ураховано правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 18 лютого 1991 року у справі "Moustaquim v. Belgium". ЄСПЛ підкреслив, що у випадках, коли відповідні рішення (про депортацію) являли собою втручання у права, захищені ст. 8 Конвенції, слід обґрунтувати суттєву суспільну необхідність. Крім того, рішення повинні бути співмірні цілям, яких прагнуть досягти за допомогою закону.

У ст. 8 Конвенції не йдеться про право проживати або залишатися в конкретній державі. Проте вислання є втручанням у право на сімейне життя, якщо близькі члени родини депортованої особи проживають у країні, з якої цю особу вислали. У таких випадках депортація повинна бути виправданою (рішення у справі "Moustaquim v. Belgium").

Суд вважає, що в даній справі, суб`єкт владних повноважень, скасовуючи дозвіл на імміграцію позивача, мав би також виходити з правових та фактичних наслідків такої дії, а тому був зобов`язаний обґрунтувати суттєву суспільну необхідність прийняття такого рішення та врахувати право позивача на сім`ю, інтереси для добробуту дітей позивача та міцність соціальних, культурних і родинних зв`язків у сім`ї позивача.

Додатково суд вважає, що якщо дозвіл на імміграцію позивачу був наданий через помилку або зловживання посадових осіб суб`єкта владних повноважень, перекладення тягаря наслідків такої помилки або зловживання на позивача у справі є порушенням його законних прав та інтересів.

Вказане відповідає принципу "належного урядування" відповідно до якого, допущені державними органами помилки не можуть виправлятися за рахунок інших осіб та тягнути для них негативні наслідки, а тому навіть за умови неправомірного документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні ці обставини не можуть бути виправлені за рахунок позивача та мати для нього негативні наслідки у вигляді скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Рисовський проти України» підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Лелас проти Хорватії» зазначив, щодержавні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов`язків.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Ґаші проти Хорватії», «Трґо проти Хорватії»).

Враховуючи викладене, суд проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з задоволенням позовних вимог відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений позивачем судовий збір слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення ЦМУ ДМС у м.Києві та Київській області від 24.08.2023 № 835 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, якою скасовано посвідку на постійне проживання серія НОМЕР_1 від 29.04.2013.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (вул. Березняківська 4-А, м.Київ, 02152, ЄДРПОУ 42552598) поновити в дії посвідку серії НОМЕР_1 від 29.04.2013 на постійне проживання в Україні громадянину Російської федерації ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.04.2013, орган, що видав 8001, іпн: НОМЕР_12 ), яка була скасована рішенням Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 24.08.2023 № 835.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 29.04.2013, орган, що видав 8001, іпн: НОМЕР_12 ) сплачений ним судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп. судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (вул. Березняківська 4-А, м.Київ, 02152, ЄДРПОУ 42552598).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.