Рішення

від 19.12.2023 по справі 910/4684/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.12.2023Справа № 910/4684/23

За позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області;

до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

Відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажний трест №8";

про стягнення 3 809 485,16 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Рябий І.П.

Представники:

Від позивача: Одноор В.М., довіреність № 499/01-09 від 10.04.2023;

Від відповідача: Бондаренко Р.В., адвокат, довіреність від 30.09.2022;

Від третьої особи: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Служба автомобільних доріг у Миколаївській області звернулася з позовом до Господарського суду міста Києва, в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" в дохід Державного бюджету 3 809 485,16 грн, з яких 3 213 240,00 грн несплачених зобов`язань за гарантією виконання від 03.12.2021 №27179, 510 676,14 грн інфляційних втрат та 85 569,02 грн трьох процентів річних за прострочення сплати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 у справі № 910/4684/23 постановлено, зокрема, прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 02.05.2023.

До господарського суду від Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 вирішено замінити найменування позивача у справі з Служби автомобільних доріг у Миколаївській області на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області. Підготовче засідання відкладено до 30.05.2023.

Від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області до господарського суду надійшла відповідь на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажний трест №8".

Також у вказаній ухвалі судом було встановлено, що у Відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажний трест №8" є представництво, яке знаходиться за адресою: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, приміщення № 810, доказів припинення вказаного представництва матеріали справи не містять.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/4684/23 до судового розгляду по суті на 31.10.2023.

У судових засіданнях 31.10.2023 та 21.11.2023 судом оголошувалися перерви.

Під час розгляду спору по суті 19.12.2023 у судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.12.2023 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своє відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Як вбачається з п. 2.5. положення про представництва Відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажний трест №8", від імені Товариства представництво виступає в судах загальної юрисдикції, господарських, третейських судах, а також в Міжнародному комерційному арбітражному суді при ТПП України та інших судових установах з усіма правами, які надані позивачу, відповідачу або третім особам.

Тобто, представництво Відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажний трест №8" має право представляти в суді вказану юридичну особу з правами, які надані, зокрема, третім особам.

Суд зазначає, що ухвали направлялися на адресу представництва Відкритого акціонерного товариства "Будівельно-монтажний трест №8", а саме: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, приміщення № 810, проте з указаної адреси поштове відправлення повернулось з відміткою пошти про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".

Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту п`ятого частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/4684/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

19.12.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.11.2021 протоколом № 5/90/2021 Службою автомобільних доріг у Миколаївській області, яка в подальшому перейменована на Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області (далі також - позивач, бенефіціар, замовник) визначено переможцем процедури відкритих торгів за предметом закупівлі "Поточний середній ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Р-75 Контрольно-пропускний пункт "Тимкове" - Балта - Первомайськ - Доманівка - Олександрівка на ділянці км 175+000 - км 198+476, Миколаївська область" (UA-2021-09-09-012251-с) Відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажний трест №8" (далі також - відповідач, підрядник, принципал).

03.12.2021 Акціонерним товариством "Комерційний банк "Глобус" (далі також - гарант, відповідач, банк) надано Відкритому акціонерному товариству "Будівельно-монтажний трест №8" (далі також - принципал) гарантію №27179 (далі за текстом - гарантія) у розмірі 3 213 240,00 грн.

Відповідно до п. 1 гарантії, банк-гарант зобов`язується сплатити бенефіціару гарантійну суму єдиним платежем протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання вимоги бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, перед яким принципал має зобов`язання щодо виконання договору, що буде укладений між Відкритим акціонерним товариством "Будівельно-монтажний трест №8", за реєстраційним номером 100067972 (принципал) та Службою автомобільних доріг у Миколаївській області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25878206 (бенефіціар) відповідно до умов процедури закупівлі (оголошення про проведення відкритих торгів - UA-2021-09-09-012251-с) відповідно до пункту 2 цієї гарантії (надалі - "гарантійний платіж"), у випадку невиконання або неналежного виконання принципалом умов договору.

Згідно з п. 2 гарантії, гарантійний платіж за цією гарантією становить 3 213 240,00 гривень (три мільйони двісті тринадцять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок) (код валюти - 980).

Як вказано у п. 4 гарантії, ця гарантія містить наступні вимоги:

(4.1.) надане бенефіціару за цією гарантією право вимоги до банка-гаранта не може бути передано іншим особам;

(4.2.) ця гарантія є безумовною, безвідкличною та набуває чинності з дати її видачі, а саме з 03 грудня 2021 року та діє по 20 лютого 2023 року;

За змістом п. 5 гарантії, вимога по гарантії повинна бути пред`явлена бенефіціаром банку-гаранту до закінчення строку, передбаченого пунктом 4.2, цієї гарантії.

Як визначено у п. 6, 6.1. гарантії, банк-гарант розглядає вимогу по гарантії протягом 3-х днів з дати її отримання. Банк-гарант зобов`язаний сплатити бенефіціару гарантійну суму єдиним платежем протягом 5 (п`яти) банківських днів з лати отримання вимоги бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

У п. 7 гарантії передбачено, що банк-гарант мас право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог у наступних випадках:

(7.1.) якщо вимога по гарантії не відповідає умовам цієї гарантії;

(7.2.) якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку, передбаченого п. 4.2, цієї гарантії.

Пунктом 9 гарантії визначено, що гарантія припиняється у разі, зокрема:

(9.1.) закінчення строку дії гарантії, передбаченого п. 4.2. цієї гарантії;

(9.2.) виконання принципалом своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням;

(9.3.) сплати банком-гарантом суми гарантії в повному обсязі.

07.12.2021 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області та Відкритим акціонерним товариством "Будівельно-монтажний трест №8" укладено договір № 107-Б (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, підрядник зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, на свій ризик, власними та/або залученими силами і засобами, надати послуги: Поточний середній ремонт автомобільної дороги загального користування державного значення Р-75 Контрольно-пропускний пункт "Тимкове" - Балта - Первомайськ - Доманівка - Олександрівка на ділянці км 175+000 - км 198+476, Миколаївська область (далі по тексту роботи) згідно проектної документації, а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи згідно із цим договором та чинним законодавством України після перевірки фізичних та вартісних показників та сплатити їх вартість по мірі надходження коштів передбачених на ці цілі на його рахунок.

Згідно з п. 2.1. договору, термін (строк) виконання робіт: по 20.12.2022 року (згідно календарного графіку додаток 2 до договору). Замовник може, у разі необхідності, прийняти рішення про уповільнення темпів виконання робіт, їх призупинення або прискорення, а підрядник зобов`язаний виконати такі рішення замовника.

За змістом п. 19.1. договору, підрядник забезпечує виконання договору в розмірі 1 % від його вартості шляхом надання замовнику не пізніше дня підписання договору банківської гарантії (банківська гарантія від 03 грудня №27179 на суму 3 213 240,00 гривень). Документами, що підтверджують надання учасником-переможцем забезпечення виконання договору про закупівлю є:

- оригінал банківської гарантії, що видана переможцю банківською установою;

??- засвідчені належним чином копії банківської гарантії та ліцензії банку;

- копія довіреності, виданої банком на уповноважену особу на підписання гарантії, засвідчена належним чином (у випадку, якщо підписантом не є голова правління).

Пунктом 19.2. договору передбачено, що замовник повертає забезпечення виконання договору: після виконання підрядником договору; за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним: у випадках, передбачених статтею 43 Закону України "Про публічні закупівлі".

Як передбачено п. 21.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє но 31.12.2022 року, а в частині виконання грошових зобов`язань - до повного їх виконання.

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, вказує, що всупереч договору, підрядник не приступив до виконання робіт, передбачених календарним графіком на березень-квітень 2022 року ("Підготовчі роботи", "Земляне полотно", "Ремонт існуючих водопропускних труб", "Міст на км 185+332", "Фрезерування існуючого покриття" та "Тимчасова схема організації дорожнього руху на період проведення робіт"), та не повідомив про наявність обставин, які унеможливили своєчасне виконання взятих на себе договором №107-Б від 07.12.2021 зобов`язань в установленому цим договором порядку.

Вказана обставина стала підставою для направлення позивачем відповідачу вимоги від 07.04.2022 №499/01-17 про сплату 3 213 240,00 грн, однак відповідач вказану вимогу не виконав та повідомлено бенефіціара про відмову у перерахуванні до державного бюджету гарантійного платежу з підстави наявності у принципала обставин непереборної сили (повномасштабне вторгнення військ російської федерації в Україну), які завадили виконанню договору.

Позивач вказує, що на його претензію від 04.08.2022 №680/01-17, відповідачем надано відмову у перерахуванні гарантійного платежу, викладену у листі від 26.08.2022 №1-1196.

У зв`язку з наведеним, позивач вимушений був звернутися до господарського суду з метою відновлення своїх порушених прав.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказує, що 21.04.2022 підрядник повідомив позивача про тимчасову неможливість виконання зобов`язань за договором у зв`язку з обставинами непереборної сили, після чого позивач звернувся до банку з вимогою про сплату грошових коштів за гарантією, однак гарант відмовив у задоволенні вказаної вимоги у зв`язку з настанням обставин непереборної сили (форс-мажор), що є загальновідомим фактом, а відтак, на думку відповідача, така вимога бенефіціара є безпідставною.

Також відповідач зазначає, що підрядник не порушував умови, а позивач розірвав договір з власної ініціативи.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Так, згідно ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Гарантія, у відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання.

В силу приписів ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 200 Господарського кодексу України, гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Як встановлено ч. 1 с. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюються Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639 (далі також - Положення № 639), відповідно до п. 9 ч. 3 розділу І якого гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов`язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.

За змістом пп. 8 п. 3 Положення № 639, гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин.

Відповідно до календарного графіку, який є додатком № 2 до договору, початком виконання робіт у 2022 році є перша декада березня 2022 року.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, а саме з акту обстеження ділянки автомобільної дороги загального користування державного значення від 06.04.2022, позивачем проведено обстеження стану виконання/надання послуг в межах договору підрядником з поточного середнього ремонту автомобільної дороги загального користування державного значення Р-75 Контрольно-пропускний пункт "Тимкове" - Балта - Первомайськ - Доманівка - Олександрівка на ділянці км 175+000 - км 198+476, Миколаївська область та встановлено відсутність на об`єкті будівельних машин та механізмів, робочої сили та виконання робіт згідно календарного графіка виконання робіт.

За змістом ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як передбачено п. 2.2. договору, термін (строк) виконання робіт може продовжуватись у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в Договорі. Для продовження термінів виконання робіт підрядник зобов`язаний повідомити замовника про виникнення обставин, які зумовлюють необхідність такого продовження і надати обґрунтування нових термінів виконання робіт та додаткових витрат за їх необхідності не пізніше наступного робочого дня як підряднику стало відомо про це. Замовник без затримки повинен розглянути обґрунтування підрядника, запросити від нього, за необхідності, додаткову інформацію та прийняти відповідне рішення і сповістити про нього підрядника у письмовій формі. Обставини, які перешкоджають виконанню робіт у встановлені строки, що не залежать від підрядника і дають йому право на перегляд цих строків, є обставини: непереборної сили; за які відповідає Замовник (відсутність або затримка фінансування, затримка у виконанні зобов`язань за договором, поява додаткових робіт тощо); виникнення температурних та інших погодних умов, при яких не допустимо виконувати окремі види робіт згідно з нормами ДБН В.2.3-4:2015 та ГБН В.2.3-218-547:2010. виникнення інших обставин, що можуть вплинути на строки виконання робіт. При виникненні обставин непереборної сили, строки виконання робіт переносяться на час їх дії, із урахуванням часу на відновлення робіт.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, підрядник не повідомляв замовника про виникнення обставин, які зумовлюють необхідність такого продовження і не надав обґрунтування нових термінів виконання робіт та додаткових витрат за їх необхідності не пізніше наступного робочого дня як підряднику стало відомо про це.

А відтак суд вказує, що підрядник є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання в розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Суд також вказує, що відповідачем надано до матеріалів справи лист третьої особи № 7-2-1/744 від 21.04.2022, який адресований позивачеві та в якому підрядник повідомляє замовника про тимчасове припинення своєї господарської діяльності з 24.02.2022 по кінець воєнного стану на території України.

Відповідно до п. 17.2. договору, сторона, яка не може виконувати свої зобов`язання за договором унаслідок дії обставин непереборної сили повинна не пізніше 3 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі. Несвоєчасне повідомлення про обставини непереборної сили позбавляє сторону права посилатися на них як на підставу (причину) невиконання своїх зобов`язань за договором.

Однак, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що вказаний лист підрядника направлявся замовнику, як того передбачає п. 17.2. договору.

Крім того суд вказує, що у п. 17.4. договору, сторони погодили, що доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами або іншим компетентним органом відповідно до чинного законодавства України.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України").

Відповідно до частини першої ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:

- ст.14-1 цього Закону визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП;

- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов`язання;

- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17, визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, на який посилається відповідач, та яким визнано форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, зобов`язання, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Отже лист Торгово-промислової палати України не можна вважати сертифікатом у розумінні ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Разом з тим суд наголошує, що наявність сертифікату Торгово-промислової палати України про форс-мажор суд має оцінювати у сукупності з іншими доказами, тобто дані обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Водночас сторона, яка посилається на форс-мажор, має довести причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажором та неможливістю виконати конкретне зобов`язання.

Той факт, що Торгово-промислова палата України засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, сам по собі не є підставою для звільнення або зменшення відповідальності за невиконання/неналежне виконання договірних зобов`язань.

Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29 червня 2023 року у справі № 922/999/22.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повідомлення підрядником позивача про настання форс-мажорних обставин. Сертифікат Торгово-промислової палати України, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, підрядником не надавався ні позивачеві ні суду.

Таким чином суд приходить до висновку, що підрядник, всупереч умовам договору, не приступив до виконання робіт в узгоджені сторонами строки.

Крім того суд вказує, що в договорі в розділі "адреси, реквізити та підписи сторін" також зазначено представництво підрядника.

Вказане представництво знаходиться за адресою: 03035, м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, приміщення № 810.

За змістом п. 2.1., 2.2. положення про представництво, представництво не є юридичною особою. Представництво діє від імені та згідно з дорученням товариства та в його інтересах. Представництво знаходиться у виробничому та адміністративному підпорядкуванні товариства.

Відповідно до п. 2.5. вказаного положення, представництво, в межах наданих товариством повноважень та на підставі довіреності, яка видається голові представництва, має право від імені Товариства укладати угоди (договори, контракти), набувати майнові та особисті немайнові права та нести обов`язки.

Згідно з п. 5.7. положення про представництво, представництво здійснює всі види господарської діяльності, спрямовані на досягнення мети діяльності представництва та товариства згідно із законодавством України.

Станом на дату виникнення спірних правовідносин представництво не було припинено, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Таким чином, підрядник не був позбавлений права та можливості реалізовувати свої права в Україні також через вказане представництво, однак судом встановлено, що і від представництва до позивача не надходило жодних повідомлень, заяв та документів з приводу виконання договору.

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вказує, що підрядник, в порушення умов договору, у строк передбачений цим договором, не приступив до виконання робіт чим припустився до прострочення свого зобов`язання.

У зв`язку з наведеним, позивач 11.04.2022 направив на адресу відповідача вимогу від 07.04.2022 №499/01-17 про сплату 3 213 240,00 грн гарантійного платежу.

Як уже зазначалося судом, відповідно до п. 1 гарантії, банк-гарант зобов`язується сплатити бенефіціару гарантійну суму єдиним платежем протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання вимоги бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов, перед яким принципал має зобов`язання щодо виконання договору, що буде укладений між Відкритим акціонерним товариством "Будівельно-монтажний трест №8", за реєстраційним номером 100067972 (принципал) та Службою автомобільних доріг у Миколаївській області, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 25878206 (бенефіціар) відповідно до умов процедури закупівлі (оголошення про проведення відкритих торгів - UA-2021-09-09-012251-с) відповідно до пункту 2 цієї гарантії (надалі - "Гарантійний платіж"), у випадку невиконання або неналежного виконання принципалом умов договору.

Згідно з п. 2 гарантії, гарантійний платіж за цією гарантією становить 3 213 240,00 гривень (три мільйони двісті тринадцять тисяч двісті сорок гривень 00 копійок) (код валюти - 980).

Відповідно до п. 4.2. гарантії, ця гарантія є безумовною, безвідкличною та набуває чинності з дати її видачі, а саме з 03 грудня 2021 року та діє по 20 лютого 2023 року.

Тобто, банк, видавши гарантію, зобов`язався сплатити бенефіціару гарантійну суму єдиним платежем протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати отримання вимоги бенефіціара без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, банк отримав вказану вимогу 27.04.2022, у зв`язку з чим кінцевий строк виконання якої припадав на 04.05.2022.

Однак, відповідач листом від 28.04.2022 №91/31, повідомлено позивача про відмову у перерахуванні до державного бюджету гарантійного платежу з підстави наявності у принципала обставин непереборної сили (повномасштабне вторгнення військ російської федерації в Україну), які завадили виконанню договору.

Проте, як було встановлено судом, ані підрядник, ані відповідач не надав до матеріалів справи належних та допустимих доказів повідомлення принципала до бенефіціара про настання обставин непереборної сили.

Крім того, у п. 7 гарантії передбачено, що банк-гарант мас право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог у наступних випадках:

(7.1.) якщо вимога по гарантії не відповідає умовам цієї гарантії;

(7.2.) якщо вимога по гарантії надана банку-гаранту після закінчення строку, передбаченого п. 4.2, цієї гарантії.

Таким чином, банк у вказаній гарантії визначив виключні випадки, коли останній має право відмовити бенефіціару в задоволенні його вимог.

Відповідно до п. 4.3. гарантії, вимога бенефіціара про сплату банком-гарантом грошової суми за цією гарантією повинна бути надана банку-гаранту у письмовій формі та містити:

- номер і дату гарантії;

- сума боргу, яка підлягає сплаті банком-гарантом;

- платіжні реквізити бенфіціара за якими банк-гарант повинен здійснити гарантійний платіж. (надалі - вимога по гарантії).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, вимога позивача від 07.04.2022 №499/01-17 відповідає критеріям, визначеним п. 4.3. гарантії та подана у строк, передбачений у п. 4.2. гарантії.

При цьому суд вказує, що підставою для пред`явлення вимог до гаранта є порушення принципалом виконання своїх зобов`язань перед бенефіціаром за основним зобов`язанням. Тобто гарант сплачує бенефіціару відповідну суму за гарантією при настанні гарантійного випадку, під яким розуміється невиконання або неналежне виконання принципалом своїх зобов`язань (постанова Верховного Суду від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).

Згідно з ч. 1 ст. 565 Цивільного кодексу України, гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.

Тобто банк-гарант перевіряє отриману вимогу на відповідність умовам гарантії, в тому числі щодо того, чи відповідає описаний бенефіціаром випадок одній із підстав для виплати гарантії.

Відповідно до ч. 3 ст. 200 Господарського кодексу України, гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що правовою підставою для виплати грошових коштів за гарантією є належним чином оформлена вимога бенефіціара, а зобов`язання гаранта платити за гарантією не залежить від вимог або заперечень, що випливають із будь-яких відносин поза відносинами між гарантом та бенефіціаром (постанови Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19, від 04.03.2021 у справі №910/3500/19).

Тобто обов`язок гаранта є безумовним та не залежить від причин невиконання ним свого зобов`язання перед бенефіціаром, такі причини не мали б з`ясовуватись банком під час ухвалення рішення про виплату суми гарантії. Тому, визначаючи, чи відповідає вимога бенефіціара умовам гарантії, банк-гарант не повинен вдаватись до аналізу відносин, які склались між бенефіціаром та принципалом і, відповідно, встановлювати, з чиєї вини відбулось порушення принципалом зобов`язання, чи було таке порушення вимушеним тощо. Натомість для виплати суми банківської гарантії достатньо встановити, що таке порушення відбулось.

А відтак суд вказує, що відповідач був зобов`язаний виконати вимогу позивача від 07.04.2022 №499/01-17 шляхом сплати бенефіціару гарантійну суму у розмірі 3 213 240,00 грн єдиним платежем протягом 5 (п`яти) банківських днів, а саме по 04.05.2022, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення грошових коштів у розмірі 3 213 240,00 грн підлягають задоволенню.

Частина 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов гарантії, у визначені гарантією строки грошові кошти позивачеві сплатив, а отже є таким, що прострочив виконання свого зобов`язання.

Позивач, за прострочення сплати гарантійного платежу, нарахував та просить стягнути з відповідача 510 676,14 грн інфляційних втрат та 85 569,023 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов гарантії, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню, а саме, у розмірі 510 676,14 грн інфляційних втрат та 85 569,023 грн трьох процентів річних, відповідно за визначений позивачем період.

Щодо посилання відповідача на положення договору про надання банківської гарантії №27179/ЮГ- 21 від 03.12.2021, укладеному між ним та третьою особою суд вказує, що умови вказаного договору регулюють правовідносини банку та його клієнта, не поширюється на правовідносини, які виникли між позивачем та банком з приводу сплати гарантійного платежу та на нього відсутнє посилання у гарантії №27179 від 03.12.2021.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у зв`язку з задоволенням позову.

Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Глобус" (04073, м. Київ, пров. Куренівський, буд. 19/5, ідентифікаційний код 35591059) на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Миколаївській області (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, буд. 2А, ідентифікаційний код 25878206) заборгованість у розмірі 3 213 240 (три мільйона двісті тринадцять тисяч двісті сорок) грн 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 510 676 (п`ятсот десять тисяч шістсот сімдесят шість) грн 14 коп., 3% річних у розмірі 85 569 (вісімдесят п`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) грн 02 коп. та судовий збір у розмірі 45 713 (сорок п`ять тисяч сімсот тринадцять) грн 82 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 29.01.2024.

Суддя О.В. Мандриченко