Рішення

від 29.01.2024 по справі 910/17486/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.01.2024Справа № 910/17486/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши матеріали справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенлі" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7, корпус 2 А, ідентифікаційний код 38683477)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ХІТ" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 41363020)

про стягнення 1 099 492, 50 грн,

Без повідомлення (виклику) представників учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стенлі" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ХІТ" (далі - відповідач) про стягнення 1 099 492, 50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за контрактом №10011801 від 10.01.2018 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару згідно видаткової накладної №11 від 08.02.2022, у зв`язку з чим і виникла заявлена до стягнення заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

04.12.2023 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

08.12.2023 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ХІТ" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач не погоджується з позовними вимогами та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з тих підстав, що сторонами у додатках до договору не погоджено строк оплати товару, отже такий має визначатись відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, при цьому, лист з вимогами щодо оплати за поставлений товар від 23.10.2023 відповідач не отримував. Крім того, відповідач, посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації» від 03.03.2022, зазначає, що станом на початок введення воєнного стану в Україні позивач мав кінцевих бенефіціарних власників з Республіки Білорусь (країни агресора), відтак строк оплати товару зупинений з 24.02.2022.

05.12.2023 у підсистемі "Електронний суд" позивачем зареєстровано заперечення у яких Товариством з обмеженою відповідальністю "Стенлі" зазначено про необґрунтованість доводів відповідача щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, при цьому останньому було відомо про факт існування спірної заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2023 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ХІТ" про розгляд справи №910/17486/23 за правилами загального позовного провадження.

13.12.2023 через відділ діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенлі" подано відповідь на відзив, у якій позивачем, зокрема, зауважено, що додані відповідачем до відзиву платіжні доручення є доказами сплати іншої заборгованості - за видатковою накладною №5 від 25.01.2022, що було враховано під час розгляду судової справи №910/17485/23. Позивач також не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві, щодо строку оплати товару лише за вимогою, з підстав, наведених у позовній заяві. Також позивач заперечує проти твердження відповідача про зупинення строків оплати товару, оскільки на даний час його кінцевим бенефіціарним власником не є громадянин Республіки Білорусь, водночас постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 накладено мораторій на задоволення вимог кредиторів, кінцевим бенефіціарним власником яких є Російська Федерація або її громадянин, відтак дія мораторію не розповсюджується на позивача.

21.12.2023 через підсистему "Електронний суд" представником відповідача подано заперечення (на відповідь на відзив), у яких відповідачем визнано факт існування заборгованості по контракту №10011801 від 10.01.2018 у розмірі 1 099 492, 50 грн. Водночас, відповідач наголошує на тому, що строк оплати поставленого товару не настав, оскільки зупинився 24.02.2022.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стенлі" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТО-ХІТ" (далі - покупець) укладено контракт №10011801 (далі - контракт), за умовами пункту 1.1. якого продавець продає, а покупець купує товарну продукцію (далі - товар).

Кількість, асортимент, ціна за одиницю (тону), вартість, умови і термін поставки партії товару обумовлюються сторонами у додатках до контракту, які є невід`ємною частиною цього контракту (п. 2.1. контракту).

Відповідно до пункту 2.1. контракту поставка (відвантаження) здійснюється автомобільним або залізничним транспортом, що визначається у додатках до контракту.

Згідно пункту 2.4. контракту термін поставки товару визначається терміном його відвантаження і обговорюється у відповідному додатку.

За умовами пункту 2.5. контракту поставка товару вважається погодженою, а заявка покупця вважається прийнятою продавцем до виконання з дати підписання сторонами додатку.

Умовами пункту 8.1. контракту визначено, що покупець приймає поставлену партію товару протягом 12 (дванадцяти) годин з моменту прибуття продукції на станцію призначення. Після завершення вказаного терміну продавець зобов`язується відшкодувати продавцеві всі понесені останнім збитки, в т.ч., проте не обмежуючись, пов`язані з можливим пред`явленням до продавця претензій з боку вантажовідправника або залізниці, і інші штрафні санкції, передбачені цим договором. У разі переадресування вагоно-цистерн з ініціативи вантажоодержувача відповідальність за збереженість продукції з моменту переадресування покладається на вантажоодержувача.

Пунктом 9.1. контракту сторони погодили, що оплата за партію товару здійснюється шляхом переказу коштів за партію товару у встановлений строк на рахунок продавця, якщо інше не буде передбачено у відповідному додатку.

Контракт набуває чинності з моменту укладення і діє до 31.12.2019, а щодо взаємних зобов`язань - до їхнього повного виконання (п. 13.9. контракту).

У додатковій угоді від 31.12.2021 до контракту сторони домовилися продовжити термін дії, вказаний у п. 13.9. контракту до 31.12.2023.

Додатком №28 від 10.12.2021 до контракту сторони погодили поставку товару - олива індустріальна И-20А у кількості 60 тон загальною вартістю 1 449 000, 00 грн з ПДВ; строк оплати 100% оплата до 15.12.2021; строк поставки - грудень 2021.

10.12.2021 на оплату узгодженого товару позивачем був виставлений відповідний рахунок №90 від 10.12.2021 на суму 1 449 000, 00 грн.

Як встановлено судом, на виконання умов контракту позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 1 399 492, 50 грн, що підтверджується видатковою накладною №11 від 08.02.2022, яка підписана уповноваженими представниками сторін та скріплена печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за контрактом в частині поставки обумовленого товару свідчить також відсутність з боку покупця претензій та повідомлень про порушення позивачем умов контракту.

Позаяк, відповідач, всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, розрахунки за поставлений товар у повному обсязі не здійснив, сплативши лише 300 000, 00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №1271 від 23.12.2021 на суму 100 000, 00 грн та №1291 від 18.01.2022 на суму 200 000, 00 грн, виникла заборгованість у розмірі 1 099 492, 50 грн.

Позивач звертався до відповідача з листом від 23.10.2023 та з претензією від 03.11.2023, у яких просив сплатити наявну заборгованість по контракту, зокрема за видатковою накладною №11 від 08.02.2022.

Вказані лист та претензія залишені відповідачем без відповіді, вимоги за ними без задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

При цьому, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до ст. 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення ст. 538 цього Кодексу (ст. 693 ЦК України).

Пунктом 4 додатку №28 від 10.12.2021 до контракту (п. 4.) сторони погодили строк оплати товару - 100% до 15.12.2021.

Відтак, суд не враховує доводи відповідача, що обов`язок з оплати товару не настав, оскільки має бути визначений з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України.

У той же час, суд відхиляє посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України №187 від 03.03.2022 "Про забезпечення захисту національних інтересів з майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" та зупинення строку оплати товару з огляду на те, що кінцевим бенефіціарним власником позивача є громадянин Республіки Білорусь.

Так, згідно з підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації" від 03.03.2022 № 187 (далі - Постанова КМУ № 187) для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, установлено мораторій (заборону) на виконання, у тому числі в примусовому порядку грошових та інших зобов`язань кредиторами (стягувачами), за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов`язані з державою-агресором):

- громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах;

- юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;

- юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов`язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.

Отже, дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов`язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб`єктивне право осіб - кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений у Постанові № 187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов`язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб`єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання.

Такий же висновок викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 30.05.2023 у справі №925/1248/21, від 22.08.2023 у справі №922/1589/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23.

Таким чином, за змістом Постанови № 187 встановлено мораторій (заборону) на виконання грошових та інших зобов`язань, за якими кредиторами (стягувачами) є російська федерація або особи, пов`язані з державою-агресором.

З відомостей, викладених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців і громадських формувань, станом час розгляду справи єдиним учасником та кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи позивача є громадянин України - ОСОБА_1 .

Доказів, які б вказували на наявність підстав, що на правовідносини між сторонами поширюється дія постанови Кабінету Міністрів України №187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією російської федерації» від 03.03.2022 відповідачем суду не надано.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту пункту 4 додатку №28 від 10.12.2021 до контракту, строк виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленого товару на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлений строк оплату поставленого позивачем товару у повному обсязі не здійснив.

Тоді як, частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки обумовленого сторонами товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення заборгованості у розмірі 1 099 492, 50 грн.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення кошти.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенлі" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТО-ХІТ" (02094, м. Київ, вул. Попудренка, 52, ідентифікаційний код 41363020) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стенлі" (03039, м. Київ, вул. Голосіївська, буд. 7, корпус 2 А, ідентифікаційний код 38683477) заборгованість у розмірі 1 099 492 грн 50 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 16 492 грн 38 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст складено 29.01.2024

Суддя Л.Г. Пукшин