Постанова

від 29.01.2024 по справі 477/3375/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

29.01.24

22-ц/812/141/24

Єдиний унікальним номер судової справи: 477/3375/23

Номер провадження: 22-ц/812/141/24

Суддя - доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

29 січня 2024 року м. Миколаїв справа № 477/3375/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Самчишиної Н.В.,

суддів: Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Чумаченко К.О.,

за участі: заявника ОСОБА_1 , представника заявника - ОСОБА_2 ,

переглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року, ухвалене у складі головуючого судді Полішко В.В., в приміщені суду в м. Миколаєві, повний текст якого складено того ж дня, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївському районі Миколаївської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Красний Деркул Станично-Луганського району Луганської області, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Широке Станично-Луганського району Луганської області.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її матір - ОСОБА_3 на тимчасово окупованій території України у селищі Широке Станично-Луганського району Луганської області.

На підставі лікарського свідоцтва про смерть № 224 від 27 вересня 2023 року було проведено реєстрацію смерті та видано свідоцтво про смерть від 04 жовтня 2023 року органом, який не визнається державою України, а саме «Станично-Луганським районним відділом РАСЦ Департаменту РАЦС Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки».

Вказане свідоцтво не може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану на території України для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідне для державної реєстрації смерті особи, проведеної державним органом України.

Посилаючись на те, що станом на теперішній час у заявника відсутні документи, які дозволяють зареєструвати смерть матері згідно вимог національного законодавства та отримати свідоцтво про смерть, встановленого Україною зразку, заявник просила про задоволення заяви.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що надані ОСОБА_1 копії документів на підтвердження факту смерті її матері без огляду оригіналів, не можуть бути прийняті в якості належних та допустимих доказів. При цьому суд звернув увагу, що в матеріалах справи немає жодного доказу в оригіналі, що ставить під сумнів достовірність цих доказів. Враховуючи, що метою встановлення цього факту є отримання грошових коштів (пенсії), оскільки суд позбавлений можливості безпосередньо дослідити письмові докази, копії яких викликають сумнів, то суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлення юридичного факту потрібно заявниці для отримання свідоцтва про смерть державного зразка, яке в свою чергу є підставою для виникнення певних цивільних прав та обов`язків, у тому числі і права на спадщину. Висновок суду не узгоджується з усталеною практикою Верхового Суду, зокрема в постановах від 27 вересня 2022 року у справі №759/5313/21, від 29 березня 2023 року у справі №753/8033/22, від 26 квітня 2023 року у справі №337/3725/22 та в інших справах Верховного Суду, який скасовуючи рішення апеляційних судів, надав відповідні роз`яснення. Крім того, заявник вказувала, що отримати оригінали наданих суду документів на сьогоднішній день неможливо, оскільки вони знаходяться на тимчасово окупованій території України.

Відзиву на апеляційну скаргу заінтересованою особою не подано.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10,14,15,16,17).

На підтвердження факту смерті ОСОБА_3 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_2 , заявниця надала фотокопії: свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , яке видане «Станично-Луганським районним відділом РАСЦ Департаменту РАЦС Міністерства юстиції Луганської Народної Республіки» 04 жовтня 2021 року, серії НОМЕР_1 ; лікарського свідоцтва про смерть від 27 вересня 2023 року № 224; довідки про смерть від 04 жовтня 2023 року № 08.31-843; довідки про причини смерті від 27 вересня 2023 року; паспорту ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 , виданого Станично-Луганським РВУМВС України в Луганській області.

Інших документів заявниця надати не змогла, оскільки селище Широке Станично-Луганського району Луганської області є тимчасово окупованою територією.

Частинами третьою - четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» визначено, що державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, встановлені Інструкцією про порядок заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації і результатів розтину.

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи ДРАЦСу можуть видати свідоцтво про смерть: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду (частина друга статті 317 ЦПК України).

У заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів (частини перша - друга статті 318 ЦПК України).

Таким чином, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи в умовах воєнного чи надзвичайного стану та на тимчасово окупованих територіях» розширено перелік територій, щодо яких поширюється дія статті 317 ЦПК України. На сьогодні до них належать території, на яких введено воєнний чи надзвичайний стан, або тимчасово окуповані території України, визначені такими відповідно до законодавства.

Враховуючи, що Указом Президента України воєнний стан встановлено із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року на території України, цей спрощений порядок розширюється на встановлення юридичних фактів, що відбулись на всій території України (як мінімум до закінчення воєнного стану).

Здебільшого такий спосіб стосується зони воєнних дій та тимчасово окупованих територій, оскільки на таких територіях не функціонують відповідні органи, які можуть зафіксувати факт смерті.

Підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Доказами, що підтверджують факт смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, зокрема, можуть бути: письмові докази; речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; пояснення свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі в обставинах, що загрожували їй смертю.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Частинами першою, другою статті 294 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.

З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» визначено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 235/2357/17, від 07 вересня 2022 року у справі № 759/5313/21 та від 29 березня 2023 року у справі № 753/8033/22.

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника.

Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд першої інстанції, посилаючись на те, що надані заявником копії письмових доказів за відсутності огляду оригіналів цих документів не можуть бути належними доказами у судовому розгляді, не надав належної оцінки доводам заявника та не врахував зміст копії свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копії довідки про причину смерті,які видані органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території, а також вік вказаної особи.

Враховуючи надані заявником докази та встановлені під час розгляду справи обставини, колегія суддів вважає доведеним факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і наявність підстав для задоволення вимог заяви.

Отже, розглядаючи справу, суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, всупереч приписам частини першої статті 294 ЦПК України не дослідив у повній мірі всі докази, надані заявником, не надав належної оцінки її доводам, не врахував вік її матері та інші обставини, які мають значення для розгляду справи та сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявника.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними та не є такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.

Відповідно до положення пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України, рішення суду необхідно скасувати, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, вимогам матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню з ухваленням нового про задоволення заяви ОСОБА_1 .

Колегія суддів зауважує, що частиною другою статті 319 ЦПК України встановлено, що рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до пункту 15 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, якщо державна реєстрація смерті проводиться на підставі рішення суду про оголошення особи померлою або встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, надісланого судом, свідоцтво про смерть оформлюється та видається заявнику під час його звернення до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 грудня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки села Красний Деркул Станично-Луганського району Луганської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у селищі Широке Станично-Луганського району Луганської області та на час смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: В.В. Коломієць

Т.В. Серебрякова

Повний текст постанови складено 29 січня 2024 року.