Ухвала

від 23.01.2024 по справі 522/11735/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/71/24

Справа № 522/11735/22 1-кс/522/7548/23

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

прокурора - ОСОБА_6 ,

представника - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021160000000545, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.11.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України,

встановив:

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021160000000545, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.11.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України задоволено клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку 24.11.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: мобільний телефон марки «iPhone XS» ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що зазначений мобільний телефон може бути використаний для забезпечення збереження в якості речового доказу у кримінальному провадженні та проведення в подальшому необхідних експертних досліджень.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що ухвала слідчого не містить норм ч. 3 ст. 407 КПК України.

Доводи обґрунтовує тим, що ОСОБА_8 не має жодного відношення до даного кримінального провадження та слідчим під час судового засідання вказано, що вилучений мобільний телефон не має будь-якої інформації.

Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволені клопотання про накладення арешту на майно.

Позиції учасників апеляційного розгляду.

Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Як вбачається з матеріалів провадження СВ ВП №2 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021160000000545, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.11.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що у 2016 році, більш точну дату та час встановити не виявилось за можливе, за невстановлених обставин, невстановленими особами розроблений злочинний план, направлений на заволодіння об`єктами нерухомого майна на території м. Одеси, шляхом використання завідомо підроблених правовстановлюючих документів та реєстрації, на їх підставі, права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, за підконтрольною їм особою, та подальше відчуження вказаного майна, з метою особистого збагачення.

Так, діючи відповідно до розробленого плану, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 2016 року, невстановлені особи визначили об`єктом свого протиправного умислу право власності на майно Публічного акціонерного товариства «Машинобудівне виробниче об`єднання «ОРІОН», код ЄДРПОУ 14309913 (надалі ПАТ «МВО «ОРІОН»), зокрема об`єкти нерухомості, розташовані за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3; АДРЕСА_4; АДРЕСА_5, інформація щодо права власності на які не зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Наказом Міністерства машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України «МІНМАШПРОМ УКРАЇНИ» від 27.01.1995 №121 на базі Одеського машинобудівного виробничого об`єднання «ОРІОН» створено ВАТ «Машинобудівне-виробниче об`єднання «ОРІОН», до статутного капіталу якого увійшло вищевказане нерухоме майно.

Крім того, відповідно до акту передачі акцій засновникам відкритого акціонерного товариства державному органу приватизації, від 15.06.1993, Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу та конверсії України, сертифікат акцій на суму одинадцять мільярдів сто сімдесят дев`ять мільйонів карбованців, який відповідає сумарній номінальній вартості акцій відкритого акціонерного товариства «Машинобудівне виробниче об`єднання «ОРІОН», зокрема і вищевказане нерухоме майно передане Регіональному відділенню Фонду державного майна України в Одеській області.

Так, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 2016 року, реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на шахрайське заволодіння правом власності на вищезазначені об`єкти нерухомого майна, приблизно у літку 2016 року, більш точний час та місце не встановлені, невстановлені особи з метою заволодіння шляхом обману правом власності на об`єкти нерухомості які належать ПАТ «МВО «ОРІОН» та розташовані за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_5 , склали та підробили документи щодо права власності на нерухоме майно на ім`я ОСОБА_10 , яке нібито розташоване за вигаданими адресами, а саме: на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 1254,3 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 23021,9 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 1929,9 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ; на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 4258,4 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_4 .

У подальшому у серпні 2016 року, заздалегідь отримавши при невстановлених обставинах бланки договорів купівлі-продажу нерухомого майна (предметом договору є приміщення за адресами: АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 ), які укладалися в Одеській товарній біржі у 1997 році, ОСОБА_10 , прибувши до державного реєстратора ОСОБА_11 , який у свою чергу будучи введеним в оману стосовно наявності правових підстав на набуття прав власності на зазначені нежитлові приміщення та впевненим, що відомості в наданих йому документах відповідають дійсності, діючи відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) та зареєстрував в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, право власності на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_6 , загальною площею 1254,3 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 23 021,9 кв. м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ; на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_8 , загальною площею 1929,9 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_5 ; на нежитлові приміщення за вигаданою адресою: АДРЕСА_9 , загальною площею 4258,4 кв.м., які фактично розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , за ОСОБА_10 . У подальшому, у жовтні 2016 року ОСОБА_10 , діючи відповідно до загального плану та в межах визначеної ролі, з метою легалізації вказаного майна, право власності на яке було здобуте злочинним шляхом уклав ряд договорів купівлі-продажу.

Крім того, в ході проведення досудового розслідування встановлено, що відповідно до наказ Фонду державного майна України від 25.04.2018 №555 «Про прийняття рішення про приватизацію державного пакета акцій публічного акціонерного товариства «Машинобудівне виробниче об`єднання «Оріон» (код за ЄДРПОУ 14309913), прийнято рішення про продаж об`єктів малої приватизації - державного пакету акцій у кількості 2883281 штук, що становить 50% статутного капіталу ПАТ МВО «ОРІОН», у зв`язку з чим було оголошено аукціон, який декілька разів не відбувся. У подальшому органом досудового розслідування отримано інформацію про те, що група осіб зокрема адвокати та співробітники підконтрольних ОСОБА_12 , юридичних осіб, вчиняють дії направлені на зрив електронних торгів на які виставлений державний пакет акцій ПАТ «МВО «ОРІОН», що стало підставою для проведення обшуку за місцем мешкання ряду осіб, зокрема за місцем мешкання ОСОБА_13 , яка у різний період часу входила до складу засновників ТОВ «ДУБОВІ ТА КОМПАНІЯ» (37192869). Під час вказаного обшуку виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Apple iPhone 11Pro», та направлено на експертне дослідження, в ході якого у месенджері «WhatsApp» виявлене листування у групі з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_6», яка створена 22.09.2022, власником групи є ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (абонент НОМЕР_3 ), а користувачами є ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (абонентський номер НОМЕР_4 ); ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (абонентський номер НОМЕР_5 ); ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (абонентський номер НОМЕР_6 ); ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (абонентський номер НОМЕР_7 ) та інші.

Встановлено, що вищевказані особи у вказаному чаті вели листування щодо вчинення комплексу заходів направлених на зрив вищевказаного аукціону та зниження вартості пакету акцій ПАТ МВО «ОРІОН», в тому числі шляхом ініціювання різного роду судових процесів. Натомість наміри вказаної групи осіб реалізовуються про що свідчить наявність у Єдиному державному реєстрі судових рішень ряду судових справ, зокрема №916/77/23; №916/79/23; №916/84/23; №916/1015/23, та згідно судових рішень по вказаним справам представниками позивача були учасники вищевказаної групи в месенджері «WhatsApp» під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_6 » - ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адвокати ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зважаючи на вищевикладене, органом досудового розслідування зроблено висновки, що вказана група осіб діючи в інтересах достовірно не встановлених на поточний момент осіб вчиняють дії направлені на перешкоджання здійснення законній господарській діяльності, яку здійснює ПАТ «МВО «ОРІОН», в тому числі шляхом подачі дискредитуючих позовних заяв до Господарського суду Одеської області, про що свідчить подача позовних заяв Міжнародної комерційної компанії «Нордікс Трейд ЛТД» до ПАТ «МВО «ОРІОН» про витребування з незаконного володіння об`єктів нерухомого майна (які є об`єктами злочинного посягання), натомість вказана тема обговорюється в зазначеному вище листуванні.

Таким чином на підставі вищевикладених фактів, за наявності достатніх підстав слідчим зроблено висновок, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який так само є учасником групи «ІНФОРМАЦІЯ_6», та своїми активними діями сприяв у вчиненні кримінальних правопорушень, які направлені на заволодіння нерухомим майном ПАТ «МВО «ОРІОН», надання вказівок, та керівництва подачі позовних заяв до суду, публікації статей у ЗМІ тим самим дискредитуючи діяльність вказаної юридичної особи, що як вище зазначалось підтверджується оглядом телефону останньої.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_13 , ОСОБА_17 , ТОВ «ОЕНДА КОМПАНІ», ПАТ «МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ГРУПА», є засновниками ТОВ «ОДЕСЬКИЙ ЛОГІСТИЧНИЙ ЦЕНТР» (65565123), директором якого є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з чим, 23.11.2023 слідчим суддею Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , надано дозвіл на проведення обшуку за місцем мешкання ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого 24.11.2023 виявлено та вилучено, наступне: мобільний телефон марки «iPhone XS» ІМЕІ: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .

25.11.2023 виявлений мобільний телефон визнано речовими доказами, оскільки має значення для досудового розслідування та містить ряд ознак речового доказу та й цей же день з метою збереження речових доказів слідчим подано клопотання про арешт майна.

Задовольняючи подане клопотання слідчий суддя зазначив, що вилучене майно, відповідає критеріям ч. 1 ст. 98 КПК України, оскільки наявні підстави вважати, щомобільний телефон може бути використаний для забезпечення збереження в якості речового доказу у кримінальному провадженні та проведення в подальшому необхідних експертних досліджень, а тому доводи представника власника майна в цій частині є необґрунтованими.

Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення та наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновків, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийняв до уваги посилання у клопотанні слідчого про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів, оскільки вилучений мобільний телефон може бути використаний як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі можливість причетності ОСОБА_8 до даного кримінального правопорушення.

Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуженнямайна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження, а тому доводи в цій частині є безпідставними.

При цьому апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта про те, що вилучений мобільний телефон не має будь-якої інформації, оскільки ця обставина повинна встановлюватися безпосередньо органом досудового розслідування шляхом огляду предмету та проведенням відповідних експертиз.

Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.

Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.

Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.

Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).

Керуючись статтями 170-173, 376, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 05.12.2023 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021160000000545, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.11.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 1 ст. 366 КК України- залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4