Рішення

від 16.01.2024 по справі 920/1336/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16.01.2024м. СумиСправа № 920/1336/23Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А., розглянувши без повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/1336/23

за позовом: Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (40003, м. Суми, вул. Харківська п/в 12, код 05766356)

до відповідача: Малого приватного підприємства «Центр естетики та краси «Еліта» (40024, м. Суми, вул. Харківська,12, код 23296078)

про стягнення 119 975, 64 грн

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Малого приватного підприємства «Центр естетики та краси «Еліта»» на користь Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» 119 975, 64 грн, з яких 103 528, 54 грн сума основного боргу, 15 409, 12 грн пеня, 1 037, 98 грн 3% річних, а також судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн.

Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 23.11.2023 справу № 920/1336/23 розподілено для розгляду суді Джепі Ю.А.

Ухвалою суду від 27.11.2023 у справі № 920/1336/23 судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі №920/1336/23; справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 16.01.2024 без повідомлення (виклику) сторін про дату, час і місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив відповідно до статті 166 ГПК України; встановити відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечення із урахуванням вимог статей 167, 251 Господарського процесуального кодексу України.

Копію ухвали про відкриття провадження було направлено Малому приватному підприємству «Центр естетики та краси «Еліта» за повідомленою позивачем у позовній заяві адресою, а саме: 40024, м. Суми, вул. Харківська,12.

Ухвалу суду від 27.11.2023 у справі № 920/1336/23, яку було направлено на адресу відповідача було повернуто з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

На момент розгляду справи відповідачем відзив на позовну заяву не подано.

За приписами частини першої статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно із Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вчиненого судом відповідно до статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» за кодом 514736886282, станом на 16.01.2024 місцезнаходженням юридичної особи - Малого приватного підприємства «Центр естетики та краси «Еліта» зареєстровано: 40024, Сумська область, м. Суми, вул. Харківська, 12.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про розгляд справи Господарським судом Сумської області.

Відповідно до статті 252 ГПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 ГПК України.

Відповідно до частини третьої статті 222 ГПК України фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

31.05.2021 між Публічним акціонерним товариством «СУМИХІМПРОМ» (далі - Орендодавець) та Малим приватним підприємством «Центр естетики та краси «Еліта» (далі - Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №19-7 (далі - Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, Орендодавець передає Орендареві у строкове платне користування, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, згідно з пунктом 1.2 Договору та зобов`язується сплачувати Орендодавцеві орендну плату».

Відповідно до п. 1.2. Договору «Об`єкт оренди являє собою нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будинку за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30».

Загальна площа об`єкту оренди 150,00 кв.м., закріплена за Об`єктом оренди площа прибудинкової території 64, 87 кв. м (п. 1.3. Договору).

Згідно п. 1.5. Договору, мета використання Об`єкта оренди - для надання побутових послуг, а саме: розміщення перукарні.

Згідно Акту приймання-передачі майна в оренду від 31.05.2021 позивач передав відповідачу нежитлові приміщення, що розташовані на першому поверсі будинку за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30.

Відповідно до п. 3.1. Договору, орендна плата за базовий місяць оренди визначається на підставі Стандарту підприємства СТП 19.02-2017 «Порядок організації орендних відносин на ПАТ «СУМИХІМПРОМ» та становить 11 299, 58 (одинадцять тисяч двісті дев`яносто дев`ять гривень 58 копійок), в т. ч. ПДВ 1 883, 26 грн (одна тисяча вісімсот вісімдесят три гривні 26 копійок).

Згідно п. 3.1.1., 3.1.2., 3.1.3. Договору, орендна плата за перший місяць оренди нараховується з дати підписання Сторонами акту приймання-передачі майна в оренду. Орендна плата за неповний місяць оренди розраховується виходячи з фактичної кількості днів користування Об`єктом оренди, визначеної на підставі акту приймання- передачі майна в оренду та розміру орендної тати, зазначеного у п. 3.1. цього Договору. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на встановлений індекс інфляції за попередній місяць.

Згідно з п. 3.2. Договору, орендна плата повинна сплачуватися Орендарем в грошовій формі не пізніше 20-го числа поточного місяця за попередній місяць шляхом банківського переказу на поточний рахунок Орендодавця на підставі рахунку-фактури та акту здачі-прийняття робіт (надання послуг).

У період з 01.12.2022 по 30.09.2023 загальна сума орендних платежів складала 161 076, 44 грн, у тому числі:

- 15 621,28 грн за грудень 2022 (граничний термін оплати до 20.01.2023);

- 15 725,89 грн за січень 2023 (граничний термін оплати до 20.02.2023);

- 15 846,30 грн. за лютий 2023 (граничний термін оплати до 20.03.2023);

- 15 952,50 грн за березень 2023 (граничний термін оплати до 20.04.2023);

- 16 181,65 грн за квітень 2023 (граничний термін оплати до 20.05.2023);

- 16 212,66 грн за травень 2023 (граничний термін оплати до 20.06.2023);

- 16 290,35 грн за червень 2023 (граничний термін оплати до 20.07.2023);

- 16 415,27 грн за липень 2023 (граничний термін оплати до 20.08.2023);

- 16 415,27 грн за серпень 2023 (граничний термін оплати до 20.09.2023).

- 16 415,27 грн за вересень 2023 (граничний термін оплати до 20.10.2023).

Загальна сума заборгованості за вищезазначений період становить 161 076, 44 грн.

Відповідач частково погасив заборгованість у наступному порядку:

- 1 050,00 грн на підставі платіжної інструкції № 729 від 23.03.2023;

- 22 599,16 грн на підставі платіжної інструкції № 730 від 23.03.2023;

- 16 949,37 грн на підставі платіжної інструкції № 731 від 23.03.2023;

- 5 649,79 грн на підставі платіжної інструкції № 751 від 18.05.2023;

- 5 649,79 грн на підставі платіжної інструкції № 769 від 16.06.2023.

- 5 649,79 грн на підставі платіжної інструкції № 798 від 28.08.2023.

Таким чином, загальна сума заборгованості Відповідача по Договору за період з 01.12.2022 по 30.09.2023 станом на 30.09.2023 становить 103 528,54 грн.

08.08.2023 позивач направив відповідачу листа вих. № 1399/19 від 08.08.2023 щодо оплати заборгованості по договору оренди нерухомого майна № 19-7 від 31.05.2021, у якому просив погасити наявну заборгованість, що виникла з орендної плати за користування Об`єктом оренди з 01.12.2022. Зі вказаним листом позивачем було повторно направлено рахунки № 3554 від 31.12.2022, № 33 від 31.01.202, №152 від 28.02.2023, №263 від 31.03.2023, №514 від 30.04.2023, № 664 від 31.05.2023 та № 907 від 30.06.2023 та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 3554 від 31.12.2022, № 33 від 31.01.202, №152 від 28.02.2023, №263 від 31.03.2023, №514 від 30.04.2023, № 664 від 31.05.2023 та № 907 від 30.06.2023.Направлення вищевказаного листа із додатками підтверджується копією поштового відправлення № 4050112386876 та опису вкладення до нього. 25.08.2023 поштове відправлення № 4050112386876 повернулося Позивачу.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Частиною 1 статті 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що у період з 01.12.2022 по 30.09.2023 відповідачем не сплачено на користь позивача кошти за договором оренди нерухомого майна №19-7 від 31.05.2021 на загальну суму 103 528, 54 грн.

Однак, відповідачем не надано належних та допустимих доказів сплати за користування нежитлове приміщення по вул. Харківській, 30 у м. Суми загальною площею 150, 00 кв.м, отже заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основної заборгованості за договором оренди нерухомого майна №19-7 від 31.05.2021 у сумі 103 528, 54 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 037, 98 грн суми 3% річних, та 15 409, 12 грн пені суд зазначає наступне.

Згідно статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 цього Кодексу).

Згідно статей 230, 231 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За приписами частин першої, третьої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 5.5. Договору, у випадку несвоєчасної сплати орендної плати, платежів по відшкодуванню витрат Орендодавця з обслуговування Об`єкта оренди, Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної ставки НБУ, що діяла в період прострочення. За кожен день прострочення, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до доданого позивачем до позовної заяви розрахунку 3% річних в сумі 1 037, 98 грн та пені в сумі 15 409, 12 грн. Здійснений позивачем розрахунок суд вважає арифметично вірним.

Оскільки судом встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, то вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3% річних в сумі 1 037, 98 грн та пені в сумі 15 409, 12 грн визнаються судом правомірними, обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви до суду позивач сплатив судовий збір в загальній сумі 2 684, 00 грн згідно із платіжною інструкцією від 08.11.2023 № 10373, й ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов.

2. Стягнути з Малого приватного підприємства «Центр естетики та краси «Еліта» (40024, м. Суми, вул. Харківська,12, код 23296078) на користь Публічного акціонерного товариства «СУМИХІМПРОМ» (40003, м. Суми, вул. Харківська п/в 12, код 05766356) 119 975, 64 грн (сто дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят п`ять гривень шістдесят чотири копійки), з яких 103 528, 54 грн (сто три тисячі п`ятсот двадцять вісім гривень п`ятдесят чотири копійки) сума основного боргу, 15 409, 12 (п`ятнадцять тисяч чотириста дев`ять гривень дванадцять копійок) пеня, 1 037, 98 грн (одна тисяча тридцять сім гривень дев`яносто вісім копійок), а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2 684, 00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні 00 копійок).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із частинами першою, другою статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 256 та статті 257 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини сьомої статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 29.01.2024 у зв`язку із перебуванням судді Джепи Ю.А. у відпустці в період з 22.01.2024 по 26.01.2024.

СуддяЮ.А. Джепа