Рішення

від 29.01.2024 по справі 360/353/22

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

29 січня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/353/22

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши в письмовому провадженні за правилами загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 (далі позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі І відповідач), Державної судової адміністрації України (далі ІІ відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману суддівську винагороду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Указом Президента України від 19 січня 1998 року № 23/98 «Про призначення суддів» його призначено на посаду судді Міловського районного суду Луганської області, що також підтверджується наказом від 02 лютого 1998 року № 06 начальника управління юстиції в Луганській області.

Постановою Верховної Ради України від 19 червня 2003 року №1018-ІV «Про обрання суддів» позивача на посаду судді обрано безстроково, що підтверджується наказом заступника начальника Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області від 30 липня 2003 року № 123.

Наказом в.о. голови Міловського районного суду Луганської області від 20 листопада 2018 року № 31-о «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років судді ОСОБА_1 » позивачу встановлено щомісячну доплату з 26 вересня 2017 року за вислугу років в розмірі 80 відсотків посадового окладу.

Правовідносини, які виникли між сторонами щодо суддівської винагороди, врегульовано нормами Конституції України та Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402-VIII).

13 квітня 2020 року Верховною Радою України прийнято закон № 553-ІХ, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID- 19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС).

Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Зазначений Закон набрав чинності 18 квітня 2020 року.

Відповідно у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року позивач отримав суддівську винагороду у меншому розмірі.

Разом з тим, відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

З посиланням на положення статей 6, 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач вважає, що відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 07 лютого 2022 року за вхідним реєстраційним № 4889/2022 подало відзив на позовну заяву від 03 лютого 2022 року № 284/22вих., в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень проти позову І відповідач зазначив, що діє на підставі Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого Головою Державної судової адміністрації від 25 вересня 2015 року (далі - Положення), та статті 154 Закону № 1402-VIII.

Відповідно до пункту 4 статті 148 Закону № 1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону № 1402-VIII, де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, одного календарного року.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Таким чином, І відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.

17 квітня 2020 року опубліковано Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі Закон № 553-ІХ). Цим законом, зокрема (статтею 29), передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій статті 29 Закону № 553-ІХ, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені Законом № 553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

І відповідач зазначив, що як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, він має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.

На підставі викладеного, І відповідач вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

ІІ відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою від 19 січня 2022 року відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, по справі призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 10 листопада 2023 року залучено Державну судову адміністрацію України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, буд. 18/5, м. Київ, 01021) до участі у справі другим відповідачем.

Ухвалою від 20 грудня 2023 року призначено у справі підготовче засідання на 16 січня 2024 року о 13 год. 00 хв. у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: вул. Академіка Янгеля, буд. 4, м. Дніпро.

Ухвалою від 16 січня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 29 січня 2024 року об 11 год. 00 хв.

У судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час і місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, про що свідчать довідки про доставку електронного документа за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до Електронного кабінету учасників процесу. Позивач заявою від 15 січня 2024 року б/н та І відповідач у відзиві на позовну заяву від 03 лютого 2022 року № 284/22вих. просили розглянути справу за їх відсутності. ІІ відповідач причини неявки представника суду не повідомив.

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином і відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали судової справи у електронній формі, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на час виникнення спірних правовідносин працював на посаді судді Міловського районного суду Луганської області з 10 лютого 1998 року, що підтверджено Указом Президента України від 19 січня 1998 року № 23/98 «Про призначення суддів», постановою Верховної Ради України від 19 червня 2003 року № 1018-IV «Про обрання суддів», наказом начальника Управління юстиції в Луганській області від 02 лютого 1998 року № 6, наказом начальника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 30 липня 2003 року № 123 «Про обрання безстроково суддею ОСОБА_1 » та трудовою книжкою від 04 серпня 1980 року серії НОМЕР_2 .

Згідно з наказом в.о. голови Міловського районного суду Луганської області від 20 листопада 2018 року № 31-О «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » судді Міловського районного суду Луганської області ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 80 відсотків посадового окладу з 26 вересня 2017 року як такому, що стаж роботи становить більше 35 років (станом на 26 вересня 2017 року 35 років 10 місяців 01 день).

Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 03 лютого 2022 року № 283/22вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за спірний період склав:

у квітні 2020 року: оклад судді (11 р. д.) 33031,43 грн, вислуга років 80 % 26425,14 грн, відпустка (10 р. д.) 54051,40 грн, обмеження доходу 25248,76 грн; разом нараховано 88259,21 грн;

у травні 2020 року: оклад судді (18 р. д.) 59741,05 грн, вислуга років 80 % 47792,84 грн, відпустка (1 р. д.) 5974,11 грн, матеріальна допомога на оздоровлення 63060,00 грн, обмеження доходу 62789,68 грн; разом нараховано 113778,32 грн;

у червні 2020 року: оклад судді (14 р. д.) 44142,00 грн, вислуга років 80 % 35313,60 грн, відпустка (6 р. д.) 34052,40 грн, обмеження доходу 46394,60 грн; разом нараховано 67113,40 грн;

у липні 2020 року: оклад судді (1 р. д.) 2741,74 грн, вислуга років 80 % 2193,39 грн, відпустка (22 р. д.) 108572,86 грн, обмеження доходу 2881,65 грн; разом нараховано 110626,34 грн;

у серпні 2020 року: оклад судді (19 р. д.) 59907,00 грн, вислуга років 80 % 47925,60 грн, відпустка (1 р. д.) 5675,40 грн, обмеження доходу 56336,30 грн; разом нараховано 57171,70 грн;

у вересні 2020 року: оклад судді (22 р. д.) 63060,00 грн, вислуга років 80 % 50448,00 грн; разом нараховано 113508,00 грн.

Також у довідці зазначено, що у зв`язку з прийняттям Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зміни до штатного розпису Міловського районного суду Луганської області на 2020 рік та кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на 2020 рік не вносились. У період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року Державною судовою адміністрацією України забезпечено виділення коштів (бюджетних асигнувань) на оплату суддівської винагороди в повному обсязі, визначеному Додатком 7 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», кошторисом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області на 2020 рік по КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя». Разом із цим бюджетні кошти, вивільнені по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» через запровадження обмеження розміру суддівської винагороди на період карантину, були використані на виплату заробітної плати працівникам апарату суду.

Не погодившись з обмеженням суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги та заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2020 року № 553-IX «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 такого змісту:

«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».

Разом з цими нормами суд враховує, що згідно з статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 вказаного Закону обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Конституційний Суд України в пункті 4.1 Рішення від 11 березня 2020 року по справі № 4-р/2020 з посиланням, у тому числі, на норми міжнародного права зазначив, що: «Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року № 11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020.

Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід`ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виці матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (частина перша статті 124 Основного Закону України).

Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу».

Законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом № 1402-VIII, що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Положення Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» зі змінами, Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У Рішенні 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) Конституційний Суд України вкотре зазначив, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Тобто Закон № 1402-VIII є спеціальним по відношенню до встановлення розміру суддівської винагороди.

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Оскільки норми Закону № 1402-VIII щодо розміру суддівської винагороди не були скасовані, тому при визначенні розміру суддівської винагороди І відповідач повинен був керуватись вимогами статті 135 Закону № 1402-VIII, якою чітко визначено, що базовий розмір суддівської винагороди для судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року разом з відповідними доплатами та регіональним коефіцієнтом.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застуванням обмеження її розміру, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області діяло з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VІІІ, що призвело до порушення прав та гарантій незалежності судді, яке підлягає поновленню шляхом зобов`язання І відповідача здійснити позивачу перерахунок і виплату суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII, без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VІІІ обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.

Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України, відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Бюджетного кодексу України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

У постанові Верховного Суду від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов`язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».

У суду наявні всі підстави вважати, що ІІ відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо незабезпечення фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року виключно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Право вибору заявляти ті чи інші вимоги належить позивачу. В той же час, саме суд, який розглядає спір по суті, наділений повноваженнями щодо обрання із декілька можливих способів захисту права, одного, який відповідає суті спірних відносин та, який найбільш ефективно відновить порушене право.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне:

визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Міловського районного суду в Луганській області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Міловського районного суду в Луганській області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахувань з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті;

визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити повністю зі словесним корегуванням обраного позивачем способу судового захисту та із виходом за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для ефективного захисту прав позивача.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Застосування вищенаведеного способу захисту виключає підстави застосування передбаченого пунктом 2 частини першої статті 371 КАС України звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення на користь позивача суддівської винагороди за один місяць.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Щодо строку звернення до суду суд вважає за необхідне зазначити таке.

Означений спір є спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, можна дійти висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Оскільки спірні правовідносини виникли в 2020 році, а з цим позовом до суду позивач звернувся у січні 2022 року, то строки звернення до суду не обмежені будь-яким строком.

Крім того слід зауважити, що, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 липня 2023 року по справі № 440/5726/22, де суд зазначив, що спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Водночас указані положення КАС України не містять норми, які б регулювали порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту і такий висновок прямо випливає з частини другої статті 233 КЗпП України.

В постанові від 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22 Верховний Суд також підтримав висловлену вище правову позицію щодо строків звернення до суду, скасувавши судові рішення про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про неправильне нарахування позивачу суддівської винагороди.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а докази понесення ним інших судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 205, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (ідентифікаційний код 26297948, місцезнаходження: вул. Слобожанська, буд. 23-А, смт Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область, 52005), Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: 01021, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації в Луганській області щодо нарахування та виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Міловського районного суду в Луганській області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно із застосуванням обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації в Луганській області здійснити перерахунок та виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення судді Міловського районного суду в Луганській області ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахувань з донарахованих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно в повному обсязі без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська