Постанова

від 29.01.2024 по справі 520/18175/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 р. Справа № 520/18175/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Хмельницької митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Сагайдак В.В.) від 25.09.2023 року по справі № 520/18175/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Проденерго"

до Хмельницької митниці

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ "Проденерго", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів №UA400000/2023/000149/2 від 27.06.23 р.;

стягнути з відповідача судові витрати в сумі 17147,20 грн., в тому числі 2147,20 грн. судовий збір, 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що за приписами законодавства у рішенні про коригування заявленої митної вартості, відповідач повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо, зазначити докладну інформацію і джерела, які використовуватися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 року по справі № 520/18175/23 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA400000/2023/000149/2 від 27.06.23.

Скасовано рішення Хмельницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA400000/2023/000149/2 від 27.06.23.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Хмельницької митниці (вул. Пілотська, буд. 2,м. Хмельницький, Хмельницька область,29010, код ЄДРПОУ43997560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЕНЕРГО" (ЄДРПОУ 40093593, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 45,м. Харків,61170,) суму судового збору у розмірі 2147, 20 грн. (дві тисячі сто сорок сім гривень двадцять копійок).

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Хмельницької митниці (вул. Пілотська, буд. 2,м. Хмельницький, Хмельницька область,29010, код ЄДРПОУ43997560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЕНЕРГО" (ЄДРПОУ 40093593, вул. Гвардійців Широнінців, буд. 45,м. Харків,61170,) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Хмельницької митниці на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 року по справі № 520/18175/23 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «ПРОДЕНЕРГО» та ТОВ «Anka Group» (Казахстан) укладено контракт № 05/06/2019 від 05.06.2019 року, за умовами якого Продавець зобов`язується продати, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити товар, найменування, кількість, ціна, умови поставки якого визначаються в узгоджених сторонами специфікаціях.

Відповідно до специфікації № 27 від 29.05.2023 року, за контрактом № 05/06/2019 поставлявся товар «Сочевиця червона» у кількості 21 т., вартість 16170.00 доларів США. Умови поставки FCA Кокшетау, Республіка Казахстан.

Вказаний товар заявлявся до митного оформлення у Хмельницькій митниці згідно митної декларації № 23UA400020005597U1 від 27.06.2023. Разом з митною декларацією були подані: контракт, специфікація, інвойс, платіжне доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних витрат, експортна митна декларація, сертифікат якості, фіто санітарний сертифікат, прайс лист виробника товару. Митну вартість було визначено за першим методом (ціною контракту) у розмірі 21092.26 доларів США.

Митний орган не визнав заявлену декларантом митну вартість у зв`язку з тим, що використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально, а також у зв`язку з тим, що документи, подані згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 53 МКУ містять розбіжності та не містять усіх відомостей щодо числового значення складових митної вартості товарів.

Позивачем не було надано додаткових документів у зв`язку з не конкретизацією у запиті обґрунтованих сумнівів у заявленій митній вартості чи розбіжностей у поданих документах, і не зазначення конкретних документів, які такі сумніви чи розбіжності можуть усунути.

27.06.2023 ТОВ «ПРОДЕНЕРГО» було відмовлено у митному оформленні товару та видано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA400020/2023/000196 від 27.06.23 та прийнято рішення про коригування митної вартості товарів № UA400000/2023/000149/2 від 27.06.23, згідно з яким митним органом визначено митну вартість товару у розмірі 36540.00 доларів США. Митним органом при коригуванні митної вартості товарів було застосовано резервний метод визначення митної вартості.

Товар було випущено в обіг за митною декларацією № 23UA400020005647U6 від 28.06.2023.

Внаслідок прийняття рішення про коригування митної вартості товарів суми митних платежів до сплати збільшилась на 112980.48 грн. ПДВ. Сплата донарахованих платежів була забезпечена шляхом надання гарантій відповідно до ст. 55 МК України.

Не погоджуючись із рішенням відповідача про коригування митної вартості товарів, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що прийнявши рішення про коригування митної вартості, відповідач діяв неправомірно, оскільки митна вартість є базою для визначення розміру належних до сплати позивачем митних платежів: мита та податку на додану вартість, наслідком коригування митної вартості товарів є збільшення розміру цих платежів.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що за вказаною митною декларацією посадовою особою митниці, яка здійснювала митне оформлення вказаної МД, виконуючи митну процедуру «контроль із застосуванням системи управління ризиками», було з`ясовано що автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСУР) згенеровано форми митного контролю 000, 101-1, 103-1, 105-2, 107-3, 109-4, 202-1, 911-1, 915-1, серед яких за напрямком контролю правильності визначення вартості 105-2 «Контроль правильності визначення митної вартості товарів». Вказав, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів за митною декларацією від 27.06.2023 № 23UA400020005597U1 у митного органу виникли сумніви щодо «дійсної вартості» в розумінні статті VII ГАТТ та щодо правильності визначення декларантом митної вартості оцінюваних товарів, оскільки заявлений рівень митної вартості (1,00 дол.США/кг.) був значно нижчий ніж рівень митної вартості подібних товарів (1,74 дол.США/кг.), митне оформлення яких здійснюється іншими митницями (витяги з бази даних Єдиної автоматизаційної інформаційної системи Держмитслужби (далі - ЄАІС) «Рівень цін по ЦБД» надано суду першої інстанції). Вищезазначене стало підставою для ретельного опрацювання документів, поданих до митного оформлення в частині виявлення ознак, визначених положенням частини 3 статті 53 МК України (розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари). Також послався на те, що в результаті опрацювання документів, поданих разом із МД від 27.06.2023 № №23UA400020005597U1 згідно ч. 2 та ч. 3 ст. 53 МК України виявлено розбіжності, що впливають на правильність визначення митної вартості та ознаки відсутності окремих складових митної вартості товару, а саме: - наявні розбіжності в місці розвантаження вантажу, що впливає на достовірність витрат на транспортування та розподіл транспортних витрат. Зокрема, в автотранспортній накладній СMR зазначено місце розвантаження м. Харків Харківської обл., тоді як в документах, що містять відомості про вартість перевезення зазначено місце інше розвантаження - м. Кам`янець Подільський Хмельницької обл. Так як в такому випадку буде різна відстань перевезення Товару, тому розмір витрат на транспортування також повинен бути різним. Також наявні розбіжності в частині особи, що здійснювала завантаження вантажу. В даному випадку разом з митною декларацією було подано: 1) договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом б/н від 29.05.2023, укладений між Позивачем («Замовник») та ФОП ОСОБА_1 («Перевізник»), згідно умов якого Замовник замовляє, а Перевізник надає послуги з організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом. Відповідно до пункту 3.1.1 вказаного договору Замовник зобов`язаний завчасно надати Перевізнику заявку, в якій вказати всю інформацію (маршрут прямування, характер вантажу, обсяг автопоїзда, дату і час навантаженн, розвантаження, тощо). Проте, до митного оформлення не надано заявку, передбачену пунктом 3 договору перевезення. 2) довідку про транспортні витрати № 23/06 від 23.06.2023, видану ФОП ОСОБА_1 , в якій серед іншого вказано що: навантажувальні розвантажувальні роботи входять у вартість перевезення, що суперечить пункту 3.1.2 Договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 29.05.2023 б/н, відповідно до якого обов`язок забезпечити завантаження покладено на отримувача, а не на перевізника. При цьому, згідно довідки про транспортні витрати вартість завантаження включена до вартості перевезення. Таким чином, не зрозуміло чи включена вартість завантаження до вартості перевезення, чи має оплачуватись покупцем; - страхування вантажу не проводилося, що не відповідає умовам вказаного Договору на перевезення, тому що в жодному із підпунктів 3.2.1 3.2.10 серед обов`язків Перевізника відсутня вимога (не покладено обов`язок) щодо здійснення останнім страхування вантажу; - банківський платіжний документ не містить печаток та підписів, передбачених формою цих документів. Зазначив, що у митного органу виникли сумніви щодо достовірності включення складових митної вартості товарів, транспортування, оскільки відповідно до рахунку на перевезення, транспортні витрати від місця відвантаження до митного кордону України як такі що відповідно до статті 58 МК України включаються до митної вартості товару, становлять 27,11 грн/км, (180000/6640=27,11), та від місця перетину митного кордону України до м. Кам`янець-Подільський, як такі що відповідно до цієї ж статті не мають додаватись, становлять 206,61 грн/км (25000/121=206,61) тобто після перетину митного кордону України транспортні витрати на доставку цієї ж партії оцінюваного товарів збільшились у 4,62 рази. Таким чином, подані до митного оформлення документи не містять документально підтверджених належним чином числових значень складових митної вартості, які визначні частиною 10 статті 58 МКУ. На підставі цього зазначає, що оскільки декларантом не надано додаткових документів, які б спростовували вищезазначені розбіжності та сумніви, винесено оскаржуване у цій справі рішення про коригування митної вартості від 27.06.2023 № UA400000/2023/000149/2, в якому серед іншого зазначено: «Було проведено процедуру консультації та встановлено, що заявлені декларантом відомості про митну вартість товару та обраний метод її визначення не відповідають наявній у митного органу інформації про вартість товару, відповідно митна вартість буде визначена за другорядним методом відповідно до вимог ст. 64 МКУ».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 246 Митного кодексу України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України).

Статтею 264 Митного кодексу України встановлено, що відмова органу доходів і зборів у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта; орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом; у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно із ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Статями 49, 50 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Частинами 4, 5 статті 58 Митного кодексу України встановлено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Згідно із п. п. 5, 6, 7 ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на страхування цих товарів.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом. Декларант зобов`язаний: заявляти митну вартість, визначену ним самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч.ч. 1, 2 ст. 52 Митного кодексу України).

Відповідно до ст. 57 Митного кодексу України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу.

Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу, за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Згідно із ч. 4 ст. 53 Митного кодексу України, у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; 3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Частинами 1, 2 статті 53 Митного кодексу України передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Згідно із ч. 1 ст. 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях (ч. ч. 3, 4 ст. 64 Митного кодексу України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства вказує, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості, митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 Митного Кодексу України.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Судовим розглядом встановлено, що імпортований товар заявлявся підприємством позивача до митного оформлення у Хмельницькій митниці згідно митної декларації № 23UA400020005597U1 від 27.06.2023 р. та як було встановлено під час розгляду справи, разом з митною декларацією були подані: контракт, специфікація, інвойс, платіжне доручення, автотранспортна накладна, договір перевезення, довідка про транспортні витрати, рахунок на оплату транспортних витрат, експортна митна декларація, сертифікат якості, фіто санітарний сертифікат, прайс-лист виробника товару. При цьому, митну вартість було визначено за першим методом (ціною контракту) у розмірі 21092.26 доларів США.

Надаючи оцінку доводам апелянта в частині зазначення в CMR місця розвантаження товару в м. Харків, в той час як в інших документах зазначено м. Кам`янецьПодільський, судовим розглядом встановлено, що ця розбіжність фактично не має вплив на правильність визначення митної вартості, оскільки з матеріалів справи вбачається та відповідачем цю обставину не спростовано, що витрати з транспортування до пункту призначення по митній території України взагалі не входять до складу митної вартості товарів, що свідчить про необґрунтованість доводів митниці у визнанні митної вартості з цієї підстави.

Що стосується доводів відповідача про те, що під час митного оформлення підприємством позивача не надано заявки на перевезення, колегія суддів зазначає, що надання такого документа прямо не вимагається положеннями ч. 2 статті 53 МК України під час митного оформлення.

В свою чергу, судовим розглядом встановлено, що позивачем було подано до митного оформлення перелік документів, що містять достатні та повні відомості для цілей визначення транспортних витрат як складової митної вартості, зокрема: договір перевезення від 29.05.2023 р.; рахунок № 60 від 26.06.2023 р.; довідка про транспортні витрати № 23/06 від 23.06.2023 р.

Згідно правової позиції, яка викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 31.05.2019 року по справі № 804/16553/14, довідка про транспортні витрати є достатнім доказом транспортних витрат як складової митної вартості товарів, якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Оскільки Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Крім того, судом встановлено, що запит Хмельницької митниці про надання додаткових документів взагалі не містив вимоги надання підприємством позивача саме заявки на перевезення, що означає, що свідчить про те, що декларант був позбавлений об`єктивної можливості надати митному органу конкретний перелік документів, необхідний для підтвердження заявленої митної вартості чи надати пояснення з приводу відсутності тих чи інших документів.

Що стосується доводів відповідача про те, що згідно з п. 3.1.2. договору перевезення навантажувальнірозвантажувальні роботи здійснює Замовник, а в довідці про транспортні витрати зазначено, що вартість завантаження включена до вартості перевезення, судом встановлено, що відповідно до п. 1.1 контракту № 05/06/2019 від 05.06.2019, умови поставки визначаються в специфікаціях.

В межах цих правовідносин імпортований товар поставлявся згідно специфікації № 27 від 29.05.2023 року, згідно якої, умови поставки FCA, м. Кокшетау, Республіка Казахстан. Умови FCA, згідно Інкотермс 2010, передбачають обов`язок Продавця завантажити товар на транспортний засіб, наданий Покупцем.

Наведене свідчить про те, що навантаження товару на транспортний засіб у м. Кокшетау входить до вартості товару за контрактом № 05/06/2019 від 05.06.2019, та відповідно включене до складу митної вартості, задекларованої позивачем. Кінцевим пунктом призначення товару є м. Харків.

Відповідно до п. 6 ч. 10 ст. 58 МК України, при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Отже, витрати з розвантаження товару у м. Харків не входять до складу митної вартості, а витрати з навантаження у м. Кокшетау входять до ціни контракту згідно Інкотермс 2010, вже були включені до складу митної вартості, у зв`язку з чим не потребують додаткового доведення.

Що стосується посилання відповідача на відсутність підписів та печаток на банківському платіжному документі, передбачених формою даних документів, то як зі змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару так і в доводах апеляційної скарги митний орган не конкретизує, яку саме форму вважає порушеною.

Згідно зі ст. 55 МК України, коригування митної вартості товарів здійснюється виключно у разі, якщо заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Всупереч зазначеній нормі, відповідач у якості підстави для коригування митної вартості зазначає відсутність підпису та печатки, що не є розбіжністю та не свідчить про заявлення неповних або недостовірних відомостей. Крім того, відповідачем не наведено посилання на жодну правову норму, яка б вимагала наявність підпису та печатки банківської установи на платіжному дорученні, а також не зазначено, яким чином це вплинуло на визначення митної вартості.

Дослідивши надане позивачем до матеріалів справи платіжне доручення, колегія суддів зазначає, що воно містить усі необхідні реквізити, передбачені Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах № 910/15601 від 01.10.2008 року, а також обов`язкові реквізити первинного документа, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», що свідчить про те, що доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Що стосується посилання на те, що відповідно до рахунку на перевезення, транспортні витрати від місця відвантаження до митного кордону України як такі що відповідно до статті 58 МК України включаються до митної вартості товару, становлять 27,11 грн/км, (180000/6640=27,11), та від місця перетину митного кордону України до м. Кам`янець-Подільський , як такі що відповідно до цієї ж статті не мають додаватись, становлять 206,61 грн/км (25000/121=206,61) тобто після перетину митного кордону України транспортні витрати на доставку цієї ж партії оцінюваного товарів збільшились у 4,62 рази, судовим розглядом встановлено, що згідно рахунку-фактури № 60 від 26.06.2023, вартість транспортних послуг по маршруту м. Кокшетау (Республіка Казахстан) м/п «Порубне» становить 180000.00 грн., що узгоджується із відомостями, відображеними у довідці про транспортні витрати № 23/06 від 23.06.2023 р. Разом з тим, у зазначених документах відсутня інформація щодо вартості послуг в розрахунку на 1 км маршруту, тому незрозумілим є походження таких показників, на які посилається відповідач.

Крім того, позивачем були надані пояснення, щодо того, навіть якщо вирахувати цей показник самостійно, то вартість маршруту м. Кокшетау (Республіка Казахстан) м/п «Порубне (6640 км.) буде становити 180000.00/6640 = 27.11 грн./км., а вартість маршруту м/п «Порубне» Харків (1065 км.) буде становити 25000.00/1065 = 23.47 грн., що підтверджується довідкою про транспортні витрати № 23/06 від 23.06.2023 р. При цьому, позивач послався на те. що зазначена розбіжність (невідповідність) має місце у зв`язку з допущенням описку, а саме: замість маршруту м/п «Порубне» - Харків помилково вказано хибний маршрут м/п «Порубне» - Кам`янець-Подільський, дистанція за яким значно менше, внаслідок чого митний орган і дійшов помилкового висновку, що транспортні витрати на митній території України становлять 206.61 грн./км.

Враховуючи те, що саме в довідці про транспортні витрати № 23/06 від 23.06.2023 відображена коректна інформація щодо маршруту, цей документ є належним доказом розміру та складових транспортних витрат.

Що стосується посилання податкового органу на відсутність страхування, колегія суддів зазначає, що ця обставина не було покладена в основу прийняття оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товару.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 09.04.2019 р. по справі № 825/1990/17, суд касаційної інстанції зазначив. що у рішенні про коригування митної вартості товарів відповідач як на підставу для його прийняття не посилався на невключення до митної вартості товарів витрат на навантаження, вивантаження та доставку товару до порту відправки, а відтак, у силу абзацу другого частини другої статті 77 КАС України, митниця не може посилатися на вказані обставини, враховуючи те, що вони не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

З урахуванням наведених вище обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що посилання митного органу на відсутність страхування є безпідставним.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25.02.2021 р. у справі № 810/3295/17 вказав, що спрацювання АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів.

Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах само по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників даних АСАУР.

У постанові від 04.11.2021 р. у справі № 120/2634/19-а Верховний Суд навів ряд причин, з яких показники автоматизованої інформаційної системи не є безумовним джерелом інформації для визначення митної вартості товару, оскільки в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. З огляду на усе вказане вище, митний орган не навів жодного обґрунтованого сумніву у задекларованій митній вартості, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

В постанові Верховного Суду від 12.04.2018 р. по справі №820/2014/17 зазначено, що надання позивачем додаткових документів за сформованим відповідачем переліком повинно забезпечувати можливість визначення останнім митної вартості товарів. Адже з положень пункту 2 частини 6 статті 54, частини 2 статті 256 Митного кодексу України слідує, що виконання вимог органу доходів і зборів щодо надання додаткових документів виключає можливість відмови у митному оформленні товарів. З переліку витребуваних відповідачем документів не можливо встановити, недоліки яких з наданих декларантом документів не дозволили погодитися із заявленою ним митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Відтак спотвореним було отримання позивачем вичерпної інформації щодо додаткових документів, надання яких забезпечить митне оформлення товару за визначеною у декларації вартістю.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла до висновку, що оскільки відповідачем не спростовано необґрунтованість застосування резервного методу при коригуванні митної вартості, не надано пояснень, яким чином митна вартість визначена саме в такому розмірі, не наведено жодного математичного розрахунку обчислення складових митної вартості, а позивачем під час митного оформлення надано належні докази, які підтверджують заявлену митну вартість за основним методом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу, а також заявленого позивачем клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).

З матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ «ПРОДЕНЕРГО» та Адвокатським об`єднанням «ПАРКУЛАБ і ПАРТНЕРИ» в особі Паркулаба Андрія Володимировича укладено договір № 05/07-23 від 05.07.2023 предметом якого є надання Виконавцем правової інформації, консультації та роз`яснень, підготовка доказів, позовної заяви, процесуальних документів і участь в провадженні за необхідності в суді першої і другої інстанції у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОДЕНЕРГО» до Хмельницької митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA400000/2023/000149/2 від 27.06.2023 р.

Зміст, обсяг і вартість послуг, що надаються, узгоджуються в розрахунках суми вартості послуг, які є невід`ємними частинами цього Договору.

У розрахунку вартості послуг № 1 від 05.07.2023 за договором № 05/07-23 від 05.07.2023 Сторонами досягнуто згоди щодо встановлення порядку обчислення гонорару Виконавця - фіксований розмір. Узгоджено вартість послуги «Підготовка та участь в провадженні в суді першої інстанції (за необхідності) у розмірі 15000.00 грн., і також деталізовано зміст даної послуги. Щодо порядку розрахунків за договором № 05/07-23 від 05.07.2023 Сторони дійшли домовленості, що Клієнт сплачує повну розрахункову вартість послуг за провадження в суді першої інстанції за цим розрахунком протягом 10 днів з підписання цього розрахунку шляхом оплати на поточний рахунок Виконавця або готівкою, з видачею Клієнту квитанції.

Повна розрахункова вартість послуги «Підготовка та участь в провадженні в суді першої інстанції (за необхідності)» згідно рахунку - фактури № 05/07-23 від р 05.07.2023, виданого Виконавцем, була сплачена Клієнтом згідно платіжної інструкції № 72852 від 10.07.2023.

Сторонами було укладено Акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 13.07.2023 за договором № 05/07-23 від 05.07.2023, згідно якого Виконавець надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: «Підготовка позовної заяви», що включає в себе первинний аналіз матеріалів справи; аналіз судової практики з аналогічних справ, аналіз поточної практики Верховного Суду, з висновками щодо судової перспективи справи і використанням релевантної практики під час підготовки позовної заяви; підготовка тексту позовної заяви; збір доказів, підготовка додатків до позовної заяви в двох екземплярах; підпис і подача позовної заяви в суд, усні і письмові консультації; складання процесуальних документів; документальне оформлення наданих послуг.

В доводах апеляційної скарги відповідач по справі послався на те, що аналіз судової практики з аналогічних справ та аналіз поточної практики Верховного Суду є по суті, одним видом робіт. Вказав, що відповідно до пункту 3.2 Договору № 05/07-23 від 05.07.2023 саме на Клієнта покладений обов`язок надати Виконавцю всі документи, необхідні для виконання зобов`язань, саме тому така послуга як збір доказів не потребувала від Адвоката в даному випадку значних затрат часу. При цьому підготовка додатків до позовної заяви, ще й в двох екземплярах, не відповідає фактичним обставинам справи, адже позовна заява (разом з додатками) була подана адвокатом за допомогою системи «Електронний суд», а не в твердих примірниках. Посилається на те, що така послуга як «складання процесуальних документів» включає в себе декілька перелічених раніше наданих станом на 13.07.2023 послуг, а саме «підготовка тексту позовної заяви», «збір доказів», «підготовка додатків», «підпис і подача позовної заяви», «документальне оформлення наданих послуг». Ознайомлення із судовою практикою з оскаржуваного питання також не потребувало великих затрат часу , адже є велика кількість судових рішень у вказаній категорії справ щодо оскарження рішень митних органів про коригування митної вартості товарів, а та судова практика, яка вказана у позовній заяві , наведена Адвокатом без зазначення у чому полягає подібність справ із справою, що розглядається, що унеможливлює застосування вказаних правових висновків у даній справі згідно з висновками Верховного Суду. Щодо складення проектів процесуальних документів, серед яких і позовна заява, необхідно зазначити, що матеріали справи не містять будь-яких інших процесуальних документів, крім позовної заяви. Також, позивач у справі, що розглядається, не надав розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Як вказувалося вище, пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Враховуючи надані позивачем докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу, зміст наданих послуг та обсяг виконаної адвокатом роботи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн., які є співмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції, значенням справи для сторони, які відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Що стосується заявленого клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 7500,00 грн., колегія суддів зазначає, що відповідно до акту прийомупередачі виконаних робіт (наданих послуг) від 27.11.2023 за договором № 05/07-23 від 05.07.2023, Виконавець надав, а Клієнт прийняв наступні послуги: «Участь в провадженні в суді другої інстанції», що включає в себе Аналіз рішення суду; підготовка відзиву на апеляційну скаргу; підготовка і участь у судових засіданнях (за необхідності); усні і письмові консультації, складання процесуальних документів (клопотань, заяв тощо) за необхідності. Вартість послуги 7500.00 грн. Повна розрахункова вартість послуги згідно рахунку № 05/07-23 від 27.11.2023 була сплачена Клієнтом, що підтверджується платіжним дорученням.

Відповідачем клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу не заявлялося.

Разом з тим, в постанові Верховного Суду від 23.07.2023 р. по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.

Крім того, колегія суддів зазначає, що участь одного адвоката при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанцій свідчить про його обізнаність з обставинами щодо спірних правовідносин, що, поза сумнівом, істотно впливає на обсяг надання ним послуг в межах їх повторного вивчення.

Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19.

Колегія суддів зазначає, що такі послуги як аналіз рішення суду першої інстанції, вивчення апеляційної скарги та аналіз судової практики за своїм змістом є складовими єдиного процесу щодо підготовки та складання відзиву на апеляційну скаргу.

Враховуючи викладене, а також фактичний обсяг виконаної роботи у суді апеляційної інстанції (змістовна частина відзиву на апеляційну скаргу складається переважно з обставин справи та доводів, наведених у позовній заяві), колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача, у сумі 3000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Хмельницької митниці залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.09.2023 року по справі № 520/18175/23 залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Хмельницької митниці (код ЄДРПОУ 43997560) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Проденерго" (ЄДРПОУ 40093593) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. (три тисячі гривень) 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.В. Присяжнюк