Постанова

від 18.01.2024 по справі 520/18215/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 р.Справа № 520/18215/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бартош Н.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Шаповал В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Волошин Д.А.) від 27.09.2023 року (повний текст складено 06.10.23 року) по справі № 520/18215/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРАУДСПЕЙС"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "КРАУДСПЕЙС", звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 21.06.2023 №00173750719.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 21.06.2023 №00173750719 є протиправним та таким, що винесене з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню. Вказує, що за висновками акту перевірки встановлено порушення ТОВ "КРАУДСПЕЙС" п. 187.1 ст. 187, п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1 cт. 201, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі ПК України), які призвели до заниження податкових зобов`язань із податку на додану вартість за лютий 2023 року на загальну суму 400 090,00 грн. Також, встановлено порушення п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 201 ПК України внаслідок завищення суми податкового кредиту (ряд. 17 декларації) та врахування її при розрахунку показника рядка за лютий 2023 року на суму 379 885,00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2023 року на суму 779975,00 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00173750719 від 21.06.2023 в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 400 090,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто на користь ТОВ "КРАУДСПЕЙС" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України суму сплаченого судового збору у розмірі 6 001,35 грн.

Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області №00173750719 від 21.06.2023 в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 400 090,00 грн. Зазначив, що за наслідком проведеної перевірки встановлено, що підприємством ТОВ «Краудспейс», у перевіряємому періоді було придбано оренду приміщення площею 841,6 м.кв., використання якого в господарській діяльності підприємства не підтверджено первинними документами. У листі підприємства від 12.05.2023 № 3 не надано пояснень щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) здійснення вищевказаних господарських операцій та щодо наявності контрагентів-покупців, яким ТОВ «Краудспейс» мало намір надати орендовані приміщення у користування на момент укладення договорів/ угод щодо отримання оренди приміщень. Таким чином, внаслідок відсутності документального підтвердження використання в господарчій діяльності підприємства, придбаної у ТОВ Фірма «Аягік» оренди приміщення площею 841,6 м.кв., в порушення п.п. 189.1 ст. 189 та п. 198.5 ст. 198 ПК України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (із змінами і доповненнями) ТОВ «Краудспейс» занижено податкові зобов`язання на суму ПДВ 400 089,74 грн. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законним.

Позивач надав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у визначеному законом порядку.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що ТОВ «КРАУДСПЕЙС» пройшло передбачену законом процедуру державної реєстрації та є платником податків та зборів, у т.ч. ПДВ.

Співробітниками ГУ ДПС у Харківській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "КРАУДСПЕЙС" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за лютий 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт від 19.05.2023 №15176/20-40-07-19-05/42296652.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п. 187.1 ст. 187, п. п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198, п. 201.1 п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, які призвели до заниження податкових зобов`язань із податку на додану вартість за лютий 2023 року на загальну суму 400 090,00 грн;

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 201 ПКУ, внаслідок завищення суми податкового кредиту (ряд. 17 декларації) та врахування її при розрахунку показника рядка за лютий 2023 року на суму 379885,00 грн, що призвело до завищення суми від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за лютий 2023 року на суму 779 975,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки, з урахуванням листа ГУ ДПС у Харківській області від 15.06.2023 № 1698/ж12/20-40-07-19-11, прийняте податкове повідомлення-рішення від 21.06.2023 № 00173750719 про зменшення від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 779975,00 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що застосування підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України до операцій з оренди приміщення, суперечить правовому регулюванню і призначенню цієї норми, якою здійснюється вилучення податкового кредиту на всі суми ПДВ, сплачені за оренду приміщення, попередньо включені до нього. При цьому суд зазначає, що відповідачем не подано до суду доказів, що об`єкт оренди призначається для використання або починає використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку. З урахуванням викладеного, суд вважає, що оскільки виявлені контролюючим органом під час перевірки обставини не підпадають під правове регулювання, передбачене підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України та пунктом 189.1 статті 189 ПК України, то спірне податкове повідомлення-рішення в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 400 090,00 грн, є протиправним та підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні іншої частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про їх необґрунтованість.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 3 ст. 308 КАС України).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За правилами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

У той же час, не обов`язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому, а також не виключено, що в результаті об`єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитись збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності.

Із визначеного в Податковому кодексі України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності.

Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 140/6978/20, від 17 грудня 2020 року у справі № 816/2270/16, від 21 листопада 2022 року у справі № 804/7753/16, від 07 березня 2019 року у справі № 818/3838/15, від 04 квітня 2023 року у справі № 120/15979/21-а.

Також, Верховний Суд у вказаних постановах звертав увагу, що з`ясування наміру платника податку отримати економічний ефект від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції.

Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості.

При цьому варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податку (які є формою здійснення господарської діяльності), то розумна економічна причина має бути в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податків. І лише за таких умов платник податків має право на врахування у податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе лише у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість або за ціну придбання товару.

У постанові від 10 грудня 2019 року у справі № П/811/1512/14 Верховний Суд також зазначав, що до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов`язаних із виробництвом товару, належать: рівень попиту на продукцію, кон`юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об`єктивно впливають на формування ціни. При цьому, прибутковість кожної окремої операції не є обов`язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об`єктивними причинами, а відтак продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

З таким підходом Верховний Суд розглядав справу № 816/2270/16 (постанова від 17 грудня 2020 року) і зазначив, що оскільки метою продажу товару позивачем було отримання прибутку виходячи з цін, які склались на ринку сільськогосподарської продукції, та уникнення додаткових витрат, пов`язаних із подальшим зберіганням та переробкою продукції, то продаж позивачем продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати як операцію поза межами його господарської діяльності.

З приводу доводів відповідача про те, що дії позивача з оплати послуг оренди та комунальних послуг за орендоване приміщення без отримання прибутку вказують на те, що приміщення не використовуються в межах господарської діяльності платника податків та відповідно платник податків не має права враховувати у податковому обліку наслідки відповідних операцій, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Представник позивача під час розгляду справи вказував, що з метою надання у користування (оренду) укомплектованих та високотехнологічних робочих місць, офісів чи інших робочих приміщень ТОВ "КРАУДСПЕЙС" орендувало у ТОВ Фірма «Аягік» нежитлові приміщення, що розміщені в офісному комплексі, розташованому за адресою: м. Вінниця, проспект Юності, 31А.

Для формування конкурентного середовища та забезпечення конкурентної привабливості означені приміщення були обладнані комп`ютерною та офісною технікою, яка належить на праві власності ТОВ «КРАУДСПЕЙС». Наявність означеної техніки підтверджується оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 10 станом на 1 квітня 2023 року.

Однак, у зв`язку з численними обстрілами, постійним відключенням електроенергії та відсутністю стабільного підключення до мережі Інтернет, попит на нежитлову нерухомість значно знизився, що позбавило позивача можливості знайти стабільних та активних користувачів (орендарів) приміщень, особливо в зимовий період. Саме на цей період припали самі масштабні обстріли енергетичної інфраструктури України, що призвело до тривалих екстрених відключень світла. ТОВ «КРАУДСПЕЙС» не мав можливості передбачити вказану обставину як таку, що вплине на надання послуг суборенди нерухомості.

Відповідно неможливість надання приміщень у платне користування (оренду) є фактором ризику господарської діяльності, що встановлено ст. 42 Господарського кодексу України. Отже, якщо приміщення тимчасово не здаються в оренду, це не є підставою вважати, що операції ТОВ «КРАУДСПЕЙС» з оренди приміщень є операціями, що не пов`язані з господарською діяльністю підприємства та призначаються для використання або починають використовуватися в не господарській діяльності такого платника.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що сам лише факт збитковості конкретної операції зумовлює визнання її такою, що не пов`язана із господарською діяльністю платника податків.

Однак, для висновку, що збиткова операція відноситься до господарської діяльності платника податків слід встановити наявність у її змісті економічних причин чи ділової мети.

Так, у спірних правовідносинах контролюючий орган наполягає на порушенні позивачем вимог саме підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України та пункту 189.1 статті 189 ПК України, вказуючи при цьому на заниження позивачем податкових зобов`язань, виходячи із суми вартості оренди приміщення.

Разом з тим, підпункт «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України визначає, що платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 189.1 статті 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

У постанові від 24 січня 2023 року у справі № 560/7669/21 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого, якщо платник податку на додану вартість починає використовувати товари/послуги/необоротні активи, які були попередньо придбані з податком на додану вартість із формуванням податкового кредиту на ці суми, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, то він повинен нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість, виходячи із бази оподаткування визначеної в порядку передбаченому пунктом 189.1 статті 189 Податкового кодексу України (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу). Правове регулювання, запроваджене підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, полягає у тому, що шляхом нарахування податкових зобов`язань вилучається (списується) попередньо сформований податковий кредит. Під час перевірки правильності формування податкового кредиту предметом доказування є обставини, які мали місце на момент віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, а під час вирішення питання виникнення у платника обов`язку, встановленого підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, - обставини, які мали місце у періоді виявлення факту припинення використання товару/необоротного активу у власній господарській діяльності платника податків.

Отже, застосування підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України до операцій з оренди приміщення, суперечить правовому регулюванню і призначенню цієї норми, якою здійснюється вилучення податкового кредиту на всі суми ПДВ, сплачені за оренду приміщення, попередньо включені до нього.

При цьому, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не подано доказів, що об`єкт оренди призначається для використання або починає використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб`єкт владних повноважень на якого покладено обов`язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

З урахуванням викладеного, колегія судді погоджується з висновком суду першої інстанції, що виявлені контролюючим органом під час перевірки обставини не підпадають під правове регулювання, передбачене підпунктом «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України та пунктом 189.1 статті 189 ПК України, а тому спірне податкове повідомлення-рішення в частині завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 400 090,00 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують з наведених вище підстав.

При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.

Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (№ 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (№ 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що рішення суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не виявила підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2023 року по справі № 520/18215/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)Н.С. БартошСудді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 29.01.2024 року