Ухвала

від 17.01.2024 по справі 758/12561/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

представника власника майна - ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року, -

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: жорсткий диск СТ: 2DRCB00VZ7P6YB, флеш накопичувачі: Transcend 4 GB (2 шт.), Silicon Power 8 GB (2 шт.), Toshiba 4 GB, Transcend 2 GB, Kingston 8 GB, Transcend 7 GB та флеш носій блакитного кольору із написом "Київстар"; мобільний телефон марки "Iphone 12 mini" imei 1: НОМЕР_1 , серійний номер: НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_6 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Подільського районного суду

м. Києва від 24 жовтня 2023 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.

Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Так, оскаржувана ухвала про арешт майна не містить жодного обґрунтування нібито причетності ОСОБА_6 до будь-яких з протиправних дій. Статус учасника ТОВ "Макстім Девелопмент", як і надання довіреності на представництво директору вказаного товариства не свідчать про будь-який зв`язок ОСОБА_6 з обставинами, що є предметом доказування в межах даного кримінального провадження.

Крім того, під час розгляду клопотання слідчим суддею не було перевірено твердження сторони обвинувачення про нібито заволодіння земельними ділянками комунальної власності за адресою: АДРЕСА_2 , які на праві власності належать територіальній громаді м. Києва, в особі Київської міської ради, з кадастровими номерами 8000000000:85:516:0013 та 8000000000:85:516:0014 - що повністю не відповідає дійсності. Дані земельні ділянки як були, так і залишаються в комунальній власності територіальної громади м. Києва, розділи по ним в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні, записи про зміну права власності також відсутні.

Окрім цього, на думку автора апеляційної скарги, ні органом досудового розслідування, ні слідчим суддею не було зазначено про те, які саме дані, що мають значення для досудового розслідування, можуть бути пов`язані з вилученим та арештованим майном ОСОБА_6 .

Також, вказане майно використовується у законній діяльності, є відкритим до обігу, набутим у встановленому законодавством порядку та не містить жодних слідів будь-яких злочинів, відтак факт вилучення та арешт цього майна є грубим втручанням в права власника майна на володіння, розпорядження та користування своїм майном.

При цьому, слідчим суддею залишено поза увагою той факт, що обшук фактично було проведено в житловому будинку на іншій земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_8 , і дозвіл на проведення обшуку якої не надавався. Більш того, на земельних ділянках, які зазначені в ухвалі слідчого судді про надання дозволу на проведення обшуку, а саме: 3222387201:01:010:0230 - житлові будинки відсутні, а земельні ділянка з кадастровим номером 3222487201:010:0146 - взагалі не існує.

Щодо строку на апеляційне оскарження, то, як зазначає апелянт, оскаржувана ухвала була постановлена без виклику та участі ОСОБА_6 , а зі змістом вказаного судового рішення представник останнього ознайомився лише 06.11.2023, а тому строк на апеляційне оскарження, в розумінні вимог ст. 395 КПК України, не пропущено.

Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянтом не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року з огляду на положення абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів провадження вбачається, що СВ Подільського УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42023102070000135 від 30.05.2023 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 197-1 КК України.

20.10.2023 прокурор Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Подільського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, вилученого в ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: жорсткий диск СТ: 2DRCB00VZ7P6YB, флеш накопичувачі: Transcend 4 GB (2 шт.), Silicon Power 8 GB (2 шт.), Toshiba 4 GB, Transcend 2 GB, Kingston 8 GB, Transcend 7 GB та флеш носій блакитного кольору із написом "Київстар"; мобільний телефон марки "Iphone 12 mini" imei 1: НОМЕР_1 , серійний номер: НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_6 , посилаючись на наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна з потребами кримінального провадження.

Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.

Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України повинно арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

Також, арешт майна з підстав передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов`язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.

З урахуванням цього слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на вищевказане майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.

В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Таким чином, накладення арешту на майно у даному кримінальному провадженні, за наявності для цього підстав відповідає вимогам КПК України. Матеріали судового провадження свідчать, що застосування зазначеного заходу забезпечення кримінального провадження є виправданим та необхідним у кримінальному провадженні.

Доводи апеляційної скарги щодо порушень судом норм КПК України не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та зазначені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду.

Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.

При цьому, згідно із ч. ч. 10, 11 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що перебувають на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, які перебувають у власності або володінні, користуванні, розпорядженні підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна. Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.

Окрім того, Європейський суд з прав людини своїми рішеннями неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції» від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A № 52). Таким чином, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують, та метою, яку прагнуть досягти (рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A № 98).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою майна у кримінальному провадженні належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей (майна) державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Враховуючи всі обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що в даному конкретному випадку, накладення арешту на майно у кримінальному провадженні, забезпечить справедливу рівновагу між суспільним інтересом та правомірною метою, оскільки існує обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовують - арешт та метою, яку прагнуть досягти - збереження речових доказів, оскільки існують обставини, які підтверджують, що їхнє незастосування може призвести до незворотних наслідків.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об`єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на вказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими.

Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з`ясував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Подільського районного суду м. Києва від 24 жовтня 2023 року, якою задоволено клопотання прокурора Подільської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на майно, вилучене в ході обшуку за адресою: Київська обл., с. Хотів, вул. Молодіжна, а саме на: жорсткий диск СТ: 2DRCB00VZ7P6YB, флеш накопичувачі: Transcend 4 GB (2 шт.), Silicon Power 8 GB (2 шт.), Toshiba 4 GB, Transcend 2 GB, Kingston 8 GB, Transcend 7 GB та флеш носій блакитного кольору із написом "Київстар"; мобільний телефон марки "Iphone 12 mini" imei 1: НОМЕР_1 , серійний номер: НОМЕР_2 , які належать ОСОБА_6 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/630/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний 758/12561/23

Слідчий суддя у 1-й інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1