Постанова

від 29.01.2024 по справі 380/12168/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/12168/23 пров. № А/857/19072/23Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.,

Обрізка І.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гулик А. Г.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м.Львові 27 вересня 2023 року у справі № 380/12168/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДБУДТОРГ» до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

01.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДБУДТОРГ» (далі Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області, просило визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ015542 від 26.04.2023 Державної служби України на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Львівській області.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визначений статею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» перелік документів не є вичерпним, оскільки законодавством можуть бути передбачені інші документи, що є необхідними для здійснення внутрішніх перевезень вантажів. Суд першої інстанції вказав, що положення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», які кореспондуються з Конвенцією № 153 та Положенням № 340 вимагають або обладнання транспортного засобу справним та повіреним тахографом, або ведення водієм письмового документа з приводу часу роботи у вигляді індивідуальної контрольної книжки водія. Суд першої інстанції зазначив, що Закон України «Про автомобільний транспорт» зобов`язує автомобільних перевізників та водіїв мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, особиста картка водія до цифрового тахографа та роздруківка даних роботи цифрового тахографа. Суд першої інстанції зазначив, що на орган державного контролю покладено обов`язок повідомити уповноважену особу суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення одним із способів: під розписку або рекомендованим листом із повідомленням. Суд першої інстанції вказав також, що Порядком № 1567 не передбачена можливість розгляду справи про порушення без участі суб`єкта господарювання у разі відсутності інформації щодо вручення суб`єкту господарювання повідомлення про розгляд справи. Суд першої інстанції зазначив, що позивачу повідомлення про час, дату і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за адресою його місцезнаходження жодним із передбачених пунктом 26 Порядку №1567 способів не надсилалося. Суд першої інстанції наголосив на тому, що у контексті спірних правовідносин саме належне дотримання процедури оформлення та розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є критерієм правомірності винесеної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не довів дотримання законодавчих вимог щодо повідомлення позивача про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що за встановлених у справі обставин має суттєве значення для можливості прийняття відповідачем законного та обґрунтованого рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державна служба України з безпеки на транспорті подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року та ухвалити нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що положеннями спеціального закону покладено на перевізника обов`язок з забезпечення, а водія пред`явлення для перевірки відповідних документів. Скаржник вказує, що такий документ як картка водія є «іншим документом» в контексті статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та повинна бути пред`явлена особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху. Скаржник зазначає, що обов`язок позивача щодо дотримання вимог підзаконних нормативно правових актів - Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 07.06.2010 №340 та Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24.06.2010 №385 передбачено чинним законодавством. Скаржник також звертає увагу, що на скаржника не покладено обов`язок контролю за процесом відправлення та контролю за отриманням поштової кореспонденції після подачі до поштового відділення. Скаржник вважає, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 14.03.2023 контролюючими особами Укртрансбезпеки, на підставі графіку проведення рейдових перевірок, а також відповідно до направлення на перевірку №013161 від 13.03.2023 проводилась рейдова перевірка транспортних засобів перевізників, що здійснюють внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів та вантажів, в ході якої встановлено відсутність особистої картки водія.

У ході проведення вказаної перевірки зупинено транспортний засіб марки MAN д.н.з. НОМЕР_1 , який належить на праві власності Товариству, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , водій: ОСОБА_1 .

Під час проведення перевірки водій автотранспортного засобу надав такі документи: посвідчення водія серії НОМЕР_3 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, свідоцтво про реєстрацію напівпричіпа, товарно-транспортну накладну №37 від 14.03.2023, протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

За результатами перевірки, зокрема, складено: акт №348257 від 14.03.2023 проведення перевірки додержання вимог і законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, яким встановлено, що при наданні послуг з перевезення вантажів згідно з ТТН №37 від 14.03.2023 водій ОСОБА_1 не використовує особисту карту водія при обладнанні транспортного засобу цифровим тахографом.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАХІДБУДТОРГ» 26.04.2023 Державна служба України з безпеки на транспорті прийняла постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ015542 за порушення, відповідальність за яке, передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі 17 000,00 грн.

Вважаючи вказану постанову протиправною, Товариство звернулось з позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови (далі - Закон № 2344-III).

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2344-III основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.

Згідно з частиною 1 статті 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством (частина 2 статті 48 Закону №2344-III).

Аналіз положень статті 48 Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документи для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлений їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством.

Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Скаржник зазначає, що на момент проведення перевірки 14.03.2023 у водія транспортного засобу марки MAN, номерний знак НОМЕР_1 , відсутня особиста картка водія, а отже і неможливо було б отримати роздруківку, оскільки фіксування робочого часу та часу відпочинку водія не здійснювалось.

07.09.2005 прийнято Закон України від №2819-ІV «Про приєднання України до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)» (норми якого набрали чинності з 11.10.2005 (далі - Закон №2819-ІV)), згідно з яким Україна приєдналася до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), укладеної 01.07.1970 в м. Женева.

На виконання вимог Закону №2819-ІV прийнято низку нормативно-правових актів, зокрема, 11.07.2007 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №914 «Про виконання Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР)», якою, зокрема, Міністерство транспорту і зв`язку визначено органом, що забезпечує надання інформації з питань обладнання транспортних засобів, які призначаються для міжнародних автомобільних перевезень (далі - транспортні засоби), контрольними приладами (тахографами) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв. Також, разом з іншими суб`єктами владних повноважень указане Міністерство було зобов`язане визначити вимоги, яким повинні відповідати ці прилади, а також порядок їх використання, а також розробити і подати у двомісячний строк Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо обладнання транспортних засобів такими приладами.

Надалі Міністерством транспорту та зв`язку розроблено та затверджено Інструкцію з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджену наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 24.06.2010 №385, (далі - Інструкція №385) та Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затверджене наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 № 340 (далі - Положення № 340).

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв; перевізники - це суб`єкти господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільним транспортом;

Згідно з положеннями пункту 3.3 Інструкції № 385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа; своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом; у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв); у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.

Пунктом 1.1. Положення № 340 передбачено, що це Положення розроблено відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР), Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Законів України «Про автомобільний транспорт», «Про дорожній рух».

Вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ) (пункт 1.3 Положення № 340).

Відповідно до пункту 1.5 Положення № 340 тахограф - обладнання, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їх водіїв;

Вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами (пункт 6.1. Положення №340).

Водночас, пунктом 4 наказу Міністерства транспорту та зв`язку від 07.06.2010 № 40, передбачено, що пункт 6.1. Положення № 340 (щодо обладнання вантажних автомобілів тахографами) набирає чинності з 01.06.2015.

Отже, з 01.06.2015 набула чинності вимога щодо наявності тахографа у транспортному засобі при виконанні внутрішніх перевезень вантажів колісними транспортними засобами з повною масою від 3,5 тонн до 12 тонн. У разі відсутності такого пристрою, водій повинен мати індивідуальну контрольну книжку водія.

Аналогічний підхід щодо застосування наведених норм Інструкції № 385 та Положення № 340 викладено у постанові Верховного Суду від 31.10.2023 у справі № 440/17062/21.

Отже для здійснення внутрішніх перевезень обов`язковими документами є картка водія у випадку обладнання транспортного засобу тахографом або індивідуальна контрольна книжка водія, завдяки якій здійснюється державний контроль за додержанням водієм режиму праці та відпочинку, у випадку відсутності тахографа. Уповноважені особи мають право перевіряти наявність вказаних документів під час здійснення як міжнародних, так і внутрішніх перевезень.

За відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, передбачених статтею 48 Закону № 2344-III зокрема, для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством, застосовуються адміністративно-господарські штрафи. При цьому, до переліку інших документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів, передбачених законодавством віднесено, зокрема, в даному випадку, картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом (пункт 3.3 Інструкції № 385).

Непред`явлення під час проведення перевірки, зазначених у статті 48 Закону №2344-III документів, на підставі яких здійснюються внутрішні перевезення вантажів, вказує на порушення законодавства про автомобільний транспорт, що має наслідком для застосування санкцій, визначених статтею 60 Закону № 2344-ІІІ.

При цьому Законом №2344-ІІІ передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.

Водночас спірним у цій справі є питання дотримання порядку притягнення позивача до відповідальності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 затверджено Порядок проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) (далі Порядок №1567).

Відповідно до пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності) (пункт 26 Порядку №1567).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі (пункт 27 Порядку №1567).

Таким чином, на орган державного контролю покладено обов`язок повідомити уповноважену особу суб`єкта господарювання про час і місце розгляду справи про порушення одним із способів: під розписку або рекомендованим листом із повідомленням. Справа розглядається за участю уповноваженої особи суб`єкта господарювання за виключенням випадку, коли уповноважена особа, яка належним чином повідомлена про дату і час розгляду справи, не з`явилася.

Порядком № 1567 не передбачена можливість розгляду справи про порушення без участі суб`єкта господарювання у разі відсутності інформації щодо вручення суб`єкту господарювання повідомлення про розгляд справи.

Право суб`єкта господарювання бути повідомленим про час і місце розгляду справи про порушення є гарантією реалізації інших прав - на участь в розгляді справи, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.

Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що відповідач листом від 15.03.2021 №16399/31/24-23 «Про розгляд матеріалів справи про порушення законодавства» запросив позивача прибути на розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, що відбудеться 26.04.2023 з 10:00 год. до 13:00 год. за адресою: Львівська область, м. Городок, вул.Львівська, 659А/2.

Вказаний лист скерований позивачу за адресою: м.Львів. вул.Джерельна, 69. Рекомендований лист №7905100128576 повернувся на адресу відповідача за закінченням встановленого терміну зберігання.

Згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрованим місцезнаходженням позивача є: м.Львів, вул. Чигиринська, 42.

Саме вказана адреса зазначена у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_4 від 11.11.2021, яке надавалось працівникам відповідача водієм ОСОБА_1 під час проведення перевірки (водночас, у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_5 від 10.04.2021 адресою місцезнаходження позивача зазначено: вул.Джерельна, 69, м.Львів).

Вказане дає підстави для висновків про те, що позивачу повідомлення про час, дату і місце розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт за адресою його місцезнаходження жодним із передбачених пунктом 26 Порядку №1567 способів не надсилалося.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що належне дотримання процедури оформлення та розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт є фундаментальним показником правомірності винесеної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу, за умови протилежного нівелюється сенс законодавчого врегулювання такої процедури.

Повідомлення про час, дату і місце розгляду справи про порушення має на меті забезпечення участі особи у розгляді уповноваженим державним органом справи про правопорушення.

Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вручення позивачу копії акта проведення перевірки, своєчасного сповіщення про місце і час розгляду справи про порушення на автомобільному транспорті (наприклад, копії з журналу вихідної кореспонденції, копії повідомлення про вручення поштового відправленням з штрихкодовим ідентифікатором) відповідач до матеріалів справи не долучив.

Тобто, позивач не мав об`єктивної можливості надати додаткові документи та пояснення щодо можливих порушень, за вчинення яких на нього накладено адміністративно-господарський штраф, та спростувати висновки акта перевірки №348257 від 14.03.20213.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, при розгляді справи про порушення на автомобільному транспорті та прийнятті оскаржуваної постанови, відповідачем не дотримано вимог щодо всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, обмежено позивача у реалізації права брати участь у розгляді справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт та надавати пояснення, не дотримано вимог чинного законодавства та принципів, передбачених статею 2 КАС України.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви протиправності оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №ПШ015542 від 26.04.2023, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2023 року у справі № 380/12168/23 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко