Ухвала

від 29.01.2024 по справі 369/987/24

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/987/24

Провадження №2-з/369/6/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.01.2024 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Янченко А.В., розглянувши заяву адвоката Клим Василя Ігоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

ВСТАНОВИВ:

22.01.2024 року адвокат Клим Василь Ігорович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 3222485900:03:007:0002 площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що ОСОБА_1 у порядку передбаченому законодавством України і з дотриманням його вимог набула у власність земельну ділянку за кадастровим номером 3222485900:03:007:0002 площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказаний факт підтверджується Державним Актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 993850 від 05.02.2008 року, рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 49 від 15.11.2007 року.

Крім того, заявник в порядки і строки, передбачені Податковим кодексом України, сплачує земельний податок.

20.01.2024 року заявнику стало відомо, що право власності на її земельну ділянку було зареєстровано за невідомою їй особою. В той же день, заявнику стало відомо, що приватним виконавцем було накладено арешт на земельну ділянку в межах виконавчого провадження, і цим же приватним виконавцем земельна ділянка передається на реалізацію у формі земельних торгів, аукціон за яким призначено на 29.01.2024 року, хоча заявник не є боржником за жодними зобов`язаннями.

Зокрема, як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна № 362611549 від 20.01.2024 року, право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 .

З тієї ж інформаційної довідки вбачається, що право власності на земельну ділянку було зареєстровано ОСОБА_3 , виконавчий комітет Вишневої міської ради Бучанського району Київської області.

Вказана реєстрація була здійснена на підставі договору купівлі-продажу серії та номер: ВМІ № 179445, виданий 28.10.2009 року, видавник: приватний нотаріус Фахтутдінов С.В.

При цьому, заявник відзначає, що відповідне рішення реєстратора було прийнято і реєстрацію було здійснено 12.04.2023 року, тобто майже через 15 років з моменту укладення так званого договору.

Крім того, заявник відзначає, що з моменту набуття заявником земельної ділянки у власність заявник не вчиняв жодних дій, спрямованих на відчуження земельної ділянки чи, хоча б передачу її в користування третім особам. Зокрема, заявник вказує, що не підписувала договір купівлі-продажу серії та номер: ВМІ № 179445, виданий 28.10.2009 року, видавник: приватний нотаріус Фахтутдінов С.В., жодних взаємовідносин з ОСОБА_2 не мала, його особа їй не відома.

Таким чином, на переконання заявниці, реєстрація права власності земельної ділянки заявника за ОСОБА_2 була здійснена завідомо незаконно і на підставі підроблених документів.

Відповідно, на переконання заявника, єдиним дієвим і одночасно ефективним та своєчасним способом, спрямованим на запобігання здійснення вказаних торгів є забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельну ділянку.

Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд дійшов наступного висновку.

Зміст та форма заяви відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст.149Цивільного процесуальногокодексу України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.150Цивільного процесуальногокодексу України позов забезпечується в тому числі накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 1 ст. 157 Цивільного процесуального кодексу Україниухвала суду про забезпечення позову має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у Постанові № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і за реєстрова на відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Згідно п. 4 даної постанови визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Також слід зазначити, що статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення ст. ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

При цьому, накладення арешту на спірне майно до вирішення спору по суті не призведе до обмеження прав відповідачів на володіння та користування майном, а слугуватиме заходом запобігання можливих порушень прав позивача.

При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення слід зазначити наступне.

Регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст. 154 ЦПК України. Зокрема вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

З матеріалів заяви вбачається, що предметом спору між сторонами є усунення перешкод у володінні, користуванні, розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, серія та номер: ВМІ № 179445, виданого 28.10.2009 року, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і припинення усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3222485900:03:007:0002 площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на яку позивач просить накласти арешт, унеможлививши тим самим її відчуження до вирішення справи.

При цьому суд не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків майбутньому відповідачу, а також в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст. 154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз`яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, суд вважає за можливе задовольнити заяву про забезпечення позову подану до подання позовної заяви, з урахуванням співмірності заходів забезпечення позову з майбутніми позовними вимогами, що будуть заявлені та змісту викладених в заяві обставин, слід вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на земельну ділянку за кадастровим номером 3222485900:03:007:0002 площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки не застосування якого може призвести до утруднення виконання можливого рішення суду.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. ст. 149, 150, 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву задовольнити.

Накласти арешт на земельну ділянку за кадастровим номером 3222485900:03:007:0002 площею 0,1 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Копію даної ухвали надіслати сторонам.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст. 261 ЦПК України.

Ця ухвала відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» є виконавчим документом та може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її постановлення.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, проте її оскарження не зупиняє її виконання.

Інформація про стягувача: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Інформація про боржника: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .

Суддя А.В. Янченко