Ухвала

від 18.01.2024 по справі 646/4937/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа: № 646/3937/18 Головуючий І інстанції: ОСОБА_1

Провадження: № 11-кп/818/641/24 Головуючий апеляційної інстанції: ОСОБА_2

Категорія: обрання запобіжного заходу

обвинуваченому

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі: головуючого судді ОСОБА_2 , суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , при секретареві ОСОБА_5 , без участі прокурора, з участю обвинуваченого ОСОБА_6 , без участі всіх інших учасників по даній справі, а саме захисника обвинуваченого ОСОБА_6 , належним чином повідомленого про розгляд справи, від яких надійшла заява про розгляд справи без нього за умови, що заяв про відкладення розгляду справи ні від кого не надходило, розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 01 2024 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Вказаною ухвалою суду задоволено клопотання прокурора та застосовано до обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» до 08 03 2024 року включно з визначенням застави у виді 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб сумі 53680 грн.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, просить постановити нове рішення, яким просить відмовити у задоволенні клопотання прокурора про застосування відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та про обрання щодо останнього запобіжного заходу у виді домашнього арешту.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що обраний запобіжний захід є занадто суворим і таким, що не відповідає суспільній небезпеці кримінального правопорушення, що скоїв ОСОБА_6 , а також особі обвинуваченого.

Зазначив, що ОСОБА_6 має постійне місце реєстрації та мешкання у м. Харкові, де він мешкає разом зі своїм братом, неофіційно підробляє на будівництві, що свідчить про досить міцні соціальні та родинні зв`язки.

На підставі викладеного, вважає, що ані прокурором, ані слідчим у судовому засіданні не було доведено реальну можливість настання ризиків, передбачених ст. 177 КПК України та їх обґрунтованість, а також стороною обвинувачення не було доведено, що більш м`який запобіжний захід не забезпечить належну поведінку обвинуваченого.

Позиції учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги захисника та просив про її задоволення.

Прокурор та захисник ОСОБА_7 про дату та час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином. В судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Жодних заяв або клопотань, які б перешкоджали розгляду справи, від останніх не надходило. Від захисника надійшла заява щодо можливості розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали суду за відсутності прокурора та захисника ОСОБА_7 , оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

Мотиви прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, доводи обвинуваченого, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Комінтернівського районного суду м. Харкова знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12018220540000788 від 04 04 2018 року, №12018220060001117 від 21 06 2018 року та №12018220540000223 від 21 01 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

В судовому засіданні, призначеному на 09 01 2024 року прокурор звернувся з клопотанням про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 у зв`язку з наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. В обґрунтування клопотання зазначив, що під час судового розгляду вказаного кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_6 про дату і час слухання справи повідомлявся своєчасно і належним чином, але до суду не з`являвся, відомостей про поважність причин, що перешкоджають його прибуттю до суду не надав. Під час виконання ухвали суду про привід, співробітниками поліції, за місцем мешкання ОСОБА_6 не виявлено. У зв`язку з неможливістю встановлення місцеперебування обвинуваченого та переховуванням від суду, судом оголошено ОСОБА_6 у розшук.

Задовольняючи клопотання прокурора та обираючи обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави у розмірі 53680 гривень, суд вважав поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 суспільно небезпечною, у зв`язку з чим, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, вважав доцільним застосувати до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням суми застави.

При цьому суд, врахував особу обвинуваченого, який має не зняту та не погашену судимість за умисні корисливі злочини, не має постійного місця проживання, обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, що відносяться до категорії тяжких.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Разом з тим, з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, суд дійшов висновку про необхідність визначення останньому розміру застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченим обов`язків, передбачених КПК України, у сумі 53 680 грн.

Колегія суддів, погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зокрема щодо обґрунтованості пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень та існування ризиків передбачених п.п.1,5 ч.1 ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

При цьому, ризики, які дають достатні підстави, суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Враховуючи вищенаведені відомості у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, передбачених п.п.1,5 ч.1 ст. 177 КПК України, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність застосування такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги вказані ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження.

Так, зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, або вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, може вдатися до відповідних дій.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185 та ч.2 ст. 186 КК України, які є тяжкими, за одне з яких передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 6 років.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні, у тому числі, тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, то усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує, з метою його уникнення, може вчинити дії направлені на переховування від органу досудового розслідування та суду.

При цьому не можна залишити поза увагою факт переховування ОСОБА_6 від суду, у зв`язку з чим останнього було оголошено у розшук.

Крім того, враховуючи попередні судимості ОСОБА_6 та відсутність у останнього законних джерел існування, не виключена можливість вчинення ним інших кримінальних правопорушень.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Як вбачається з клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 , ризики, передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, об`єктивно вбачаються з матеріалів кримінального провадження, при цьому сторона обвинувачення надала оцінку протиправності дій, скоєних обвинуваченим, суворості покарання, у разі доведення його винуватості, відомостям, які характеризують особу обвинуваченого, навівши підстави, які, на даний час, вказують про необхідність обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства ( «Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням конкретних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які інкримінуються ОСОБА_6 , враховуючи дані щодо переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів вбачає підвищений ступінь суспільної небезпечності, що свідчить про те, що у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції по даній справі, колегія суддів приймає до уваги рішення Конституційного Суду України від 13 06 2019 року в тій його частині, де звернуто увагу на необхідність дотримання вимог п.1 ч.1 ст.178 КПК України щодо оцінки в сукупності всіх обставин, у тому числі вагомості наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення.

Крім того, як випливає із вищевказаного Рішення Конституційного Суду України, на даний час, коли кримінальна справа знаходиться у провадженні суду першої інстанції, то тепер уже суд має перебирати на себе як ризики можливої втечі обвинувачених, так і забезпечення їх участі в судових засіданнях.

З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує необхідність обрання виключного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Доводи, на які посилається захисник обвинуваченого стосовно не доведення ризиків, заявлених в клопотанні прокурора спростовуються відомостями, що є наявними в кримінальному провадженні, що свідчить про постановлення судом першої інстанції обґрунтованого та вмотивованого рішення, відповідно до вимог ст. 370 КПК України.

Твердження захисника про те, що обвинувачений ОСОБА_6 має постійне місце мешкання та реєстрації, та має неофіційні заробітки на будівництві, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише такий винятковий запобіжний захід, як тримання під вартою.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, які, на думку захисника обвинуваченого є підставами для скасування ухвали суду, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в справах «Салов проти України» від 06 вересня 2005 року (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява №4909/04; пункт 58), відповідно до якої: принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На думку колегії суддів, в апеляційній скарзі не наведено беззаперечних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо необхідності обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 та не вбачається підстав для зміни обраного останньому запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 та відсутності підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги його захисника.

Керуючись ч.6 ст.9, ст.ст.7, ст.ст. 176-206, 392, 393, 404, 405, ч.1 ст.407, 418, 419, 423, 424-426 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Ухвалу Комінтернівського районного суду м. Харкова від 09 01 2024 року про обрання щодо обвинуваченого за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, тобто до 08 03 2024 року, включно, з визначенням суми застави, - залишити без змін.

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого, - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Оскарження даної ухвали, у відповідності до ч.2 ст.424 КПК України, в касаційному порядку не передбачено, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому кримінальному провадженню.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4