Постанова

від 22.01.2024 по справі 917/1735/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 січня 2024 року м. Харків Справа № 917/1735/21(917/1316/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О., суддя Медуниця О.Є.

за участі секретаря судового засідання Семченко Ю.О.

арбітражного керуючого, позивача - Косякевича С.О. (поза межами приміщення суду) - посвідчення,

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нагода+" (вх.2834П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2023

у справі №917/1735/21 (917/1316/23) (суддя Білоусов С.М. повний текст складено 28.11.2023)

за позовом Приватного підприємства "Нагода+", м. Полтава,

до ОСОБА_1 , м. Полтава,

про стягнення грошових коштів

в межах справи №917/1735/21

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро", Київська область, м.Обухів,

до боржника Приватного підприємства "Нагода+", 36008, м.Полтава,

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

У провадженні господарського суду Полтавської області знаходиться справа про банкрутство Приватного підприємства "Нагода+".

20.07.2023 до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Нагода+" до ОСОБА_1 про стягнення 675.000,00 грн.

Господарський суд Харківської області ухвалою від 09.08.2023 прийняв справу №917/1735/21 (917/1316/23) до свого провадження та призначив здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 28.11.2023 у справі №917/1735/21 (917/1316/23) в позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням місцевого суду, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2023 у справі №917/1735/21 (917/1316/23), в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу позивач посилається на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, і висновки викладені в ньому не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд не надав оцінку відсутності в матеріалах справи будь-яких документів на підтвердження використання в господарській діяльності підприємства грошових коштів знятих відповідачем, докази повернення грошових коштів також відсутні;

- суд дійшов помилкового висновку, що відповідачем внесено коштів більше, аніж знято готівкою з банківських рахунків позивача;

- акт звірки, на який суд першої інстанції посилається як на доказ відсутності заборгованості, не може бути прийнятий до уваги з огляду на те, що він не є первинним бухгалтерським обліковим документом;

- факт отримання відповідачем коштів підтверджується відповідними банківськими виписками, які в даному випадку є належними доказами, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.12.2023 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Радіонова О.О., Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2023 апеляційну скаргу відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Нагода+"; встановлено строк до 17.01.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; запропоновано учасникам справи до 17.01.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України; призначено справу до розгляду на 22.01.2024. Явку учасників справи визнано не обов`язковою.

05.01.2024 на адресу Східного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надішов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просив рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2023 залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу - без задоволення. Обгрунтовуючи свою позицію по справі, відповідач зазначив, що твердження позивача стосовно використання відповідачем означених грошових коштів на власні потреби будуються виключно на припущеннях; при дослідженні наданих позивачем банківських виписок вбачається, що відповідачем на рахунок підприємства було покладено готівкові кошти 692.356,00 грн, що більше заявлених 675.000,00 грн, що свідчить про відсутність заборгованості перед підприємством.

У судовому засіданні 22.01.2024 представник позивача, арбітражний керуючий Косякевич С.О. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на їх задоволенні.

Відповідач не скористався наданим процесуальним правом на участь в судовому засіданні, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи (повноважні представники) про час та місце судового засідання повідомлялись шляхом направлення на їх поштові та електронні адреси, що наявні у матеріалах справи (повідомлені учасниками справи шляхом зазначення у документах, які надавались до суду).

Згідно із Законом України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення (включаючи ухвали суду господарського суду про відкриття провадження у справі) є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (ст. 2). Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень; суд вносить до Реєстру всі судові рішення, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту (ст. 3). Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ст. 4).

Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що сторони належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, явка їх представників у судове засідання не визнавалась обов`язковою, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд заяви за відсутності представника відповідача у справі у даному судовому засіданні.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Постановою господарського суду Полтавської області від 30.06.2022 по справі №917/1735/21 Приватне підприємство "Нагода+" (36008, м.Полтава, вул.Европейська, 146А, ЄДРПОУ 40174389) визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Косякевича С.О.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Відповідно до ст.61 Кодексу України з процедур банкрутства ліквідатор з дня свого призначення, серед іншого, заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості.

Під час виконання обов`язків ліквідатора по справі про банкрутство ПП "Нагода+" стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей підприємства збільшився протягом останніх років.

Підприємство направляло отримані від реалізації товарів кошти на надання поворотної фінансової допомоги і не розраховувалось зі своїми постачальниками. Вказане і призвело до збільшення поточної дебіторської заборгованості (фінансова допомога надана) та кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги - штучне збільшення розміру кредиторської та дебіторської заборгованості.

За результатами проведеної оцінки фінансово-господарського стану підприємства, в діях керівництва банкрута виявлено ознаки нераціонального ведення господарської діяльності, які призвели до збитковості підприємства.

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ, одноособовим власником та керівником ПП "Нагода+" до 12.09.2019 був ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , рік народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 ).

За даними банківських виписок, ОСОБА_1 через банківську карту та касу банку проводив зняття готівки з поточного рахунку банкрута на загальну суму 675.000,00 грн). У виписках банків наявна інформація, щодо видачі сум готівки через касу банку та з банкомату. Проте, будь-які документи, які б підтверджували використання готівкових коштів в господарській діяльності підприємства відсутні.

Наведені обставини стали підставою звернення позивача до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 675.000,00 грн в порядку статті 1212 ГПК України.

Господарський суд, відмовляючи в задоволені позовних вимог, зазначив, що заявляючи позовну вимогу, про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів знятих з рахунку ПП "Нагода+" позивач не наводить жодного належного та допустимого доказу, що вказані кошти відповідач використав для власних потреб, тобто позов грунтується лише на припущеннях.

Колегія суддів погоджується з наведеними вище висновками місцевого господарського суду та вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені главою 83 ЦК України, положення якої застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

В даному випадку майном є грошові кошти у сумі 675.000,00 грн, які позивач просить стягнути з відповідача як безпідставно набуті.

Частина 3 ст.1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями Цивільного кодексу України, зокрема, на випадки виконання зобов`язання однією із сторін:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, у випадку коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.10.2013 у справі №6-88цс13, від 02.09.2014 у справі №910/1620/13, від 14.10.2014 у справі №922/1136/13 та від 25.02.2015 у справі №910/1913/14, від 02.02.2016 у справі №6-3090цс15, яка підтримана Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 по справі №910/13814/17.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондикція - це позадоговірний зобов`язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно.

Аналогічна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/5027/18.

Як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суду, позивач зазначає що відповідно до аналізу банківських виписок, ОСОБА_1 через банківську карту та касу банку проводив зняття готівки з поточного рахунку банкрута на загальну сума 675.000,00 грн, а саме: 16.01.2019 - 100 000,00 грн; 07.06.1019 - 150 000,00 грн; 02.07.2019 - 150 000,00 грн; 08.07.2019 - 110 000,00 грн; 12.07.2019 - 80 000,00 грн; 22.07.2019 - 10 000,00 грн; 06.08.2019 - 60 000,00 грн; 28.02.2019 - 8 000,00 грн та 7 000,00 грн.

Видачі сум готівки проводилися через касу банку та з банкомату, але будь-які документи, які б підтверджували використання цих готівкових коштів в господарській діяльності підприємства відсутні, що на думку позивача свідчить про те, що усі ці кошти були отримані відповідачем, як засновником підприємства для власних потреб.

Доказів того, що вказані готівкові кошти витрачені ОСОБА_1 позивачем не надані ані до суду першої інстанції під час розгляду справи, а ні під час апеляційного провадження.

При цьому, при дослідженні матеріали справи колегією суддів встановлено, що з наданих позивачем виписок вбачається про внесення ОСОБА_1 , як засновником ПП "Нагода+" на рахунок підприємства готівкові кошти в сумі 692.356,06 грн, зокрема: 11.02.2019 - 180.000,00 грн АТ "Ощадбанк" (Полтавська філія) - внесення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від засновника ОСОБА_1 на рахунок юридичної особи ПП "Нагода+"; 14.02.2019 - 140.000,00 грн АТ "Ощадбанк" (Полтавська філія) внесення коштів ПП "Нагода+"; 01.03.2019 - 69.900,00 грн АТ КБ "ПриватБанк" - фінансова допомога повернення поворотно-фінансової допомоги від засновника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ; 10.04.2019 - 51.918,00 грн АТ КБ "ПриватБанк" - фінансова допомога повернення поворотно-фінансової допомоги від засновника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ; 31.05.2019 - 31.938.06 грн АТ КБ "ПриватБанк" - фінансова допомога повернення поворотно-фінансової допомоги від засновника ОСОБА_1 ОСОБА_2 ; 20.06.2019 - 18.600,00 грн АТ "Ощадбанк" (Полтавська філія) - внесення власних коштів готівкою на рахунок юридичної особи ПП "Нагода+"; 06.09.2019 - 140.000,00 грн АТ "Ощадбанк" (Полтавська філія) - внесення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від засновника ОСОБА_1 на рахунок юридичної особи ПП "Нагода+"; 06.09.2019 - 60.000,00 грн АТ "Ощадбанк" (Полтавська філія) - внесення поворотної безвідсоткової фінансової допомоги від засновника ОСОБА_1 на рахунок юридичної особи ПП "Нагода+".

Зазначене свідчить, що в заявленому позивачем часовому періоді ОСОБА_1 зняв з рахунку підприємства готівкові кошти в меншій сумі, ніж були ним внесені, тобто, на рахунок підприємства внесено готівкових коштів на 17.356,06 грн більше ніж знято з рахунку.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, надав до суду першої інстанції виписки по рахунках ПП "Нагода+", які свідчать про сплату податків та зборів, які підлягали виплаті фізичним особам готівкою з каси підприємства в сумі 149.807,66 грн а саме: 18.01.2019 - 12 053.24 грн; 07.02.2019 - 15 971.55 грн; 07.03.2019 - 17.022,82 грн; 19.04.2019 - 20.383,69 грн; 20.05.2019 - 20.383,69 грн; 20.06.2019 - 20.383,69 грн; 19.07.2019 - 29.955,09 грн; 16.08.2019 - 13.653,89 грн.

Також, на підтвердження своєї позиції по справі відповідач зазначив, що він як засновник ГІН "Нагода+" вносив власні кошти в касу підприємства в означений позивачем період у сумі 289.196,12 грн, а саме: №3 від 18.01.2019 - 50.000,00 грн; №5 від 07.02.2019 - 16.292,25 грн; №6 від 14.02.2019 - 50.071.00 грн; №7 від 15.02.2019 - 15.450,00 грн; №9 від 06.03.2019 - 17.022.82 грн; № 10 від 19.04.2019 - 20.383,69 грн; №11 від 20.05.2019 - 20.383,69 грн; №13 від 20.06.2019 - 38.983.69 грн; №17 від 19.07.2019 - 29.955.09 грн; №20 від 15.08.2019 - 30.653,89 грн;

Крім того, в якості додаткового доказу відсутності заборгованості перед ПП "Нагода+" відповідач надав суду Акт звірки взаєморозрахунків, який було підписано при передачі корпоративних прав і документів новому власнику ПП "Нагода+" між ОСОБА_1 та підприємством, з якого вбачається що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем.

Отже, на момент звернення ПП "Нагода+" до суду з цим позовом, ОСОБА_1 вже не був засновником підприємства, а після відчуження корпоративних прав на ПП "Нагода+" ним були передані всі документи підприємства його новому власнику.

Аналізуючи матеріали справи в їх сукупності, надані сторонами на підтвердження своїх позицій по справі, колегія суддів констатує, що позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження існування дебіторської заборгованості відповідача ОСОБА_1 перед ПП "Нагода+", банківські виписки, надані сторонами, підтверджують виключно рух грошових коштів, а сам по собі факт зняття коштів посадовою особою підприємства не може свідчити про їх привласнення чи використовування на власні потреби. Іншого матеріали справи не містять.

На момент звернення ПП "Нагода+" з даним позовом ОСОБА_1 вже не був його засновником і не мав невиконаних грошових зобов`язань, докази на підтвердження відчуження корпоративних прав ПП "Нагода+" наявні в матеріалах справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст.74 ГПК України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Проте, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, що вказані кошти відповідач використав для власних потреб, тож позов грунтується лише на припущеннях.

Оцінивши вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховавши стандарт «вірогідності доказів», колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження існування правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 спірних грошових коштів у сумі 675.000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи викладене, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю з`ясував обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Оскільки апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, то, з урахуванням положень статті 129 ГПК України, здійснені ним судові витрати за апеляційною скаргою останньому не відшкодовуються.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Нагода+" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 28.11.2023 у справі №917/1735/21 залишити без змін.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29.01.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.О. Радіонова

Суддя О.Є. Медуниця