Постанова

від 30.01.2024 по справі 144/807/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/807/23

Провадження № 22-ц/801/70/2024

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондарук О. П.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2024 рокуСправа № 144/807/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М.,

за участі секретаря Луцишина О. П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Фермерського господарства «Урожай-А» до Приватного підприємства «ЗІС», ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та за зустрічним позовом Приватного підприємства «ЗІС» до Фермерського господарства «Урожай-А», ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

за апеляційною скаргою Приватного підприємства «ЗІС», поданою його представником адвокатом Дудіним Леонідом Володимировичем, на рішення Теплицького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 жовтня 2023 року у смт. Теплику, дата складання його повного тексту 26 жовтня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2023 року Фермерське господарство «Урожай-А»(далі - ФГ «Урожай-А») звернулось до суду із позовом до Приватного підприємства «ЗІС» (далі ПП «ЗІС»), ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивований тим, що 19 лютого 2018 року між ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, згідно якого ФГ «Урожай-А» строком на 10 років передано в оренду земельну ділянку, кадастровий номер 0523785000:02:002:0237, загальною площею 2,5830 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області. 27 квітня 2018 року на підставі даного договору за цим фермерським господарством було зареєстровано право оренди на вказану земельну ділянку.

ФГ «Урожай-А» не має змоги використовувати земельну ділянку за призначенням та здійснювати її обробіток відповідно до умов договору оренди, оскільки фактично земельною ділянкою користується ПП «ЗІС», тому з метою досудового врегулювання спору ФГ «Урожай-А» на адресу ПП «ЗІС» було направлено претензію з вимогою про усунення перешкод у користуванні вказаною земельною ділянкою, однак ПП «ЗІС» вказані в претензії вимоги не виконало. Також позивачем було вручено ОСОБА_1 вимогу про передачу у фактичне користування ФГ «Урожай-А» вказаної земельної ділянки, натомість ОСОБА_1 повідомив, що не має можливості виконати дану вимогу, оскільки спірною земельною ділянкою користується ПП «ЗІС».

ПП «ЗІС» обставину користування ним спірною земельною ділянкою пояснювало тим, що у 2006 році між ОСОБА_2 та ПП «ЗІС» було укладено договір оренди щодо цієї земельної ділянки.

Крім того, заперечуючи проти наявності договірних відносин щодо оренди землі, що виникли між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС», у 2016 році ОСОБА_1 подав до суду позов до ПП «ЗІС» про визнання недійсним договору оренди землі від 19 квітня 2006 року, який нібито був укладений між цими особами, зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що 09 серпня 2006 року у Державному реєстрі земель вчинено запис за номером 040685000357. 20 вересня 2016 року рішенням Теплицького районного суду у справі №144/389/16-ц у задоволенні такого позову було відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлялось відповідачем відповідне клопотання. З такими висновками суду погодилися апеляційний суд та суд касаційної інстанції. Однак суди всіх інстанцій у цій справі встановили, що ОСОБА_1 договір оренди землі від 19 квітня 2006 року не підписував та не надавав відповідних повноважень іншій особі на підписання договору, у зв`язку з чим його волевиявлення на укладання договору було відсутнє.

Пославшись навикладені обставини,ФГ «Урожай-А» просило суд усунути перешкоди у користуванні згаданою вище земельною ділянкою шляхом встановлення заборони ПП «ЗІС» проводити будь-якій сільськогосподарські роботи на цій земельній ділянці.

У липні 2023 року ПП «ЗІС» звернулось до суду із зустрічним позовом до ФГ «Урожай-А», ОСОБА_1 про витребування цієї земельної ділянки, посилаючись на те, що ще 19 квітня 2006 року ПП «ЗІС» із ОСОБА_1 уклало договір оренди щодо цієї ж земельної ділянки строком на 10 років, а 07 травня 2010 року сторонами було внесено зміни (доповнення) до цього договору, відповідно до яких строк дії цього договору було продовжено ще на 15 років до 2025 року. А тому у зв`язку із укладенням договору оренди між ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 19 лютого 2018 року щодо даної земельної ділянки було порушене право ПП «ЗІС» як первинного орендаря. Одна й та сама земельна ділянка одночасно являється об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями, що є неприпустимим з огляду на діюче законодавство.

Пославшись на викладене, ПП «ЗІС» просило витребувати на його користь із тимчасового (строкового) володіння ФГ «Урожай-А» вказану земельну ділянку.

17 жовтня 2023 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області первісний позов ФГ «Урожай-А» до ПП «ЗІС», ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони проведення будь-яких сільськогосподарських робіт на вказаній земельній ділянці задоволено. Усунуто перешкоди ФГ «Урожай-А» в користуванні згаданою вище земельною ділянкою вказаним шляхом. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФГ «Урожай-А» 671 грн. судового збору та 8 000 грн. витрат на правничу допомогу. Повернуто з державного бюджету на користь ФГ «Урожай-А» 25 % сплаченого ним судового збору, що становить 671 грн. Стягнуто з ПП «ЗІС» на користь ФГ «Урожай-А» 1 342 грн. судового збору та 8 000 грн. витрат на правничу допомогу. У задоволенні зустрічного позову ПП «ЗІС» до ФГ «Урожай-А», ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки відмовлено.

Не погодившись із таким рішенням, представник ПП «ЗІС» адвокат Дудін Л.В. подав апеляційну скаргу, у якій посилається на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити. У скарзі скаржник посилається на те, що на час підписання договору оренди від 19 квітня 2006 року та змін (доповнень) від 07 травня 2010 року необхідності реєстрації права оренди не було, а ним правомірно були зареєстровано такі правочини в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Держаному реєстрі земель вчинені відповідні записи, з приводу чого наявні відмітки відповідальної особи на таких правочинах. На той час ч. 5 ст. 126 ЗК Українипередбачала, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Натомість необхідність реєструвати право оренди виникла лише з 01 січня 2013 року, коли набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Інформацію про зареєстроване право оренди за ФГ «Урожай-А» спростувати неможливо. Права первинного орендаря підлягають захисту у спосіб, який передбачено спеціальним законом, а саме ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду землі», на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного користування, про що наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ФГ «Урожай-А» зазначив, що оскаржуване рішення вважає законним та обґрунтованим, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. У ньому він вказує на те, що за ПП «ЗІС» не було зареєстроване право оренди на таку земельну ділянку, а тому у даному випадку вимога про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту його порушених прав.

Згідно зі ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, рішення суду цим вимогам не відповідає, тому апеляційний суд, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, перевіривши його законність і обґрунтованість у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями ст. ст. 12, 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» укладено договір оренди землі №371, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ПП «ЗІС» належну йому земельну ділянку, площею 2,5830 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років. Цей договір зареєстрований в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Держаному реєстрі земель вчинено запис від 09 серпня 2006 року №040685000357 (а. с. 27-28).

07 травня 2010 року сторони погодили зміни (доповнення) до цього договору, зокрема продовжили строк його дії ще на 15 років до 2025 року. Такі зміни (доповнення) були зареєстровані в Теплицькому районному відділі Вінницької регіональної філії ДП «Центр ДЗК», про що у Держаному реєстрі земель вчинено запис від 12 травня 2010 року №041005900334 (а. с. 30).

20 вересня 2016 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області у цивільній справі №144/389/16-ц у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» про визнання недійсним договору оренди землі від 19 квітня 2006 року відмовлено з підстав пропуску строку позовної давності, про застосування наслідків спливу якого заявлялось відповідачем відповідне клопотання. 26 жовтня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Вінницької області вказане рішення залишено без змін, а скаргу представника ОСОБА_1 без задоволення. 17 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішенняТеплицького районного суду Вінницької області від 20 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 жовтня 2016 року залишено без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено (а. с. 20-26).

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 із ФГ «Урожай-А» уклав договір оренди щодо земельної ділянки, кадастровий номер 0523785000:02:002:0237, загальною площею 2,5830 га, розташованої на території Петрашівської сільської ради Теплицького району Вінницької області, згідно якого ФГ «Урожай-А» така земельна ділянка надалася в оренду строком на 10 років (а. с. 8-10).

25 квітня 2018 року було зареєстровано право оренди за ФГ «Урожай-А» на цю земельну ділянку на підставі договору оренди від 19 лютого 2018 року, що встановлено із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 10)

16 березня 2023 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області у справі №144/1233/23 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «ЗІС» про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та стягнення безпідставно збережених коштів відмовлено з тих підстав, що наявні у матеріалах справи докази вказують на недобросовісність поведінки позивача, одна й та сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними з різними орендарями. Стороною позивача не доведено, хто саме на момент звернення із даним позовом користується спірною земельною ділянкою: відповідач ПП «ЗІС» чи інший орендар ФГ «Урожай-А» (а. с. 61-64). Дане рішення не оскаржувалось, відтак набуло законної сили.

27 квітня 2023 року ФГ «Урожай-А» направило на адресу ПП «ЗІС» претензію від 25 квітня 2023 року з проханням у місячний термін з моменту її отримання усунути перешкоди ФГ «Урожай-А» у користуванні згадною вище земельною ділянкою шляхом її звільнення та повернення у фактичне користування ФГ «Урожай-А» на підставі акту-прийму передачі (а. с. 11-14).

Також ФГ «Урожай-А» надіслано ОСОБА_1 вимогу з проханням у місячний термін з моменту її отримання передати таку земельну ділянку у фактичне користування ФГ «Урожай-А», яку адресат отримав 25 квітня 2023 року (а. с. 17).

28квітня 2023року надану вимогу ОСОБА_1 письмово відповів,що дійсноним 19 лютого 2018 року із ФГ «Урожай-А» укладено договір оренди щодо вказаної вище земельної ділянки строком на 10 років, проте станом на день надання відповіді такою земельною ділянкою користується ПП «ЗІС». ОСОБА_1 також вказав, що факт користування ПП «ЗІС» спірною земельною ділянкою воно пояснює тим, що у 2006 році між ОСОБА_2 та ПП «ЗІС» нібито виникли договірні відносини щодо оренди цієї земельної ділянки. Однак ОСОБА_1 заперечує існування таких відносин, на підтвердження чого ним подано було у 2016 році позов про визнання недійсним договору оренди землі від 19 квітня 2006 року. Натомість в позові було відмовлено з підстав пропуску ним строку позовної давності. Разом з тим, судами всіх інстанції у судових рішеннях було зазначено, що ОСОБА_1 договір оренди від 19 квітня 2006 року не підписував, не надавав відповідних повноважень іншій особі на підписання договору, у зв`язку з чим його волевиявлення на укладання договору було відсутнє. У цій відповіді ОСОБА_1 запропонував ФГ «Урожай-А» звернутись до суду із позовом з метою врегулювання такого спору (а. с. 16).

Задовольняючи первіснийпозов тавідмовляючи узадоволенні зустрічногопозову судпершої інстанціївиходив зтого,що ФГ «Урожай-А» надано докази на підтвердження наявності між ним та відповідачами спору, обґрунтовано, які саме його права та законні інтереси порушено, тоді як ПП «ЗІС» не надано жодних належних, достовірних та достатніх доказів того, що воно на законних підставах користується спірною земельною ділянкою. Представник ПП «ЗІС» жодним чином не довів суду, що право оренди спірної земельної ділянки зареєстровано за ПП «ЗІС» та не спростував Інформацію про зареєстроване право оренди за ФГ «Урожай-А».

Однак з таким висновком суду першої інстанції неможливо погодитись з огляду на таке.

Відповідно дост. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 4ст. 124 ЗК Українипередбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК Українидоговір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 792 ЦК Україниза договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 210 ЦК Українипередбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК Україниу разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

На час підписання договору оренди від 19 квітня 2006 року ч. 2 ст. 124ЗК України передбачала, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. При цьому у ст. 125 ЗК Українибуло визначено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.Крім того, ч. 5 ст. 126 ЗК Українибуло передбачено, що право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, єЗакон України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі»договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України(ст. 14 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом ст. ст. 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції станом на 19 квітня 2006 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться в порядку, встановленому законом.

З 01січня 2013року набраличинності зміни,внесені ЗакономУкраїни від11лютого 2010року №1878-VI«Про внесеннязмін доЗакону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»,якими зтексту ст.ст.182,640,657,732,745ЦК Українивиключено посиланнящодо державноїреєстрації правочинів,а ізЗакону України«Про орендуземлі» буливиключені ст.18та 20про обов`язковістьдержавної реєстраціїдоговорів орендиземлі.Статтю6 Закону України «Про оренду землі» парламент доповнив частиною п`ятою такого змісту: «Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону».

При цьому, за положенням ч. 3 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Велика Палата Верховного Суду вже зазначала, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які би перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (абз. 4 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 2 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц та від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 вказала, що якщо особа, якій належить право оренди земельної ділянки (первинний орендар) за законодавством, що було чинним до 01 січня 2013 року, після настання цієї дати не зареєструвала її право в у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то укладення наступного договору оренди того ж майна під час дії первинного договору оренди може порушити відповідне право первинного орендаря у разі, коли на підставі наступного договору оренди відповідна земельна ділянка передана у користування наступному орендареві, а право останнього - зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така реєстрація унеможливлює внесення запису до вказаного реєстру про право оренди тієї ж ділянки первинним орендарем.

У такому випадку суд може захистити право первинного орендаря тоді, коли на підставі відповідного судового рішення цей орендар зможе зареєструвати його право оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Проте, означену можливість первинний орендар матиме тільки тоді, коли на момент набрання судовим рішенням про задоволення відповідного позову законної сили цей орендар матиме чинне право оренди, зокрема, якщо не спливе строк оренди чи буде поновленим первинний договір оренди. В іншому випадку в позові слід відмовити.

У відносинах оренди визнається право орендаря на абсолютний захист від порушення його права на орендоване майно третіми особами; на збереження сили договору оренди при переході права власності на орендоване майно до іншої особи (право слідування).

У ст. 27 Закону України «Про оренду землі» як у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи, встановлено, що орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

У постановівід 18квітня 2023року усправі № 357/8277/19Велика ПалатаВерховного Судунаголосила натому,що уразі укладеннядоговору орендиземельної ділянкив періодчинності попередньогодоговору орендиоскаржуваний договіроренди можебути визнанонедійсним,однак увказаному випадкупозивач заявиввимогу провитребування земельноїділянки,задоволення якоїповністю поновлюєйого праваорендаря.Орендар вустановленому закономпорядку маєправо витребуватиорендовану земельнуділянку збудь-якогонезаконного володіннята користування,на усуненняперешкод укористуванні нею,відшкодування шкоди,заподіяної земельнійділянці будь-якимиособами. У контексті спору щодо земельної ділянки, переданої в оренду, тимчасовим володільцем такої земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право оренди землі, а відтак неволодіючий орендар, право оренди якого порушено, може скористатися спеціальним способом захисту, який передбачено спеціальним законом, а саме ст. 27 Закону України «Про оренду землі», на підставі якої він може витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

З урахуванням наведеного та того, що договір оренди від 19 квітня 2006 року був укладений між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» і зареєстрований у встановленому законом на той час порядку, зміни (доповнення) до нього, якими строк оренди визначено до 2025 року були вчинені втакій самійформі,тобто первинний орендарПП «ЗІС» мавчинне правооренди намомент укладеннянаступного договоруоренди 19лютого 2018року між ОСОБА_1 та ФГ «Урожай-А» щодо цієїж земельноїділянки, що виключало можливість укладення цього наступного договору, а також ПП «ЗІС» має чинне право оренди на день прийняття судового рішення апеляційним судом (до 2025 року), з`ясування чого є обов`язковою умовою при захисті порушеного права первинного орендаря згідно згаданої вище постанови Великої ПалатиВерховного Судувід 01квітня 2020року усправі №610/1030/18, тому колегія суддів вважає, що укладення в період дії попереднього договору оренди нового договору з новим орендарем і реєстрація за ним речового права оренди на одну і ту ж саму земельну ділянку порушує право первинного орендаря, відтак приходить до висновку, що зустрічний позов підлягає задоволенню, а порушене право ПП «ЗІС» - захисту у обраний ним спосіб.

Суд першої інстанції вказані вище норми матеріального права не застосував, в результаті чого дійшов помилкового висновку про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

Також безпідставним є посилання суду першої інстанції на те, що ПП «ЗІС» не надано жодних належних, достовірних та достатніх доказів того, що воно на законних підставах користується спірною земельною ділянкою з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У рішеннівід 16березня 2023року Теплицькимрайонним судомВінницької області усправі №144/1233/23 на підставі письмових доказів вже було встановлено, що 19 квітня 2006 року між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» укладено договір оренди землі №371, за умовами якого ОСОБА_1 передав в оренду ПП «ЗІС» належну йому згідно державного акту серії ЯА № 104383 від 17 березня 2005 року земельну ділянку площею 2,5830 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 10 років.

Разом зтим,апеляційний судзауважує,що копіятакого договоруміститься вматеріалах справи,що заразпереглядається апеляційнимсудом,а такожу справінаявні зміни(доповнення)до нього,яким строкоренди продовженодо 2025року.Крім того,такі правочинибули зареєстрованів Теплицькомурайонному відділіВінницької регіональноїфілії ДП«Центр ДЗК»,про щоу Держаномуреєстрі земельвчинені відповіднізаписи. Такожсуду буловарто взятидо увагите,що матеріалисправи немістять доказів,які б вказувалина те,що договіроренди від19квітня 2006року було розірваносторонами чи визнано недійснимиабо неукладеним на підставі судового рішення.

Не можнапогодитися такожз висновкомсуду пронеобхідність спростуванняінформації прозареєстроване правооренди заФГ «Урожай-А»,оскільки цейсвій висновоксуд першоїінстанції взагаліне обґрунтував,а зогляду нанаведене вищеправове регулюванняспірних правовідносинта навстановлені уданій справіобставини справитаке спростуванняне входитьдо предметудоказування уцій справі.За такихобставин такареєстрація праваоренди булапроведена всуперечінтересам первинногоорендаря,у якогона часукладення договоруоренди чивнесення зміндо ньогоще невинило обов`язкузареєструвати речовеправо орендиза собою,оскільки лише 01січня 2013року набраличинності зміни внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими було визначено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону, натомість між ОСОБА_1 та ПП «ЗІС» укладено договір оренди у 2006 році та такого ж року його зареєстровано, а зміни (доповнення) до нього внесені були у 2010 році та у такому ж році зареєстровані.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги представника ПП «ЗІС» заслуговують на увагу.

Також поза увагою суду першої інстанції залишилася та обставина, що у договорі оренди від 19 лютого 2018 року, що укладений між ОСОБА_1 як орендодавцем та із ФГ «Урожай-А» як орендарем містився п. 25 такого змісту: «Орендодавець гарантує, що має право володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що права жодним чином не обмежені, що на день підписання цього Договору земельна ділянка, в тому числі право оренди на земельну ділянку, нікому іншому не продана, не відчужена будь-яким іншим чином, в спорі, заставі (іпотеці), під арештом не перебуває,не передана в оренду чи безоплатне користування(цілком або частинами) вільна від будь-яких прав та претензій третіх осіб, які перешкоджають укладенню цього Договору та наступному використанню земельної ділянки Орендарем».

Разом з тим за ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відтак очевидним є те, що ОСОБА_1 , укладаючи 19 лютого 2018 року повторно договір оренди щодо цієї ж самої земельної ділянки із ФГ «Урожай-А», якезареєструвало за собою право оренди, при цьому не припинивши попереднійдоговір із ПП «ЗІС», діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам іншої особи ПП «ЗІС», оскільки такі дії орендодавця суперечать йогопопередній поведінці та не відповідають названому вище пункту договору оренди, який він підписав.

Відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в законній силі залишатись не може та відповідно до ч. 1ст. 376 ЦПК Українипідлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення зустрічного позову та про відмову у задоволенні первісного позову.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

З ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. ч. 4-6 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 5 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 та ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

Як вбачається з матеріалів справи, у зустрічній позовній заяві представник ПП «ЗІС» заявив вимогу про стягнення на користь ПП «ЗІС» із ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн., до якої долучив договір про надання професійної правничої допомоги від 17 липня 2023 року, що укладений між директором ПП «ЗІС» та адвокатом Дудіним Л.В. (а. с. 76-77), розрахунок суми гонорару, згідно якого на вивчення матеріалів, наданих клієнтом, розробку стратегії прав клієнта, підготовку відзиву було витрачено 5 годин, що коштувало 5 000 грн., на надання консультації з приводу прав та обов`язків клієнта, підготовку адвокатських запитів було витрачено 4 години, що коштувало 4 000 грн., на підготовку процесуальних документів, збір доказів, прибуття до суду, очікування засідання було витрачено 4 години, що коштувало 4 000 грн., на представництво інтересів клієнта у судах Вінницької області у даній справі було витрачено 7 годин, що коштувало 7 000 грн., а також долучив акт приймання передачі наданої правової допомоги від 20 липня 2023 року (а. с. 79) та платіжну інструкцію від 17 липня 2023 року про сплату ПП «ЗІС» на рахунок ФОП ОСОБА_3 грошової суми у розмірі 20 000 грн. (а. с. 80).

У постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 911/4242/15 Верховний Суд зазначив, що оскільки проти розміру витрат на правничу допомогу має заперечувати обов`язково інша сторона і якщо вона не заперечує, то у суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

Отримавши копію зустрічної позовної заяви ПП «ЗІС», у якій була заявлена вимога про стягнення на його користь із ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 витрат за надання професійної правничої допомоги у розмірі 20 000 грн., на підтвердження чого ПП «ЗІС» були подані відповідні докази, ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 подали свої відзиви на неї, натомість не заявили клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, а також взагалі не заперечували щодо розміру таких витрат, тому у апеляційного суду відсутні підстави надавати оцінку кількості часу витраченому адвокатом на виконання робіт.

За таких обставин, у зв`язку з відмовою у задоволенні первісного позову та задоволенням зустрічного позову і вимог апеляційної скарги ПП «ЗІС», відповідно до положень ст. 141, п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, вважає за необхідне судовий збір в розмірі 2 684 грн., сплачений ФГ «Урожай-А» за подачу первісного позову залишити за ним, стягнути із ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 по 1 342 грн. з кожного за подачу ПП «ЗІС» зустрічного позову, стягнути із ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 по 10 000 грн. з кожного у відшкодування понесених витрат ПП «ЗІС» на правову допомогу, а також стягнути із ФГ «Урожай-А» та ОСОБА_1 по 4 026 грн. в якості сплаченого судового збору ПП «ЗІС» за подачу апеляційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «ЗІС», подану його представником адвокатом Дудіним Леонідом Володимировичем, задовольнити.

Рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 17 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Фермерського господарства «Урожай-А» до Приватного підприємства «ЗІС», ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою відмовити.

Зустрічний позов Приватного підприємства «ЗІС» до Фермерського господарства «Урожай-А», ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки задовольнити.

Витребувати на користьПриватного підприємства «ЗІС» у його тимчасове (строкове) володінняз тимчасового (строкового) володіння Фермерського господарства «Урожай-А» земельну ділянку, кадастровий номер 0523785000:02:002:0237, загальною площею 2,5830 га, розташовану на території Петрашівської сільської ради Теплицького району (тепер Гайсинського району) Вінницької області.

Судовий збір в розмірі 2 684 грн., сплачений Фермерським господарством «Урожай-А» за подачу позову, залишити за ним.

Стягнути із Фермерського господарства «Урожай-А» на користь Приватного підприємства «ЗІС» 1 342 грн. судового збору за подачу зустрічного позову, 10 000 грн. витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції та 4 026 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «ЗІС» 1 342 грн. судового збору за подачу зустрічного позову, 10 000 грн. витрат на правову допомогу у суді першої інстанції та 4 026 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Учасники справи:

Приватне підприємство «ЗІС», код ЄДРПОУ 13319364, вул. Затишна, 6, кв. 4, с. Війтівка, Гайсинського району Вінницької області, 24412.

Фермерське господарство «Урожай-А», код ЄДРПОУ 38838433, вул. Незалежності, 30, с. Степанівка, Гайсинського району Вінницької області, 23814.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: Т. Б. Сало

Т. М. Шемета