Ухвала

від 26.01.2024 по справі 420/2835/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2835/24

УХВАЛА

26 січня 2024 рокум.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Корой С.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову подання позовної заяви, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій заявник просить суд заборонити Одеській міській територіальній виборчий комісії Одеського району Одеської області (код ЄДРПОУ 43757959) розглядати протокол (рішення, витяг) від 29.11.2021 року конференції Одеської обласної організації політичної партії «Партія Шарія» на якому було прийняте рішення щодо відкликання ОСОБА_1 та визнавати обраним депутатом наступного за черговістю кандидата у депутати від місцевої організації політичної партії.

Відповідно до ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 КАС України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити:

1) найменування суду;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адресу електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету;

3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову;

4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

5) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Якщо заява про забезпечення позову подається до відкриття провадження у справі, в такій заяві додатково зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших осіб, які можуть отримати статус учасника справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, а також відомі заявнику реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти (ч. 2 ст. 152 КАС України).

Частиною 4 ст. 152 КАС України передбачено, що до заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Відповідно до ч.1 ст.153 КАС України, заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - до суду, до якого має бути подано позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позов за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Суд зазначає, що заявником подано заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Здійснивши системний аналіз поданої заяви про забезпечення позову та вирішуючи питання чи належить розглядати даний адміністративний спір за правилами адміністративного судочинства, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних та юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їх посадовою чи службовою особою, іншим суб`єктом при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій або наданні адміністративних послуг.

У випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Визначальною ж ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору і під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду в питаннях визначення юрисдикції спору (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, від 29 травня 2019 року у справі №826/9341/17, від 18 вересня 2019 року у справі №810/3711/18, від 18 грудня 2019 у справі №826/13961/17 та ін.).

Згідно заяви та доданих до неї матеріалів, позивач фізична особа (не суб`єкт владних повноважень), відповідачі Одеська обласна організація політичної партії.

Відповідно до змісту заяви про забезпечення позову, предмет позову не пов`язаний із діями, рішеннями чи бездіяльністю політичної партії та її регіональної парторганізації, вчиненими під час виборчого процесу; позивачем не оскаржуються такі через призму порушення законодавства про вибори чи референдум

Наведене у своїй сукупності надає підстави суду для висновку про відсутність у цьому випадку ознак, зазначених у п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правового спору між сторонами справи, відносини між якими не ґрунтуються на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої.

До того ж, відповідачі Одеська обласна організація політичної партії Партія Шарія - не є суб`єктами владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій і ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Згідно ч. 4 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 46 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, громадські об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об`єднання; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об`єднання; 3) про затримання іноземця або особи без громадянства чи примусове видворення за межі території України; 4) про встановлення обмежень щодо реалізації права на свободу мирних зібрань (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, коли право звернення до суду надано суб`єкту владних повноважень законом.

Водночас згідно норм Кодексу адміністративного судочинства України відповідачами, у тому числі за позовом особи, яка не є суб`єктом владних повноважень, можуть бути кандидати, їх довірені особи, партії (блоки), місцеві організації партій, їхні уповноважені особи та посадові особи у справах пов`язаних з виборчим процесом та референдумом (ст.ст. 276, 277 КАС України).

Отже, КАС України передбачено виключні випадки, за яких відповідачем у адміністративній справі може бути політична партія чи її місцева організація, а їх оскаржувані дії, рішення чи бездіяльність порушують, на думку заявника позову, законодавство про вибори чи референдум і стосуються виборчого процесу. При цьому у ч. 1 ст. 277 КАС України також міститься застереження: крім тих рішень чи дій, які відповідно до закону, статуту (положення) об`єднання громадян належать до його внутрішньої організаційної діяльності або його виключної компетенції.

Згідно ст.2 Закону України Про політичні партії в Україні від 05.04.2001 року №2365-III (далі Закон № 2365-III) політична партія - це зареєстроване згідно з законом добровільне об`єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Відповідно до ст.3 Закону №2365-III політичні партії провадять свою діяльність відповідно до Конституції України, цього Закону, а також інших законів України та згідно із партійним статутом, прийнятим у визначеному цим Законом порядку. Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Статтею 4 Закону № 2365-III передбачено, що політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї, а також сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх структурних утворень забороняється, за винятком випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 12 Закону №2365-III визначено, що політичні партії мають право: 1) вільно провадити свою діяльність у межах, передбачених Конституцією України, цим Законом та іншими законами України; 2) брати участь у виборах Президента України, до Верховної Ради України, до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у порядку, встановленому відповідними законами України; 3) використовувати державні засоби масової інформації, а також засновувати власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України; 4) підтримувати міжнародні зв`язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати (вступати між собою у) міжнародні спілки з додержанням вимог цього Закону; 5) ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об`єднання громадян, подавати допомогу у їх створенні.

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов`язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Згідно ст. 18 Закону №2365-III державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань, - за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії, крім випадків, коли здійснення такого контролю законом віднесено до повноважень інших органів державної влади; 2) Центральна виборча комісія, окружні виборчі комісії, територіальні виборчі комісії на відповідних місцевих виборах - за додержанням політичними партіями встановленого порядку участі у виборчому процесі, а також, у межах визначених законом повноважень, за своєчасністю подання до відповідних виборчих комісій проміжних та остаточних фінансових звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на виборах, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей; 3) Рахункова палата - за цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності; 4) Національне агентство з питань запобігання корупції - за додержанням встановлених законом обмфежень щодо фінансування політичних партій, передвиборної агітації, агітації з всеукраїнського та місцевого референдуму, законним та цільовим використанням політичними партіями коштів, виділених з державного бюджету на фінансування їхньої статутної діяльності, своєчасністю подання звітів партій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, звітів про надходження і використання коштів виборчих фондів на загальнодержавних та місцевих виборах, повнотою таких звітів, відповідністю їх оформлення встановленим вимогам, достовірністю включених до них відомостей.

Політичні партії зобов`язані подавати на вимогу контролюючих органів необхідні документи та пояснення. Рішення контролюючих органів можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку.

Таким чином, політична партія є добровільним об`єднанням громадян, яка має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах, й не здійснює владних управлінських функцій. При цьому до органів, які згідно закону можуть здійснювати контроль за діяльністю політичних партій, в тому числі і щодо дотриманням політичною партією вимог її статуту, суди не належать.

Відповідно до п. 4 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.

Згідно п.п. 9, 10 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

Враховуючи зміст наведених норм матеріального і процесуального права та суть і характер відносин між сторонами справи, зважаючи на те, що питання, належать до внутрішньої організаційної діяльності відповідачів (не суб`єктів владних повноважень, а добровільного об`єднання громадян) і такі питання є виключною компетенцією політичної партії й врегульовані її статутом, то суд приходить до висновку, що законність оскаржуваної бездіяльності та рішення не може бути перевірена в порядку адміністративного судочинства, тобто дана справа не є адміністративною в розумінні норм Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому ця справа не належить до спорів, визначених пунктами 9, 10 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому в силу пункту 4 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи щодо відносин, які мають місце в даному випадку.

Якщо закон установлює інший, ніж за правилами адміністративного судочинства, порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів щодо розгляду таких скарг.

Суд зазначає, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

Суд, який розглянув справу, що не належить до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції.

У п.24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини вказав, що суд з судом, встановленим законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Занд проти Австрії зазначив, що поняття суд, встановлений законом у ч.1 ст.6 Конвенції передбачає усно організаційну структуру судів включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, який не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, заявлений спір не підлягає розгляду окружними адміністративним судами і повинен вирішуватись в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.6 ст.7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі викладеного вище, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову подання позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 150-157, 170 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову подання позовної заяви.

Роз`яснити позивачу право на звернення з даною заявою до відповідного місцевого загального суду в порядку, передбаченому чинним цивільно-процесуальним законодавством.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідно до ч.8 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяКорой С.М.