Рішення

від 30.01.2024 по справі 460/27075/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 січня 2024 року м. Рівне№460/27075/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Зозулі Д.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації (далі - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати позивачу інфляційних витрат та 3 % річних, зобов`язання Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачу за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача інфляційних витрат в розмірі 3559,60 грн. та 3 % річних у розмірі 639,45 грн. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральної шкоди у розмірі 1000 грн..

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі судового рішення у справі №570/3703/14-а від 16.01.2015 в Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації виникли грошові зобов`язання. З огляду на те, що відповідач виконав виплату коштів зі значною затримкою, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України. Крім того, оскільки рішення суду було виконано зі значною затримкою, позивач вважає, що ним доведено факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди у виді душевних страждань, які полягають у переживаннях, викликаних судовими процесами та тривалим невиконанням рішення суду.

Ухвалою суду від 28.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач позов заперечив з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що відповідач виконав зобов`язання в частині нарахування відповідних виплат. Зауважив, що стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень". Також вказав, що позивачем не доведено факту заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Позивачем подано відповідь на відзив на адміністративний позов у якому з підстав ідентичних до підстав зазначених у адміністративному позові просив відхилити відзив на адміністративний позов та задовольнити позовні вимоги повністю.

Оскільки розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, то відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши позовну заяву, відзив на позовну заяву, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив таке.

ОСОБА_1 має статус інваліда війни ІІІ групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим управлінням праці на соціального захисту населення Рівненської області 11.07.2002, а також є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про що Рівненською облдержадміністрацією 05.07.2005 видано посвідчення серії НОМЕР_2 (категорія 1).

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 у справі № 570/3703/14-а, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково,постановуРівненського районного суду Рівненської області від "08" вересня 2014 р.скасовано.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2014 рік у розмірах нижчих, ніж передбаченомуст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зобов`язано Управління соціального захисту населення Рівненської районної державної адміністрації здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату щорічної допомоги наоздоровлення за 2014 рік у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат, відповідно дост.48 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з урахуванням раніше проведених виплат.

Зобов`язано Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 , як інваліду війни ІІІ групи, щорічну разову грошову допомогу до 5 травня за 2014 рік відповідно дост.13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1ст.28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше проведених виплат. В решті позову відмовлено.

Зі змісту листа Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації від 12.09.2019 №01-42-10/30 вбачається, що на виконання постанови у справі № 570/3703/14-а ОСОБА_1 нараховано та виплачено 4623,00 грн у квітні 2019 року.

Вказані обставини також підтверджуються випискою з карткового рахунку позивача згідно якої на рахунок позивача у безспірному порядку було списано із рахунку Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації кошти у розмірі 4623,00 грн., які зараховано 05.04.2019.

На заяву позивача від 03.09.2019 щодо не нарахування індексації та 3 % річних по справах, зокрема, №570/3703/14-а від 11.11.2014 Рівненський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації листом від 12.09.2020 повідомило, що постанову суду було виконано в повному обсязі в квітні 2019 року.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернуся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється ст. 625 ЦК України.

Верховний Суд у постанові від 08.02.2018 у справі № 826/22867/15 зазначив, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

У постанові від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц Великою Палатою Верховного Суду було сформовано висновок, відповідно до якого приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин, сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

У свою чергу, як встановлено судом, спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Тобто, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" є спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення.

Вказані обставини свідчать на користь висновку, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин у цій справі, які регулює спеціальне законодавство.

В силу частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Суд, враховуючи викладене та беручи до уваги відсутність договірних зобов`язань між позивачем та відповідачем, вважає, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків в досліджуваній ситуації відсутні. Отже суд дійшов висновку, що між позивачем та відповідачем в межах спірних правовідносин не існують цивільні правовідносини, у тому числі й зобов`язального характеру.

За таких обставин норми Цивільного кодексу України, зокрема, ті, що регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, не застосовуються.

Тому суд вважає, що у цій справі відсутні підстави для застосування цивільно-правової відповідальності до відповідача, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем, є публічними, а не цивільно-правовими.

У сукупності викладених обставин, суд дійшов висновку про відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, оскільки Рівненський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст. 625 ЦК України, тому положення статті 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказаний висновок щодо застосування ст. 625 ЦК України узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Суд зазначає, що дія зазначених вище нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №522/5664/17, від 21 червня 2018 року у справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року у справі №521/940/17, від 05 жовтня 2018 року у справі №127/829/17, від 12 лютого 2019 року у справі №814/1428/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 638/19990/16-а.

Таким чином, з огляду на те, що відповідальність за несвоєчасну виплату позивачу доходу передбачена положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" та Порядку № 159, суд дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин відсутні підстави для застосування ст. 625 ЦК України.

Отже, підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації щодо нездійснення нарахування та виплати інфляційних втрат та компенсації 3% річних та зобов`язання з Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачу за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 3559,60 грн та 3% річних в розмірі 639,45 грн - відсутні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації нарахувати та виплатити позивачу за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь позивача моральну шкоду у розмірі 1000 гривень, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Такі вимоги закону, щодо обов`язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.

Рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 року на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв`язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід`ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.

Статтею 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 та набрала чинність в України 11.09.1997, є частиною національного законодавства України.

Разом з тим, з системного аналізу вказаних вище норм права суд дійшов висновку, що відповідальним за виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 у справі № 570/3703/14-а є Рівненський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації.

Водночас, доказів належного виконання Рівненським обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації, як відповідального за виконанням вказаного судового рішення - суду відповідачем не надано.

Натомість, доводи відповідача щодо вжиття ним всіх необхідних заходів для виконання рішення та відсутність необхідних бюджетних коштів, які б забезпечували виконання цього рішення - не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Відтак, суду слід визнати протиправною бездіяльність Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації стосовно тривалого неналежного виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 у справі № 570/3703/14-а.

Разом з тим, статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст.1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 №4 (пункт 3) визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 зазначеної Постанови встановлено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Іншими словами, моральна шкода фізичної особи визначається через страждання. Страждання це негативна для людини емоція, змістом якої є біль, мука, тривога, переживання. Страждання є наслідком певних дій, які викликають такі емоції. Які саме дії викликають страждання чинне законодавство не зазначає, обмежуючись лише загальною вказівкою на їхню протиправність. Поміж тим, за практикою Європейського Суду з прав людини обставинами, які беруться до уваги як такі, що заподіюють моральну шкоду, зокрема є: невизначеність ситуації з результатом кримінального провадження та його фінансових наслідків; незручності, викликані негативним впливом на здоров`я; стурбованість і тривога через те, що ситуація триває довго; негативний вплив на членів сім`ї; психічне напруження; глибоке відчуття несправедливості, викликане тривалим невиконанням судового рішення; розчарування тощо.

Як свідчать матеріали справи, позивач обґрунтовує моральну шкоду, заподіяну тривалим невиконанням відповідачем рішення суду, стурбованістю і тривогою через те, що ситуація триває надмірно довго (біля 5 років); негативним впливом такої протиправної бездіяльності відповідача на здоров`я позивача, психічним напруженням, глибоким відчуттям несправедливості, викликаним тривалим невиконанням судового рішення, розчаруванням.

Поряд з цим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 129-1 Конституції України проголошено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 року № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Згідно зі ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 2 ст. 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

В силу вимог ст. 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Статтею 17 цього ж Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ( 995_004 ) та практику Суду як джерело права.

Системний аналіз рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення п. 1 ст.6, ст.13 Конвенції та ст.1 Першого протоколу до Конвенції, свідчить про однозначну позицію цього Суду, згідно з якою правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст.129-1 Конституції України.

Основним призначенням стадії виконавчого провадження, є фактичне та повне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена з вини державного органу до отримання судового захисту. Судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, без права встановлювати інші механізми та обсяги його виконання, трактуючи зобов`язальну частину судового рішення на свій лад, нівелюючи тим самим весь процес судового розгляду спору.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (див. рішення від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (див. рішення у справі "Immobiliare Saffi" проти Італії", заява N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У справі Харук та інші проти України (рішення від 26.07.2012 року [комітет], заява N703/05 та 115 інших заяв, п. 24- 25), а також у ряді інших справ проти України, які стосувались тривалого невиконання рішень національних судів, ЄСПЛ, беручи до уваги принципи визначення розміру компенсації, яка присуджується у випадку встановлення порушення Конвенції щодо невиконання рішень в подібних справах, визнав розумним та справедливим присудити 3000 євро кожному заявнику в заявах, що стосуються невиконання рішень тривалістю більше трьох років, та 1500 євро кожному заявнику в інших заявах. Зазначені суми є відшкодуванням будь-якої матеріальної і моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат.

ЄСПЛ також зазначив, що у випадках, коли йдеться про відшкодування матеріальної шкоди, національні суди мають явно кращі можливості визначати наявність такої шкоди та її розмір. Але інша ситуація - коли йдеться про моральну шкоду. Існує обґрунтована і водночас неспростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (див. згадані вище рішення у справах Скордіно, пп. 203 - 204, та Вассермана, п. 50). Суд вважає таку презумпцію особливо незаперечною у випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу (див. згадане вище рішення у справі Бурдова, п. 100).

Таким чином, суд враховує, що відповідно до прецедентної практики Європейського Суду право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Як свідчать матеріали справи, судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача щодо тривалого невиконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014.

На переконання суду, така бездіяльність відповідача щодо надмірно тривалого невиконання судового рішення безумовно свідчить про заподіяння моральної шкоди позивачу. Суд категорично вважає неприйнятною у правовій державі ситуацію, коли після досягнення успіху в суді щодо захисту своїх соціальних прав (рішення від 11.11.2014), позивач більше 4 років був позбавлений можливості фактичної реалізації їх відновлення, отримання бажаного за рішенням суду, яке надмірно довго не виконувалося. Така невизначеність, стурбованість і тривога через те, що ця ситуація (невиконання рішення суду через бездіяльність відповідача) триває надто довго і невідомо коли припиниться, безперечно викликає психічне напруження, відчуття безнадійності, глибокої несправедливості, відчаю та розчарування у відсутності адекватного правового захисту, навіть за умов отримання рішення суду про визнання такої поведінки органів влади протиправною.

Враховуючи те, що протиправна бездіяльність відповідача перешкоджає отримати позивачу виконання рішення суду, ухваленого на його користь, протягом тривалого часу (понад 4 роки з часу відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення від 11.11.2014), що становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном та є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст.1 Протоколу №1, суд приходить до висновку, що через душевні страждання, які позивач зазнав у зв`язку з надмірно тривалим невиконанням остаточного рішення суду з вини відповідача, за бездіяльність якого держава несе відповідальність, відповідно до статті 56 Конституції України, статей 23, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України, позивач має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди.

Висновки аналогічного за змістом характеру викладені Верховним Судом у постанові 14.07.2019 у справі №460/1061/19 (http://reestr.court.gov.ua/Review/90397169).

Таким чином, беручи до уваги вік позивача, стан його здоров`я (позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності) зважаючи на доведеність заподіяної йому відповідачем моральної шкоди, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням усіх обставин справи, які мають істотне значення, суд дійшов висновку, що розумним, справедливим та співмірним розміром моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача є 1000,00 грн.

Інші доводи та аргументи учасників справи не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування своєї позиції та не довів правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах, натомість доводи позивача відповідають обставинам справи та ґрунтуються на нормах матеріального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, позов про стягнення моральної шкоди підлягає до часткового задоволення.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України у суду відсутні, позаяк позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації стосовно тривалого неналежного виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 у справі №570/3703/14-а.

Стягнути з Рівненського обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 1000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 січня 2024 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Рівненський обласний центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат Департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації (вул. 16 липня, 79,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 05392737)

Суддя Д.П. Зозуля