Рішення

від 29.01.2024 по справі 620/15744/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2024 року Чернігів Справа № 620/15744/23

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства "ДНІПРО" до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

У С Т А Н О В И В:

У провадженні Чернігівського адміністративного суд перебуває справа за позовом Малого приватного підприємства «ДНІПРО» (далі також МПП «ДНІПРО», позивач) до Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (далі також ГУ ДПС у Чернігівській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 04.09.2023 № 8738/ж10/25-01-07-05-01.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлене контролюючим органом в ході перевірки порушення вимог п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР базується на інформації інтегрованих податкових баз, які на думку позивача, не є тими документами , які створюють правові наслідки для платника податків, а тому не можуть бути належним доказами.

29.11.2023 ухвалою суду провадження у справі відкрито, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача подано відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позиву, посилаючись на те, що в ході проведення фактичної перевірки у позивача встановлено факт відсутності у розрахункових документах обов`язкового реквізиту, а саме відповідної ставки ПДВ, що є порушенням ст. 3 Закону України № 265/95-ВР, відповідальність за яке передбачена ст.17 Закону України № 265/95-ВР.

Позивач подав відповідь на відзив та наголошує, що зазначена в акті перевірки від 19.08.2023 інформація з електронних баз несе тільки інформаційний характер, тому не може бути використана як належний та допустимий доказ.

21.12.2023 ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

15.08.2023 ГУ ДПС у Чернігівській області видано наказ № 1841-П «Про проведення фактичної перевірки МПП`ДНІПРО». На підставі п.п.19-1.1.4, п.19-1.1,ст.19-1; п.п.20.1.4, п.п.20.1.8, п.п.20.1.9,п.п.20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.12, п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20; п.п.75.1.3, п.75.1 ст.75, п.80.1,п.п.80.2.2, п.п.80.2.5, п.80.2, п.80.6, п.80.8 ст. 80, п.82.3 ст.82, п.230.1 ст.230, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями), ст. 15 Закону України №265/95-ВР, ст. 16 Закону України № 481/95-ВР, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 № 148, Закону України № 5007-УІ, податковим органом проведено фактичну перевірку автозаправної станції (АЗС) за адресою: Чернігівська область, Ічнянський район, смт. Парафіївка, вул. Сеньчика,2 а, з 15.08.2023, тривалістю 10 діб, за період з 15.08.2023 по день початку перевірки, з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності і ліцензій, патентів свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудових договорів, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення, ( а.с. 21).

За результатами перевірки складено акт від 18.08.2023 реєстраційний № 8238/Ж5/25-01-07-05-01, відповідно до висновків якого перевіркою встановлено порушення вимог п. 1, п.2 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 №265/95-ВРПро застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг(далі - Закон №265/95-ВР). Зокрема, в період з 01.07.2023 по 11.07.2023 МПП «ДНІПРО» реалізовано в роздріб пальне через ПРО без відображення в фіскальних чеках обов`язкового реквізиту, а саме відповідної ставки ПДВ, що повинна становити 20 відсотків, фактично в даний період в чеках зазначалось 7 відсотків. Вказане порушення встановлено згідно бази даних «СОДПРО», де значиться, що 01.07.2023 о 5 год. 18 хв, МПП «ДНІПРО» реалізовано пального на суму 199,75 грн без відображення в чеку ставки ПДВ - 20 відсотків, фактично зазначено ставка 7 відсотків. Аналогічно в подальшому реалізовано пального через ПРО без відображення в чеках обов`язкового реквізиту, відповідної ставки ПДВ - 20 відсотків на суму 220253,14 грн.

На підставі вказаного акта перевірки, ГУ ДПС у Чернігівській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.09.2023 № 8738/ж10/25-01-07-05-01, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 330579,46 грн, з яких: 199,75 грн *100%, за порушення вчинене вперше, 330379,71 грн (220253,14 грн*150%) за кожне наступне вчинене порушення, відповідальність за яке встановлена п. 1ст. 17 Закону №265/95-ВР, (а.с. 24).

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправними та таким, що підлягає скасуванню позивач звернувся до суду.

Вирішуючи питання щодо правомірності притягнення позивача до відповідальності за порушення вимог п. 1, п. 2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-BP (далі-Закон №265/95-BP), суд виходить з наступного.

Відповідно до визначень, наведених у статті 2 Закону № 265/95-ВР, поняття:

- розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;

- розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Відповідно до п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цимЗаконом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).

Таким чином, суб`єкти господарювання зобов`язані проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи та видавати (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідний розрахунковий документ, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Пункт 1 ст. 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність у таких розмірах: у разі встановлення в ході перевірки факту проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що п. 1 ст. 17 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків: 1) непроведення розрахункової операції через РРО; 2) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки; 3) невидача відповідного (тобто такого, що відповідає вимогам щодо форми і змісту) розрахункового документа.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання випливають зі змісту п. 1 ст. 3 Закону №265/95-ВР, а третій - з п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР. Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого п. 1 ст. 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають обставини щодо непроведення розрахункової операції через РРО; проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки.

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми та змісту.

У цій справі позивача притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язків, встановлених як п.1, так і п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР.

Позиція контролюючого органу полягає в тому, що позивачем не дотримано форму та зміст розрахункового документа згідно Положення №13, що тягне за собою неприйнятність такого документа як розрахункового, відповідно, утворює склад правопорушення, передбаченого п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, і є підставою для притягнення позивача до відповідальності за п. 1 ст. 17 цього Закону.

Однак притягнення позивача до відповідальності за порушення п. 1 ст. 3 Закону №265/95-ВР є безпідставним, оскільки безпосередній зміст обов`язку платника податку, який визначений у цьому пункті, полягає у тому, що відповідальність настає за непроведення розрахункової операції через РРО; проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки.

Проте докази, на підтвердження встановлення фактів у періоді, що перевірявся, а саме: непроведення розрахункової операції через РРО; проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки, та відображення їх в акті перевірки від 18.08.2023 № 8238/Ж5/25-01-07-05-01, відсутні.

Отже, в цій частині доводи позивача про відсутність порушення вимог п. 1 ст. 3 Закону №265/95-ВР, є обґрунтованими.

Перевіряючи висновки контролюючого органу про порушення позивачем п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, суд виходить з такого.

Як вже зазначалося, обов`язок, передбачений цим пунктом, полягає в тому, що суб`єкт господарювання зобов`язаний надавати особі в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та зміст на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі.

Відповідно до ст. 8 Закону №265/95-ВР форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Форму та зміст розрахункового документа визначено Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, що затверджене наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 №13, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 220/28350, (даліПоложення №13).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення №13 фіскальний касовий чек на товари (послуги), (далі - фіскальний чек) - розрахунковий документ/електронний розрахунковий документ, створений у паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ), реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій при проведенні розрахунків за продані товари (надані послуги). Фіскальний касовий чек на товари (послуги) за формою №ФКЧ-1 наведений у додатку 1 до цього Положення.

Пунктом 2 розділу ІІ Положення №13 установлено такі обов`язкові реквізити, які повинен містити фіскальний чек, зокрема для СГ, що зареєстровані як платники ПДВ, - окремим рядком літерне позначення ставки ПДВ, розмір ставки ПДВ у відсотках, загальну суму ПДВ за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами), на початку рядка друкуються великі літери «ПДВ» (рядок 21).

Отже, слід зробити висновок, що Закон № 265/95-ВР встановлює безпосередній зміст обов`язку суб`єктів господарювання і порядок його виконання, а Положення № 13 - форму його реалізації (форму і зміст документів, які є складовими звітності).

При цьому за змістом норм Положення №13 слід розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі. У першому випадку дійсно неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість, у другому випадку безпосередньо Положення №13 вказує, що такий документ не прийматиметься як розрахунковий.

Вказана позиція суду узгоджується із обов`язковою для врахування позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.02. 2023 у справі №500/6845/21.

Аналізуючи вищевикладені норми, суд доходить висновку, що до платника податків за порушення п. 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР можуть бути застосовані штрафні санкції у разі встановлення недоліку реквізиту у розрахунковому документі або відсутності відповідного реквізиту взагалі.

Водночас, досліджуючи зміст акту перевірки суд наголошує, що останній не містить в собі жодної інформації щодо недоліку реквізиту у розрахунковому документі або відсутності відповідного реквізиту взагалі.

Позиція відповідача, при встановленні порушення п. 2 ст. 3 № 265/95-ВР полягає в тому, що позивачем неправильно зазначена ставка ПДВ - замість 20 відсотків, зазначено 7 відсотків, однак неправильне зазначення розміру ставки ПДВ не свідчить про відсутність відповідного реквізиту взагалі, а отже не є підставою для притягнення позивача до відповідальності в розумінні п. 1 ст. 17 Закону №265/95-ВР. Також з акту перевірки неможливо встановити на підставі яких документів, відповідач дійшов таких висновків, а отже акт перевірки не є достовірним доказом в розмінні статті 75 КАС України.

Крім того, проаналізувавши доводи відповідача, позиція контролюючого органу в частині наявності порушень позивачем податкового законодавства у наведеній частині базується фактично на підставі даних з інформаційної системи СОД РРО, наявної у податкового органу.

Разом з тим, відомості із інформаційних баз податкового органу не дають змоги дійти беззаперечного висновку про факт вчинення самого порушення позивачем.

Частинами першою та другоюстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів суду правомірність оскаржуваного рішення.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем факту порушення позивачем п. 1 та п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР , що виключає наявність правових підстав для застосування санкцій, визначених у п. 1 ст. 17 Закону №265/95-ВР.

Виходячи з засади офіційного з`ясування всіх обставин, суд також надає правову оцінку змісту наказу про проведення фактичної перевірки позивача від 15.08.2023 № 1841-П, (а.с. 21), в якому в якості підстави проведення перевірки зазначено норми п.п.19-1.1.4, п.19-1.1,ст.19-1; п.п.20.1.4,п.п.20.1.8, п.п.20.1.9,п.п.20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.12, п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20; п.п.75.1.3, п.75.1 ст.75, п.80.1,п.п.80.2.2, п.п.80.2.5, п.80.2, п.80.6, п.80.8 ст. 80, п.82.3 ст.82, п.230.1 ст.230, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ (зі змінами та доповненнями).

При цьому суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 12.06.2019 (справа № 487/10128/14-ц), від 26.06.2019 (справа №587/430/16-ц), від 23.10.2019 (справа № 761/6144/15-ц), від 15.06.2021 (справа №904/5726/19) тощо, вказувала на дію принципу «jura novit curia» („суд знає закони"), який полягає, зокрема, в тому, що суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи правовідносин між сторонами. Обов`язок суду надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові ВС від 15.02.2023 року у справі №1740/2380/18.

Відповідно, незалежно від наявності окремих посилань самого позивача на протиправність правового акту, що став підставою для проведення перевірки, суд не може ігнорувати виявлення ним самим протиправного характеру такого акту в ході дослідження відповідного документу, який міститься в матеріалах справи. Зворотній підхід суперечив би завданню адміністративного судочинства та засаді верховенства права, оскільки за змістом такого правозастосування порушення права, яке виявлено та встановлено судом, має значення для вирішення спору по суті, не отримувало б належної правової оцінки адміністративного суду.

За сталою та послідовною практикою Верховного Суду (зокрема, постанови від 11.07. 2022у справі №120/5728/20-а, від 21.12. 2022 у справі №500/1331/21) формулювання конкретного змісту наказу є дискрецією контролюючого органу, однак, з обов`язковим дотриманням вимог норм абз. 3 п. 81.1 ст. 81 ПК щодо змісту наказу про проведення перевірки. У разі встановлення в одному підпункті статті декількох самостійних підстав для проведення перевірки, кожна з них не обов`язково має бути сформульована тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте повинна бути чітко визначена та відповідати правовій нормі.

Виконання такої вимоги забезпечує розуміння суб`єктом господарювання причин, що зумовили проведення перевірки, а також кола питань, які можуть бути її предметом, залежно від підстави проведення. У такій ситуації в разі виникнення спору щодо наявності дійсних підстав для проведення перевірки або обґрунтованості припущень щодо вчинення суб`єктом господарювання порушень суд має можливість перевірити ці питання під час розгляду адміністративної справи.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові ВС від 26.07.2023 року у справі №280/4696/22.

Відповідно до усталених висновків Верховного Суду оцінка правомірності призначення і проведення перевірки надається під час розгляду справи про скасування податкового повідомлення-рішення. При цьому, у випадку встановлення допущення контролюючим органом істотних порушень під час призначення і проведення перевірки, які тягнуть за собою протиправність прийнятого рішення контролюючого органу, такі висновки можуть бути самостійною підставою для задоволення позову і скасування такого рішення.

Контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведенні перевірок, зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, та не допускати згідно зі ст. 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові ВС від 17.08.2023 року у справі №160/15431/21:

Передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 ПК України, є отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на органи державної податкової служби

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2021 у справі №580/2615/21.

У постанові Касаційного адміністративного суду від 05.07.2023 року у справі №460/2663/22 міститься наступний правовий висновок: «…Отже, варто погодитися з доводами скаржника, що формулювання підстав перевірки в наказі не дає цілковитого розуміння, що підставою для проведення перевірки є саме здійснення контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. У спірному наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють (юридичні підстави). Наказ взагалі не містить посилання на жодну з можливих фактичних підстав перевірки, визначених як підпунктом 80.2.2, так і підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України».

Також суд звертає увагу на правовий висновок ВС, що міститься у постанові від 13.05.2022 у справі №520/9220/18.

У наказі від 15.08.2023 № 1841-П відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють. Також не відображено, зокрема, в чому конкретно полягає порушення, яке можливо було допущено позивачем.

Отже, суд приходить до висновку, що самого лише посилання на норму права, яка містить альтернативні підстави для вжиття юридично значущих для платника податків дій, без конкретизації підстави вжиття таких дій безпосередньо у посиланні (тобто, зазначення поруч із числовим зазначенням норми права словесного вираження конкретної підстави для призначення саме цієї перевірки), є протиправним, оскільки позбавляє платника податків будь-якої правової визначеності щодо розуміння підстав проведення перевірки та, як наслідок, обмежує його можливості щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

Вищевикладене є окремою та самостійною підставою для визнання протиправними та скасування ППР, що є предметом оскарження в цій справі.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий,що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, на користь позивача підлягає стягненню, сплачений ним при поданні позовної заяви, судовий збір в розмірі 2684,00 грн.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 04.09.2023 № 8738/ж10/25-01-07-05-01.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Малого приватного підприємства «ДНІПРО» судовий збір у розмірі 2684,00 грн ( дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні), сплачений відповідно до квитанції від 18.10.2023.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду.

Позивач: Мале приватне підприємство "ДНІПРО" вул. Шевченка, 14,смт Парафіївка,Чернігівська обл., Прилуцький р-н,16730 код ЄДРПОУ 24833957.

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області відокремлений підрозділ Державної податкової служби України вул. Реміснича, 11,м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000 код ЄДРПОУ 44094124.

Повний текст рішення виготовлено 29 січня 2024 року.

Суддя І.І. Соломко