Постанова

від 23.01.2024 по справі 161/20578/23

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/20578/23 Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М. Провадження № 22-ц/802/126/24 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Черняк О. В.,

з участю:

представника позивача Восковського Ю. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» про визнання припиненими трудових відносин, за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, який обґрунтував тим, що він на підставі рішення засновників Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» № 1/22 від 20 квітня 2022 року був призначений директором Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» з 21 квітня 2022 року.

Позивач також зазначив, що він 18 вересня 2023 року через свого представника подав засновнику «Благодійний фонд «Добра справа» заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням, яку відповідач отримав 27 вересня 2023 року, однак рішення про його звільнення з посади директора не прийняв.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати припиненими трудові відносини між ОСОБА_1 та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Добра справа» з 12 жовтня 2023 року у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2023 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із постановленою судом ухвалою, представник позивача ОСОБА_1 адвокат Восковський Ю. О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Восковський Ю. О. апеляційну скаргу підтримав, просив скаргу задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча відповідач у встановленому законом порядку був повідомлений про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у його відсутності.

Заслухавши пояснення представника позивача та вивчивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Восковського Ю. О. слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір є корпоративним, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Проте такі висновки суду зроблені з порушенням вимог закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За матеріалами справи судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі рішення засновників Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» № 1/22 від 20 квітня 2022 року був призначений на посаду директора Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» з 21 квітня 2022 року.

Судом також встановлено, що 18 вересня 2023 року ОСОБА_1 через свого представника подав засновнику «Благодійний фонд «Добра справа» заяву про звільнення з посади директора за власним бажанням, яку відповідач отримав 27 вересня 2023 року.

Проте засновником «Благодійного фонду «Добра справа» рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора не прийнято.

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом і просив визнати припиненими трудові відносини між ним та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Добра справа» з 12 жовтня 2023 року у зв`язку зі звільненням із займаної посади директора Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначеними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до частини 1 статті 22 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною 1 статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Благодійна організація - юридична особа приватного права, установчі документи якої визначають благодійну діяльність в одній чи кількох сферах, визначених цим Законом, як основну мету її діяльності (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації»).

Як передбачено статтею 2 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», законодавство України про благодійну діяльність та благодійні організації базується на Конституції України та складається з цього Закону, Цивільного кодексу України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та інших нормативно-правових актів.

Згідно зчастиною 1статті 19Закону України«Про благодійнудіяльність таблагодійні організації»органами управлінняблагодійних товариствта благодійнихфондів єзагальні збориучасників,виконавчий органі наглядоварада. Вищим органом управління благодійних товариств та благодійних фондів є загальні збори учасників.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.

Відповідно до частин 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Отже, відповідно до трудового законодавства України, керівник товариства (директор), як будь-який інший працівник, має право звільнитися з роботи за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Разом з тим особливість звільнення директора полягає в тому, що воно відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Незважаючи на те, що право на працю безумовно є правом, а не обов`язком, для належної реалізації свого права на звільнення за власним бажанням керівник (директор) товариства має не тільки написати заяву про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України та подати/надіслати її всім учасникам товариства, а й за власною ініціативою, як виконавчий орган товариства, скликати загальні збори учасників товариства, на вирішення яких і поставити питання щодо свого звільнення.

У випадку відсутності рішення загальних зборів учасників товариства про звільнення керівника, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 758/1861/18).

При цьому судом встановлено, що ОСОБА_1 подав засновнику Благодійної організації «Благодійний фонд «Добра справа» заяву про звільнення з посади директора на підставі частини 1 статті 38 КЗпП України.

Оскільки засновником благодійної організації не було прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з роботи, останній звернувся в суд з позовом про припинення трудових відносин з відповідачем.

Відмовляючи у відкритті провадження у цій справі з тих підстав, що даний спір є корпоративним та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції не перевірив належним чином правовідносини сторін.

У той же час слід розмежовувати корпоративні відносини та трудові. Якщо мова йде про звільнення за статтею 41 КЗпП та частиною 3 статті 99 ЦК України, то право припинити повноваження керівника - це корпоративне право учасників організації, а тому це корпоративні відносини, а отже щоб оскаржити таке звільнення директору потрібно звертатися до господарського суду.

В даному випадку спір виник щодо реалізації працівником своїх трудових прав, зокрема права на звільнення на підставі статті 38 КЗпП України, а тому спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Як передбачено пунктом 3 частини 1 статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є цивільно-правовим, а не корпоративним, та не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що із-за порушенням судом норм матеріального і процесуального права ухвалу суду першої інстанції слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 грудня 2023 року у цій справі скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді