Постанова

від 24.01.2024 по справі 910/12848/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2024 р. Справа №910/12848/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Луцюк А.В.

представники сторін:

від позивача: Чабан Н.М., Дем`яненко В.П.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023

у справі №910/12848/23 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Прес Дистрибьюшн"

про стягнення заборгованості у розмірі 101 475,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Прес Дистрибьюшн" (далі - Товариство) попередньої оплати у розмірі 101 475,04 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Підприємство посилається на те, що відповідач всупереч умовам договору про закупівлю від 11.01.2021 №3 не поставив позивачу товар в повному обсязі та не повернув суму попередньої оплати у розмірі 101 475,04 грн.

В процесі розгляду справи, Підприємством подана до Господарського суду міста Києва заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 101 475,04 грн попередньої оплати та 687 178,08 грн пені, що разом складає 788 653,12 грн. Вказана заява прийнята Господарським судом міста Києва до розгляду як така, що відповідає приписам статті 46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Короткий зміст рішення та додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви їх ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства на користь Підприємства заборгованість у розмірі 101 475,04 грн, пеню в сумі 164 383,78 грн та судовий збір у розмірі 9 741,31 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, в порушення норм Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов спірного договору, не здійснив поставку товару та не повернув перераховані грошові кошти в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 101 475,04 грн суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. При цьому, здійснивши власний розрахунок пені, місцевий господарський суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 01.09.2021 до 31.12.2021 у розмірі 547 945,92 грн. Крім того, суд першої інстанції, беручи до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення останнім збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, значного перевищення розміру пені у порівнянні з сумою основного боргу, а також зважаючи на військову агресію російської федерації на території України та виходячи з загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені на підставі частини 3 статті 551 ЦК України до 164 383,78 грн.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Підприємство звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23, в частині стягнення з відповідача 164 383,78 грн та 9 741,31 грн судового збору, та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства на користь Підприємства пеню в розмірі 687 178,08 грн та судовий збір в сумі 11 829,80 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення, в частині стягнення пені та судового збору є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права та внаслідок недотримання судом першої інстанції норм процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що суд першої інстанції невірно встановив строк нарахування штрафних санкцій за договором, невірно застосував норми матеріального права, зокрема, норми статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), вимогами якої передбачено, що нарахування штрафних санкцій припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а саме 31.01.2022, як передбачено вимогами договору №3. Так, на переконання позивача, строком нарахування штрафних санкцій є період з 01.09.2021 до 31.01.2022.

Також, апелянт вказує, що відповідач не мав наміру виконувати належним чином договір №3, не виходив на зв`язок з позивачем, не надав належних та допустимих доказів до суду, які б надали право на зменшення судом нарахованих штрафних санкцій на 70%. У зв`язку з наведеним, позивач вважає, що стягненню з відповідача, за неналежне виконання вимог договору №3, підлягає сума пені в розмірі 687 178,08 грн.

Крім того, Підприємство стверджує, що судові витрати понесені позивачем, з урахуванням обґрунтованості заявлених позовних вимог, відповідно до частини 9 статті 129 ГПК України повинні бути стягнуті з відповідача в повному обсязі, тобто в сумі 11 829,80 грн.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Відповідач, у порядку статті 263 ГПК України, своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2023 апеляційну скаргу Підприємства у справі №910/12848/23 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12848/23. Відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи №910/12848/23.

16.11.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №12848/23.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Сітайло Л.Г. перебувала з 13.11.2023 до 17.11.2023 у відрядженні (Національна школа суддів України).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/12848/23. Розгляд апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 призначено на 20.12.2023.

Судове засідання 20.12.2023 не відбулось, оскільки в період з 10 год 45 хв до 18 год 00 хв, внаслідок технічних проблем з судовими сервісами ВКЗ, ЕС, Портал Судова влада України, поштовими сервісами, сервісами Укрпошти, була відсутня можливість, зокрема, авторизації в кабiнетi електронного суду, проведення технічної фіксації судового засідання, що підтверджується актом Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2023 розгляд апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 призначено на 24.01.2024.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 24.01.2024 з`явився представник позивача.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений шляхом направлення ухвали Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2023 на адресу місцезнаходження його директора та розміщення відповідного повідомлення на вебсайті "Судова влада України".

Згідно з частинами 3, 8 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи.

Відповідач повідомлений про розгляд Північним апеляційним господарським судом апеляційної скарги Підприємства на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 шляхом розміщення на офіційному вебсайті "Судова влада України відповідного повідомлення, у зв`язку з відсутністю можливості його повідомлення іншим шляхом.

Таким чином, відповідач повідомлений судом апеляційної інстанції про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом, при цьому явка обов`язковою не визнавалась, а тому справа №910/12848/23 розглядається за його відсутності.

Представник позивача у судовому засіданні 24.01.2024 вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

11.01.2021 між Державним підприємством "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АС-Медіа", яке змінило своє найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Прес Дистрибьюшн" (постачальник), укладено договір про закупівлю №3, за умовами якого постачальник зобов`язується оформити передплату періодичних видань на 2021 рік; код ДК 021:2015-22210000-5-"Газети", та постачати (передавати) у власність замовника періодичні видання, а Замовник зобов`язується своєчасно прийняти товар та оплатити його вартість, відповідно до умов цього договору.

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування товару, його асортимент, кількість, періодичність видання, ціна за одиницю та загальна вартість визначені у специфікації (додаток 1), яка є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору загальна вартість товару, що поставляється за цим договором визначена у специфікації (додаток 1) та становить 149 712,00 грн, без ПДВ. Загальна вартість товару включає в себе вартість товару, витрати постачальника по організації передплати товару (періодичних видань), вартість доставки товару на адресу замовника, а також усі інші витрати постачальника.

За умовами пункту 2.4 договору оплата 100% загальної вартості товару за цим договором здійснюється замовником впродовж 10 робочих днів, з дати підписання сторонами цього Договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка товару здійснюється кур`єром постачальника на адресу замовника: м. Київ, вул. Дегтярівська, 38-44 у робочі дні замовника з 08-30 год до 17-00 год (перерва з 12-20 год до 12-50 год).

Постачальник зобов`язується забезпечити своєчасну (у день виходу з друку для щоденних видань, та на 2-й день після виходу з друку для щотижневих та інших видань) доставку товару замовнику, відповідно до терміну виходу відповідного товару (періодичного видання) з друку, на протязі 2021 року (пункт 3.3 договору).

Згідно з пунктом 3.5 договору датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженою особою замовника в місці поставки та оформлення і підписання уповноваженими представниками сторін у встановленому законодавством України порядку видаткової накладної на поставлений Товар.

Право власності на товар, ризик випадкової загибелі та ушкодження товару переходять до замовника з дати поставки товару замовнику (пункт 3.6 договору).

Цей Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до 31.01.2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1 договору).

Специфікацією до договору про закупівлю від 11.01.2021 №3 сторони узгодили найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість товару.

На виконання умов договору позивач 22.02.2021 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 149 712,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку позивача.

У свою чергу, відповідач здійснив поставку товару на загальну суму в розмірі 48 236,96 грн, що підтверджується видатковими накладними від 31.03.2021 №РН-899 на суму 18 028,96 грн, від 31.05.2021 №РН-2446 на суму 16 301,81 грн, від 31.07.2021 №РН-4404 на суму 13 906,19 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом Підприємство стверджує, що відповідач не здійснив поставку товару та не здійснив повернення попередньої оплати у повному обсязі, у зв`язку з чим заборгованість останнього перед позивачем становить 101 475,04 грн. Крім того, в результаті неналежного виконання відповідачем зобов`язань за спірним договором, позивач, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд стягнути з Товариства пеню у розмірі 687 178,08 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 оскаржується позивачем в частині пені та судового збору, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами статті 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).

Так, слід зазначити, що суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 101 475,04 грн попередньої оплати. В цій частині рішення суду першої інстанції скаржником не оскаржується і, відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України, не переглядається судом апеляційної інстанції.

Розглянувши вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені та судового збору суд, за наслідками апеляційного розгляду, дійшов наступних висновків.

Так, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочки з 01.09.2021 по 31.01.2022 у розмірі 687 178,08 грн.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами пункту 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Положеннями пункту 4 статті 231 ГК України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (частина 6 статті 232 ГК України).

За умовами пункту 5.2 договору, у разі порушення строків поставки товару постачальник, за вимогою замовника, сплачує останньому пеню в розмірі 3% від загальної вартості товару за кожен день порушення впродовж усього періоду існування такого порушення.

Згідно з пунктом 3.3 договору постачальник зобов`язується забезпечити своєчасну (у день виходу з друку для щоденних видань, та на 2-й день після виходу з друку для щотижневих та інших видань) доставку товару замовнику, відповідно до терміну виходу відповідного товару (періодичного видання) з друку, на протязі 2021 року.

Специфікацією до договору сторони узгодили періоди виходів журналів з друку, а саме кожного місяця, а тому відповідно до частини 3 статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Враховуючи те, що остання поставка за договором відбулась 31.07.2021, а починаючи з серпня 2021 року до грудня 2021 року поставки не відбулись, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прострочення відповідача розпочалось саме з 01.09.2021.

При цьому, місцевий господарський суд звернув увагу, і з чим погоджується судова колегія, що позивачем невірно визначено перебіг закінчення нарахування пені, оскільки, згідно з пунктом 3.3 договору, постачальник зобов`язався забезпечити поставку на протязі 2021 року, а тому, починаючи з 01.01.2022 у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок пені, вважає вірними висновки суду першої інстанції, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв`язку з невірним розрахунком позивача, в частині визначення закінчення перебігу прострочки відповідача, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня за загальний період прострочки з 01.09.2021 по 31.12.2021 у розмірі 547 945,92 грн.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення, з урахуванням приписів ГК України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Колегія суддів зазначає, що неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як, способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора, у разі порушення зобов`язання, шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані, відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом, згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю. В Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки. Сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір пені саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. Найчастіше судами враховуються такі обставини (постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20):

- ступінь виконання зобов`язання боржником (співвідношення між сумою простроченого зобов`язання та загальною сумою зобов`язання);

- причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання;

- тривалість прострочення виконання;

- наслідки порушення зобов`язання для кредитора;

- поведінку боржника (системність порушення, чи навпаки - порушення з боку боржника мало винятковий характер; намагання/зусилля боржника погасити борг або погашення основної заборгованості на момент звернення до суду, намагання врегулювати спір в досудовому порядку, звернення з пропозиціями про реструктуризацію боргу до кредитора);

- поведінку кредитора;

- майновий стан кредитора та боржника (наявність збитків, заборгованості по виплаті заробітної плати);

- негативні наслідки стягнення неустойки з боржника, які можуть настати для нього та третіх осіб (трудового колективу, населення); ризики настання неплатоспроможності боржника;

- статус боржника, предмет діяльності боржника (забезпечення оборонних потреб, безпеки та здоров`я населення);

- майнові, а також інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу.

Втім, закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (постанови Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20 та від 10.11.202 у справі №910/15705/21).

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 27.01.2020 у справі №916/469/19.

З огляду на матеріали справи, з урахуванням інтересів обох сторін, причин невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, наслідків порушення зобов`язання, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про наявність існування виняткових обставин для можливості застосування частини 3 статті 551 ЦК України.

Так, місцевий господарський суд, прийняв до уваги введення на підставі указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на території України воєнного стану із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк воєнного стану неодноразово продовжувався.

Частиною 3 статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Крім того, суд першої інстанції правомірно врахував, що місцезнаходженням відповідача є місто Маріуполь, яке було окуповано військами російської федерації та на території якого були активні бойові дії, що призвело до численних руйнувань промислових та цивільних об`єктів та значним чином вплинуло на ведення господарської діяльності підприємства й призвело до погіршення фінансового становища відповідача.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції, оцінюючи наявні матеріали справи, а також беручи до уваги інтереси позивача, відсутність доказів понесення останнім збитків та інших для нього наслідків порушення зобов`язання відповідачем, значного перевищення розміру пені у порівнянні з сумою основного боргу більше, ніж у 6 разів, зважаючи на військову агресію російської федерації на території України, а також виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи інтереси обох сторін, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дійшов обґрунтованого висновку про зменшення розміру пені на підставі частини 3 статті 551 ЦК України до 164 383,78 грн.

Так, відповідно до статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, колегія суддів зазначає, що судовий збір, у разі зменшення судом розміру неустойки, на підставі статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, покладається на сторін пропорційно задоволених вимог, без урахування зменшення неустойки, оскільки таке зменшення є наслідком не необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судом свого права на таке зменшення, передбаченого наведеними нормами.

Інші доводи апеляційної скарги, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Підприємства задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.10.2023 у справі №910/12848/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів".

4. Матеріали справи №910/12848/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано суддями - 31.01.2024.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов