Постанова

від 16.01.2024 по справі 458/252/22

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 458/252/22 Головуючий у 1 інстанції: Кшик О.І.

Провадження № 22-ц/811/2623/23 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

№22-ц/811/2745/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м.Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря Матяш С.І.,

з участю: представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Канарєєва І.О.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференціїцивільну справу заапеляційними скаргами комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області на рішення Турківського районного суду Львівської області від 31 серпня 2023 року та на ухвалу Турківського районного суду Львівської області від 01 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області про скасування наказу про звільнення з посади, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просила скасувати наказ директора комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області (далі КНП «Турківська центральна міська лікарня») №36 від 23.02.2022 року про її звільнення з посади акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення даної лікарні, поновити її на вказаній посаді з 23.02.2022 року та стягнути моральну шкоду в розмірі 50000 грн.

Свої вимоги позивач ОСОБА_2 обґрунтовувала тим, що з 12.05.1995 року працювала у названій вище лікарні на посаді дільничної терапевтичної медичної сестри, з якої її було переведено на посаду акушерки поліклінічного відділення лікарні.

Наказом КНП «Турківська центральна міська лікарня» №36 від 23.02.2022 року її звільнено із займаної посади на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП за угодою сторін, однак, таке звільнення вважає незаконним, оскільки жодних заяв про звільнення за угодою сторін вона не писала.

У зв`язку із військовою агресією російської федерації та запровадженням з 24.02.2022 року на всій території України воєнного стану, 25.02.2022 року нею було подано директору КНП «Турківська центральна міська лікарня» заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на три місяці з метою виїзду за кордон, однак, після приїзду в Україну 29.03.2022 року її було повідомлено про звільнення, а самий наказ про звільнення вручено лише 02.05.2022 року.

Заподіяння моральної шкоди обгрунтовує тим, що у зв`язку із незаконним звільненням вона перебувала в стані стресу, відчувала себе приниженою, мала відчуття розчарування та несправедливості, оскільки тривалий час добросовісно працювала та виконувала належним чином свої трудові обов`язки, а відповідач безпідставно прийняв рішення про її звільнення.

Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 31 серпня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано наказ директора КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області №36 від 23.02.2022 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області з 23.02.2022 року.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області з 23.02.2022 року.

Стягнуто з КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 5000 грн.

Відмовлено в задоволенні решти розміру моральної шкоди.

Стягнуто з КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1091 грн. 64 коп.

Стягнуто з КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області в дохід держави судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.

Ухвалою Турківського районного суду Львівської області від 01 вересня 2023 року внесено виправлення до проголошеної вступної та резолютивної частини рішення Турківського районного суду Львівської області від 31 серпня 2023 року, шляхом доповнення резолютивної частини рішення після абзацу 2 новим абзацом такого змісту: «Поновити ОСОБА_2 на посаді акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області з 23.02.2022».

Ухвалено, що при виготовленні повного рішення суду, резолютивну його частину викласти у відповідності до внесеного виправлення до скороченого рішення суду проголошеної 31.08.2023 року вступної та резолютивної його частини.

Рішення та ухвалу суду оскаржив відповідач КНП «Турківська центральна міська лікарня», просить обидва судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції було проголошено та внесено в скорочене рішення без задоволення позовної вимоги про поновлення позивачки на роботі.

На переконання апелянта, вказаний недолік суд повинен був усунути шляхом ухвалення додаткового рішення, а не шляхом виправлення описки оскаржуваною ухвалою.

Вважає, що суд допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для обов`язкового скасування названого судового рішення.

Оскаржуючи рішення суду, апелянт вказує на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права.

На переконання апелянта, суд першої інстанції виніс рішення про задоволення позову щодо скасування наказу про звільнення, покликаючись лише на пояснення позивачки та висновок почеркознавчої експертизи.

Апелянт вважає, що суд безпідставно взяв до уваги лише пояснення позивачки та висновок експертизи про те, що заява про звільнення не була написана позивачкою, оскільки чинним законодавством не встановлено обов`язку роботодавця перевіряти, чи заяву про звільнення написано працівником власноручно, чи виготовлено в інший спосіб.

Наголошує, що висновок експертизи не спростовує того факту, що заява про звільнення була подана позивачкою особисто 23.02.2022 року.

За позицією відповідача, підтвердженням того, що позивачку було звільнено з посади саме на підставі її заяви є те, що остання отримала копію наказу та трудову книжку на руки 23.02.2022 року і не висловила щодо заяви про звільнення жодних претензій, а перетнула кордон України.

Просить врахувати, що ухвала суду про надання експерту вільних та експериментальних зразків почерку та підписів чоловіка позивачки ОСОБА_3 , умисно не була виконана позивачкою.

Зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги показання допитаного, як свідка, директора лікарні ОСОБА_4 , який підтвердив ту обставину, що позивачка особисто принесла йому в службовий кабінет заяву на звільнення 23.02.2022 року, яку він, в свою чергу, завізував і особисто передав начальнику відділу кадрів Джурі Р.С., цього ж дня було видано наказ про звільнення позивачки, який вручено їй особисто разом із трудовою книжкою під розписку інспектором відділу кадрів Писанчин О.О.

Окрім того, зауважує, що після приїзду в Україну позивачка не подавала заяв щодо поновлення чи прийняття її на роботу.

Зазначає, що скасовуючи наказ в частині звільнення, суд не визнав такий протиправним чи незаконним, не надав цьому факту жодної правової оцінки, не обґрунтував незаконність оспорюваного наказу.

Наголошує, що, власне, визнання наказу протиправним чи незаконним є єдиною правовою підставою для його скасування.

Також стверджує, що заяви на відпустку позивачка не подавала, а на копії заяви, яка міститься в матеріалах справи, відсутня віза директора, окрім того, такого терміну відпустка не передбачена чинним законодавством.

В частині стягнення моральної шкоди, апелянт наголошує, що позивач не надала жодних належних та допустимих доказів щодо спричинення їй моральної шкоди, не змогла пояснити внаслідок чого виникла така шкода та чим вона підтверджується.

Окрім того, зазначає, що їхньою стороною було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, однак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про непропущення позивачкою цього строку.

Вважає, що перебіг місячного строку позовної давності необхідно обраховувати з 23.02.2022 року з дня отримання позивачкою наказу про звільнення та копії трудової книжки.

Звертає увагу, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд не прийняв рішення щодо поновлення ОСОБА_2 на посаді акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення КНП «Турківська центральна міська лікарня», чим допустив порушення норм матеріального права.

Наголошує, що про вказане порушення свідчить сам текст скороченого рішення, яке було внесене в , та його копія, яка відразу була видана позивачці, а також технічний запис судового засідання від 31.08.2023 року.

Вважає, що наведене порушення та його усунення з порушенням встановленого процесуальним законом порядку свідчить про наявність підстави для скасування оскаржуваного рішення.

09.11.2023 року позивачка ОСОБА_2 в особі свого представника адвоката Харченка К.С. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи та вимоги апелянта.

Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційних скарг, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно із записами у трудовій книжці, виданій ОСОБА_5 (а.с.7 т.1), її наказом №59 від 12.05.1995 року зараховано на посаду дільничної терапевтичної медичної сестри Турківської районної лікарні, в подальшому, наказом №12 від 01.02.2001 року переведено на 0,5 ставки акушерки поліклініки, наказом №162 від 27.09.2005 року переведено на 0,5 ставки акушерки поліклініки та 0,5 ставки медичної сестри ендоскопічного кабінету, наказом №28 від 26.02.2008 року переведено на посаду акушерки поліклінічного відділення.

Відповідно до наказу №165 від 05.12.2019 року, Турківська комунальна центральна районна лікарня реорганізована в КНП «Турківська ЦРЛ» Турківської районної ради.

В подальшому, згідно з наказом №15 від 29.01.2021 року, КНП «Турківська ЦРЛ» Турківської районної ради перейменована у КНП «Турківська ЦМЛ» Турківської міської ради.

Оспорюваним наказом КНП «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради №36 від 23.02.2022 року ОСОБА_2 звільнено із займаної посади за угодою сторін, згідно з п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України (а.с.8, 56 т.1).

Підставою в наказі про звільнення вказано заяву ОСОБА_2 .

Статтею 36 КЗпП України визначені підстави припинення трудового договору.

Так,зокрема,відповідно доп.1ч.1ст.36КЗпП України,підставою припиненнятрудового договорує угода сторін.

Згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п.8 постанови №9 від 06.11.1992 року (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів», необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Отже, з наведеного слідує, що для звільнення працівника на вказаній підставі, необхідне волевиявлення, як працівника, так і роботодавця.

З оглянутого судом оригіналу заяви про звільнення від 23.02.2022 року (а.с.115 т.1) встановлено, що така заява написана від імені ОСОБА_2 на ім`я директора КНП «Турківська ЦМЛ» ОСОБА_4 , в якій ОСОБА_2 просить звільнити її із займаної посади з 23.02.2022 року за згодою сторін.

На вказаній заяві відсутні реквізити про реєстрацію такої заяви в КНП «Турківська ЦМЛ» (вхідний номер та дата надходження), однак, наявна віза директора лікарні: «до наказу», та його підпис.

Водночас, позивачка ОСОБА_2 стверджує, що такої заяви про звільнення з посади за угодою сторін вона не писала і особисто не подавала директору лікарні.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 10.02.2023 року №СУ-19/114-22/20268-ПЧ: рукописний текст у заяві ОСОБА_2 від 23.02.2022 року про звільнення з посади виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_2 у заяві ОСОБА_2 від 23.02.2022 року про звільнення з посади виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Також у висновку вказано, що підпис від імені ОСОБА_2 та рукописний текст, який починається словами «Директору КНП» і закінчується цифровим записом «23.02.2022» у документі «Заява ОСОБА_2 від 23.02.2022 про звільнення з посади» виконані, ймовірно, ОСОБА_3 . Вирішити питання в категоричній формі буде можливо лише при наданні додаткових зразків почерку (підписів) ОСОБА_3 .

Судом встановлено і ця обставина визнається відповідачем, що заява про звільнення ОСОБА_2 не була належним чином зареєстрована в КНП «Турківська ЦМЛ» Турківської міської ради, а тому твердження сторони відповідача про те, що позивачка особисто принесла таку заяву, є безпідставними, оскільки одних лише показань директора лікарні ОСОБА_4 , допитаного в судовому засіданні як свідка, який є зацікавленою особою в результаті вирішення даного спору, є недостатньо для безспірності встановлення цього факту.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що волевиявлення позивачки на звільнення за угодою сторін відсутнє, а відтак, наказ №36 від 23.02.2022 року про її звільнення із займаної посади за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України є незаконним і підлягає скасуванню.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбаченихчастиною другоюцієї статті.

За вимогами частини другої статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячнийстрок з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Отже, на відміну від інших трудових спорів, коли строк звернення до суду обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, місячний строк для звернення до суду за вирішенням спору про поновлення на роботі обчислюється не інакше як з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Так, зокрема, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 березня 2018 року у справі №463/952/15 (провадження №61-5139св18) зроблено висновок, що зі змістустатті 233 КЗпП Українивбачається, що перебіг місячного строку за вимогою про поновлення на роботі починається із дня вручення копії наказу про звільнення, а не з дня його направлення або оголошення його змісту.

Відповідно до статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Ураховуючи наведені вище норми матеріального права та відсутність в даній справі доказів про вручення позивачці копії оспорюваного наказу про звільнення, наявні підстави для висновку про непропущення позивачкою місячного строку позовної давності, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підпис позивачки в Журналі реєстрації трудових книжок КПН «Турківська ЦМЛ» (а.с.60 т.1) підтверджує лише факт отримання трудової книжки, а тому немає підстав для висновку про те, що в день отримання трудової книжки позивачці було вручено й наказ про її звільнення, як про це стверджує відповідач.

З копії паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 (а.с.14 т.1), встановлено, що ОСОБА_2 перетинала кордон 27.02.2022 року на виїзд з України і 29.03.2022 на в`їзд в Україну.

Також встановлено, що сім`я ОСОБА_2 є багатодітною, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , виданим відділом у справах сім`ї та молоді Турківської районної державної адміністрації (а.с.17 т.1).

Згідно з довідкою КНП «Турківська центральна міська лікарня» від 22.06.2022 року №30 (а.с.64 т.1), загальний стаж ОСОБА_2 у КНП «Турківська ЦМЛ», станом на 23.02.2022 року, становив 26 років 9 місяців 12 днів. Відомості про заохочення та покарання ОСОБА_2 відсутні.

Таким чином, за наведених вище і встановлених судом обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання незаконним звільнення позивачки з роботи оспорюваним наказом на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України та про її поновлення на займаній посаді.

Однак, дійшовши правильного висновку про поновлення позивачки на роботі, суд першої інстанції не вказав про це в резолютивній частині скороченого рішення, відтак, не вирішив позовної вимоги позивачки про поновлення її на роботі, стосовно якої сторони подавали докази і давали пояснення.

Пунктом 1 частини першої статті 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.

Суд першої інстанції, вказаної вище норми процесуального закону не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про усунення вказаного порушення шляхом виправлення описки, що призвело до неправильного вирішення справи і, згідно з п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням апеляційним судом нового рішення про часткове задоволення позовних вимог позивачки з наведених вище мотивів, а саме: про визнання незаконним та скасування наказу про її звільнення з роботи та поновлення на займаній посаді з 23.02.2022 року.

Частиною першою статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечуєтьсяяк відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, такі механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Водночас, згідно з частиною другою статті 237-1 КЗпП України, порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Отже,моральне відшкодуванняприсуджується незаконнозвільненому працівникуза доведеностіусіх складовихцивільно-правовоївідповідальності зазавдану шкоду,а саме: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

З огляду на встановлені обставини справи, а саме: залишення позивачкою місця праці і виїзд за межі України без одержання копії наказу про звільнення та/або відпустку, колегія суддів доходить висновку про безпідставність заявленої позивачкою позовної вимоги до відповідача про відшкодування моральної шкоди, а тому у задоволенні такої позовної вимоги необхідно відмовити в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

апеляційні скарги комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради Самбірського району Львівської області задовольнити частково.

Рішення Турківськогорайонного судуЛьвівської областівід 31серпня 2023року таухвалу Турківськогорайонного судуЛьвівської областівід 01вересня 2023року скасуватиі прийнятинове судоверішення,яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради №36 від 23 лютого 2022 року про звільнення ОСОБА_2 з посади акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради за п.1 ст.36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді акушерки жіночої консультації поліклінічного відділення комунального некомерційного підприємства «Турківська центральна міська лікарня» Турківської міської ради з 23 лютого 2022 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 26 січня 2024 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич