Постанова

від 30.01.2024 по справі 504/2701/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1538/24

Справа № 504/2701/22

Головуючий у першій інстанції Барвенко В.К.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Дришлюка А.І., Сегеди С.М.,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2023 року у справіза позовом адвокат Бороган Валентина Володимировича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Материк Комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, -

в с т а н о в и в :

14 вересня 2022 року адвокат Бороган Валентин Володимирович в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Материк Комфорт» ( далі ТОВ Материк Комфорт») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, у якому просив суд:

стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Материк Комфорт», код ЄДРПОУ: 42681507, борг у загальній сумі 5 179,17 грн, в тому числі заборгованість по житлово-комунальним послугам у розмірі 5 061,71 грн, три відсотки річних у сумі 23,97 грн, інфляційні втрати у сумі 93,49 грн; стягнути з ОСОБА_1 користь ТОВ «Материк Комфорт», код ЄДРПОУ: 42681507, судові витрати які становлять: 2481,00 грн сплата судового збору за подання позовної заяви, 3500,00 грн сплата за надання правничої допомоги.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07.12.2018 зареєстровано ТОВ «Материк Комфорт», за адресою: Одеська обл., Лиманський р-н., с. Крижанівка, вул. Генерала Бочарова, буд. 62, ідентифікаційний код юридичної особи: 42681507.

Відповідно до акту передачі-приймання ТОВ «Девелоперська компанія «Материк» передало на баланс ТОВ «Материк Комфорт» багатоквартирний житловий будинок (житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач надає житлово-комунальні послуги усім власникам/мешканцям квартир та/або нежитлових приміщень, які знаходяться у будинку за вказаною адресою.

Відповідач, являючись власником квартири АДРЕСА_1 , користується наданими їй житлово-комунальними послугами, проте не виконує свого обов`язку по сплаті за житлово-комунальні послуги, тому у неї утворилася заборгованість, яка станом на липень 2022 року становить 5 061,71 грн.

Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

30 січня 2023 року адвокат Панчошок Олександр Дмитрович в інтересах відповідача ОСОБА_1 надав суду відзив на позовну заяву, у якому повністю заперечував проти задоволення позову та послався на те, що між сторонами жодних договорів не укладалось, істотні умови договору не погоджувались. До позову позивач не надав копій квитанцій, платіжних доручень які би свідчили про те, що позивач виконує зобов`язання за укладеними договорами з постачальниками послуг.

У судове засідання 26 вересня 2022 року представник позивача не з`явився, однак від нього надійшла до заява, в якій він просить розглянути справу у його відсутність, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні щодо стягнення боргу не заперечувала, заперечувала проти стягнення судових витрат.

Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2023 року позовні вимоги ТОВ «Материк Комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Материк Комфорт», код ЄДРПОУ: 42681507, борг у загальній сумі 5 179,17 грн, в тому числі заборгованість по житлово-комунальним послугам у розмірі 5 061,71 грн, три відсотки річних у сумі 23,97 грн, інфляційні втрати у сумі 93,49 грн;

стягнув з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Материк Комфорт», код ЄДРПОУ: 42681507, судові витрати які становлять: 2481,00 грн сплата судового збору за подання позовної заяви, 3500,00 грн сплата за надання правничої допомоги.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити нове судові рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.

Відповідачці ОСОБА_1 , яка є апелянтом, копія ухвали про відкриття апеляційного провадження надсилалась на вказану нею в апеляційній скарзі адресу місця її проживання, однак вся надіслана судова кореспонденція повернулась до суду із довідкою поштового відділення про причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Згідно із ч. 1 ст.130ЦПКУкраїни у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення.

Відповідно до ч. 1 ст.131ЦПКУкраїни учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Таким чином, оскільки копія ухвали про відкриття апеляційного провадження направлялась на єдину відому суду адресу місця реєстрації відповідачки ОСОБА_1 та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи в апеляційному суді в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі є менше ніж сто розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального та матеріального права.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно достатті 322 ЦК Українивласник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України передбачено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Статтею 68ЖК УкраїнськоїРСР передбачено, що наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги. Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.

Згідностатті 162 ЖК Української РСРпередбачено, що власник зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначеніЗаконом України «Про житлово-комунальні послуги».

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року №1875-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), надалі Закон №1875-IV, житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. виконавець суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник суб`єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; власник приміщення, будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі власник) фізична або юридична особа, якій належить право володіння, користування та розпоряджання приміщенням, будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, зареєстроване у встановленому законом порядку; внутрішньобудинкові системи мережі, арматура на них, прилади та обладнання, засоби обліку та регулювання споживання житлово-комунальних послуг, які знаходяться в межах будинку, споруди.

Згідно статті 13 Закону №1875-IV,залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньо будинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Статтею 19 Закону №1875-IV встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником.

За змістом статей 20, 21 Закону №1875-IV та пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року №572 (в редакції постанови Кабінету Міністрів № 5 від 14 січня 2009 року), власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку зобов`язаний: укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем відповідно до типового договору; оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону №1875-IV передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений у п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 .

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 07 грудня 2018 року зареєстровано ТОВ «Материк комфорт» (далі позивач), за адресою: Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, вул. Ген. Бочарова, 62, ідентифікаційний код юридичної особи: 42681507 (а.с. 10)

Відповідно до акту передачі-приймання від 01.07.2019 ТОВ «Девелоперська компанія «Материк» передало на баланс ТОВ «Материк комфорт» багатоквартирний житловий будинок (житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 11).

Згідно п. 2.1. та п. 2.2. Статуту ТОВ «Материк комфорт», затвердженого рішенням учасника №1-10/2020 від 06.10.2020, метою створення Товариства є об`єднання матеріальних, трудових та фінансових ресурсів Учасників з метою отримання прибутку шляхом надання виробництва та збуту продукції, робіт, послуг, здійснення підприємницької діяльності, та з метою одержання прибутку.Предметом діяльності Товариства є: комплексне обслуговування об`єктів; обслуговування будинків і територій тощо (а.с. 12-23).

Для здійснення управлінських функцій та надання житлово-комунальних послуг мешканцям багатоквартирного житлового будинку (житловий комплекс « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») за адресою: АДРЕСА_2 , позивач уклав ряд договорів, а саме:

- договір №01/8-19 від 01.08.2019 з ТОВ «СТРАЖСПЕЦТЕХ» про надання послуг з технічного обслуговування системи автоматичної пожежної сигналізації в житловому будинкуЖК«SOLARIS», вартість послуг складає 9 300,00 грн в т.ч. ПДВ 20% 1 550,00 грн на місяць;

- договір №29/8 від 01.08.2019 з ТОВ «НИКА ЛИФТ» про надання послуг з технічного обслуговування ліфту в житловому будинкуЖК«SOLARIS», вартість послуг складає 4080,00 грн. в т.ч. ПДВ 20% - 680,00 грн. на місяць;

- договір №3526/К/С/1-1 від 01.08.2019 з ПП «Гранд-Сервіс» про надання послуг з вивезення ТПВ в житловому будинкуЖК«SOLARIS»;

- договір №ПЦО-1/9225-1929/8 від 01.09.2019 з Управлінням поліції охорони в Одеській області про реагування по телефонному виклику нарядом поліції для забезпечення припинення протидії дій третіх осіб, вартість послуг складає 500,00 грн в т.ч. ПДВ на місяць;

- договір №148100 від 02.10.2019 з АТ «ОДЕСАОБЛЕНЕРГО» про надання послуг з розподілу електричної енергії;

- договір №191912 від 01.11.2019 з ТОВ «ТЕПЛО ТА СЕРВІС» про надання послуг з постачання теплової енергії на опалення;

- договір №04-148100-ПУП від 16.01.2020 з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про надання послуг з постачання електричної енергії;

- договір №10317 від 03.02.2020 з ТОВ «ІНФОКС» філія «Інфоксводоканал» про надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення;

- договір №1/07 від 01.04.2020 з ТОВ «Охоронне агентство ТАЙФУН» про надання послуг з охорони житлового будинкуЖК«SOLARIS», вартість послуг складає 25 000,00 грн в т.ч. ПДВ 4 166,67 грн на місяць;

- договір №04-148100-n-ПУП від 28.05.2020 з ТОВ «Одеська обласна енергопостачальна компанія» про надання послуг з постачання електричної енергії (а.с. 28-94)

На загальних зборах ТОВ «Материк Комфорт» 30 жовтня 2020 року вирішено затвердити: щомісячний тариф з управління будинком та прибудинковою територією в сумі 8,60 грн для 10-поверхів та 7,89 для 5-поверхів за 1 м.кв.; щомісячний тариф з обслуговування вхідних дверей в сумі 10,00 грн за одне житлове приміщення; щомісячний тариф з обслуговування домофону в сумі 8,00 грн за одне житлове приміщення; щомісячний тариф з обслуговування відео нагляду в сумі 13,20 грн за одне житлове приміщення. Вказані тарифи були оформлені у рішенні №3 учасника ТОВ «Материк Комфорт» від 01.07.2019.

Відповідач ОСОБА_1 , являючись власником квартири АДРЕСА_1 користується наданими їй житлово-комунальними послугами, проте не виконує свого обов`язку по сплаті за житлово-комунальні послуги, тому у неї утворилася заборгованість, яка за період з січня 2020 року по липень 2020 року становить 5 061,71 грн.

Таким чином, згідно зазначених норм закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку оплачувати надані йому послуги, що узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі №6-2951цс15 та Верховним Судом у постанові від 25 березня 2020 року у справі №211/3347/18.

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2020 року по справі №757/29813/17-ц вказав, що не проживання відповідача у квартирі, яка належить йому на праві власності, та факт відсутності його реєстрації у цій квартирі не звільняє його, як власника квартири, від обов`язку нести витрати по оплаті житлово-комунальних послуг.

Позивач надавав житлово-комунальні послуги за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується розрахунком належних до стягнення платежів, який здійснено відповідно до періоду надання послуг.

З наданих позивачем розрахунків вбачається, що у відповідача утворилася заборгованість за період з січня 2020 року по липень 2020 року у загальній сумі 5 179,17 грн, в тому числі заборгованість по житлово-комунальним послугам у розмірі 5 061,71 грн, три відсотки річних у сумі 23,97 грн, інфляційні втрати у сумі 93,49 грн, нарахованих згідно положень частини 2 статті 625 ЦК України.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з моменту набуття права власності на квартиру відповідач отримує від позивача комунальні послуги, від наданих послуг не відмовляється, та фактично споживає їх, жодних скарг чи претензій щодо ненадання послуг або надання таких послуг неналежної якості вона не надавала.

Посилання відповідач ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що між сторонами жодних договорів не укладалось, істотні умови договору не погоджувались, позивачем не надав копій квитанцій, платіжних доручень які би свідчили про те, що позивач виконує зобов`язання за укладеними договорами з постачальниками послуг, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законами України. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК України,цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін.Учасники справимають рівніправа щодоздійснення всіхпроцесуальних правта обов`язків,передбачених законом.Кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жоднідокази немають длясуду заздалегідьвстановленої сили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем, ТОВ «Материк Комфорт», доведено належним чином обґрунтованість підстав первісного позову, а саме, те, що відповідач є споживачем житлово-комунальний послуг, які йому надає позивач й зобов`язаний сплачувати за спожиті послуги у встановлений законом строк, але останній не виконує свої обов`язки в повному обсязі.

У аналогічній справі Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №522/2173/14 (провадження №61-21971св18) дійшов наступного правового висновку: «відповідно до наведених вимог чинного законодавства особа, яка є власником приміщення і, у свою чергу, співвласником будинку, в якому створено ОСББ, однак не є членом цього об`єднання, зобов`язана брати участь у витратах на управління, утримання та збереження будинку, а об`єднання наділено правом у разі нездійснення цією особою таких дій звернутися до суду з позовом про стягнення нарахованих за цими витратами платежів. При цьому ні Законом про ОСББ, ні іншими законодавчими актами України не передбачено затвердження або погодження органами місцевого самоврядування розмірів внесків і платежів, визначених загальними зборами ОСББ, що спростовує доводи відповідачки у цій частині.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №916/2197/13 (№3-28гс15) та від11листопада 2015 року у справі №3-945гс15 за позовом ОСББ щодо стягнення заборгованості з оплати фактично спожитих послуг».

Таким чином, споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг.

Суд першої інстанції дослідив та дав оцінку розрахунку заборгованості за спожиті відповідачем житлово-комунальні послуги й позивача й відповідача за період з січня2020року полипень 2020року врозмірі 5179,17грн,з якихосновної боргпо комунальнимпослугам урозмірі 5061,71грн,три відсоткирічних усумі 23,97грн.,інфляційні втратиу сумі93,49грн(а.с. 8, 9) й правильно виходив, що вказаний розрахунок заборгованості відповідає діючим тарифам на послуги та є дійсним.

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та наявні у справи докази, колегія суддів вважає, що відповідач є споживачем житлово-комунальний послуг, які йому надає ТОВ «Материк Комфорт», й зобов`язаний сплачувати за спожиті послуги у встановлений строк, але останняне виконувала свої обов`язки в повному обсязі. Внаслідок чого утворилась заборгованість за спожити комунальні послуги за період з січня 2020 року по липень 2020 року з урахуванням інфляційних витрат та трьох процентів річних становить 5 179,17 грн, яку відповідач зобов`язана сплатити позивачу.

Таким чином, позивачем в судовому засіданні доведено належним чином те, що відповідач порушив його права на отримання оплати за спожиті комунальні послуги, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України вказане право позивача підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення міжзастосованими засобамиі поставленоюметою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та правильно виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11Конвенції(див. вищепункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового рішення для відмови у задоволенні позову немає.

На підставі частин 1 та 13 статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач, ТОВ «Материк Комфорт», понесло та документально підтвердило сплату судового збору при подачі позовної зави у сумі 2481, 00 грн, тому обґрунтовано присудив з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2481, 00 грн (а.с. 5).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

У частині1статті 133ЦПК Українизазначено,що судовівитрати складаютьсяз судовогозбору тавитрат,пов`язаних зрозглядом справи.До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать витрати: на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 133 ЦПК України).

Частинами 2 4статті 137ЦПК Українипередбачено,що зарезультатами розглядусправи витратина правничудопомогу адвокатапідлягають розподілуміж сторонамиразом ізіншими судовимивитратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: 1)розмір витратна правничудопомогу адвоката,в томучислі гонораруадвоката запредставництво всуді таіншу правничудопомогу,пов`язану зісправою,включаючи підготовкудо їїрозгляду,збір доказівтощо,а такожвартість послугпомічника адвокатавизначаються згідноз умовамидоговору пронадання правничоїдопомоги тана підставівідповідних доказівщодо обсягунаданих послугі виконанихробіт таїх вартості,що сплаченаабо підлягаєсплаті відповідноюстороною аботретьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним із: 1)складністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг); 2)часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг); 3)обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як зазначеноу частинах2та 3статті 141ЦПК України,інші судовівитрати,пов`язані зрозглядом справи,покладаються: 1)у разізадоволення позову навідповідача; 2)у разівідмови впозові -на позивача; 3)у разічасткового задоволенняпозову на обидвісторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог.

При вирішенніпитання пророзподіл судовихвитрат судвраховує: 1)чи пов`язаніці витратиз розглядомсправи; 2)чи єрозмір такихвитрат обґрунтованимта пропорційнимдо предметаспору зурахуванням цінипозову,значення справидля сторін,в томучислі чиміг результатїї вирішеннявплинути нарепутацію сторониабо чивикликала справапублічний інтерес; 3)поведінку сторонипід часрозгляду справи,що призвеладо затягуваннярозгляду справи,зокрема,подання стороноюявно необґрунтованихзаяв іклопотань,безпідставне твердженняабо запереченнястороною певнихобставин,які маютьзначення длясправи,безпідставне завищенняпозивачем позовнихвимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Згідно статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (у редакції на час укладення договору)договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) (далі Закон) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини першоїстатті 26 Законуадвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами,що посвідчуютьповноваження адвокатана наданняправової допомоги,можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно частини першої статті 27 Закону договір пронадання правовоїдопомоги укладаєтьсяв письмовійформі. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права(частина третя статті 27Закону).

За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно статті 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина п`ята статті 626 ЦК України).

Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.

Відповідно до статті30 Закону, статтею 28 Правил адвокатської етики (у редакції 2012 року) гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата),підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно правового висновку викладеного у додатковій постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18: «Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

При визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерій реальності витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі«Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна та інші проти України» (пункти 34-36),від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95)зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Дійсно, з матеріалів справи вбачається, що при підготовці позовної заяви до суду першої інстанції інтереси позивача представляв адвокат Бороган Валентин Володимирович на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 12 вересня 2022 року (а.с. 4).

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано копії договору про надання правової допомоги №1-26/07/22 від 26 липня 2022 року, укладений між ТОВ «Материк Комфорт» та Адвокатським бюро «Бороган» в особі керуючого бюро адвоката Борогана В.В., (а.с. 95-96), акту приймання-передачі виконаної роботи до договору про надання правової допомоги №№1-26/07/22 від 26.07.2022, від 28.07.2022, з якого вбачається позивачем були прийняті наступні роботи: усна консультація, вивчення документів, формування правової позиції вартістю 500 грн та підготовка позовної заяви вартістю 3 000 грн (а.с. 97), а також позивачем надано суду платіжне доручення №2523 від 26.07.2022 про сплату позивачем вартості послуг адвоката в розмірі 3 500 грн, якій містить відбиток печатка АТ «ПриватБанк» (а.с. 60).

Аналізуючи зазначені норми права, правовий висновок Верховного Суду, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини справи, наявні у справі письмові документи, колегія суддів вважає, що позивачем поданодокументи,які дозволяютьвстановити змістнаданих послугта їхвартість,доведено належним, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, що є законною підставою для присудження вказаних витрат з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, п. 1 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено: 30 січня 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

С.М. Сегеда