Ухвала

від 29.01.2024 по справі 910/17628/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

29.01.2024Справа № 910/17628/19

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНГО"

до відповідача-1: Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

відповідача-2: Міністерства фінансів України

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національний Банк України

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України

про визнання недійсними договорів та актів

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Рєпкіна Ю.Є.

Представники:

від позивача - Пелепецький В.Д.

від відповідача -1 - Бауліна В.О.

від відповідача -2 - Іщенко Р.А.

від третьої особи-1 - Найда Т.І.

від третьої особи-2 - Кузьмік Д.В.

від третьої особи-3 - Меньшикова О.Я.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СОНГО" (далі - позивач, ТОВ "СОНГО") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач-1, АТ КБ "Приватбанк", Банк), Міністерства фінансів України (далі - відповідач-2, Мінфін), в якому просить суд:

- визнати недійсним з моменту укладення Договір про придбання акцій №11/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, що укладені між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОНГО", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович;

- визнати недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ- 744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов`язань до Договору купівлі- продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНГО".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані договори було укладено за відсутності волі позивача, такі договори суперечать положенням ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 41 Конституції України, ст. 237, 238, 321, 353, 354 Цивільного кодексу України, направлені на незаконне заволодіння майном позивача, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання їх недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 позовну заяву ТОВ "СОНГО" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

27.12.2019 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17628/19, справу призначено розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.02.2020 о 10:20 год. та витребувано докази у відповідача - 1 та відповідача-2.

22.01.2020 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач-1 заперечив по суті пред`явленого позивачем позову та просив суд відмовити позивачу в його задоволенні. У відзиві на позовну заяву відповідач-1 виклав клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Національний Банк України та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

03.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі. ТОВ "СОНГО" вважає, що існує об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення адміністративної справи № 826/7377/17 Окружним адміністративним судом міста Києва.

У підготовче засідання, призначене на 03.02.2020, з`явилися представники позивача та відповідача-1, відповідача-2.

У підготовчому засіданні, призначеному на 03.02.2020, суд розпочав вчинення дій, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, необхідних для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Представник відповідача-2 у підготовчому засідання 03.02.2020 подав відзив на позовну заяву та заяву про поновлення процесуального строку для його подання. У відзиві на позовну заяву відповідач-2 виклав клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Національний Банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінет Міністрів України.

Заява відповідача-2 про поновлення строку подання відзиву судом задоволена. Відзив долучено судом до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 03.02.2020 представники відповідача-1 та відповідача-2 підтримали, викладені ними у відзивах на позовну заяву клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Національний Банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Кабінет Міністрів України.

Представник позивача у підготовчому засіданні 03.02.2020 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд у підготовчому засіданні 03.02.2020 оголосив перерву до 17.02.2020 о 12:00 год.

05.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

11.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшли пояснення.

11.02.2020 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло клопотання з додатком. В якості додатку позивач долучив примірник позовної заяви в придатному для опрацювання вигляді.

У підготовче засідання, призначене на 17.02.2020, з`явилися представники позивача та відповідача-1, відповідача-2.

Суд у підготовчому засіданні 17.02.2020 долучив до матеріалів справи відповідь на відзив, пояснення та клопотання з додатком, подані позивачем 05.02.2020 та 11.02.2020 через відділ діловодства суду.

У підготовчому засіданні 17.02.2020 здійснювався розгляд клопотання представника позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 зупинено провадження у справі № 910/17628/19 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/7377/17, що розглядається в порядку адміністративного судочинства.

05.10.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про поновлення провадження у справі 910/17628/19, яке обґрунтовано наявністю підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №590-IX від 13.05.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності" (далі також - Закон №590-IX).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 поновлено провадження по справі №910/17628/19, призначено підготовче засідання у справі на 04.12.2023 о 10:00 год, залучено до участі у справі третю особу-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Національний Банк України, залучено у справі третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та залучено у справі третю особу-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Кабінет Міністрів України.

13.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про долучення документів.

14.11.2023 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до якого відповідач-1 просив суд закрити провадження у справі №910/17628/19 на підставі п.7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-ІХ.

16.11.2023 через відділ діловодства суду від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів надійшли письмові пояснення, відповідно до яких третя особа-3 просила суд закрити провадження на підставі вимог п.7 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №590.

30.11.2023 в системі "Електронний суд" третьою особою-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів сформоване та 01.12.2023 зареєстроване в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.

01.12.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про ознайомлення.

01.12.2022 в системі "Електронний суд" третьою особою-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, сформовано та 04.12.2023 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" пояснення, відповідно до яких третя особа-1 просила суд закрити провадження у справі.

У підготовче засідання, призначене на 04.12.2023, з`явилися представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третіх осіб-1,2,3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 ГПК України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196 - 205 цього Кодексу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених главою 3 ГПК України.

Суд долучив до матеріалів справи, подані учасниками справи через відділ діловодства суду заяви по суті справи та заяви з процесуальних питань.

Представник позивача у підготовчому засіданні, призначеному на 04.12.2023, подав заяву про долучення доказів до матеріалів справи та заяву про зміну підстав позову. Відповідно до заяви про зміну підстав позову позивач визначив додатковою підставою для визнання оспорюваних договорів недійсними відсутність пов`язаності позивача з АТ КБ "Приватбанк" та відсутність повноважень представників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на укладення оспорюваних договорів.

Заява про долучення доказів до матеріалів справи та заява про зміну підстав позову долучені судом до матеріалів справи. Заява про зміну підстав позову прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2023 у справі №910/17628/19 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання у справі на 18.12.2023 о 12:20 год.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 виправлено описки, допущені в ухвалах Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 та від 04.12.2023 у справі №910/17628/19.

У підготовче засідання, призначене на 18.12.2023, з`явилися представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третіх осіб - 1, 3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

Представник третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, у підготовче засідання, призначене на 18.12.2023, не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце цього засідання був належним чином повідомлений.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на наведені приписи ст. 202 ГПК України, суд здійснював розгляд справи у підготовчому засіданні 18.12.2023 за відсутності третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів (його представника).

У підготовчому засіданні 18.12.2023 представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третіх осіб - 1, 3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів зазначили, що повідомили всі обставини справи, які їм відомі, та надали всі докази, на які вони посилаються.

У підготовчому засіданні, призначеному на 18.12.2023, суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.01.2024 о 11:40 год.

У судове засідання, призначене на 29.01.2024, з`явилися представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третіх осіб - 1, 2, 3, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів.

У судовому засіданні 29.01.2024 представники відповідача-1 та третіх осіб-1, 3 підтримали раніше заявлені клопотання про закриття провадження у справі.

Представник позивача заперечив щодо закриття провадження у справі.

У судовому засіданні 29.01.2024 здійснювався розгляд справи по суті.

Заслухавши пояснення представників учасників справи та розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

13.12.2016 Комісією з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України прийнято рішення "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "Приватбанк" № 105, яким позивача визнано пов`язаною з АТ КБ "Приватбанк" особою.

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 498- рш/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних".

18.12.2016 Правлінням Національного банку України прийнято рішення № 499-рш/БТ "Про надання пропозиції Кабінету Міністрів України щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави", яким запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути виведення неплатоспроможного АТ КБ "ПриватБанк" з ринку у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" шляхом продажу АТ КБ "ПриватБанк" інвестору в особі Держави та, серед іншого, визначено мінімальну потребу в капіталізації АТ КБ "Приватбанк" на суму 116,8 млрд. грн.

18.12.2016 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення № 560/2016 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки України в економічній сфері та захисту інтересів вкладників", яке введене в дію Указом Президента України від 18.12.2016, яким було:

- враховано інформацію про зростання кредитних ризиків у сфері банківських послуг, що становить загрозу національній безпеці України в економічній сфері;

- запропоновано Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо капіталізації AT КБ "Приватбанк" за участю Держави;

- вирішено невідкладно вжити вичерпних заходів щодо недопущення дестабілізації фінансової системи держави та забезпечення захисту прав вкладників.

18.12.2016 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 961 "Деякі питання забезпечення стабільності фінансової системи", якою:

- прийнято пропозицію Національного банку України щодо участі Держави в особі Міністерства фінансів України у виведенні з ринку AT КБ "Приватбанк" у спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закову про гарантування вкладів;

- Держава в особі Міністерства фінансів України придбаває акції AT КБ "ПриватБанк" у повному обсязі за одну гривню, а Міністерство фінансів України для виконання цього забезпечує укладення договору купівлі-продажу акцій AT КБ "Приватбанк" після здійснення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб заходів, визначених статтею 41-1 Закону про гарантування вкладів.

18.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2859 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "Приватбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку", яким розпочато процедуру виведення AT КБ "ПриватБанк" з ринку шляхом запровадження у ньому тимчасової адміністрації, повноваження тимчасового адміністратора делеговані Соловйовій Н.А.

19.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2860 "Про запровадження плану врегулювання ПАТ КБ "ПриватБанк", яким затверджено план врегулювання неплатоспроможного AT КБ "Приватбанк" та визначено, що виведення неплатоспроможного AT КБ "ПриватБанк" з ринку здійснюється в спосіб, визначений п. 5 ч. 2 ст. 39 Закону про гарантування вкладів, а саме продаж неплатоспроможного банку інвестору.

20.12.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2887 "Про погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного банку ПАТ КБ "Приватбанк", яким погоджено умови договорів про придбання акцій додаткової емісії від імені пов`язаних осіб неплатоспроможного банку та визначено повноважних осіб для забезпечення укладання оспорюваного договору.

20.12.2016 між ПAT КБ "Приватбанк" (емітент), від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ "Приватбанк" Славкіної М.А., яка діяла на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 № 2887, та ТОВ "СОНГО" (набувач), від імені якого діяв Шевченко А.М., уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію у ПAT КБ "Приватбанк", якій делеговано повноваження на підписання цього договору відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 № 2887 та в порядку ст. 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", укладено Договір про придбання акцій № 11/2016.

Згідно з умовами Договору про придбання акцій № 11/2016 від 20.12.2016, набувач (ТОВ "СОНГО") придбав у емітента (ПАТ "КБ "Приватбанк") в обмін на грошові зобов`язання емітента перед набувачем акції додаткової емісії емітента, а саме 432 568 шт. простих іменних акцій загальною вартістю 121 119 040,00 грн, про що складено акт приймання-передачі за договором від 20.12.2016 року.

Відповідно до Акту приймання-передачі за Договором про придбання акцій № 11/2016 від 20.12.2016 (додаток № 1 до зазначеного договору) набувач підтвердив припинення належних йому прав вимоги за грошовими зобов`язаннями емітента (ПАТ КБ "Приватбанк") перед набувачем (ТОВ "СОНГО") у сумі 121 119 040,00 грн. За змістом пунктів 2.1, 2.7, 3.4.1 та 5.4 зазначеного договору та додатку 1 до нього, акти приймання-передачі є невід`ємними частинами цього договору та підтверджують факти виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

20.12.2016 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 2893 "Про погодження умов продажу неплатоспроможного банку ПAT КБ "Приватбанк", яким було погоджено умови продажу неплатоспроможного AT КБ "Приватбанк" та уповноважено уповноважену особу Фонду Шевченка А.М. на підписання та укладення договору про придбання акцій.

21.12.2016 між Державою Україна в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на дату укладення цього договору були власниками простих іменних акцій ПAT КБ "Приватбанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в ПAT КБ "Приватбанк" Шевченко Андрій Миколайович (далі - Уповноважена особа), в інтересах і за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК", на виконання рішення Виконавчої дирекції Фонду від 20.12.2016 № 2893, укладено Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016, за умовами якого Уповноважена особа від імені кожного з акціонерів ПAT КБ "Приватбанк" продала у власність Держави Україна в особі Міністерства фінансів України за ціною одна гривня усі акції ПAT КБ "Приватбанк" усіх осіб, які були їх власниками станом на 21.12.2016, у тому числі акції AT КБ "Приватбанк" ТОВ "СОНГО" (позивача).

Відповідно до Акту виконання зобов`язань до Договору купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року (додаток № 2 до зазначеного договору) Уповноважена особа від імені акціонерів ПAT КБ "Приватбанк" передала у власність покупцю, а покупець прийняв у порядку та на умовах, визначених зазначеним договором, 100% акцій ПAT КБ "Приватбанк".

Отже, судом встановлено, що у грудні 2016 року на підставі рішень Правління Національного Банку України, виконавчої дирекції Фонду та постанови Кабінету Міністрів України здійснено заходи щодо виведення неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" з ринку в порядку, визначеному п. 5 ч. 2 ст. 39, ст. ст. 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі також - Закон №4452-VI), шляхом його продажу інвестору в особі держави з одночасним збільшенням статутного капіталу Банку, зокрема за рахунок додаткової емісії акцій банку в обмін на грошові зобов`язання банку перед позивачем (як пов`язаною з Банком особою).

Позивач звернувся до суду з вимогами про: визнання недійсним з моменту укладення Договір про придбання акцій №11/2016 від 20 грудня 2016 року та Акт приймання-передавання за Договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, що укладені між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Славкіної Марини Анатоліївни, та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОНГО", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович; визнання недійсним з моменту укладення Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ- 744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року та Акт виконання зобов`язань до Договору купівлі- продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21 грудня 2016 року, що укладені між Державою в особі Міністерства фінансів України та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Шевченко Андрій Миколайович в інтересах та за рахунок якої діяло ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" в частині, що стосується прав та інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "СОНГО".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що Договір про придбання акцій № 11/2016 від 20.12.2016 та Договір купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 укладено без згоди та без відома ТОВ "СОНГО", що призвело до фактичного незаконного позбавлення майна позивача. Позивач посилався на те, що всупереч ст. 41 Конституції України за договорами про придбання акцій № 11/2016 від 20.12.2016 та купівлі-продажу акцій банку №БВ-744/16/13010-05/131 від 21.12.2016 відбулося примусове відчуження майна позивача - грошових коштів, розміщених на поточному та депозитному рахунках, без обґрунтування суспільної необхідності такого відчуження та без рішення суду. Позивач вважає таке примусове відчуження конфіскацією, оскільки жодної компенсації за списані кошти позивач не отримав, надані взамін акції AT КБ "Приватбанк" одразу були примусово списані з ТОВ "СОНГО" без наступної компенсації.

Отже, доводи позивача щодо незаконності укладення договорів від його імені посадовою особою Фонду (Шевченко А.М.) пов`язані з обґрунтуванням незаконності дій Фонду та Національного Банку України щодо виконання прийнятих ними рішень у процедурі неплатоспроможності AT КБ "ПриватБанк".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ГПК України).

Зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (пункт 5.5)). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі №610/1030/18 (пункт 40)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 та від 09 лютого 2021 року у справі №381/622/17 (пункт 14).

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Установлені законом матеріально-правові способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - "Конвенція"), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. The United Kingdom), заява №22414/93, ЄСПЛ виснував, що зазначена норма Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом. Натомість застосування судом неефективного способу захисту створює лише видимість захисту права особи, в той час як насправді таке право залишається незахищеним, що не відповідає статті 13 Конвенції.

Позивач, стверджуючи про порушення його прав внаслідок укладення спірних правочинів від його імені як клієнта АТ "КБ "ПриватБанк", вказує на відсутність волі на укладення таких правочинів.

Спірні правочини вчинені на виконання рішень Правління НБУ, виконавчої дирекції Фонду та постанови КМУ про віднесення АТ "КБ "Приватбанк" до категорії неплатоспроможних, виведення Банку з ринку, запровадження тимчасової адміністрації у Банку, а також погодження умов придбання акцій додаткової емісії неплатоспроможного Банку від імені пов`язаних із Банком осіб, які прийнято в порядку статей 39, 41, 41-1 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Отже, ці рішення уповноважених державою органів були підставами для укладення оспорюваних позивачем правочинів.

Директивою Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2014/59/ЄС від 15.05.2014 "Про основні положення щодо фінансового оздоровлення та виведення з ринку неплатоспроможних банків та інвестиційних фірм" (далі - Директива 2014/59/ЄС) процедура "бейл-ін" (англ. - "bail-in tool") визначена як один зі способів оздоровлення неплатоспроможного банку його інвестором. Така процедура передбачає списання незабезпечених вимог кредиторів та/або їх конвертацію у частку у статутному капіталі банку (наприклад, акції), внаслідок чого зменшується загальна сума зобов`язань кредитної установи, що розширює можливості її фінансового оздоровлення.

Відповідно до ст. 57 Директиви 2014/59/ЄС держави-члени можуть за умови дотримання національного корпоративного законодавства брати участь у рекапіталізації установи або суб`єкта, зазначених у пунктах "b", "c", "d" ст.1(1) цієї Директиви, шляхом надання їм капіталу в обмін на такі інструменти відповідно до вимог Регламенту (ЄС) №575/2013.

Параграфом 5 ст. 66 Директиви 2014/59/ЄС визначено, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кредитори, яких стосується виконання повноважень на списання або конверсію відповідно до пар.4, не мали права оскаржувати зменшення основної суми інструменту чи зобов`язання або у відповідних випадках його конверсію згідно з будь-якими положеннями законодавства держави-члена.

Згідно зі ст. 85 цієї Директиви визначено порядок оскарження рішень про вжиття заходів із запобігання кризі, який, зокрема, врегульовує, що держави-члени повинні забезпечити, щоб кожна особа, якої стосується рішення про вжиття заходу з управління кризою, мала право на оскарження такого рішення. До права на оскарження застосовуються такі положення: подання апеляційної скарги автоматично не призупиняє дію оскаржуваного рішення; рішення органу із врегулювання підлягає негайному виконанню і є підставою для спростовної презумпції, що призупинення його виконання суперечило б інтересам суспільства. Для захисту інтересів осіб, які діють добросовісно і які придбали акції та інші активи, права або зобов`язання установи, яка підлягає врегулюванню, скасування рішення органу із врегулювання не впливає на адміністративні дії або транзакції, які здійснив орган із врегулювання на підставі скасованого рішення. У такому випадку засоби правового захисту у зв`язку із неправомірним рішенням або дією органів із врегулювання обмежуються компенсацією збитків, яких зазнав заявник у результаті рішення або дії.

Законом "Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони" Україна прийняла на себе зобов`язання, передбачені цією Угодою. Відповідно до розд.V "Економічне та галузеве співробітництво" гл. 13 "Законодавство про заснування та діяльність компаній, корпоративне управління, бухгалтерський облік та аудит" зазначеної Угоди Україна прийняла на себе зобов`язання щодо поступового наближення до правил та рекомендацій Європейського Союзу із питань корпоративного управління відповідно до міжнародних стандартів, захисту прав акціонерів, кредиторів та інших заінтересованих сторін відповідно до вимог Європейського Союзу у цій сфері згідно з Додатками ХХХІV-ХХХVІ до цієї Угоди (ст.387 Угоди).

Також Закон "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" затвердив Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу та визначив пріоритетні сфери адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, зокрема, законодавство про компанії та банківське право.

За приписами ст. 249 Договору про заснування Європейського економічного співтовариства від 25.03.1957 Директива Європейського Парламенту та Ради є обов`язковою для кожної держави-члена, якій її адресовано, щодо результатів, що їх треба досягти, однак вона залишає національній владі цілковиту свободу вибирати форму та засоби досягнення цих результатів.

В Україні процедура викупу інвестором акцій неплатоспроможного банку ("bail-in"), яка регламентована Директивою 2014/59/ЄС, імплементована Законом "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції Закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення функціонування фінансового сектору в Україні", чинного з 10.11.2018. Так, спеціальна процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю держави як інвестора відповідно до статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" запроваджується як виняток для того, щоб не допустити вкрай негативних наслідків як для банківської системи, так і для економіки країни в цілому. З цією метою держава інвестує кошти у неплатоспроможний банк за рахунок державного бюджету, витрачаючи значні ресурси. Така процедура є коштовною альтернативою ліквідації банку та передбачає досягнення суспільно значущого ефекту і не має на меті ані збагачення певних кредиторів, ані їх позбавлення того, що вони отримали б у процедурі ліквідації банку.

Регламентована законодавцем процедура участі держави у відновленні платоспроможності банку у спосіб, визначений пунктом 4 або 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", передбачала прийняття КМУ рішення за пропозицією НБУ, в якій має зазначатися спосіб виведення банку з ринку за участю держави, розрахунки мінімальної потреби у капіталі з урахуванням можливості обміну необтяжених грошових зобов`язань банку перед пов`язаними особами на акції додаткової емісії (частина третя статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; тут і далі в редакції, чинній на час учинення оспорюваних правочинів).

Також, законодавцем передбачено обов`язок Фонду в день отримання рішення КМУ про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 цього Закону вжити заходів до додаткової емісії акцій банку, яка проводиться без відповідного скликання загальних зборів акціонерів, а укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних осіб банку здійснюється уповноваженою особою Фонду без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання. З дня затвердження плану врегулювання Фонд відповідно до закону набуває права розпоряджатися акціями (паями) банку від імені будь-якої особи, яка є учасником банку, без необхідності додаткового оформлення повноважень на продаж акцій (паїв), а учаснику банку забороняється розпоряджатися акціями (паями) банку у будь-який спосіб (частина третя статті 41 та частини четверта, шоста статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Разом з тим, із процедури "bail-in" виключено кредиторів юридичних та фізичних осіб, які не пов`язані з банком, але лише в межах їх коштів за поточними та депозитними рахунками, а також кредиторів, якщо грошові зобов`язання перед ними є обтяженими, незалежно від їх пов`язаності із банком. Такі кредитори в разі виведення неплатоспроможного банку з ринку за участю інвестора-держави можуть отримати завдяки державним інвестиціям більше, ніж вони отримали б у процедурі ліквідації банку (частина шоста статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Метою виключення із процедури "bail-in" першої категорії кредиторів є відновлення довіри до банку з боку непов`язаних із банком кредиторів, без чого здатність банку надалі здійснювати свою діяльність є сумнівною, а другої захист добровільних заставодержателів прав вимоги пов`язаних осіб.

Процедура "bail-in" не спрямована на покарання кредиторів, до яких вона застосовується, а має на меті фінансове оздоровлення банку за рахунок списання вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами, та/або їх конвертацію в акції. Застосування цієї процедури означає, що законодавець вирішив, що такі категорії кредиторів не отримають задоволення своїх вимог за рахунок інвестицій з державного бюджету.

Так, відповідно до частини шостої статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" фонд продає акції неплатоспроможного банку Мінфіну в повному обсязі за одну гривню лише у випадку, якщо капітал банку за результатами формування резервів та обміну зобов`язань на акції додаткової емісії банку залишається від`ємним чи нульовим (тобто коли такі акції не мають жодної цінності).

Отже, на вимоги пов`язаних із неплатоспроможним банком осіб про визнання недійсними правочинів, укладених від їхнього імені, поширюється дія спеціальних норм матеріального права, передбачених статтями 39, 40, 41, 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", які були чинними на момент учинення правочинів у процедурі придбання державою акцій неплатоспроможного банку, яка за правом Європейського Союзу визначена як "bail-in tool".

Спеціальний Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачає обмеження способів захисту учасника неплатоспроможного банку з метою недопущення реституційних наслідків для інвестора та його майнової відповідальності перед попереднім власником акцій неплатоспроможного банку.

Відповідно до частини шостої статті 41 цього Закону після укладення договору купівлі-продажу акцій неплатоспроможного банку та їх передачі інвестору інвестор не може бути позбавлений права власності на придбані ним акції банку, та такі акції не можуть бути витребувані в нього на користь попереднього власника; попередній власник акцій банку не має права вимагати від інвестора відшкодування будь-яких збитків, понесених у результаті придбання інвестором акцій банку, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, прийнятих або вчинених у процесі визнання банку неплатоспроможним та виведення його з ринку.

Отже, на час укладення спірних правочинів нормами матеріального права вже було обмежено права колишніх власників (акціонерів) неплатоспроможного банку щодо можливості повернення їм акцій неплатоспроможного банку та на відшкодування попереднім власникам збитків інвестором, яким у спірному випадку виступила держава, з підстав недійсності, скасування або визнання протиправними будь-яких рішень, правочинів або інших дій, вчинених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Таке регулювання прийнято Україною з метою адаптації законодавства до корпоративного та банківського права Європейського Союзу відповідно до зобов`язань за міжнародними договорами України, воно узгоджується зі статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС та має певні особливості процедури застосування в національному праві, що допускається цими міжнародними договорами. Відповідно до цієї статті Директиви 2014/59/ЄС скасування рішення відповідного органу не повинне впливати на подальші акти чи правочини, які базувалися на такому рішенні; способи захисту від помилкового рішення чи дії обмежуються компенсацією майнових втрат позивача. Зазначений підхід базується на тому, що у процедурі виведення банку з ринку відбуваються настільки радикальні зміни як у структурі статутного капіталу, так і в майні банку (в тому числі внаслідок його докапіталізації), що навіть у разі порушення закону під час таких процедур повернення постраждалих осіб у попередній стан є неможливим, унаслідок чого як спосіб захисту порушених майнових прав може застосовуватися лише відшкодування збитків.

Зазначені законодавчі гарантії прав інвестора зумовлювали те, що оспорювання в судовому порядку дійсності договору купівлі-продажу акцій, навіть у випадку констатації судом певних порушень при його укладенні, не призвело б до відновлення стану, що існував до його укладення. Тобто оскарження до суду договору купівлі-продажу акцій, укладеного у процедурі "bail-in", не може бути підставою для застосування наслідків недійсності правочину (договору). А тому відповідна позовна вимога в разі її задоволення судом не призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, така вимога є неефективним способом захисту інтересів акціонера неплатоспроможного банку незалежно від того, чи були законними рішення компетентних органів про виведення неплатоспроможного банку з ринку шляхом обміну його акцій на зобов`язання інвестора.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, яка є частиною національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права; проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

ЄСПЛ тлумачить поняття "майно" (possessions) набагато ширше, ніж поняття "майно" розуміється у праві України, як і в цілому у праві держав континентальної системи права. У контексті ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції під "possessions" розуміється не тільки наявне майно (existing possessions), але й ціла низка інтересів економічного характеру (активів (assets)). Поряд з іншим рухомим та нерухомим майном під захист ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції підпадають корпоративні права, зокрема, акції (і не лише в частині їх вартості, а й у частині прав щодо контролю над підприємством, які вони надають власнику), патенти, ліцензії, професійна клієнтура ("добре ім`я"), матеріальна компенсація, присуджена судовим рішенням, право на пенсію та інші виплати (див. mutatis mutandis справи "Ятрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), заява № 31107/96, рішення ЄСПЛ від 25.03.1999 р., пар. 54; "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, рішення ЄСПЛ від 05.01.2000 р., пар. 100; "Броньовский проти Польщі" (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96, рішення ЄСПЛ від 22.06.2004 р., пар. 129; "Гратзінгер та Гратзінгерова проти Чеської Республіки" (Gratzinger and Gratzingerova v. Czech Republic), заява № 39794/98, рішення ЄСПЛ від 10.07.2002 р., пар. 69; "Прессос компанія Нав`єра А. О." та інші проти Бельгії" (Pressos Compania Naviera S. A. and оthers v. Belgium), заява № 17849/91, рішення ЄСПЛ від 20.11.1995 р.).

Закріплений у першому реченні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції принцип мирного володіння майном є загальним щодо всіх видів майна. Умови позбавлення особи власності передбачено у другому та третьому реченнях цієї статті: таке втручання має бути передбачено законом і відбуватися в інтересах суспільства (для забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, сплати податків та іншого) з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами таких інтересів та вимогами захисту відповідного конвенційного права.

Надання уповноваженій особі Фонду відповідно до пункту 5 частини другої статті 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноважень на вжиття заходів з додаткової емісії акцій неплатоспроможного банку без відповідного скликання загальних зборів акціонерів та щодо укладення договорів купівлі-продажу акцій від імені пов`язаних з банком осіб без погодження з такими особами відповідно до затвердженого Фондом плану врегулювання було передбачено законом.

Отже, таке обмеження прав акціонерів відповідало критерію законності в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції. Це обмеження було спрямоване на забезпечення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів у збереженні платоспроможності АТ КБ "Приватбанк" як банку, який займав значне місце на ринку фінансових послуг, і ліквідація якого могла потягнути істотні негативні наслідки фінансової нестабільності в державі.

З огляду на відсутність інших юридичних засобів збереження такої стабільності, які би відповідали європейським вимогам, і за наявності гарантій для акціонерів у разі завдання їм збитків отримати відповідне відшкодування, застосовані обмеження є пропорційними зазначеній легітимній меті.

У даному випадку суд не вбачає порушення справедливого балансу між вищевказаним суспільним інтересом у втручанні у право власності позивача шляхом придбання акцій неплатоспроможного Банку в обмін на грошові зобов`язання останнього перед позивачем і викупу державою цих акцій, так як законом передбачено можливість компенсації шкоди акціонеру, якщо він у відповідному судовому процесі підтвердить добросовісність своїх дій у правовідносинах із неплатоспроможним банком і порушення своїх прав та законних інтересів.

Суд бере до уваги те, що позовні вимоги обґрунтовано посиланням позивача на незаконність дій уповноважених осіб Фонду щодо вчинення правочинів, прийнятих на виконання рішень НБУ, Фонду, КМУ, без погодження з позивачем. Отже, такі рішення були підставою для укладення відповідних договорів, що має наслідком застосування спеціальних норм, передбачених частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", щодо обмеження способів захисту прав попереднього власника акцій неплатоспроможного банку, які в подальшому було конкретизовано частинами 3 і 4 статті 5 ГПК України у редакції Закону України № 590-ІХ від 13.05.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності".

Суд критично оцінює твердження позивача з приводу того, що він не був акціонером Банку та набув акції Банку помимо своєї волі з огляду на таке.

В матеріалах справи наявна виписка про стан рахунків в цінних паперах на 20.12.2016 (а.с. 179 т. 2), якою підтверджується, що станом на 20.12.2016 ТОВ "СОНГО" (позивач) мав у власності акції додаткової емісії АТ КБ "Приватбанк" в кількості 432 568 шт. загальною номінальною вартістю 121 119 040,00 грн, тобто станом на 20.12.2016 позивач був учасником (акціонером) АТ КБ "Приватбанк".

21.12.2016 позивач відчужив на користь Держави Україна всі належні йому акції АТ КБ "Приватбанк" на підставі Договору купівлі-продажу акцій банку №БВ- 744/16/13010-05/131, тобто 21.12.2016 позивач набув статус колишнього учасника (акціонера) АТ КБ "Приватбанк".

Судом враховано, що правовий статус позивача (колишній учасник АТ КБ "Приватбанк"), позовні вимоги та їх підстави у даній справі № 910/17628/19 є подібними до правового статусу позивача (колишній учасник АТ КБ "Приватбанк"), позовних вимог та їх підстав у справі № 910/19005/19 за позовом Компанії "Birgminton Investing Inc" (далі - Компанія) до Мінфіну про визнання недійсним з моменту укладення Договору купівлі-продажу від 21.12.2016 та акту виконання зобов`язань до договору купівлі-продажу акцій банку від 21.12.2016 №БВ-744/16/13010-05/131, укладених між Державою Україна в особі Мінфіну та усіма особами, які станом на 21.12.2016, були власниками простих іменних акцій АТ "КБ "ПриватБанк", від імені яких діяла уповноважена особа Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в Банку Шевченко А.М., в інтересах і за рахунок якої на підставі договору на брокерське обслуговування операцій з цінними паперами від 21.12.2016 №001 діяло ПАТ АБ "Укргазбанк" у частині, що стосується прав та інтересів Компанії.

Постановою Верховного Суду від 28.06.2023 у справі № 910/19005/19 скасовано постанову північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 та залишено в силі ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.08.2021, якою провадження у справі № 910/19005/19 закрито. Відповідно до наведеної постанови, Верховний Суд вважав правильним висновок суду першої інстанції про закриття провадження в цій справі на підставі п.7 розд.II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд відзначає, що вирішення питання про наявність порушення прав та законних інтересів позивача можливо здійснити лише у спорі за належною позовною вимогою - про відшкодування завданої шкоди у грошовій формі, а для застосування ч. 3 ст. 5 ГПК необхідно встановити, що позивач є (був) учасником банку й обґрунтовує порушення прав та інтересів виведенням неплатоспроможного банку з ринку або ліквідацією банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ.

Судом встановлено, що на момент звернення ТОВ "СОНГО" з даним позов до суду всі процедури, обумовлені підготовкою і передачею Банку новому акціонеру (державі) та відновленням його платоспроможності, були завершені.

Відтак, провадження в цій справі за пред`явленими ТОВ "СОНГО" позовними вимогами про недійсність правочинів із придбання позивачем акцій додаткової емісії неплатоспроможного ПАТ КБ "Приватбанк" та про відчуження на користь держави належної йому частки у складі 100% акцій неплатоспроможного Банку не здатне поновити прав позивача, оскільки як з огляду на правову природу спірних правовідносин, так і в силу ч. 6 ст. 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відновлення становища, яке існувало до вчинення оспорюваних правочинів у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку як наслідок недійсності правочинів не є можливим незалежно від встановлення/невстановлення судом певних порушень при вчиненні таких правочинів. Єдиним ефективним способом захисту позивача може бути відшкодування йому у грошовій формі завданої шкоди.

Отже, позивачем обрано неефективний спосіб захисту прав у розумінні статті 13 Конвенції та частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який не забезпечить поновлення порушених прав, за захистом яких він звернуся до суду.

Заперечення позивача, які стосуються його пов`язаності з Банком (відсутності такої пов`язаності) та щодо відсутності у уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повноважень на укладення оспорюваних договорів, не спростовують висновків суду щодо обрання позивачем неефективного способу захисту порушених прав.

Суд відзначає при цьому, що відповідно до частини 6 статті 41-1 Закону України № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на час учинення оспорюваних правочинів) до здійснення внеску до статутного капіталу Фонд, зокрема, має право розпорядитися необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов`язаннями перед юридичними та фізичними особами, що не пов`язані з банком, крім коштів за поточними та депозитними рахунками таких осіб шляхом обміну зазначених зобов`язань на акції додаткової емісії банку.

Щодо застосування положень Закону №590-IX до спірних правовідносин та підстав закриття провадження у справі з урахуванням приписів цього Закону, суд зазначає наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено необмежений перелік способів захисту особою своїх цивільних прав та інтересів, а також зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом, але тільки у визначених законом випадках. Отже, цивільним законодавством допускається обрання судом такого способу захисту, який передбачений, зокрема, законом та є ефективним, виходячи із предмета спору. Термін "встановлений законом" означає не лише те, що спосіб захисту названий у законі, але й те, що цей спосіб визначений для захисту права чи інтересу від конкретного правопорушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 звернула увагу, що встановлення способів захисту порушеного права є інститутом матеріального права. Положення ст. 5 "Способи судового захисту" ГПК України є нормами матеріального права незважаючи на їх розміщення у процесуальному кодексі.

На дату звернення позивача з даним позовом до суду (12.12.2019), діяв Господарський процесуальний кодекс України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", чинним з 16.11.2019. Диспозиція статті 5 "Способи судового захисту" Господарського процесуального кодексу України в зазначеній редакції не передбачала обмежень щодо вибору колишнім учасником неплатоспроможного банку способу захисту його прав у господарському суді, порушення яких він пов`язує зі здійсненням процедури виведення неплатоспроможного банку з ринку. Однак такі обмеження існували відповідно до частини шостої статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", тобто в іншому законі, положення якого були матеріально-правовими. Ці обмеження були доступними, чіткими та передбачуваними для позивача. Подальше внесення змін до Господарського процесуального кодексу України та доповнення статті 5 новими частинами третьою та четвертою на цей висновок не впливають.

Разом із тим, 23 травня 2020 року набрав чинності Закон №590-IX, пунктом 5 розділу I якого внесено зміни у статтю 5 Господарського процесуального кодексу України та доповнено її частинами третьою і четвертою такого змісту:

"3. Єдиним способом захисту прав осіб, які є (були) учасниками банку і права та інтереси яких були порушені внаслідок виведення неплатоспроможного банку з ринку або ліквідації банку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішення Кабінету Міністрів України, є відшкодування завданої шкоди у грошовій формі.

4. Визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного у частині третій цієї статті, не може бути підставою для застосування способів захисту у вигляді визнання недійсними, нечинними, протиправними та скасування будь-яких рішень, правочинів або інших дій/визнання протиправною бездіяльності, прийнятих, вчинених або допущених у процедурі виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку".

Внесені Законом №590-I зміни до Господарського процесуального кодексу України, які набрали чинності 23.05.2020, фактично не змінили матеріально-правового регулювання, передбаченого частиною шостою статті 41 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, з прийняттям Закону №590-IX не було змінено матеріально-правове регулювання в частині способів захисту прав особи, яка постраждала внаслідок порушень закону у процедурі виведення банку з ринку (відновлення його платоспроможності). Як на момент виникнення спірних правовідносин (грудень 2016 року), так і на цей час єдиним способом захисту від таких порушень є стягнення збитків.

Рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17 (провадження №12-79гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі №911/3749/17 (провадження 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18 (провадження 12-148гс19, пункт 35) від 01 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, як законного або протиправного (наприклад, у спорі про відшкодування шкоди, у спорі за віндикаційним позовом тощо), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17 (провадження №12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).

Тому частина третя статті 5 ГПК України, яка визначає єдиний спосіб захисту прав, підлягає застосуванню незалежно від того, чи було визнано протиправним (незаконним) індивідуальний акт/рішення, зазначений у цій частині. Більше того, частина четверта статті 5 ГПК України вказує на те, що визнання протиправним (незаконним) індивідуального акта/рішення, зазначеного в частині третій статті 5 ГПК України, є неналежним способом захисту прав особи, яка вважає їх порушеними таким актом, і не є підставою для застосування інших способів захисту, ніж відшкодування завданої шкоди.

У контексті застосування процесуальних норм, які було новелізовано із прийняттям Закону №590-IX, зокрема пункту 7 розділу ІІ цього Закону, необхідно враховувати положення частини третьої статті 3 ГПК України, якою визначено, що судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії (однією із яких є закриття провадження у справі), розгляду і вирішення справи.

Зазначене відповідає припису частини першої статті 58 Конституції України, згідно з яким закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Так, у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України виснував, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів; перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший та другий пункту 2 мотивувальної частини зазначеного Рішення).

За загальним правилом, відомим, зокрема із загальної теорії права, закони та інші нормативно-правові акти (їхні окремі приписи) мають пряму дію в часі, тобто регулюють (1) відносини, що виникли після набрання чинності, а також (2) відносини, які виникли до набрання чинності та продовжують існувати на час набрання чинності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 9901/378/20 (пункти 29-30), від 8 вересня 2021 року у справі № 9901/315/20 (пункт 40)). Застосування на час розгляду справи в суді передбачених спеціальним Законом №590-IX процесуальних приписів про закриття провадження у справі, відкритого до набрання чинності цим законом, відповідає загальним правилам застосування закону в часі відповідно до статті 58 Конституції України.

За змістом пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до дня набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, за темпоральним критерієм законодавець застосував принцип прямої дії положень Закону № 590-IX у часі, тобто перехід до регулювання згідно із Законом №590-IX здійснюється негайно з дня набрання ним чинності 23.05.2020, а раніше прийняті законодавчі акти не застосовуються в частинах, що суперечать цьому Закону.

Відповідно до пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX судові провадження в господарських справах за позовом учасника та/або колишнього учасника банку про захист прав або інтересів, які були порушені внаслідок виведення банку з ринку на підставі протиправного (незаконного) індивідуального акта НБУ, Фонду, Мінфіну, НКЦПФР, рішення КМУ, судовий розгляд яких станом на день набрання чинності цим Законом не завершений у судах першої, апеляційної або касаційної інстанцій шляхом ухвалення рішення (ухвали, постанови), у разі невідповідності обраних позивачем способів захисту вимогам частин третьої, четвертої статті 5 Господарського процесуального кодексу України підлягають закриттю у відповідній частині судом, який розглядає справу.

Таке національне регулювання узгоджується із процедурою, передбаченою статтею 85 Директиви 2014/59/ЄС, яка імплементована Україною на виконання міжнародних зобов`язань.

Зазначена спеціальна норма про закриття провадження у справі є процесуальною та оперативною, виходячи з дії нормативних актів у часі, встановлює, яку процесуальну дію має вчинити суд у разі, якщо позивач обрав неналежний спосіб захисту у процедурі виведення банку з ринку. Отже, ця норма має застосовуватися разом з відповідною нормою закону як цілісний регулятор на час учинення відповідної процесуальної дії, а не на час виникнення спірних правовідносин (чи на час звернення позивача до суду). Відтак норми перехідних положень закону як такі, що застосовуються до обмеженого кола правовідносин, які виникли і продовжуються на момент набрання чинності відповідним законом, вичерпують свою дію внаслідок їх застосування. Після закриття провадження у справах, про які законодавцем зазначено в пункті 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 590-IX, буде відсутній предмет регулювання припису цього пункту.

Господарський процесуальний кодекс України не містить такої підстави для закриття провадження у справі, як обрання позивачем неналежного способу захисту. Тому за загальним правилом, якщо обраний позивачем спосіб захисту передбачений законом, але є неналежним саме у справі, яка розглядається, то це не є підставою для закриття провадження, а є самостійною підставою для відмови в позові. Такий висновок сформульований, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Разом з тим, законом можуть передбачатися винятки з такого загального правила. Застосування процесуального припису пункту 7 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX до правовідносин, спір стосовно яких перебуває на розгляді господарського суду, і судове провадження не завершено прийняттям остаточного рішення на дату набрання чинності цим Законом, не суперечить положенням статті 6 Конвенції. Воно забезпечує однакові процесуальні наслідки розгляду спорів за позовами учасників (акціонерів) неплатоспроможного банку як тих, що звернулися до суду до набрання чинності змінами до статті 5 Господарського процесуального кодексу України, і їх спір не завершено розглядом у суді, так і тих, що звернулися після набрання чинності Законом №590-ІХ, реалізуючи принцип рівності перед законом і судом, визначений статтею 7 Господарського процесуального кодексу України.

Законодавство України не обмежує повноваження парламенту встановити підстави для закриття провадження у справі в іншому законі, ніж процесуальний кодекс. Зокрема, законодавством України передбачено винятки - підстави для закриття (припинення) провадження у справі на стадії її розгляду по суті, які врегульовані не Господарським процесуальним кодексом України, а іншими законами, а саме пунктом 1-1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, частиною другою статті 1 Закону України від 13 квітня 2017 року №2021-VIII "Про відновлення платоспроможності вуглевидобувних підприємств", частиною п`ятою статті 12 Закону України від 18 січня 2018 року №2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна".

Відтак, механізм закриття провадження у справі, який передбачений пунктом 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX на виконання міжнародних договорів України, не суперечить Господарському процесуальному кодексу України, узгоджується із законотворчою практикою, є доступним, чітким і зрозумілим для учасників справи.

Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 7 розділу ІІ Закону №590-ІХ.

Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19.

З огляду на таке правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, суд дійшов висновку про закриття провадження у даній справі на підставі пункту 7 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №590-IX.

При цьому, приписи Закону №590-IX, які підлягають застосуванню у справі №910/17628/19, мають пряму дію в часі, не тягнуть відмову у задоволенні позову та не позбавляють позивача ефективного способу захисту його прав і законних інтересів (можливості звернутися з позовом про відшкодування у грошовій формі завданої шкоди).

Судом враховано приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на правове регулювання особливостей судової процедури розгляду спорів, пов`язаних із виведенням неплатоспроможного банку з ринку, враховуючи висновки, наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 та постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.06.20223 у справі № 910/19005/19, суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача-1 та третіх осіб-1, 3 про закриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з ч. 2 ст. 123 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Позивачем не було заявлено клопотання про повернення сплаченої суми судового збору, а тому у суду відсутні підстави для повернення позивачу сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 231, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 590-ІХ від 13.05.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення механізмів регулювання банківської діяльності", суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі №910/17628/19.

Повний текст ухвали складено та підписано 31.01.2024.

Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 235 ГПК України.

Ухвала може бути оскаржена в порядку, передбаченому ст. 253-259 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Оксана ГУМЕГА