Рішення

від 31.01.2024 по справі 910/15398/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.01.2024Справа № 910/15398/23За позовом Комунального некомерційного підприємства "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Васильківської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балеор"

про стягнення 13464,38 грн.

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального некомерційного підприємства "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Васильківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балеор" про стягнення 13464,38 грн протиправно включеної суми ПДВ до договору поставки № 35 від 24.03.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним включенням суми податку на додану вартість в ціну товару за договором № 35 від 24.03.2020, що встановлено за результатами перевірки Північним офісом Держаудитслужби.

Ухвалою суду від 09.10.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

16.10.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 09.10.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.10.2023 відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Надано відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 23.10.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 03127, місто Київ, проспект Голосіївський, будинок 132, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Ухвала суду від 23.10.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.

Також Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічні положення містяться у ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки, відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Між Комунальним некомерційним підприємством "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Васильківської міської ради (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Балеор" (постачальник) укладено договір поставки № 35 від 24.03.2020, відповідно до п. 1.1, 1.2 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупцеві продукцію (товар), а покупець зобов`язується прийняти і оплатити продукцію в порядку та на умовах даного договору. Найменування продукції, її кількість, асортимент (номенклатура), ціна за одиницю, загальна вартість продукції, інші характеристики продукції протягом усього строку дії цього договору визначають відповідно до специфікації, або рахунку на оплату, які є невід`ємною частиною даного договору.

До матеріалів справи долучено специфікацію № 1 від 24.03.2020 до договору № 35 від 24.03.2020, якою визначено асортимент, вартість та кількість товару, що підлягав поставці за договором: дезінфікуючий засіб Profi Steril, місткість 1 л, кількість 245 шт., вартість 80786,30 грн, в тому числі ПДВ 13464,38 грн.

Загальна сума договору становить 80786,30 грн. Сторони підписанням цього договору підтверджують, що ціни на продукцію є звичайними для продукції такого асортименту, якості та споживчих властивостей, які склались на даному ринку продукції. Ціна за кожну одиницю продукції узгоджується сторонами в специфікації (п. 3.1- 3.3 договору).

Згідно п. 5.1 договору приймання-передача продукції проводиться у визначеному сторонами місці поставки продукції уповноваженими представниками постачальника та покупця згідно наданих постачальником супроводжуючих документів на продукцію із підписанням відповідних накладних. Продукція вважається переданою покупцю та прийнятою ним за кількістю та якістю з дати підписання ним видаткової накладної. Продукція приймається покупцем виключно за наявності товаросупроводжувальних документів, зазначених у п. 4.4. договору.

Відповідно до п. 11.1 договору він набуває чинності зх. моменту його підписання уповноваженими на це представниками і скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2020. Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не вимагатиме його припинення або перегляду, цей договір вважається продовженим на тих же умовах на кожний наступний рік.

Умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін. Усі зміни та доповнення до договору обов`язково оформляються письмовою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною договору та має юридичну силу лише при взаємному її підписанні повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін. Одностороння відмова від цього договору не допускається, крім випадків прямо передбачених чинним законодавством України та цим договором (п. 11.3, 11.7 договору).

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем Договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки (купі дві-продажу).

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 265 Господарського кодексу України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

В підтвердження обставин передачі відповідачем позивачу товару до матеріалів справи долучено видаткову накладну № 2 від 25.03.2020 на суму 80786,30 грн. Видаткова накладна підписана та скріплена печатками обох контрагентів без зауважень.

Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів оплати ним отриманого від відповідача товару. В позовній заяві позивач вказав про виконання ним зобов`язань з оплати товару у повному обсязі. Відповідач зазначені обставини не заперечив та не спростував.

Звертаючись до суду позивач зазначає, що Північним офісом Держаудитслужби України, проведено перевірку, за результатами якої складено акт від 30.04.2021 № 05-30/260 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунального некомерційного підприємства Васильківської міської ради "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" за період з 01.01.2018 по 31.12.2020. За результатами перевірки було встановлено порушення, в зв`язку з чим був безпідставно нарахований та сплачений відповідачу податок на додану вартість, а тому він підлягає поверненню позивачу.

Як вбачається з акту ревізії від 30.04.2021 № 05-30/260, лікарнею за період з 19.03.2020 по 31.12.2020 в порушення Порядку № 224, № 225 та п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України проводилась оплата медикаментів, виробів медичного призначення та медичного обладнання по завищеній вартості, внаслідок придбання останніх з урахуванням податку на додану вартість. Станом на момент проведення ревізії загальна сума не відшкодованого ПДВ за поставлені товари становить 25770,88 грн, зокрема за договорами укладеними з ТОВ "Балеор", ТОВ "МК Медгрупп" та ПП "Украгропродукт".

Позивач звернувся до відповідача з листом № 111 від 19.04.2021, в якому просило повернути податок на додану вартість у сумі 13464,38 грн, сплачений за договором № 35 від 24.03.2020. Долучена до матеріалів справи роздруківка з вкладенням в електронний лист вимоги про повернення ПДВ не підтверджує направлення відповідного електронного листа як такого (не містить інформації, що відповідний електронний лист був направлений), так і обставин направлення його відповідачу (матеріали справи не містять доказів, що зазначена в електронному листі адреса належить відповідачу).

У вимозі від 22.04.2022 № 104 позивач просив повернути суму ПДВ у розмірі 13464,38 грн, сплачену за договором № 35 від 24.03.2020. Докази направлення вимоги до суду не надані.

Відповідач відповіді на претензію не надав, кошти у сумі 13464,38 грн не сплатив.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 203 ЦК України закріплено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, поданими до матеріалів справи доказами підтверджено поставку відповідачем позивачу товару на суму 80786,30 грн, в тому числі ПДВ 13464,38 грн.

Згідно п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України. У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій. Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач поставив товар УКТЗЕД 3808, дезінфікуючий засіб Profi Steril.

Згідно Переліку товарів, робіт і послуг, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 р. № 225 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до переліку включено з кодом УКТЗЕД 3808 наступні товари: Хлоргексидин (Chlorhexidine), Повідон йоду (Povidone iodine), засіб на спиртовій основі для протирання рук (Alcohol based hand rub), хлорвмісні та інші за способом дії препарати для дезінфекції поверхонь, матеріалів, обладнання (Chlorine base compound), хлороксиленол (Chloroxylenol), спиртовмісний антисептик для рук кишеньковий, дезінфікуючий засіб для обробки поверхонь, дезінфікуючий засіб для обробки рук і шкіри, дезінфікуючий засіб для інструментів та обладнання.

Згідно Переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2020 р. № 224 (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) до переліку включено з кодом УКТЗЕД 3808 наступні товари: Хлоргексидин (Chlorhexidine), Повідон йоду (Povidone iodine), засіб на спиртовій основі для протирання рук (Alcohol based hand rub), хлорвмісні та інші за способом дії препарати для дезінфекції поверхонь, матеріалів, обладнання (Chlorine base compound), хлороксиленол (Chloroxylenol), спиртовмісний антисептик для рук кишеньковий, дезінфікуючий засіб для обробки поверхонь, дезінфікуючий засіб для обробки рук і шкіри, дезінфікуючий засіб для інструментів та обладнання.

Отже, зазначені вище Переліки містять товари з кодом УКТЗЕД 3808, який зазначений у специфікації за договором № 35 від 24.03.2020. Проте, товари з Переліків № 224, 225 (дезінфікуючий засіб для обробки поверхонь, дезінфікуючий засіб для обробки рук і шкіри, дезінфікуючий засіб для інструментів та обладнання) розподіляються на 3 види та мають чітке визначення їх призначення (цільове використання). Натомість, товар, вказаний у договорі № 35 від 24.03.2020, не містить означення його цільового призначення та цільового використання (дезінфікуючий засіб Profi Steril). Тобто доказів того, що товар обумовлений договором, включений до Переліків № 224, 225 суду надано не було і зі змісту специфікації та Переліків, суд не вбачає, що операції купівлі-продажу зазначеного товару були звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Суд відзначає, що позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог не було надано доказів того, що відповідачем не сплачувався податок на додану вартість при господарських операціях з означеним товаром.

Позовні вимоги доводяться позивачем виключно висновками зробленими аудиторською службою у акті ревізії. Проте, суд наголошує, що акт ревізії крім найменування контрагента ТОВ "Балеор" не містить посилань ні на договір, за яким виявилені порушення, ні суми податку на додану вартість конкретно по контрагенту ТОВ "Балеор", ні зазначення найменування та переліку товарів, придбаних позивачем у відповідача, як і не містять посилань на конкретні пункти Переліків № 224, 225, які б визначали, що саме товар за договором № 35 від 24.03.2020 включений до відповідних переліків.

Частиною 2 ст. 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" встановлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 акт ревізії не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що сам по собі Акт Північного офісу Держаудитслужби України від 30.04.2021 № 05-30/260 не є доказом, який беззаперечною свідчить про порушення відповідачем законодавства та умов Договору та відповідно такий акт не може бути беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог.

У той же час, виявлення порушень може бути підставою для притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оплата податку на додану вартість була передбачена договором, який у встановленому законом порядку не визнавався недійсним та виконувався сторонами, в зв`язку з чим відсутні підстави застосувати до даних правовідносин приписи ст. 1212 ЦК України, на яку посилається позивач.

Відповідно до п. 14.1.181 ст. 14 та пп. а, п 198.1 ст. 198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Позивачем не зазначено у позові та відповідно не подано доказів того, що відповідач не склав та не зареєстрував податкову накладну щодо поставки за договором № 35 від 24.03.2020, як і не зазначено та не доведено, що позивач не мав можливості скористатись своїм правом на податковий кредит.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договором було обумовлено включення у вартість товару податку на додану вартість, доказів ініціювання позивачем внести зміни в договір, та подальшого їх внесення щодо ціни договору, суду надано не було. Наразі, суд не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки, позивачем не доведено обставин, що господарські операції з передбаченим у договорі № 35 від 24.03.2020 товаром були звільнені від оподаткування в частині сплати ПДВ.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Комунального некомерційного підприємства "Васильківська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування" Васильківської міської ради (08601, Київська область, м. Васильків, вулиця Декабристів, 87, ідентифікаційний код 01994385) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балеор" (03127, м. Київ, проспект Голосіївський, 132, ідентифікаційний код 43164352) про стягнення податку на додану вартість у розмірі 13464,38 грн - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко