Рішення

від 31.01.2024 по справі 910/16562/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.01.2024Справа № 910/16562/23за позовом Приватного підприємства "Дальнобой-Сервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Молоко-Країна"

про стягнення 161433,48 грн

Суддя Усатенко І.В.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство "Дальнобой-Сервіс" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Молоко-Країна" про стягнення 161433,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором від 04.01.2021 № 000104.

Ухвалою суду від 30.10.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

07.11.2023 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 30.10.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, надано відповідачу строк на подання відзиву.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена судом до електронного кабінету відповідача.

Згідно повідомлення про доставку електронного листа ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.11.2023 була отримана відповідачем 13.11.2023.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані до суду документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

04.01.2021 між Приватним підприємством "Дальнобой-Сервіс" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Молоко-Країна" (замовник) укладено Договір про технічне обслуговування, ремонт транспортних засобів та постачання автозапчастин № 000104, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується виконати для замовника роботи по ремонту та/або технічному обслуговуванню автомобілів, причепів, напівпричепів - транспортних засобів із використанням матеріалів і запчастин виконавця або наданих замовником, а замовник зобов`язується прийняти ТЗ після проведених виконавцем робіт і оплачувати виконані роботи та використані матеріали і запчастини у строки та на умовах відповідно до цього договору.

Згідно з умовами п. 1.2., 1.3 договору, кількість замовлень ТЗ для виконання робіт в період дії договору визначається замовником виходячи із його потреб та з урахуванням завантаження виконавця замовленнями, наявності вільних машиномісць, спеціального устаткування та складності технічного завдання замовника. Строк виконання робіт погоджується сторонами індивідуально. Загальна сума договору визначається на підставі актів виконаних робіт та видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.1., 2.2 договору, постачальник зобов`язується на протязі дії договору поставляти покупцю товар за його замовленням окремими партіями за цінами, в асортименті та кількістю, що остаточно погоджуються сторонами в накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на встановлених договором умовах. Загальний обсяг та асортимент товару, що поставляється за цим договором, визначається кількістю та асортиментом товару, поставленого окремими партіями за всіма видатковими накладними відповідно до умов договору на протязі його дії.

Згідно п. 4.16 договору, після виконання робіт, виконавець надає замовнику акт виконаних робіт, видаткову накладну на матеріали і запасні частини, а також рахунок-фактуру для здійснення оплати замовником.

У п. 5.1., 5.2 договору визначено, що вартість робіт та/або технічного обслуговування ТЗ, з урахуванням вартості матеріалів і запасних частин, зазначається в рахунку-фактурі, який складає виконавець на підставі акту виконаних робіт, видаткової накладної та направляє замовнику. Оплата за виконані роботи і використані матеріали та запасні частини проводиться замовником по факту виконання робіт, на підставі виставленого рахунку-фактури в строк, не пізніше 1 робочого дня після дати підписання акту виконаних робіт та видаткової накладної на матеріальні і запасні частини.

Пунктом 10.1, 10.2 договору передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії цього договору жодна зі сторін не надішле письмове повідомлення іншій стороні про зміну або небажання продовжувати дію цього договору на інший термін, дія цього договору продовжується на тих же умовах на наступний календарний рік.

До матеріалів справи долучено замовлення-наряди: ДС-003180 від 12.08.2021 на суму 14961,23 грн; № ДС-003113 від 02.08.2021 на суму 3049,56 грн; № ДС-003152 від 07.08.2021 на суму 3413,32 грн; № ДС-003145 від 06.08.2021 на суму 3348,72 грн; № ДМ-003181 від 12.08.2021 на суму 5987,33 грн; № ДС-003160 від 09.08.2021 на суму 10171,80 грн; № ДС-003245 від 25.08.2021 на суму 17547,50 грн; № ДС-003176 від 11.08.2021 на суму 28439,59 грн; № ДС-003363 від 09.09.2021 на суму 7716,24 грн; № ДС-003294 від 31.08.2021 на суму 4394,83 грн; № ДС-003301 від 01.09.2021 на суму 1022,88 грн; № ДС-003343 від 07.09.2021 на суму 28237,00 грн; № ДС-003175 від 11.08.2021 на суму 15572,52 грн.

На підтвердження обставин надання позивачем відповідачу послуг за договором до матеріалів справи долучено акти здачі-прийняття робі (надання послуг): №ДС-001223 від 20.08.2021 на суму 14961,23 грн; ДС-001243 від 25.08.2021 на суму 3049,56 грн; № ДС-001245 від 25.08.2021 на суму 3413,32 грн; № ДС-001246 від 25.08.2021 на суму 3348,72 грн; № ДС-001247 від 25.08.2021 на суму 5987,33 грн; № ДС-001249 від 25.08.2021 на суму 10171,80 грн; № ДС-001327 від 26.08.2021 на суму 17547,50 грн; № ДС-001369 від 31.08.2021 на суму 28439,59 грн; № ДС-001389 від 20.09.2021 на суму 7716,24 грн; № ДС-001395 від 22.09.2021 на суму 4394,83 грн; № ДС-001396 від 22.09.2021 на суму 1022,88 грн; № ДС-001474 від 28.09.2021 на суму 28237,00 грн; № ДС-001939 від 07.12.2021 на суму 15572,52 грн. Долучені до матеріалів справи акти підписані та скріплені печатками обох контрагентів без зауважень підтверджують надання позивачем відповідачу послуг на загальну суму 143862,52 грн.

На виконання умов вищезазначеного правочину позивач за видатковими накладними: № РН-000007304 від 31.08.2021 на суму 18040,80 грн; № РН-000008545 від 30.09.2021 на суму 4636,68 грн; №РН-000008984 від 15.10.2021 на суму 2705,40 грн; № РН-000009083 від 18.10.2021 на суму 2188,08 грн, передав відповідачу товар на загальну суму 27570,96 грн.

Позивач виставив відповідачу для оплати послуг та товару рахунки-фактури: № ДС-051405 від 20.08.2021 на суму 14961,23 грн; № ДС-051479 від 25.08.2021 на суму 3049,56 грн; № ДС-051482 від 25.08.2021 на суму 3413,32 грн; № ДС-051484 від 25.08.021 на суму 3348,72 грн; № ДС-051486 від 25.08.2021 на суму 5987,33 грн; № ДС-051488 від 25.08.2021 на суму 10171,80 грн; № ДС-051620 від 26.08.2021 на суму 17547,50 грн; № ДС-051540 від 31.08.2021 на суму 28439,59 грн; № ДС-051495 від 25.08.2021 на суму 18040,80 грн; № ДС-052591 від 20.09.2021 на суму 7716,24 грн; № ДС-052654 від 22.09.2021 на суму 4394,83 грн; № ДС-052658 від 22.09.2021 на суму 1022,88 грн; № ДС-052908 від 28.09.2021 на суму 28237,00 грн; № ДС-051839 від 01.09.2021 на суму 4636,68 грн; № ДС-053720 від 15.10.2021 на суму 2705,40 грн; № ДС-053806 від 18.10.2021 на суму 2188,08 грн; № ДС-056081 від 07.12.2021 на суму 15572,52 грн. Зазначені вище рахунки-фактури виставлені позивачем відповідачу на оплату наданих послуг та поставленого товару на загальну суму 171433,48 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджено надання позивачем послуг та поставку товару за договором № 000104 від 04.01.2021 на загальну суму 171433,48 грн.

Відповідач частково оплатив позивачу вартість наданих послуг на суму 10000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 28812 від 18.11.2022.

Тобто, не оплаченими лишились послуги та товар на суму 161433,48 грн.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 ЦК України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений між сторонами договір є змішаним та містить елементи договору про надання послуг та договору купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи умови п. 5.2. Договору та норми ст.692 ЦК України, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару та наданих послуг є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, в порушення умов договору свої зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару та наданих послуг в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату товару в сумі 10000,00 грн.

У зв`язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару та виконаних послуг за договором № 000104 від 04.01.2021 у сумі 161433,48 грн

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідно до п. 5.2. договору строк оплати вартості поставленого товару та вартості наданих послуг настав, а доказів повної оплати станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 171433,48 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість. Про наслідки не подання відзиву був повідомлений належним чином ухвалою суду про відкриття провадження у справі.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, слід зазначити таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.3 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Позивачем, на підтвердження факту надання правничої допомоги до матеріалів справи додано копії: Договору про надання правових послуг (професійної правничої допомоги) б/н від 26.09.2023, Акта виконаних робіт з описом від 05.10.2023 на суму 15000,00 грн, квитанції до прибуткового касового ордера № 25/23 від 26.09.2023 на суму 15000,00 грн, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 657 від 31.08.2012 на ім`я Шаповалова М.С., ордера серії СВ №1027039 на надання правничої (правової допомоги) від 26.09.2023.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі № 914/434/17).

Суд зазначає, що у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 13.12.2018 у справі №816/2096/17, від 16.05.2019 у справі №823/2638/18, від 09.07.2019 у справі № 923/726/18, від 26.02.2020 у справі № 910/14371/18, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем в галузі права, то зі змісту норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії.

Відповідно до частини 5, 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

З врахуванням викладеного, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19).

Водночас, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Серед іншого, суд враховує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Окрім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Враховуючи що, дана категорія справ не є складною та те, що справа розглядалася у порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи, окрім, того беручи до уваги, що до опису наданих адвокатом послуг включено послуги, які взагалі не надавалися і не будуть надаватися, зокрема: участь в судовому засіданні, отримання рішення та виконавчих документів в канцелярії суду, приймаючи до уваги ціну позову, суд вважає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.

Суд вважає правомірним нарахування витрат на правничу допомогу в сумі 12500,00 грн.

Керуючись ст. 129, 237-238, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Молоко-Країна" (02099, м. Київ, вулиця Бориспільська, будинок 9, ідентифікаційний код 31877099) на користь Приватного підприємства "Дальнобой-Сервіс" (14032, м. Чернігів, вул. Доценка, будинок 12, кв. 31, , ідентифікаційний код 34259265) суму боргу у розмірі 161433 (сто шістдесят одну тисячу чотириста тридцять три) грн 48 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. та витрати на правничу допомогу в сумі 12500 (дванадцять тисяч п`ятсот) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя І.В.Усатенко