Рішення

від 26.01.2024 по справі 915/187/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2024 року Справа № 915/187/22(915/987/23)

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Н Авто (54007, м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1; код ЄДРПОУ 38694122),

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю КЛОНТІС (65000, м. Одеса, проспект Глушка академіка, 29; код ЄДРПОУ 44488385),

до відповідача-2: Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 96, код ЄДРПОУ 35417298),

третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю Аман Тревел (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13, код ЄДРПОУ 42137919),

третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача-1: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна ( 65000, м. Одеса, вул. Героїв-Прикордонників, 7, офіс 2)

про: визнання недійсним рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом №08/21 від 13.08.2021 та договору купівлі-продажу від 15.02.2022, скасування запису в реєстрі, витребування майна з чужого незаконного володіння з подальшою реєстрацією права власності за позивачем,

за участі представників учасників справи:

від позивача: Марний В.О. керівник

Дубровний М.О.

від відповідача 1: не з`явився,

від відповідача 2:Рознін В.А.,

треті особи не з`явились,

встановив:

У провадженні Господарського суду Миколаївської області перебуває справа № 915/187/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Н АВТО (код ЄДРПОУ 38694122).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 18.02.2022 головуючим у справі визначено суддю Ткаченка О.В.

30.08.2023 судом задоволено заяву головуючого судді Ткаченка О.В. про самовідвід та постановлено справу № 915/187/22 передати для визначення головуючого судді в порядку, встановленому статтею 32 ГПК України.

За розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №64 від 06.09.2023 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/187/22.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 06.09.2023 головуючим у справі №915/187/22 визначено суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою від 11.09.2023 суд постановив: справу №915/187/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Н Авто прийняти до свого провадження.

В межах справи про банкрутство Товариство з обмеженою відповідальністю Н Авто звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих.№21/06-1 від 21.06.2023 до Товариства з обмеженою відповідальністю КЛОНТІС, Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан, треті особи без самостійних позовних вимог на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Аман Тревел, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна, в якій просить суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників, оформленого протоколом №08/21 від 13.08.2021;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єкту нерухомого майна нежитлової будівлі автосалону із станцією технічного обслуговування, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова (Троїцька) будинок 159, укладений 15.02.2022 між ТОВ Н Авто та ТОВ Клонтіс;

- скасувати державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю автосалону із станцією технічного обслуговування, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова (Троїцька) будинок 159, реєстраційний номер нерухомого майна 8406040481101 за ТОВ Страхова компанія Гардіан;

- витребувати у Страхова компанія Гардіан, зареєстроване за ним нерухоме майно нежитлову будівлю автосалону із станцією технічного обслуговування, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Кірова (Троїцька) будинок 159 з подальшою реєстрацією права власності за позивачем.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення загальних зборів учасників ТОВ Н Авто, оформлене протоколом від 13.08.2021, прийнято в порушення вимог Статуту ТОВ Н Авто одноособово учасником товариства ОСОБА_1 з порушення норм Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та Статуту товариства, є незаконним та підлягає визнання недійсним. На дату укладання спірного правочину ОСОБА_2 був обізнаний про встановлення неправомірності свого призначення директором та скасування відповідного запису у ЄДРЮОФОП, тому не мав права посилатись на відповідні відомості у реєстрі, приховав ці обставини від нотаріуса та скористався даною ситуацією для відчуження належного товариству нерухомого майна за вкрай заниженою вартістю і за відсутності відповідної волі ТОВ Н Авто на таке відчуження.

За розпорядженням керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №73 від 08.09.2023 щодо передання судової справи № 915/187/22 (915/987/23) новому головуючому судді на виконання підпункту 3.3.4. пункту 3.3. Засад використання автоматизованої системи документообігу Господарського суду Миколаївської області необхідність щодо передання новому головуючому судді справи про банкрутство разом зі справами, провадження в яких відкрито (порушено) за позовними заявами (заявами), пов`язаними із справою про банкрутство, та які не розглянуті суддею, у провадженні якого перебувала передана справа про банкрутство.

Згідно витягу з протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду головуючим у справі №915/187/22(915/987/23) визначено суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 18.09.2023 справу №915/187/22(915/987/23) до свого провадження суддею Ржепецьким В.О. для розгляду в межах справи №915/187/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю Н АВТО (код ЄДРПОУ 38694122). Судом постановлено розгляд справи почати спочатку за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами та встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

Ухвалу суду від 18.09.2023 відповідачем - Товариством з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан отримано 02.10.2023.

30.09.2023 представником відповідача 2 через систему Електронний суд подано до суду клопотання про проведення розгляду даної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачем 2 також 30.09.2023 подано до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач 2 просить суд відмовити у задоволені позову в повному обсязі. Керуючись ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України, ТДВ СК ГАРДІАН заявляє про застосування строку позовної давності.

Заперечення обґрунтовано наступним:

- за позовами про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства таке товариство є належним відповідачем, а не позивачем. Тобто за такими позовними вимогами саме ТОВ «Н АВТО» має бути відповідачем, а не позивачем, а належним позивачем є учасник загальних зборів товариства, який вважає свої права порушеними. Тобто позивачем на даний час має бути правонаступниця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ;

- через неналежність сторін позивача та відповідача за позовною вимогою про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства є підстави для відмови в її задоволенні. Крім того, без задоволення первісної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів будуть відсутні підстави для задоволення інших похідних позовних вимог;

- з наданих заяв свідків вбачається, що ОСОБА_3 13.08.2021 був в м. Миколаєві, був присутнім на загальних зборах ТОВ «Н АВТО», голосував за питання порядку денного разом з ОСОБА_1 одностайно, та не висловлював жодних заперечень щодо прийнятих рішень. Надані заяви свідків повністю спростовують обґрунтування ТОВ «Н АВТО» та викладені пояснення в заявах їх свідків;

- позовні вимоги ТОВ «Н АВТО» щодо визнання протоколу-рішення загальних зборів неправомірними також є безпідставним, у зв`язку із чим інші похідні позовні вимоги також є безпідставними;

- ТОВ «КЛОНТІС» та ТДВ «СК «ГАРДІАН» є добросовісною стороною оскаржуваного договору купівлі-продажу Об`єкту, оскільки товариства не знало та за всіма обставинами не могло знати про будь-які обмеження, недоліки рішення загальних зборів або перевищення повноважень керівником ТОВ «Н АВТО», а отже такі обставини не несуть юридичних насідків для ТОВ «КЛОНТІС» та ТДВ «СК «ГАРДІАН». Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу Об`єкту є безпідставними та не підлягають ся задоволенню;

- Об`єкт не може бути витребуваний у добросовісного набувача ТДВ «СК «ГАРДІАН», (1) який є третім власником Об`єкту, (2) придбав його за відплатним договором, (3) не знав та не міг знати, що Об`єкт, можливо, вибув поза волею ТОВ «Н АВТО», оскільки задоволення вимоги про витребування матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря та втручанням в право на мирне володіння майном;

- з моменту прийняття оскаржуваного рішення загальних зборів ТОВ «Н АВТО» (13.08.2021) до моменту пред`явлення позовної заяви (21.06.2023) пройшло майже два роки, а отже позовна давність є такою, що сплила. Однак позивач не визначає поважність причин пропуску позовної давності або підстави її незастосування.

Враховуючи предмет спору та обставини справи, ухвалою суду від 10.10.2023 задоволено клопотання відповідача 2 та призначено судове засідання у справі на 27 жовтня 2023 року о 10:45 год.

14.10.2023 позивачем через систему Електронний суд подано відповідь на відзив.

Позивач просить суд прийняти відповідь на відзив та долучити її до матеріалів справи, врахувати доводи та обґрунтування при вирішенні справи.

Позивач вважає заперечення відповідача 2 безпідставними посилаючись на таке:

- оспорюване рішення загальних зборів учасників оформлене протоколом № 08/21 від 13.08.2021р. стало підставою для укладення першого договору купівлі-продажу від 15.02.2022р. укладеного між ТОВ «Н АВТО» та ТОВ «КЛОНТІС» та оскаржується ТОВ «Н АВТО», оскільки за результатом незаконно прийнятого рішення, поза волею одного з учасників, основний об`єкт нерухомості було відчужено третій особі, що в свою чергу порушує інтереси саме ТОВ «Н АВТО», як власника майна;

- у заявах свідків міститься суперечлива інформація, яка потребує критичного ставлення до неї;

- на момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 15.02.2022 за реєстр. №335 нотаріус бачив офіційні відомості щодо відсутності повноважень директора ТОВ «Н АВТО» Кучеревського А.М. (скасований реєстраційний запис) та мав би звернути на це увагу сторін правочину, а ТОВ «КЛОНТІС», підписуючи вищевказаний договір купівлі-продажу, який містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, мала проявити розумну обачність, а відтак посилання ТОВ «КЛОНТІС» на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента не повинні прийматись судом до уваги. В свою чергу Продавець за договором купівлі-продажу від 15.02.2022р. №335 ТОВ «Н АВТО» в особі засновника ОСОБА_1 та директора Кучеревського А.М. достеменно були обізнані щодо відсутності повноважень директора на підписання вищевказаного договору. Додатковим підтвердженням відсутності у настанні реальних наслідків від вчиненого правочину є той факт, що ТОВ «КЛОНТІС», не маючи грошових коштів та звернувшись у той же день 15.02.2022р. за отриманням позики у ТОВ «Аман Тревел», уклавши відповідний нотаріальний договір, не перерахувало ТОВ «Н АВТО» грошових коштів вказаних у п. 2.1. договору купівлі-продажу №335. Всі інші перепродажі були навмисно вчинені з метою приховати попередні порушення щодо незаконного відчуження нерухомого майна ТОВ «Н АВТО». Вище викладені обставини у їх сукупності дають достатньо підстав для висновку, що директор ТОВ «Н АВТО» в особі Кучеревського А.М., який відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, діяв не в інтересах юридичної особи, не добросовісно і не розумно з перевищенням своїх повноважень, а третя особа ТОВ «КЛОНТІС» знала та за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження, а відтак повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це;

- договір купівлі-продажу має ознаки фраудаторності, які визначені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема, об`єкту нерухомості продано за заниженою ціною;

- обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав є ефективним, ґрунтується на усталеній судовій практиці та відповідає правовим позиціям, висловленим Верховним Судом та дозволить реально відновити порушене право ТОВ «Н Авто» на володіння нерухомим майном - будівлею автосалону та станції технічного обслуговування, яке незаконно вибуло з володіння позивача;

- щодо строків позовної давності стосовно визнання недійсним рішення загальних зборів від 13.08.2021, ТОВ « Н АВТО» дізналось про наявність оскаржуваного протоколу після отримання від нотаріуса Фролової Р.В. листа № 117/01-16 від 19.05.2023, а отже дізналось про прийняте рішення лише 19.05.2023. Відтак строк позовної давності в 1 рік розпочинається саме з 19.05.2023 та на час судового розгляду справи не стік.

23.10.2023 ТДВ Страхова компанія Гардіан подано до господарського суду заперечення на відповідь на відзив.

26.10.2023 на адресу суду надійшло клопотання позивача про долучення до матеріалів справи доказів.

27.10.2023 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення судового засідання у справі на 15 листопада 2023 року об 11:30 год.

30.10.2023 представником позивача подано до господарського суду клопотання про витребування доказів.

14.11.2023 відповідачем 2 подано до господарського суду у зв`язку з питаннями, що виникли під час попереднього судового засідання по справі №915/187/22 (915/987/23), клопотання про долучення до матеріалів справи: копії повідомлень та вимог (з доказами направлення) про проведення загальних зборів ТОВ Н АВТО, наданих ОСОБА_1 , на підтвердження того, що загальні збори ТОВ Н АВТО ще до виникнення спірних правовідносин скликались та проводились за адресою м. Миколаїв, вул. Мала Морська, 108, поверх 6, оф.602 (ТРЦ Портал); копії договору оренди офісу від 11.01.2021р., укладеного між ТОВ Н АВТО та ТОВ Нікінвест2017, отриманого 14.11.2023р. від ТОВ "СТЕФАС" (правонаступник ТОВ "НІКІНВЕСТ2017"), з якого вбачається, що ТОВ Н АВТО орендувало офіс №602 в ТРЦ ПОРТАЛ, в якому неодноразово проводились загальні збори.

Відповідач 2 просить долучити зазначені докази до матеріалів справи та врахувати їх при вирішенні справи.

Ухвалою від 15.11.2023 суд постановив: клопотання позивача за вих. №30/10-1 від 30.10.2023 про витребування доказів задовольнити; витребувати у ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Ясинуватським МВ УМВС України в Донецькій області 01.07.1997р., РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) оригінал письмової вимоги про скликання загальних зборів учасників ТОВ Н АВТО, які були проведені 13.08.2021р. Витребувані докази надати суду у десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали; судове засідання у справі відкласти на 20 грудня 2023 року о 11:30 год.

19.12.2023 ОСОБА_1 , на виконання вимог ухвали суду від 15.11.2023, надано суду оригінал письмової вимоги про скликання загальних зборів ТОВ Н Авто, які були проведені 13.08.2021.

Ухвалою від 20.12.2023 суд постановив: клопотання представника Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан від 19.12.2023 про відкладення судового засідання задовольнити; судове засідання у справі відкласти на 26 січня 2024 року об 11:10 год.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідач 1 своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов, оформленого згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, відповідач 1 та треті особи правом участі у судовому засіданні не користалися.

У судовому засіданні 26.01.2024 позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача 2 просить відмовити у задоволені позову з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

На підставі ст. 233 ГПК України 26.01.2024 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Н АВТО» від 13.08.2021 учасники товариства вирішили здійснити відчуження (шляхом укладання договору купівлі-продажу) нежитлової будівлі, автосалону із станцією технічного обслуговування загальною площею (кв.м): 3094,2, опис: Літ.А-2 нежитлова будівля автосалону із станцією технічного обслуговування; Літ.Б -трансформаторна підстанція; №1,2,3,4 огорожі; №І покриття, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що є власністю ТОВ «Н АВТО», за балансовою вартістю станом на день вчинення правочину; уповноважити на укладання та підписання від імені товариства договору купівлі-продажу нежитлової будівлі автосалону (т. 2, а.с.65).

15.02.2022 між ТОВ «Н АВТО» («Продавець») та ТОВ «КЛОНТІС» («Покупець») був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. за реєстраційним №335, відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність нежитлову будівлю, автосалону із станцією технічного обслуговування, загальною площею 3094,2 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 і сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму (т.2, а.с.47).

15.02.2022р. між ТОВ «АМАН ТРЕВЕЛ» (Іпотекодержатель») та ТОВ «КЛОНТІС» («Іпотекодавець») укладений іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. за реєстраційним №339, відповідно умов якого Іпотекодавець передав Іпотекодержателю Об`єкт в іпотеку для забезпечення вимог Договору позики від 15.02.2022р. (т.2, а.с.48-49).

15.07.2022 між ТОВ «АМАН ТРЕВЕЛ» («Іпотекодержатель») та ТОВ «КЛОНТІС» («Іпотекодатель») укладений Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Бєлік Т.М., за реєстраційним №371, відповідно до умов якого Іпотекодержатель набув право власності на Об`єкт в якості задоволення вимог по договору позики (т. 2, а.с.50-51).

06.12.2022 між ТОВ «АМАН ТРЕВЕЛ» («Продавець») та ТДВ «СК «ГАРДІАН» («Покупець») укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Іскрицькою Г.В., за реєстраційним №446, відповідно умов якого Продавець передав у власність Покупця, а Покупець прийняв Об`єкт у власність (т. 2, а.с.52-53).

Надаючи оцінку доводам Позивача, господарський суд в першу чергу відзначає, що позовні вимоги останнього заявлені в цьому позові, пов`язані між собою зв`язком, який статтею 173 ГПК України визначено як зв`язок між основною позовною вимогою та похідними.

Так, позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто», оформлене протоколом від 13.08.2021 №08/21 про продаж нерухомого майна та уповноваження директора на укладення та підписання договору є основною позовною вимогою, а решта похідними. Це витікає з того, що як доводи Позивача в частині недійсності договору купівлі-продажу від 15.02.2022, які полягають в його укладенні без наявності волі юридичної особи продавця та з неналежним суб`єктним складом, так і доводи в частині витребування майна, які полягають у тому, що об`єкт нерухомості вибув з володіння власника поза його волею, ґрунтуються на обставинах незаконності зазначеного рішення загальних зборів.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації права власності та про здійснення державної реєстрації права власності є похідними позовними вимогами від наведених, оскільки не містять самостійних підстав для задоволення.

Враховуючи наведене, господарський суд виходить з того, що встановлення обґрунтованості (необґрунтованості) позовної вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто» потягне за собою відповідне рішення щодо решти позовних вимог, а відтак, позов в цій частині підлягає першочерговому розгляду.

Стаття 2 ГПК України визначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно зі статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі № 910/11511/18).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 1340/4630/18).

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Частини перша, третя і четверта статті 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною другою статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, на виконання у тому числі приписів статті 74 ГПК України, зобов`язаний довести наявність порушених його прав та законних інтересів, а суд, у свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для захисту прав позивача".

Із наведеного правового висновку слідує, що на позивача покладається обов`язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Позивач зазначає , що внаслідок прийняття загальними зборами ТОВ «Н Авто», рішення, оформленого протоколом від 13.08.2021 №08/21 порушено його право власності на нерухоме майно.

Господарський суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Згідно зі статтями 92, 97 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

За положеннями статті 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.

Відповідно до статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом, брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі; брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди); вийти у встановленому порядку з товариства; здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Юрисдикція господарських судів визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України, за змістом, зокрема, пунктів 1, 3, 4, частини першої якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Положення статті 20 цього Кодексу передбачають визначення юрисдикції господарських судів у справі як за суб`єктним, так і за предметним критерієм.

Отже, визначення юрисдикції цієї справи залежить від змісту права, на захист якого позивач подав позов у зв`язку із втратою (на думку позивача) права власності на майно товариства.

Відповідно до приписів частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Участь у товаристві майном і узгодження між учасниками спільного управління ним наділяє учасника корпоративними правами, а тому відносини щодо цих прав мають характер корпоративних правовідносин (частина третя статті 167 Господарського кодексу України).

За змістом положень статті 4, частини першої статті 20 Господарського кодексу України та статті 167 Господарського кодексу України сторонами корпоративного спору є або юридична особа та її учасник (засновник, акціонер, член), або учасники юридичної особи, які володіють корпоративними правами, у тому числі учасник, який вибув.

Таку правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19).

Разом з тим, даний позов подано товариством та підписано його керівником. Ці особи не є учасниками товариства в розумінні Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», а відтак не мають прав, визначених статтею 5 наведеного Закону, зокрема, права брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства, в тому числі шляхом участі у прийнятті рішень загальними зборами.

Таким чином, позивач не має прав та законних інтересів, які захищено Законом в корпоративних спорах, зокрема, спорах про порушення права на управління товариством, в тому числі на участь у загальних зборах учасників товариства.

Виключно учасник товариства може звернутися з такою позовною вимогою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, наприклад на неповідомлення чи невчасне повідомлення позивача про їх проведення, на прийняття загальними зборами рішення з питання, не передбаченого порядком денним, тощо. У подібних випадках може бути порушене корпоративне право учасника брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства. Внаслідок такого порушення воля або волевиявлення товариства в особі його вищого органу могли бути спотворені через спотворення волі або волевиявлення учасника - особи, яка входить до складу такого органу, адже учасники, діючи разом як вищий орган товариства, формують волю і волевиявлення товариства. У цьому разі позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства спрямована на позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі) внаслідок набрання законної сили судовим рішенням про задоволення такої позовної вимоги.

Таку правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 906/1336/19 (провадження № 12-2гс21).

Таким чином, господарським судом не встановлено у позивача законного порушеного оскаржуваним рішенням права (інтересу), яке б підлягало захисту господарським судом, оскільки позивач не є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів.

Враховуючи, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, господарський суд не знаходить підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто», оформленого протоколом від 13.08.2021 №08/21 про продаж нерухомого майна та уповноваження директора на укладення та підписання договору.

Як зазначено вище, необґрунтованість основної позовної вимоги є підставою для відмови в задоволенні похідних.

При цьому, господарський суд, виконуючи свій обов`язок щодо надання відповіді на всі поставлені заявником питання, зазначає наступне.

Частинами 1, 3 ст. 92 ЦК України визначено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Правочини юридична особа вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 154 ЦК України встановлено, що установчим документом акціонерного товариства є його статут.

Відповідно до пп. 20 п.7.2. Статуту ТОВ «Н Авто», до виключної компетенції загальних зборів учасників належить вирішення, зокрема, питань про укладання будь-яких правочинів щодо відчуження нерухомого майна товариства.

Відповідно до пп. 8.8.3. п.8.8. Статуту ТОВ «Н Авто», директор товариства має право укладати правочини, угоди, договори, контракти та інші юридичні акти та додатки до них без дорученні від імені товариства з урахуванням обмежень, викладених у п. 7.2. та Глави 8 Статуту.

Як зазначено вище, відповідно до рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Н АВТО» від 13.08.2021 учасники товариства вирішили здійснити відчуження (шляхом укладання договору купівлі-продажу) нежитлової будівлі, автосалону із станцією технічного обслуговування загальною площею (кв.м): 3094,2, опис: Літ.А-2 нежитлова будівля автосалону із станцією технічного обслуговування; літ.Б -трансформаторна підстанція; №1,2,3,4 огорожі; №І покриття, що знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Троїцька (Кірова), 159/1, Інгульський район, що є власністю ТОВ «Н АВТО», за балансовою вартістю станом на день вчинення правочину; уповноважити на укладання та підписання від імені товариства договору купівлі-продажу нежитлової будівлі автосалону (т.2, а.с.65).

15.02.2022 між ТОВ «Н АВТО» («Продавець») та ТОВ «КЛОНТІС» («Покупець») був укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Фроловою Р.В. за реєстраційним №335, відповідно до умов якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність нежитлову будівлю, автосалону із станцією технічного обслуговування, загальною площею 3094,2 кв.м, за адресою: Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Троїцька (Кірова), 159/1 і сплачує за неї обумовлену цим договором грошову суму (т.2, а.с.47).

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

За змістом ч. 3 ст. 92 ЦК України, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм, вчинення правочину органом (посадовою особою) юридичної особи з перевищенням наданих йому повноважень може бути підставою для недійсності такого правочину лише за умови обізнаності контрагента про наявність відповідного обмеження повноважень (коли він знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження), а також відсутності подальшого схвалення правочину.

Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Таким чином, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 07 грудня 2022 року у cправі № 904/6735/20 (624/215/21).

Питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Таку правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 16 лютого 2023 року у cправі № 910/2958/20.

Господарський суд зазначає, що доводи позивача, які стосуються наявності підстав для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, пов`язаних із відсутністю у особи, яка її підписала від імені товариства належних повноважень, що пов`язано із твердженнями позивача про скасування наказами Міністерства юстиції України від 22.09.2021 та 29.09.2021 реєстраційних дій (а.с. 66-67), спростовуються зазначеним вище, оскільки позивачем не доведено, що саме ТОВ «Клонтіс» як покупець за спірним договором діяло недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знало про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень.

Договір купівлі-продажу від 15.02.2022 містить посилання на те, що директор Кучеревський А.М. діє в інтересах продавця на підставі, зокрема, Статуту.

ТОВ «Клонтіс» як покупець, проявивши принаймні розумну обачність, був зобов`язаний зазначені обставини перевірити.

Оскільки договір містить посилання на Статут товариства, а останній як зазначено вище, містить наявні обмеження щодо укладення директором від імені товариства правочинів, обсяг розумної обачності ТОВ «Клонтіс», на думку господарського суду, з метою встановлення його добросовісності при укладенні правочину, не може бути ширшим ніж перевірка повноважень особи, яка виступає від імені контрагента на відповідність положенням Статуту та наявності рішення загальних зборів, а щодо предмету правочину перевіркою наявності обтяжень.

Отже за наведених обставин, жодні дії покупця, які охоплюються принципом «розумної обачності» станом на момент укладення правочину не могли визначити наявність підстав вважати, що представник продавця може діяти в порушення умов Статуту.

Таким чином, обмеження повноважень ОСОБА_2 , про які йдеться в позові, а саме: наявність спору про незаконність реєстраційних дій, є обставинами, які третя особа - ТОВ «Клонтіс» не була зобов`язана встановлювати під час укладення правочину. Належних доказів, що ТОВ «Клонтіс» достовірно було обізнано про ці обставини до позову не додано.

При цьому, саме по собі скасування реєстраційної дії за відсутності факту незаконності актів, на підставі яких вирішено питання відчуження нерухомого майна та уповноваження виконавчий орган товариства на укладення відповідного правочину, а саме - рішення загальних зборів учасників, в цьому спорі не може свідчити про існування зазначених в позові матеріально-правових обставин обсягу повноважень учасника договору купівлі-продажу від 15.02.2022 року, натомість прямим юридичним наслідком таких дій Міністерства юстиції є лише висновок про порушення реєстратором порядку здійснення відповідної реєстраційної дії.

А отже, суд не може дійти висновку про можливу недобросовісність ТОВ «Клонтіс» при укладенні договору.

Твердження позову про відсутність подальшого схвалення спірного правочину юридичною особою слідують з доводів про відсутність згоди товариства на продаж нерухомого майна, внаслідок порушення правил скликання та проведення загальних зборів (аркуш 13 позову).

Господарським судом вже зазначено, що позовна заява в частині вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто», оформленого протоколом від 13.08.2021 №08/21 є такою, що не підлягає задоволенню.

При цьому, наслідком відсутності підстав для визнання недійсним зборів є спростування тверджень позовної заяви про недійсність договору в силу його укладення неуповноваженою особою, оскільки зазначеним рішенням зборів уповноважено директора на укладання і підписання від імені ТОВ «Н Авто» договору купівлі-продажу нежитлової будівлі.

Щодо решти тверджень позивача про недійсність договору купівлі-продажу, господарський суд відзначає, що ознаки фраудаторності наведеного правочину, які визначені Кодексом України з процедур банкрутства, зокрема, і обставини продажу об`єкту нерухомості за заниженою ціною або безоплатно не можуть бути підставою визнання правочину, укладеного боржником недійсним за позовом самого товариства.

Аналізуючи взаємозв`язок позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.02.2022 та витребуванням майна від ТДВ «Страхова компанія «Гардіан»», господарський суд відзначає, що в контексті застосування положень ст. 388 ЦК України, з низки тверджень позивача релевантним є твердження про наявність підстав вважати, що майно вибуло поза волею власника.

Разом з тим, щодо наявності або відсутності обставин вибуття майна поза волею Позивача, останнім наводяться доводи які стосуються незаконності рішень загальних зборів учасників ТОВ «Н Авто», оформлених протоколом від 13.08.2021 №08/21.

Враховуючи, що господарським судом встановлено безпідставність позовних вимог в цій частині, суд констатує недоведеність позивачем обставин, визначених законом для витребування майна у добросовісного набувача - ТДВ «Страхова компанія «Гардіан»».

При цьому, доводи щодо недобросовісної поведінки ТДВ «Страхова компанія «Гардіан»» при набутті у власність нерухомого майна, яке належало ТОВ «Н Авто» є необґрунтованими з наведених вище підстав, оскільки жодних доказів того, що набувач не здійснив заходів, які характеризували б його поведінку як розумно обачну, позивачем не подано.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

При цьому, власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України, застосовується як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі №466/8649/16-ц вказано, що: «відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)».

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина друга статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 522/14900/вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 2 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).

Надаючи оцінку твердженням сторін щодо обставин вибуття нерухомого майна з власності позивача та набуття права власності на нього відповідачем 2, господарський суд з врахуванням наведених положень Закону, висновків щодо застосування такого способу захисту як витребування майна з чужого володіння, висновків цього рішення щодо основної позовної вимоги, вважає встановленими такі факти: а) позивачем не доведено факту вибуття нерухомого майна з його володіння не з його волі, оскільки позов в частині скасування відповідного рішення загальних зборів не підлягає задоволенню; б) відповідач 2 є добросовісним набувачем спірного майна, оскільки позов, в тому числі, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.02.2022 року не підлягає задоволенню; він набув його у власність за неспростованим правочином договором купівлі-продажу від 02.12.2022 року; в) позивачем не доведено недобросовісної поведінки відповідача 2 при набутті майна у власність, оскільки останній не знав та не повинен був знати про обставини спору щодо незаконності реєстраційних дій та проявив достатньо розумну обачність, перевіривши відсутність зареєстрованих обтяжень щодо нерухомого майна.

Крім того, господарський суд відзначає, що у пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

У даній справі, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності позивача та набуття відповідачем 2 права власності на нерухоме майно в контексті її добросовісності, суд зазначає, що відповідач 2 набув права власності на нежитлові приміщення за відплатним договором, придбавши його у в іншої особи , та є третім власником нежитлових приміщень після їх відчуження позивачем, а тому підстав вважати, що він знав або міг знати про те, що це майно могло вибути з власності позивача поза його волею, немає.

Під час придбання майна відповідач правомірно очікував, що продавець мав право ним розпоряджатися, а він після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.

Суд приймає до уваги, що в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо обтяжень нерухомого майна, яке відповідач 2 набув у власність, а за його придбання відповідач поніс витрати в розмірі 2800000 грн.

За таких обставин, суд робить висновок про те, що незалежно від інших наведених вище підстав для відмови в задоволенні позову, задоволення позову про витребування майна в цій справі матиме наслідком покладення на добросовісного набувача індивідуального й надмірного тягаря.

Таким чином, послідовно розглянувши доводи позовної заяви, господарський суд не знайшов підстав для її задоволення.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen), N 37801/97,п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Враховуючи, що наведеними судом міркуваннями стосовно обставин застосування зазначених вище норм права, спростовуються твердження Позивача, господарський суд доходить висновку про їх необґрунтованість.

З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку про виконання в цій справі свого обов`язку, визначеного ГПК України та Конвенцією, і є переконливі підстави вважати, що інші доводи та міркування, є такими, що не впливають на висновки суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності, суд зазначає таке.

У ст. 256 Цивільного кодексу України вказано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно п.8 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про визнання недійсним рішення загальних зборів товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За умовами ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тобто перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи зазначене, у зв`язку з відмовою у позові підстави для застосування строку позовної давності відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у разі відмови у задоволенні позову, витрати по оплаті судового збору покладаються на позивача.

Згідно положень ч. 9, 10 ст. 145 ГПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 заяву вих.№10/07-1 від 10.07.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю Н Авто про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково; накладено арешт на нерухоме майно - будівлю автосалону та станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1; заборонено представникам ТДВ СК Гардіан та будь-яким іншим особам вживати будь-які дії, спрямовані на демонтаж, вивезення та вилучення будь-якого рухомого обладнання, майна та речей із приміщень будівлі автосалону та станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1, а також заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на будь-яке знецінення або знищення (в т.ч. руйнування, демонтаж, розбирання та вивезення частин) самої будівлі автосалону та станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 частково задоволено апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «ГАРДІАН» на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 (про забезпечення позову) по справі №915/187/22(915/987/23), ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 (про забезпечення позову) по справі №915/187/22(915/987/23) скасовано в частині заборони представникам ТДВ «СК «Гардіан» та будь-яким іншим особам вживати будь-які дії, спрямовані на демонтаж, вивезення та вилучення будь-якого рухомого обладнання, майна та речей із приміщень будівлі автосалону та станції технічного обслуговування розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1, а також заборони вчиняти будь-які дії, спрямовані на будь-яке знецінення або знищення (в т.ч. руйнування, демонтаж, розбирання та вивезення частин) самої будівлі автосалону та станції технічного обслуговування, розташованої за адресою: м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1, у задоволенні заяви вих.№10/07-1 від 10.07.2023 Товариства з обмеженою відповідальністю «Н Авто» про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині відмовити. В іншій частині ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 (про забезпечення позову) по справі №915/187/22(915/987/23) залишено без змін.

Враховуючи зазначене, на підставі ч. 9 ст. 145 ГПК України, скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 у справі №915/187/22(915/987/23) з урахуванням постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі №915/187/22(915/987/23).

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В задоволені позову відмовити.

2.Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.07.2023 у справі №915/187/22(915/987/23) з урахуванням Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2023 у справі №915/187/22(915/987/23).

3.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

4.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Н Авто (54007, м. Миколаїв, вул. Троїцька, 159/1; код ЄДРПОУ 38694122),

відповідач-1: Товариство з обмеженою відповідальністю КЛОНТІС (65000, м. Одеса, проспект Глушка академіка, 29; код ЄДРПОУ 44488385),

відповідач-2: Товариство з додатковою відповідальністю Страхова компанія Гардіан (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 96, код ЄДРПОУ 35417298),

третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю Аман Тревел (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 13, код ЄДРПОУ 42137919),

третя особа без самостійних позовних вимог на стороні відповідача-1: Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Фролова Руслана Валеріївна ( 65000, м. Одеса, вул. Героїв-Прикордонників, 7, офіс 2).

Повний текст судового рішення складено і підписано 31.01.2024.

Суддя В.О.Ржепецький