Рішення

від 31.01.2024 по справі 916/4751/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2024 р. Справа № 916/4751/23Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В. розглянувши справу

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595 ),

до: Громадської організації „Одеська обласна рада багатодітних сімей (65125, м. Одеса, пров. Канатний, 6, кв. 26, ЄДРПОУ 34252694),

про стягнення 108671,62 грн.

Розгляд справи здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.

Обставини справи.

Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Громадської організації „Одеська обласна рада багатодітних сімей про стягнення суми заборгованості з орендної плати у розмірі 18433,86 грн та суми неустойки у розмірі 90237,76 грн.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2023 справу № 916/4751/23 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Нікітенку С.В.

Ухвалою від 06.11.2023 суд відкрив провадження у справі № 916/4751/23. Прийняв справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановив здійснювати без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Цією ж ухвалою суд запропонував відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позовну заяву, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст. 166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановив відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз`яснив сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч. 7 ст. 252 ГПК України.

15 січня 2024 року до Господарського суду Одеської області від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшло клопотанням (вх. № 1620/24 від 15.01.2024) про долучення документів.

Ухвалою від 16.01.2024 клопотання (вх. № 1620/24 від 15.01.2024) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у справі № 916/4751/23 - повернуто без розгляду.

16 січня 2024 року до Господарського суду Одеської області від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшло клопотанням про долучення документів.

Вказане клопотання суд прийняв до розгляду та залучив до матеріалів справи.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст. 248 Господарського процесуального кодексу України).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У Перехідних положеннях Господарського процесуального кодексу України, а саме у підпункті 17.1 пункту 17 передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі надсилались судом рекомендованим листом на адресу місцезнаходження відповідача та на електронну адресу позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Зазначена ухвала суду не отримана відповідачем у справі, про що свідчить повернуте на адресу суду поштове повідомлення з відміткою пошти „за закінченням терміну зберігання (т. 1, а.с. 28-29).

Станом на 31.01.2024 від відповідача у справі відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги військовий стан в Україні, з метою дотримання принципів господарського судочинства, суд розглянув справу в межах розумного строку.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріали справи свідчать, що 16 липня 2019 року між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (надалі позивач або орендодавець) і Громадською організацією Одеська міська рада багатодітних сімей (надалі відповідач або орендар) був укладений договір оренди № 532/19 нежитлового приміщення (надалі - Договір).

Відповідно до умов п. 1.1 Договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху № 502, загальною площею 68,8 кв.м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 63.

Відповідно до умов п. 1.3. Договору оренди нежитлового приміщення № 532/19, термін дії договору оренди: з 16 липня 2019 року до 16 червня 2022 року.

У п. 2.2. Договору встановлено, що за орендовані приміщення орендар зобов`язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання договору оренди, місяць 1937,98 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до умов п. 2.4. Договору, орендар зобов`язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

У пункті 4.7. Договору встановлено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Пунктом 5.2. Договору встановлено, що за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочки. Нарахування пені за прострочку виконання обов`язку припиняється через один рік з дня, коли обов`язок повинен був бути виконаний.

Відповідно до умов п. 5.3. Договору у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення об`єкта оренди. Також орендодавець має право відмовитись від договору оренди, у разі невикористання орендарем приміщення за його профільним призначенням, невиконанням поточного та капітального ремонту, в порядку, передбаченому цим договором та законодавством України. У разі відмови орендодавця від договору оренди, договір є розірваним з моменту одержання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

При порушені правил експлуатації і утримання орендованих приміщень, а також невиконання чи неналежного виконання обов`язків за договором, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів прибутків громадян за кожне окреме порушення, з усуненням наслідків невиконання чи неналежного виконання обов`язків за договором і у строки, встановлені орендарем (п. 5.4. Договору).

Положеннями п. 5.5. Договору встановлено, що за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків, передбачених п. 4.1., п. 4.2., абз. а, г, е, м, л, н, п. 4.3, п. 4.8, п. 4.9., п. 4.13 цього договору, орендодавець має право достроково вимагати розірвання договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п. 7.3. Договору при тривалому, більше трьох місяців, невикористанні Орендарем наданих йому приміщень за цим Договором, приміщення вважаються неосвоєними і договір підлягає розірванню відповідно до чинного законодавства.

Неналежне виконання Громадською організацією Одеська міська рада багатодітних сімей умов договору оренди стало підставою для звернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 29907,82 грн, з яких: 28312,55 грн заборгованість з орендної плати та 1595,27 грн пені за несвоєчасну сплату орендної плати, розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 532/19 від 16.07.2019, виселення ГО Одеська міська рада багатодітних сімей з нежилих приміщень першого поверху № 502, загальною площею 68,8 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, 63.

Рішенням Господарського суду Одеської області (суддя Цісельський О.В.) від 06.09.2022, яке набрало законної сили 04.10.2022, провадження у справі № 916/832/22 в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №532/19 від 16.07.2019 - закрито. Позов задоволено повністю, стягнуто з ГО Одеська міська рада багатодітних сімей на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради заборгованість з орендної плати у розмірі 28312,55 грн, пеню за несвоєчасну сплату орендної плати у розмірі 1595,27 грн та судовий збір в розмірі 4962,00 грн. Виселено Громадську організацію Одеська міська рада багатодітних сімей з нежилих приміщень першого поверху № 502, загальною площею 68,8 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд.63, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Надалі, відповідно до розрахунку заборгованості, наданого позивачем від 04.08.2023, у відповідача за період з 01.12.2021 по 16.06.2021 виникла заборгованість по орендній платі у розмірі 18433,86 грн.

Також, орендарем не було повернуто об`єкт оренди добровільно, тому його було виселено виконавчою службою. Актом державного виконавця від 27.07.2023 було виселено боржника з нежилих приміщень першого поверху № 502, загальною площею 68,8 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 63.

Виходячи з наведеного, відповідачу за прострочення виконання зобов`язань щодо повернення об`єкта оренди, нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати за кожен день прострочення, яка за період з 17.06.2022 по 27.07.2023 складає 90237,76 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з позовною заявою до суду.

Таким чином, виник спір, який підлягає вирішенню у судовому порядку.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 ГК України встановлено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

За приписами ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч.1 ст. 284 ГК України).

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Судом встановлено, що між сторонами у справі був укладений договір оренди № 532/19 нежилого приміщення від 16.07.2019, на підставі якого відповідачу у строкове платне користування були передані нежилі приміщення, за користування якими відповідач зобов`язався сплачувати орендну плату.

Відповідно до умов п. 2.2. Договору оренди за орендоване приміщення орендар зобов`язується сплачувати оренду плату у розмірі 1937,98, без урахування ПДВ та індексу інфляції, яка є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства.

Отже, відповідач зобов`язався щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів господарської діяльності, своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату за користування орендованим приміщенням, з урахуванням ПДВ та щомісячного індексу інфляції, повинен був виконати своє зобов`язання, але не виконав.

Суд зазначає, що з наданих позивачем до суду доказів слідує, що відповідачем з 01.12.2021 по 16.06.2022 включно не сплачувалась орендна плата, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 18433,86 грн.

При цьому, відповідач не надав до суду жодних заперечень щодо наявності цього боргу, а тим більш доказів в спростування наявності цього боргу.

За таких обставин, правомірною та обґрунтованою є вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати за період з 01.12.2021 по 16.06.2022, у розмірі 18433,86 грн.

Щодо заявленої до стягнення суми неустойки, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, що відповідачем після припинення договору не було повернуто позивачу орендоване майно, а лише актом державного виконавця від 27.07.2023 було виселено боржника з нежилих приміщень першого поверху № 502, загальною площею 68,8 кв.м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Отамана Головатого, буд. 63.

За таких обставин, позивач має підстави для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна у розмірі подвійної плати за період з 17.06.2022 по 27.07.2023.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки (т. 1, а.с. 18), зазначає таке.

Пунктом 185.1. статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Вирішуючи питання щодо правильності та правомірності розрахунку позивача, суд виходить з такого.

В силу статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, при розгляді у подібних правовідносинах справи № 916/1319/19 Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у Постанові від 20.11.2020 було викладені висновки про таке.

Податковим Кодексом України, як спеціальним нормативним актом, що визначає будь-які питання щодо оподаткування, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування, не передбачено включення до бази оподаткування податком на додану вартість будь-яких заходів юридичної відповідальності за порушення господарських зобов`язань юридичною особою, а навпаки, прямо зазначено про те, що до складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені). При цьому, для цілей оподаткування законодавцем не передбачено виключень щодо спеціальної неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України.

Виходячи з аналізу частини другої статті 785 ЦК України, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення її повернення, враховуючи природу її виникнення, не генерує додану вартість, оскільки не є товаром або послугою, її виникнення не пов`язане з впливом дій виробника/надавача послуг, розмір такої неустойки не залежить від вартості використаних продавцем/надавачем послуг сировини, інших товарів та додаткових послуг.

Неустойка, нарахована на підставі частини другої статті 785 ЦК України є спеціальною санкцією за порушення законодавства, вона не може бути об`єктом оподаткування податком на додану вартість в силу своєї правової природи як міри відповідальності.

З огляду на зазначене, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що при розрахунку розміру неустойки згідно з частиною другою статті 785 ЦК України за неповернення майна з оренди після припинення дії договору найму до її складу не включається податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном.

Також суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 19 Закону України від 03.10.2019 №157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об`єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об`єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об`єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об`єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 17 Закону України від 03.10.2019 № 157-ІХ Про оренду державного та комунального майна, орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором. Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно.

Аналогічні положення щодо коригування орендної плати на індекс інфляції було наведено як у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1994 № 786 (яка втратила чинність на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630), так і у Методиці розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28.04. 2021 № 630.

Суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки, встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.

Судом було здійснено власний розрахунок неустойки за неповернення відповідачем майна, після припинення дії договору, за визначеним позивачем періодом, який суд вважає вірним, із застосуванням подвійної орендної плати у розмірі визначеному п. 2.2. Договору № 532/19 від 16.07.2019, яку б міг сплачувати відповідач у випадку правомірного користування майном, відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України, без врахування ПДВ, із застосування сукупного індексу інфляції за період з 17.06.2022 по 27.07.2023 у розмірі 1,2006522, із застосування наступних індексів інфляції: червень 2022 1,027; липень 2022 1,031; серпень 2022 1,007; вересень 2022 1,011; жовтень 2022 1,019; листопад 2022 1,025; грудень 2022 1,007; січень 2023 1,007, лютий 2023 1,008; березень 2023 1,007; квітень 2023 1,015; травень 2023 1,002; червень 2023 1,005; липень 2023 1,008.

Відповідно до здійсненого судом розрахунку, сума неустойки за період з 17.06.2022 по 27.07.2023 становить 75198,13 грн.

Отже, з відповідача підлягає стягненню неустойка за період з 17.06.2022 по 27.07.2023 у розмірі 75198,13 грн. В іншій частині вимоги щодо стягнення неустойки заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини третьої статті 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідач позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростував, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про часткову обґрунтованість позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Громадської організації Одеська міська рада багатодітних сімей (65125, м. Одеса, пров. Канатний, буд.6, кв.26, код ЄДРПОУ 34252694) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд.1, код ЄДРПОУ 26302595) заборгованість з орендної плати у розмірі 18433,86 грн, неустойку у розмірі 75198,13 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2312,55 грн.

3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-Західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Рішення складено 31 січня 2024 р.

Суддя Нікітенко С.В.