Рішення

від 31.01.2024 по справі 600/7239/23-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року м. Чернівці Справа № 600/7239/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 31 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако", про визнання протиправним та скасування рішення.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині кордону України від 03.11.2023 виданого 31 прикордонним загоном імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України.

Обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підтвердження дотримання законодавства при перетині державного кордону ним було подано усі документі, які вимагаються законодавством України, зокрема: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду закордон, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, трудовий договір укладений з роботодавцем ТОВ «Інтер-Пако». Однак, відповідачем прийнято рішення про відмову в перетинанні державного кордону України від 03.11.2023, що на думку позивача є протиправним. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

За вказаною позовною заявою ухвалою суду від 20.11.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою суду залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако".

31 прикордонний загін імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України подав до суду відзив, в якому просив відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначав, що при перетині державного кордону позивачем не було надано документів, які б підтверджували підстави виїзду за кордон, тому уповноваженою особою підрозділу охорони державного кордону відповідачем правомірно відмовлено позивачу у перетинанні державного кордону.

Відповідь на відзив позивач до суду не надав, правом передбаченим ст. 163 КАС України не скористався.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако" (далі третя особа) подало до суду письмові пояснення, в яких зазначало, що позивач працює на підприємстві водієм, який внесений до системи «Шлях» та, відповідно, має право виїзду за межі України під час дії воєнного стану.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

31.10.2023 між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако" укладено трудовий договір на умовах якого товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако" зобов`язувалося прийняти позивача на роботу .

31.10.2023 товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако" видало наказ (розпорядження) №52-К-0000000047, яким прийнято позивача на роботу з 01.11.2023 на посаду водія автотранспортних засобів.

З метою подальшої поїздки на завантаження на заводі паливно-мастильних матеріалів в Румунії, місто Роман, 02.11.2023 позивач прибув до міжнародного пункту пропуску для автомобільного сполучення «Красноїльськ» з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України, оскільки вважав, що має право на такий перетин у зв`язку із наявністю рішення про виїзд за межі України водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом.

При проходженні паспортного контролю в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Красноїльськ» позивач надав наступні документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; паспорт громадянина України; копію наказу - розпорядження від 31.10.2023 про прийняття на роботу; копію трудового договору від 31.10.2023.

Як зазначав у відзиві відповідач та не спростовано позивачем під час розгляду справи по суті, з метою уточнення мети поїздки начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенантом Станіславом Станіславським задано позивачу ряд питань, що стосуються мети виїзду за кордон, а саме: куди направляється позивач (місце призначення за кордоном); характер вантажу; місце проживання та роботи, відношення до військової служби; час повернення до України; транспортний засіб, на якому має намір перетнути державний кордон.

Під час відповіді на поставлені запитання, позивач поводився схвильовано, повідомив, що прийнятий на роботу на посаду водія ТОВ «Інтер-Пако» лише 31.10.2023, кордон збирається перетнути вперше, за кордон їде у складі бригади-супроводу перевізників палива. Порядком подальших дій, терміном перебування за кордоном та інформацією щодо маршруту слідування назад до України не володів.

Наведена обставина підтверджується відеозаписи розмови лейтенанта ОСОБА_2 із позивачем, здійснений камерою нагрудного відео реєстратора лейтенанта Станіслава Станіславського за 02.11.2023 в кабінеті та на території Пункту пропуску "Красноїльськ" під час здійснення контролю другої лінії, які долучені відповідачем до матеріалів справи в електронному вигляді через Електронний суд.

За наслідками проведеного прикордонного контролю, керуючись Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», абз. 13 п. 2-9 постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», 03.11.2023 начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (тип Б) лейтенантом Станіславом Станіславським прийнято Рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, яким обмежено позивачеві у праві виїзду з України у зв`язку із непідтвердженою метою поїздки.

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Частиною 1 ст. 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України "Про прикордонний контроль" № 1710-VI від 05.11.2009 (далі - Закон № 1710-VI).

Відповідно до ч. ч. 1 і 2 ст. 2 Закону № 1710-VІ прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону № 1710-VI пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами.

Частинами 1, 3 ст. 14 Закону № 1710-VI встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в`їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України "Про звернення громадян" або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.

Згідно з ч. 2 ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене ст. 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Статтею 1 Закону № 389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 389-VIII).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

29.12.2021 Кабінет Міністрів України на реалізацію повноважень передбачених п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" затвердив Порядок встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, про що прийняв постанову № 1455 (далі - Порядок № 1455; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Цей Порядок визначає процедуру встановлення заходів особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або її окремих місцевостях, де введено воєнний стан (далі - особливий режим), що здійснюються військовим командуванням разом з військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (п. 1 Порядку № 1455).

Відповідно до п. 8 Порядку перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Статтею 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" від 21.01.94 № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

На виконання ст. 3 Закону № 3857-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України (далі Правила, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), які визначають порядок перетинання громадянами України державного кордону.

Пунктом 1 Правил визначено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну:) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами.

У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п. 2-8 Правил у разі введення в Україні воєнного стану пропуск водіїв, що здійснюють перевезення медичних вантажів, вантажів гуманітарної допомоги автомобільними транспортними засобами для потреб Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також населення України, через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за наявності відповідних рішень про виїзд за межі України, виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Відповідно до п. 2-9 Правил, у разі введення в Україні воєнного стану пропуск через державний кордон водіїв транспортних засобів суб`єктів господарювання, які мають ліцензію на право провадження господарської діяльності з міжнародних перевезень вантажів та пасажирів автомобільним транспортом (далі - ліцензіати), здійснюється уповноваженими службовими особами Держприкордонслужби за умови виконання правил перетину державного кордону України та за наявності інформації про особу у відповідній інформаційній системі, адміністратором якої є Укртрансбезпека.

Інформація про водіїв, зазначених в абзаці першому цього пункту, вноситься до відповідної інформаційної системи, адміністратором якої є Укртрансбезпека, на підставі заявки ліцензіата.

Перетин державного кордону здійснюється особою, зазначеною в абзаці першому цього пункту, лише на транспортному засобі, який є засобом провадження господарської діяльності ліцензіата, повна маса якого становить 3500 кілограмів та більше.

Укртрансбезпека проводить перевірку інформації про транспортний засіб на основі даних, що містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, та вносить відповідні дані до Єдиного комплексу інформаційних систем Укртрансбезпеки.

На одному транспортному засобі державний кордон можуть одночасно перетинати: один водій на вантажному транспортному засобі ліцензіата; два водії на пасажирському транспортному засобі (автобусі) ліцензіата.

Особи, зазначені в абзаці першому цього пункту, можуть безперервно перебувати за кордоном не більше 60 календарних днів з дня перетину державного кордону.

Згідно ст. 2 Закону № 1710-VI прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Із змісту пунктів 10, 12 Правил вбачається, що пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.

Для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Указані положення Порядку кореспондують приписам ч. ч. 1-3 ст. 7 Закону № 1710-VI, за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон.

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

У разі непідтвердження мети поїздки уповноважені службові особи Держприкордонслужби відмовляють особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, в перетинанні державного кордону в порядку, визначеному частиною першою статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль".

Судом встановлено, що на виконання вищевказаних норм посадовими особами відповідача було проведено поглиблену перевірку паспортних та інших документів, проведено опитування позивача з метою встановлення мети поїздки за кордон.

За результатами проведених заходів у зв`язку із не підтвердженням мети поїздки позивачу було відмовлено в пропуску через державний кордон.

Суд звертає увагу, що враховуючи вимоги законодавства, рішення про те, чи підтвердила особа мету поїздки оцінюється виключно посадовою особою державної прикордонної служби.

З цих же підстав суд зауважує, що включення позивача до системи "Шлях", не є безумовною підставою для виїзду такої особи за кордон, оскільки таке рішення приймається виключно посадовими особами державної прикордонної служби в кожному конкретному випадку, на підставі повного пакету поданих документів.

З приводу аргументів позивача про те, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на документи, необхідні для подання позивачем, то суд зазначає, що Правила перетинання державного кордону громадянами України передбачають виключний перелік підстав для перетину державного кордону військовозобов`язаними у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, та документи, які подаються для їх підтвердження.

Тобто особа, яка з`явилася до відповідного пункту пропуску повинна надати документи, які підтверджують відповідну підставу, яка надає їй право в умовах воєнного стану здійснити перетин державного кордону України.

З цього можна зробити висновок про те, що відповідач не має можливості визначити підставу, з якої особа має право здійснити перетин державного кордону України, адже право подання необхідних документів для підтвердження тієї чи іншої підстави належить особі, яка перетинає державний кордон.

Окрім того, з наявних відеозаписів, які долучено відповідачем до відзиву в електронній формі через Електронний суд, під час відповідей на поставлені питання позивач не зміг назвати конкретного місця ночівлі (відпочинку), термін перебування за кордоном, інформацію про маршрут слідування назад до України.

Відтак аргументи позивача про протиправну відсутність в оскаржуваному рішенні посилання на документи, необхідні для подання позивачем для перетину державного кордону України, суд відхиляє.

Крім того, суд наголошує, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому при пред`явлені позивачем документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України за наявності на те законних підстав.

Наведені висновки свідчать про відсутність підстав до задоволення позовних вимог позивача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Позивач під час розгляду справи по суті, не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення про відмову в перетині державного кордону України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Інші доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення, суд відхиляє, оскільки вони не спростовують не підтвердження мети поїздки.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 прикордонного загону імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Найменування сторін:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - 31 Прикордонний загін імені генерал-хорунжого Олександра Пилькевича Державної прикордонної служби України (вул. Герцена, 2а, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 14321682);

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Пако" (вул. Київська, 228-А/36, м. Бровари, Київська область, код ЄДРПОУ 35612225).

Суддя В.К. Левицький