Ухвала

від 24.01.2024 по справі 760/24501/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3

секретаря судового засідання - ОСОБА_4

за участю:

адвоката - ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого суді Солом`янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року,-

В с т а н о в и л а:

Цією ухвалою частково задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S10» IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 .

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року, постановити нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною і необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Вважає, що ні в клопотанні про арешт майна, ні в доданих до нього матеріалах належним чином не зазначено, які докази містить цей мобільний телефон та які обставини цим майном підтверджуються чи спростовуються.

Як вказував прокурор в судовому засіданні, в телефоні міститься листування в месенджерах, яке доказує певні обставини в цілях кримінального провадження. Відповідно арешт мобільного телефону гарантуватиме збереження доказів та підтвердив, що доказова інформація з мобільного телефону зафіксована в належний спосіб - протоколом.

Проте прокурором не вказано яка інформація зафіксована в мобільному телефоні та які обставини вона доказує або спростовує в кримінальному провадженні № 22023101110000152.

Також, будь-який месенджер не позбавляє можливості користувача перенести листування на інший пристрій (телефон, планшет, комп`ютер тощо) або користуватись месенджером на декількох пристроях одночасно. Крім того, коли месенджер встановлено на декількох пристроях користувача, то при використанні одного пристрою, є можливість змінювати листування на всіх пристроях користувача. Тобто, інформація в месенджерах не «прив`язана» до пристрою.

Таким чином, слідчим суддею допущено арешт мобільного телефону без реальної мети та обґрунтованих підстав, передбачених ст. 170 КПК України.

Накладений арешт на майно суперечить вимогам ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод. При цьому, ОСОБА_6 надавались пояснення суду, що обмеження користування телефоном перешкоджає його роботі, оскільки частина контактів, матеріалів в пам`яті стали недоступними, мобільний телефон містить важливі фотокартки.

Посилання прокурора про те, що телефон потрібен для проведення досліджень, експертиз тощо, не підтверджені.

Заслухавши доповідь судді, думку адвоката, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатись в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як вважає апеляційний суд, прокурор, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, надав достатні і належні докази тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття рішення.

Відповідно до ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч. 2 ст. 170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.

Частиною 2 ст. 173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, відповідно до вимог ч. 2 ст. 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.

Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

З матеріалів провадження убачається, що ці вимоги кримінального процесуального закону слідчим суддею дотримано.

Як зазначено в клопотанні про накладення арешту на майно, слідчим управлінням Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22023101110000152 від 22.02.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 359 КК України.

Постановою старшого слідчого 1 відділу СУ ГУ СБ України у м. Києві та Київській області ОСОБА_8 від 18.10.2023 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 22023101110000152 від 22.02.2023 речовим доказом.

19.10.2023 прокурор відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, а саме мобільного телефону марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S10» IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 , посилаючись на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України.

Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про накладення арешту, та що майно, на яке накладено арешт та зазначене в клопотанні, підпадає під ознаки майна, передбаченого статтею 98 КПК України, а відтак існування реальних підстав для накладення арешту на майно, з метою збереження і використання як доказів у кримінальному провадженні.

В свою чергу, слідчий суддя під час розгляду клопотання сторони обвинувачення, правильно встановив, що є достатні підстави вважати, що майно, на яке просять накласти арешт, відповідає вимогам ч. 2 ст. 170 КПК України, а тому потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт.

Крім того, слідчим суддею ретельно перевірено майно, на яке прокурор просив накласти арешт і його відношення до матеріалів кримінального провадження та зроблено правильний висновок про наявність правових підстав для задоволення клопотання сторони обвинувачення та накладення арешту на зазначене майно, оскільки у даному кримінальному провадженні є всі підстави вважати про наявність існування ризиків, передбачених ч. 11 ст. 170 КПК України.

Крім того колегія суддів погоджується з висновками слідчого судді, виходячи з того, що ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України, що має місце в даному випадку.

Тому, з огляду на положення ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, користування, розпорядження) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

На думку колегії суддів, в клопотанні сторони обвинувачення доведено наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК України, у відповідності до яких необхідно накласти арешт на зазначене в клопотанні прокурора майно з метою його збереження.

Більш того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт з метою запобігання відчуження, знищення чи пошкодження майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.

Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, зазначене у клопотанні сторони обвинувачення, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому вимоги апелянта, слід визнати непереконливими.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, на думку колегії суддів, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки вони не спростовують правильність висновків зазначених в ній, а ґрунтуються лише на суб`єктивних оціночних судженнях, тобто без врахування об`єктивних відомостей.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси осіб, щодо майна яких вирішується питання про арешт. Слідчий суддя дотримався вимог п.п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України та врахував розумність, співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

При цьому, слід зауважити, що всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судовому провадженні під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності з обставинами кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно діяв у спосіб та в межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати непереконливими, підстав для обґрунтованого сумніву в співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, судом апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а:

Ухвалу слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2023 року, якою частково задоволено клопотання прокурора відділу нагляду за додержанням законів регіональним органом безпеки Київської міської прокуратури ОСОБА_7 про арешт майна та накладено арешт на мобільний телефон марки «SAMSUNG» моделі «GALAXY S10» IMEI: НОМЕР_1 , ІМЕІ: НОМЕР_2 , - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , який діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ:

---

---

---

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

Справа № 11-сс/824/796/2024 Категорія ст. 170 КПК України

Унікальний № 760/24501/23

Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_9

Доповідач: ОСОБА_1