Рішення

від 26.01.2024 по справі 553/1448/23

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/1448/23

Провадження № 2/553/216/2024

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26.01.2024м. Полтава

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

головуючої судді Крючко Н.І.,

при секретарі Компанієць А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на гараж,-

В С Т А Н О В И В

У червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на гараж, в якому прохала визнати право власності за ОСОБА_1 на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться по АДРЕСА_1 , загальною площею 19,4 кв.м..

Згідно ухвали суду від 09 червня 2023 року відкрито загальне позовне провадження, призначено справу до підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 17 січня 2024 року закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Кулішов В.П. в судове засідання не з`явились, але надали на адресу суду заяву, в якій прохали проводити судовий розгляд справи у їх відсутність, позов підтримують в повному обсязі.

Представник відповідача - Виконавчого комітету Полтавської міської ради в судове засідання не з`явився, але надала на адресу суду заяву, в якій прохала проводити судовий розгляду справи у відсутність їх представника, при вирішенні спору покладались на розсуд суду.

В судове засідання представник співвідповідача Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив хоча про день та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.3 ст. 200 ЦПК України визначено, що за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

Судом встановлено, що Рішенням тридцять четвертої сесії Ленінської районної у м. Полтаві ради шостого скликання від 22.08.2013 року за адресою: АДРЕСА_1 було виділено (відведено) земельну ділянку для будівництва 9 (дев`яти) індивідуальних гаражів, в тому числі дозволено ОСОБА_1 розробити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 21 кв.м., за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням Ленінської районної у м. Полтаві ради від 11.02.2014 року №21, погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 21 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 та надано висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража.

Відповідно до рішення від 29.05.2014 року сорок першої сесії шостого скликання Ленінської районної у м. Полтаві ради , ОСОБА_1 , затверджено проект землеутрою щодо відведення земельної ділянки площею 21 кв. м кадастровий номер 5310136700:16:005:0153 для будівництва індивідуального гаражу за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 та надано вищевказану земельну ділянку в користування (оренду) - терміном на п`ять років.

В подальшому рішенням Подільської районної у м. Полтаві ради продовжено термін дії договору оренди землі і продовжено право користування (оренди) ще на 5 років. На підставі цього рішення було укладено договір оренди землі №51 від 03.07.2019 року, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, а саме права оренди землі строком до 30.05.2024 року. Орендодавець: Подільська районна у м. Полтаві рада, орендар: ОСОБА_1 , площа землі 21 кв.м., кадастровий номер: 5310136700:16:005:0153.

У позові позивачем вказувалось про те, що у 2019 році на орендованій земельній ділянці за рахунок власних коштів позивачем було побудовано гараж. У зв`язку з необізнаністю, повідомлення про початок виконання будівельних робіт до Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області позивачка не надавала та відповідно дозволу на виконання будівельних робіт від Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області не отримувала. В позові зазначено, що ще на час існування Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області позивач ОСОБА_1 зверталася до Департаменту із заявою про прийняття в експлуатацію побудованого нею самовільного гаража, і отримана відповідь від 21.08.2020 року, де зазначено, що «Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» не передбачено прийняття в експлуатацію самочинно збудованих об`єктів. А тому такі об`єкти підлягають прийняттю в експлуатацію після визнання права власності на них у судовому порядку, в зв`язку з чим остання була змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що у відповідь на заяву ОСОБА_1 . Державна інспекція архітектури та містобудування України надала відповідь, в якій не зазначено про відмову у прийнятті в експлуатацію чи про прийняття в експлуатацію. Лише вказано, що у Реєстрі будівельної діяльності наявна інформація щодо зареєстрованої та повернутої на доопрацювання «Декларації про готовність об`єкта до експлуатації» за № ІУ101220216401 від 16.02.2022 року, по адресі об`єкту: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , що розташований на земельній ділянці із кадастровим номером: 5310136700:16:005:0153. Згідно інформації з Реєстру будівельної діяльності у видачі «Декларації про готовність об`єкта до експлуатації» відмовлено. Зазначено підставу відмови у видачі декларації: Неподання документів, необхідних для прийняття рішення про видачу а саме: Декларація про готовність об`єкта до експлуатації подається на підставі зареєстрованого повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

В обґрунтування позовних вимог позивачем вказувалось про те, що в звязку з відсутністю повідомлення про початок будівельних робіт неможливо ввести в експлуатацію побудований гараж, а тому остання змушена звернутися до суду з відповідним позовом.

Судом встановлено, що Гараж №9 за адресою АДРЕСА_1 згідно технічного паспорта, що виготовлений ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» має загальну площу 19,4 кв.м, рік побудови 2019, побудований з цегли та фундамент: бетон.

Відповідно до звіту №801-127 від 10.07.2020 року за результатами проведення технічного обстеження гаража № НОМЕР_1 загальною площею 19,4 кв.м за адресою АДРЕСА_1 -Г встановлено можливість його надійної та безпечної експлуатації.

Відповідно до висновку експерта № 34 від 22.05.2023 року, складеного за результатами експертного будівельно - технічного дослідження, зазначеного, що конструктивна система, об`ємно - планувальне рішення, санітарно - гігієнічні умови, пожежна безпека та інженерне обладнання гаража на земельній ділянці кадастровий номер 5310136700:16:005:0153 за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 , відповідають вимогам будівельно - технічних норм, що діють на території України та висуваються до гаражів.

Звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що це питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право. Наведений висновок узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах: від 27 травня 2015 року у справі№ 6-159цс15, від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15, а також висновками Верховного Суду, викладеними у постановах: від 04 червня 2018 року у справі № 640/13030/16-ц (провадження № 61-1073св17), від 18 лютого 2019 року у справі № 308/5988/17 (провадження № 61-39346св18), від 18 квітня 2019 року у справі № 306/2140/17.

Оскільки позивачка зверталася із відповідними заявами про введення в експлуатацію самочинно збудованого гаража до Департаменту ДАБІ у Полтавській області (контролюючий орган на час будівництва), до Державної інспекції архітектури та містобудування України та спробувала ввести в експлуатацію, але отримала відмову, що узгоджується з вищевказаною правовою позицією Верховного Суду, суд вважає, що виник спір, який неможливо вирішити в позасудовому порядку.

Згідно п. 4 Постанови Пленуму ВСС України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

У п.п. 9, 10 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» (далі Постанова) роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання. У зв`язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Згідно з пунктом 12 вказаної Постанови у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК).

Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Під істотним порушенням будівельних норм і правил слід розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність (абзац 3 п. 22 Постанови)

Відповідно до п. 14 Постанови на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).

В силу ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належить земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Дана правова позиція викладена в Постанові ВС

Відповідно до частини третьої, п`ятої статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Формулювання статті 376 ЦК України виключає можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Крім того, виходячи зі змісту статей 331, 375, 376, 380 ЦК України, правовою підставою визнання судом права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на підставі частини п`ятої статті 376 ЦК України може бути не лише відсутність порушення прав інших осіб таким визнанням, а й встановлення судом відповідності такого об`єкта архітектурним, будівельним, санітарним, екологічним та іншим нормам і правилам.

Тому, вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити всі обставини справи, зокрема: чи звертався позивач до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та правил істотними.

Дана правова позиція узгоджується з позицією, яка викладена в Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року по справі № 623/3999/18, провадження № 61-485св20.

Відповідно до Витягу з протоколу від 12.01.2024 року № АР№06.2-05/01, засідання Тимчасової комісії з розгляду питань самочинного будівництва в м. Полтава, прийнято рішення: « у судовому засіданні, з огляду на надані документи, а саме: лист виконавчого комітету Полтавської міської ради № 04-65/3/1634 від 15.08.2023 року; копії ухвали Ленінського районного суду м. Полтави від 11.05.2023 року, 24.05.2023 року та 09.06.2023 року; копія позовної заяви про визнання права власності на гараж від 07.06.2023 року; копія технічного паспорту від 16.04.2020 року, виконаного ПП «Полтавське БТІ «Інвентаризатор»; копія висновку експерта № 34 за результатами експертного будівельно - технічного дослідження , виконаного судовим експертом Іедоровим Д.Ф.; копія договору оренди землі № 51 від 03.07.2019 року; копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 203774397 від 12.03.2020 року; Копія витягу з Державного земельного кадастру НВ - 5301321682014 від 26.03.2014 року; копія листа Департаменту Державної архітектурно - будівельної інспекції в Полтавській області № 1016-1.20/2/149 від 21.08.2020; копія листа Державної інспекції архітектури та містобудування України № 7540-02/13-22 від 12.09.2022 року, вирішено покладатися на розсуд суду.

З огляду на вище викладене суд приходить до висновку про доцільність визнання за ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 19.4 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 15, 16, 322, 365 ЦК України, ст.ст. 4, 12,13, 206, 264-265, 279, ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Полтавської міської ради, Полтавської міської територіальної громади в особі Полтавської міської ради про визнання права власності на гараж - задовольнити.

Визнати право власності за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_2 ) на гараж АДРЕСА_3 , загальною площею 19,4 кв.м..

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Полтави протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ленінського районного суду м. ПолтавиН. І. Крючко