Рішення

від 01.02.2024 по справі 712/8026/21

СОСНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Справа № 712/8026/21

Провадження № 2/712/53/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2024 року м. Черкаси

Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді Романенко В.А.

за участю секретаря Мельник А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,0763 га, розташованої у АДРЕСА_1 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧР 24-1-1552 від 13 серпня 1998 року. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Сусідом позивача є ОСОБА_2 , власник земельної ділянки площею 0,064 га, розташованої у АДРЕСА_2 , згідно договору дарування від 15.02.2018 року. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок, які належать їм на праві приватної власності.

Так, рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року у справі № 712/14615/19 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод при будівництві паркану між земельними ділянками задоволено. Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у будівництві нового паркану на місці старого паркану, який було збудовано у 1984 році між земельними ділянками в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

09 лютого 2021 року Верховний Суд виніс постанову, якою рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишив без змін.

У квітні 2021 відповідач побудував новий паркан між ділянками позивача та відповідача.

При цьому, відповідач при встановленні металевого паркану з бетонним фундаментом, на межі двох суміжних земельних ділянок, самовільно перемістив межу вглиб її приватної території та здійснив будівництво паркану на її земельній ділянці.

Жодних погоджень при будівництві спірного паркану вона не давала.

Вона зверталась до відповідача з проханням про демонтаж незаконно збудованого паркану, однак відповідач на її прохання не реагує.

Згідно плану земельної ділянки, виконаного на замовлення позивача ФОП ОСОБА_3 відповідач порушив межові знаки та побудував паркан на її ділянці по АДРЕСА_1 , при цьому незаконно,зайнявши 17 кв.м. площі її земельної ділянки.

Просить зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,0763 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:03:005:0127 шляхом демонтажу паркану з бетонним фундаментом, що знаходиться на цій земельній ділянці із сторони земельної ділянки площею 0,064 га, розташованої у АДРЕСА_2 .

Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд його задовольнити.

ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в позові відмовити. Відповідачем ОСОБА_2 надано суду відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити повністю, оскільки вважає, що з його боку в жодному випадку не було порушено прав та законних інтересів позивача у володінні та користуванні її земельною ділянкою. Новий паркан він збудував виключно на місці старого, у повній відповідності з рішеннями судів усіх інстанцій у справах № 2-1731-08, № 712/14615/19.

Позивачем не доведено жодним наданими ним до матеріалів справи доказами, що ним, при зведенні нового паркану, було захоплено частину її земельної ділянки і цим самим, він вчиняє перешкоди у її користуванні. Подані позивачем докази не доводять порушення її прав, а навпаки, ставлять під сумнів самі ці докази, зокрема - план земельної ділянки домоволодіння складений ФОП ОСОБА_3 - з розмірами ділянки домоволодіння № 15 , які не те що не збільшилися, а навпаки, зменшилися в порівнянні з результатами приватизації. Також, існують попередні судові рішення, якими чітко зазначено, де має проходити межа між домоволодіннями № 13 та № 15.

Представники відповідача ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судовому засіданні просили суд в позові відмовити.

Представник Управління державного архітектурно-будівельного контрою Черкаської міської ради в судове засідання не з`явився, скерував до суду заяву про розгляд справи без його участі.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до положень ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки площею 0,0763 га, розташованої у АДРЕСА_1 , згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЧР 24-1-1552 від 13 серпня 1998 року. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Сусідом позивача є ОСОБА_2 , власник земельної ділянки площею 0,064 га, розташованої у АДРЕСА_2 , згідно договору дарування від 15.02.2018 року. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Між сторонами існує тривалий спір щодо меж земельних ділянок, які належать їм на праві приватної власності.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод при будівництві паркану між земельними ділянками, задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 при будівництві нового паркану на місці старого паркану, який було збудовано в 1984 році, між земельними ділянками № 13 та АДРЕСА_2 .

Додатковим рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 3500 грн.

Постановою Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Новіка В. І. залишено без задоволення, а рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року та додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2020 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 09 лютого 2021 року рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 02 червня 2020 року, додаткове рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 09 червня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 29 липня 2020 року залишено без змін.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з пунктом 9 частини першої, частини другої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» огорожі є різновидом малих архітектурних форм та є елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 17 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою території населеного пункту прилеглу до цих об`єктів територію; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.

Затвердження правил благоустрою територій населених пунктів відповідно до статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» належить до повноважень сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів. Розроблення таких правил та їх затвердження здійснюється відповідно до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про благоустрій населених пунктів».

Відповідно до пункту 6.1.34 ДБН-Б.2.2-12:2018 «Планування і забудова територій» присадибні ділянки з боку вулиць та сусідніх земельних ділянок допускається огороджувати.

Відповідно до положень пункту 6.7 ДБН Б.2.2-5:2011 «Благоустрій територій» дозволено проектувати огородження як окремих ділянок, так і усієї прибудинкової території садибної забудови.

Статтею 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно із частиною першою статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Статтею 108 ЗК України визначено, що у випадках, коли сусідні земельні ділянки відокремлені рослинною смугою, стежкою, рівчаком, каналом, стіною, парканом або іншою спорудою, то власники цих ділянок мають право на їх спільне використання, якщо зовнішні ознаки не вказують на те, що споруда належить лише одному з сусідів.

Власники сусідніх земельних ділянок можуть користуватися межовими спорудами спільно за домовленістю між ними. Витрати на утримання споруди в належному стані сусіди несуть у рівних частинах. До того часу, поки один із сусідів зацікавлений у подальшому існуванні спільної межової споруди, вона не може бути ліквідована або змінена без його згоди.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При розгляді цієї справи суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 має довести безпідставне чинення відповідачем ОСОБА_2 перешкод в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,0763 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7110136700:03:005:0127 шляхом демонтажу паркану з бетонним фундаментом, що знаходиться на цій земельній ділянці із сторони земельної ділянки площею 0,064 га, розташованої у АДРЕСА_2 .

У позовній заяві позивач зазначила, що у квітні 2021 ОСОБА_2 побудував новий паркан між ділянками позивача та відповідача.

При цьому, відповідач при встановленні металевого паркану з бетонним фундаментом, на межі двох суміжних земельних ділянок, самовільно перемістив межу вглиб її приватної території та здійснив будівництво паркану на її земельній ділянці.

Жодних погоджень при будівництві спірного паркану вона не давала.

Позивач зверталась до відповідача з проханням про демонтаж незаконно збудованого паркану, однак відповідач на її прохання не реагує.

Надаючи оцінку цим доводам, суд дійшов наступних висновків.

В судовому засіданні відповідач посилався на той факт що державні акти на право приватної власності на землю не відповідають займаним земельним ділянкам.

Суд не бере дане твердження відповідача до уваги, оскільки рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2008 року (справа № 2-1731/08) у задоволенні позову ОСОБА_7 до ОСОБА_1 , виконавчого комітету Черкаської міської ради, управління земельних ресурсів у місті Черкаси про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради та державного акту на право приватної власності на землю, відмовлено.

При ухваленні рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2008 року, суд першої інстанції встановив, що рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 522 від 26 червня 1998 року ОСОБА_1 передано в приватну власність земельну ділянку площею 762,9 кв.м. по АДРЕСА_1 та видано державний акт на право приватної власності на землю. ОСОБА_7 рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 4-40 від 4 жовтня 2007 року передано в приватну власність земельну ділянку площею 640 кв.м. для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 .

Судом на той час досліджувались матеріали, на підставі яких виконавчим комітетом Черкаської міської ради були прийняті рішення про приватизацію обох земельних ділянок та встановлено, що під час підготовки технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право приватної власності на земельну ділянку ОСОБА_7 , межові знаки по границі землекористування не встановлювались, оскільки межі земельної ділянки в натурі збігаються з огорожею, поворотними точками межі є стовпи існуючої огорожі.

Залишаючи в силі рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2008 року про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 , Верховний Суд України в ухвалі від 9 листопада 2011 року зазначив, що межа між обома земельними ділянками була визначена самим позивачем ОСОБА_7 шляхом установлення в 1984 році паркану, який існував і на час приватизації земельної ділянки відповідачкою в 1998 році, та що під час приватизації позивачем земельної ділянки у 2007 році межові знаки на границі землекористування не визначались, оскільки межі земельних ділянок у натурі збігаються з існуючим парканом.

Таким чином, судами було встановлено ту обставину, що після приватизації земельної ділянки ОСОБА_1 у 1998 році, а також ОСОБА_7 у 2007 році межі їх земельних ділянок у натурі збігалися з існуючим парканом, який був збудований ОСОБА_7 у 1984 році.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

З огляду на положення ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України суд вважає, що вищевказані обставини у справі № 2-1731/08 Соснівського районного суду м. Черкаси є преюдиційними для розгляду цієї справи та не потребують повторного доказування.

Під час розгляду даної справи ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 19.10.2021 року призначена судова земельно-технічна експертиза на вирішення якої поставлене питання:

«Чи відповідає фактичне розташування паркану між земельною ділянкою, розташованою у АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 7110136700:03:005:0127) і земельною ділянкою, розташованою у АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 7110136700:03:005:0043) державним актам земельних ділянках?»

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 712/8026/21 від 01.03.2023 року № 212/22/331-333/23-23, складеного судовим експертом Черкаського відділення КНДІСЕ Шишкіним О.В., фактичне розташування паркану між земельною ділянкою, розташованою у АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 7110136700:03:005:0127) і земельною ділянкою розташованою у АДРЕСА_2 (кадастровий номер земельної ділянки 7110136700:03:005:0043) державним актам земельних ділянок не відповідає.

В дослідницькій частині висновку експертом зазначено: «Паркан на спільній межі між земельними ділянками № 13 та АДРЕСА_2 , який належить відповідачу ОСОБА_2 частково розміщено на земельній ділянці, що належить позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до державного акту ЧР24-1552 від 03.08.1998 року. Частина земельної ділянки кадастровий номер 7110136700:03:005:0127 на якій розташовано (встановлено) відповідачем паркан займає площу 0.0008 га (8 кв.м.)…»

З вказаного висновку вбачається, що експертом досліджувались координати поворотних точок зовнішніх меж вищезазначених земельних ділянок в частині межування між собою, тобто де вони мають спільну межу.

Під час розгляду даної справи судом в судове засідання викликався старший судовий експерт ОСОБА_8 , однак останній в судове засідання не з`явився та не був допитаний в якості експерта, оскільки відповідно до листа в.о. завідувача Черкаського відділення КНДІСЕ ОСОБА_9 від 20.12.2023 року № 1828/СВ-63-23/23, експерта ЧкВ КНДІСЕ ОСОБА_8 увільнено від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації (наказ № 231к/тр від 28.09.2023).

При розгляді даної справи судом неодноразово роз`яснювалося право відповідачу про звернення до суду з заявами (клопотаннями) про призначення повторної або додаткової судової земельно-технічної експертизи, однак від сторін клопотання (заяви) не надходили.

Посилання відповідача на той факт, що під час виконання експертизи експертом не вимірювалася земельна ділянка суміжна з іншої сторони з земельною ділянкою ОСОБА_2 , суд не бере до уваги, оскільки власник іншої земельної ділянки, яка суміжна з земельною ділянкою ОСОБА_2 , не залучений до розгляду даної справи.

В судовому засіданні був досліджений електронний носій - флеш карта із відеозаписом (який було надано стороною відповідача, відповідає вимогам ст. 100 ЦПК України та було переглянуто з дотриманням вимог ст. 238 ЦПК України) з якого вбачається, що відповідачем зафіксовано часткове будівництво паркану та проведення експертизи, що ніяким чином не підтверджує правомірність дій відповідача щодо будівництва паркану.

Стороною відповідача не надано доказів, які б підтверджували факт будівництва нового паркану на місці старого паркану.

З огляду на викладене, аналіз наданих сторонами доказів у їх сукупності свідчить про те, що відповідача необхідно зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою шляхом зміни розташування паркану по межі земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:005:0127 у відповідності до державного акту про право власності серії ЧР24-1552 від 03.08.1998 року, що не порушить прав відповідача та дозволить врегулювати довготривалий земельний спір між сторонами.

На підставі ст. ст. 15, 16, 317, 319, 321, 373, 386, 391 Цивільного кодексу України, ст. ст. 78, 103, 106, 108, 152 Земельного кодексу України та керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 19, 78-81, 89, 141, 263-265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Черкаської міської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, задоволити частково.

Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою шляхом зміни розташування паркану по межі земельної ділянки з кадастровим номером 7110136700:03:005:0127 у відповідності до державного акту про право власності серії ЧР24-1552 від 03.08.1998 року.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржено в загальному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Головуючий: В.А. Романенко

Повний текст рішення суду виготовлений 01 лютого 2024 року.