Рішення

від 01.02.2024 по справі 144/93/24

ТЕПЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 144/93/24

Провадження № 2/144/99/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" лютого 2024 р. Теплицький районний суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Германа О.С.,

з участі секретаря - Пігулі А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в смт. Теплик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства «ЗІС» про стягнення безпідставно збережених коштів,, -

В С Т А Н О В И В:

11 січня 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПП «ЗІС» про стягнення безпідставно збережених коштів.

В обґрунтування позову вказала, що є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, які розміщені на території Соболівської сільської ради Теплицького району Вінницької області площами відповідно 2,1828га. 2,2840 га. У 2016 році між мною та ПП "ЗІС" виникли спірні правовідносини щодо користування ним належною їй земельною ділянкою без законних на те підстав. Так, у 2016 році позивач подала позов до суду про визнання недійсними догову оренди землі, який ніби то укладені між спадкодавицею позивача та ПП "ЗІС". В подальшому, позивачем позовні вимоги були змінені із визнання недійсним правочинів на усунення мені перешкод у користуванні вказаними земельними ділянками. Рішенням Теплицького районного суду від 06.07.2022 року у справі № 144/4679/16 (копія додається), яке 28.12.2023 року Вінницьким апеляційним судом залишено без змін, позовні вимоги було задоволено. В процесі розгляду даної судової справи, було встановлено, що мій спадкодавець ОСОБА_1 , договора оренди землі не підписував, та не надавав відповідних повноважень іншій особі на підписання, у зв`язку з чим його волевиявлення на укладання договорів було відсутнє. Враховуючи той факт, що Приватне підприємством "ЗІС" починаючи із 2010 року і по даний час здійснює використання належних їй земельних ділянок з кадастровими номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174 без законних підстав, кошти за користування належним мені майном не сплатив, тому для захисту своїх прав , я змущена звертатися до суду із даним позовом. Таким чином, ОСОБА_1 , як власник земельних ділянок має обґрунтовані сподівання на отримання коштів за їх використання відповідачем внаслідок неодержання доходів за фактичне використання.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився направив на адресу суду заяву з проханням розглянути справу за відсутності позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує, щодо винесення заочного рішення по справі.

Представник відповідача ПП «ЗІС» в судове засідання не з`явився. Хоча повідомлялася належним чином про час та місце розгляду справи, що відповідає вимогам ст. 128 ЦПК України. Заяви про розгляд справи за його відсутності не надходило, тому суд ухвалив винести по даній справі заочне рішення, і позивач проти цього не заперечує.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши за сукупністю докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 є власником земельних ділянок, кадастровий номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, які розміщені на території Соболівської сільської ради Теплицького району Вінницької області площами відповідно 2,1828га. 2,2840 га.

Відповідно до рішення Теплицького районного суду від 06.07.2022 року у справі № 144/4679/16 за позовом ОСОБА_1 до ПП "ЗІС", третя особа на стороні відповідача відділ Держгеокадастру у Теплицькому районі про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, що 28.12.2023 року Вінницьким апеляційним судом залишено без змін, позовні вимоги було задоволено.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України - кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу - способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків тощо.

Стаття 1212 ЦК України, регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Відповідно до частин першої та другої зазначеної вище статті ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України - звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

У главах 82 і 83 ЦК України визначено, що для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Водночас, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути лише майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений, зокрема, у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

Отже, судом встановлено, що ПП «ЗІС» не будучи власником земельних ділянок з кадастровими номерами 0523785000:02:002:0173 та 0523785000:02:002:0174, поза волею ОСОБА_1 фактично використовувало дану земельну ділянку з державною реєстрацією цього речового права, при цьому не сплачуючи орендну плату за використання вказаної земельної ділянок з 2010 року, а отже зобов`язане повернути кошти, які мав заплатити власникові земельної ділянки, яким є позивач.

Водночас, вирішуючи питання про суму коштів, які повинен відповідач сплатити за користування земельною ділянкою, суд виходить з такого.

Згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 ЗК України, власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 157 ЗК України). Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284, із змінами (надалі - Порядок № 284).

Так, пунктом 1 Порядку 284 встановлено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад (пункт 2 Порядку № 284).

Пунктом 3 Порядку 284 визначено, що відшкодуванню підлягають, зокрема, інші збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. Цим же пунктом надано визначення неодержаного доходу як доходу, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості) (пункт 4 Постанови). Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, яка спрямована на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним та фізичним особам, на всіх категоріях земель внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (пункт 1).

Разом з цим, на думку суду, норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, які виникли між сторонами у справі, не встановлюють обов`язку позивача підтвердити свої вимоги виключно розрахунками, зробленими відповідно до вимог вказаної вище Методики, адже розмір безпідставно збережених коштів може бути встановлений з розумним ступенем достовірності і без застосування Методики.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач обґрунтовував фактичний розмір безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 17 116,32 грн, тобто 3 % від нормативно грошової оцінки землі за кожен календарний рік, за кожну земельну ділянку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Статтею 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, незалежно від їх цільового призначення, проводиться не рідше, ніж один раз на 5-7 років.

Згідно з положеннями ч. 5 ст. 288 Податкового кодексу України, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Крім того, згідно з абзацом першим пункту 289.1 Податкового кодексу України, для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України «Про оцінку земель»).

Близький за змістом правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16-ц та Верховний Суд у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 639/5391/19.

За таких обставин, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель.

Такий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а винятково на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 28 вересня 2020 року у справі № 922/4073/19, від 24 вересня 2020 року у справі № 922/3616/19, від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18).

За відсутності будь-яких заперечень щодо розміру розрахованих позивачем безпідставно збережених коштів, суд приймає як належний розмір безпідставно збережених коштів 17 116,32 грн, оскільки такий розрахунок проведено у відповідності з вимогами чинного законодавства.

З огляду на наведене є усі правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 17 116,32 грн. безпідставно збережених коштів.

Витрати, понесені позивачем у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання про стягнення витрат на правничу допомогу, розмір яких підтверджується угодою про надання правової допомоги та опис-розрахунком судових витрат у цивільній справі № 144/93/24 та складає: вивчення документів - 1000,00 грн.; складання позовної заяви - 5000,00 грн.; витрати на приїзд в Теплицький районний суд (мінімум 3 рази) - 2000,00 грн.; ведення справи в суді - 8000,00 грн., та в загальній сумі складає 15000,00 грн., суд вважає, що вони підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263, 265, 268, 284, 285 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Стягнути з приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 безпідставно збереженні кошти в сумі 17116 (сімнадцять тисяч сто шістнадцять гривень) 32 коп.

Стягнути з приватного підприємства «ЗІС» на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 17 211 (сімнадцять тисяч двісті одинадцять гривень) 20 коп.

Роз`яснити ПП «ЗІС» що відповідно до ст. 284 ЦПК України, рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за його письмовою заявою, складеною відповідно до вимог ст. 285 ЦПК України, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя