Рішення

від 31.01.2024 по справі 242/2000/23

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/2000/23

Провадження № 2/242/56/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року Селидівський міський суд Донецької області у складі головуючого судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Селидівської міської ради, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Стислий виклад позиції позивача та заперечення відповідача.

В обґрунтування позову зазначено, що сторони є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Станом на сьогодняшній день шлюб між сторонами розірвано, мешкають окремо. Донька виявила бажання мешкати з позивачем. Між сторонами укладено договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, що було нотаріально посвідчено.

Позивач просив визначити місце проживання малолітньої дитини разом з ним, справу просив розглянути у його відсутність.

Відповідачка відзив не надала, надала заяву, в якій не заперечувала проти задоволення позову та розгляду справи за її відсутності.

Третя особа наддала заяву, в якій просила розглянути справу за відсутності представника.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 07.02.2023 р. відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 27.12.2023 р. закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Дослідивши матеріали справи та докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

Як вбачається з документів в матеріалах справи сторони перебували зареєстрованому шлюбі, є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку № 12-23/5-23 від 31.01.2024 р. Орган опіки та піклування міської ради просить вирішити питання проживання дитини на розсуд суду.

З матеріалів справи не вбачається між батьками конфлікту щодо існуючих прав та обов`язків по відношенню до дитини та їх реалізації. Більш того, 11.09.2023 р. між сторонами укладено Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, відповідно п.1.3 якого місце проживання дитини визначено з батьком.

Враховуючи вищевикладене, наявним вбачається відсутність спору про визначення місця проживання дитини, про що свідчить укладений між сторонам Договір, визнання позову відповідачкою, а тому позовні вимоги не обгрунтовані та не підлягають задоволенню.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 СК України подружжя, батьки дитини та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Стаття 161 СК України передбачає, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Відповідно до ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.

Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», ст.161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази,які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Позивачем не надано належних доказів про те, що Договір між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини потребує змін його та умови порушуються відповідачкою, в зв`язку з чим позов є не обґрунтованим та задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 15, 16, 19, 81, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування Селидівської міської ради, код ЄДРПОУ 04052962, юридична адреса: Донецька область, Покровський район, м.Селидове, вул..К.Маркса, 8, про визначення місця проживання дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Донецького апеляційного суду Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене та підписане 31.01.2024 р.

Судд В.Г.Черков