Ухвала

від 01.02.2024 по справі 403/160/20

ВЕСЕЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 403/160/20

Провадження №1-кп/472/26/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про відмову в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою та про обрання запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання

01 лютого 2024 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря

судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора- ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого - ОСОБА_4 (в режимі відеоконференції),

захисника - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №3 матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015120290000222 від 09.09.2015 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженеця м. Баштанка Миколаївської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий: 1) 05.08.2013 року Баштанським районним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 125 КК України до 6 місяців арешту, 09.10.2013 року переглянуто апеляційним судом Миколаївської області, призначено покарання 240 годин громадських робіт; 2) 30.12.2013 року Снігурівським районним судом Миколаївської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробовуванням на 1 рік 5 місяців. 04.03.2014 року переглянуто апеляційним судом Миколаївської області, в частині призначення покарання залишено без змін; 3) 03.03.2015 року Баштанським районним судом Миколаївської області за ч. 2 ст. 342, ч. 2 ст. 345 КК України до 3 років 2 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробовуванням на 2 роки, 19.05.2015 року переглянуто апеляційним судом Миколаївської області, залишено без змін; 4) 16.06.2020 року вироком Первомайського міськрайонного суду м. Миколаєва визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених за ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, ч.2 ст.342, ч.4 ст.187 КК України, призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на 14 років 6 місяців з конфіскацією всього майна; 5) 03.06.2021 року ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва звільнено обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.345 КК України на підставі п.3 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності; 6) 15.11.2021 року ухвалою Херсонського апеляційного суду визнано винним за ч.3 ст.289, ч.1 ст.263, ч.2 ст.342, ч.4 ст.187 КК України, призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 14 років 6 місяців з конфіскацією всього майна,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 187, ч. 3 ст. 289 КК України,

ВСТАНОВИВ:

12 січня 2024 року на електронну адресу суду прокурор ОСОБА_6 подала клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 на 60 діб, оскільки строк його відбування покарання закінчується 05.02.2024 року.

У клопотанні прокурор просить застосувати відносно обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 діб, посилаючись на те, що обвинувачений може переховуватись від суду, здійснювати вплив на потерпілих та свідків у кримінальному провадженні та вчинити інше кримінальне правопорушення.

На наявність вказаних ризиків, на думку прокурора, вказує те, що строк відбуття покарання обвинуваченого у Вознесенській ВК №72 закінчується 05.02.2024 року, а тому наявні обґрунтовані підозри того, що обвинувачений може не являтися в судові засіданні, тим самим ухиляючись від суду. Даний ризик підтверджується дослідженими документами, які були складені в рамках іншого кримінального провадження, проте мають відношення до того, що особа обвинуваченого схильна до ухилення від явки до суду. Відтак, ОСОБА_4 було затримано 29.06.2015 року в порядку ст. 208 КПК України працівниками Казанівського РВ УМВС України в Миколаївській області за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.186 КК України. 30.06.2015 року слідчим Казанівського РВ УМВС України в Миколаївській області підготовлено та погоджене процесуальним керівником у кримінальному провадженні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , яке подане до суду 01.07.2015 року. Розгляд даного клопотання був призначений слідчим суддею на 02.07.2015 року та відкладено на 10.00 год. 03.07.2015 року у зв`язку із заявленням ОСОБА_4 відводу слідчому судді та 02.07.2015 року підозрюваного звільнено з - під варти в залі суду у зв`язку із закінченням строку затримання. В інші судові засідання ОСОБА_4 не з`являвся, у зв`язку із чим було винесено ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу для участі у розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 29.09.2015 року ОСОБА_4 був затриманий та до нього був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідно до ухвали від 02.10.2015 року Казанівського РС Миколаївської області. При цьому, використовуючи всі можливості та засоби, не маючи стійких соціальних зв`язків у вигляді постійного місця роботи, ОСОБА_4 в будь-який час має можливість залишити межі кордону України. Усвідомлюючи тяжкість кримінального правопорушення та розуміючи міру покарання, яка може бути до нього застосована у разі ухвалення обвинувального вироку, ОСОБА_4 може переховуватися від суду. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст.187, ч.3 ст.289 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до категорії особливо тяжких злочинів, оскільки за їх вчинення передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років із конфіскацією майна. Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Окрім цього, на підтвердження ухилення від явки до суду встановлені факти невиконання законних вимог суду та адміністрацій установ виконання покарань, доцільно звернути увагу на кількість накладених стягнень у період відбуття покарання в установі виконання покарань обвинуваченим, а саме 181 стягнення та жодних заохочень та одне грошове стягнення за неповагу до суду, що вказує на зневажливе ставлення на покладені обов`язки як обвинуваченого, так і засудженого. Встановлення об`єктивних обставин вчинення кримінального правопорушення можливе в тому числі шляхом проведення допитів. Таким чином, у сторони обвинувачення є достатньо підстав вважати, що для мінімізації негативних наслідків для себе, обвинувачений, використовуючи вплив на учасників кримінального провадження з метою зміни їх показів або перешкоджання безпосереднього дослідження судом їх показів, як це передбачено ст. 23 КПК України, має можливість незаконно впливати на потерпілих, свідків. Практика ЄСПЛ послідовна в підкреслюванні початку судового розгляду, як етапу, коли цей ризик перешкоджання судовому розгляду або впливу на свідків чи потерпілих може виправдовувати тримання під вартою. Кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим ОСОБА_4 в період відбуття покарання у вигляді іспитового строку по іншому кримінальному провадженню, що підтверджує той ризик, що він схильний до вчинення інших кримінальних правопорушень.

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав та просив його задовольнити, зазначивши, що ризики, вказані у клопотанні, на сьогодні не зникли та продовжують існувати.

В судовому засіданні захисник ОСОБА_5 , з урахування письмових заперечень, заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що прокурор не довів наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 злочинів, в яких він обвинувачується. Крім того, вказав, що прокурор не довів існування ризиків, які зазначені в клопотанні. Так, з 29.09.2015 року (дати затримання на підставі ухвали слідчого судді) по теперішній час, вже 8 років і майже 4 місяці ОСОБА_4 перебуває у місцях попереднього ув`язнення та установах виконання покарань. На їх думку, зазначений час, проведений в місцях несвободи, сформував у ОСОБА_4 розуміння, що невиконання процесуальних обов`язків підозрюваного, обвинуваченого неминуче призводить до настання негативних наслідків, в тому числі оголошення в розшук, затримання та застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. При найнесприятливішому для обвинуваченого результаті судового розгляду кримінального провадження, після 05.02.2024 він може провести у місцях позбавлення волі шість місяців. Вважають, такий строк позбавлення волі не може бути оцінений як тяжке або суворе покарання, достатнє для підтвердження існування ризику переховування ОСОБА_4 від суду. Просять суд звернути увагу, що абсолютна більшість стягнень, застосованих до ОСОБА_4 , є погашеними, з 23.03.2023 року по теперішній час адміністрацією ДУ «Вознесенська виправна колонія (№72)» не встановлено жодного порушення дисципліни з боку ОСОБА_4 . Також не може бути підтвердженням існування ризику переховування від суду накладення судом на ОСОБА_4 грошового стягнення за неповагу до суду, оскільки після накладення на нього грошового стягнення ОСОБА_4 зробив відповідні висновки і з 26.06.2023 року по теперішній час не допускає порушень своїх процесуальних обов`язків як обвинуваченого, і має намір і в подальшому бездоганно виконувати такі обов`язки. Всупереч зазначеним вимогам документи, копії яких додано до клопотання про застосування запобіжного заходу, не містять доказів наявності будь-яких фактів, на підставі яких можливо зробити висновок про наявність ризику впливу ОСОБА_4 на свідків та потерпілих у кримінальному провадженні. Також зазначив, що стороною обвинувачення не доведено, що за той час, який він відбуває покарання у виді позбавлення волі, останній не став на шлях виправлення і може вчинити інші кримінальні правопорушення.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , з урахування письмових заперечень та доповнень до них, заперечував щодо задоволення клопотання прокурора, зазначивши, що висловлювання прокурора в даному клопотанні відкрито і точно вказують на те, що саме він вчинив дані злочини, хоча обвинувального вироку по даній справі ще не має і суд навіть не розпочав дослідження доказів та допит свідків, а він вважається невинуватим у даних злочинах, доки його вину не буде доведено, тому таким чином прокурор грубо порушив його право людини, гарантоване пунктом 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку). Наступною підставою, у зв`язку з чим потрібно відмовити у задоволенні даного клопотання прокурора, є те, що відносно нього подано аналогічне клопотання про обрання йому міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою 10.02.2016 року слідчим ОСОБА_7 в одному і тому ж кримінальному провадженні N 12015120290000222 від 09.09.2015 року та скеровано до Ленінського районного суду Кіровоградської області, про що свідчить документ із вихідним N600/27-2016 від 12.02.2016 року Hаціональної поліції України ГУ НП України в Кіровоградській області та мокра печатка Ленінського районного суду м. Кіровоград про отримання 12.02.2016 року даного клопотання, але йому про хід розгляду даного клопотання невідомо, а в матеріалах досудового розслідування відсутня будь-яка ухвала Ленінського районного суду Кіровоградської області по суті розгляду даного клопотання. Тому з огляду на викладене, прокурор, вказуючи на те, що «10.02.2016 року було складено клопотання про застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте скеровано не було до суду з підстав того, що 29.09.2015 року особа вже була затримана в іншому кримінальному провадженні і до неї був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відповідно до ухвали від 02.10.2015 року Казанківського РС Миколаївської області» не відповідає дійсності та прокурор вводить суд в оману, вказуючи на те, що це клопотання слідчого від 10.02.2016 року не скеровувалося до суду і учасникам процесу невідомо про результат його розгляду. Прокурором на підтвердження ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, а саме можливість обвинуваченого ухилятися від кримінальної відповідальності шляхом переховування від суду через залишення постійного місця проживання, реєстрації, та що він може не з`являтися на судові засідання, не надано жодного доказу. На підтвердження цього прокурор посилається, що даний ризик підтверджується матеріалами іншого кримінального провадження, що нібито він переховувався від суду. Даний доказ не має ніякого значення до справи, оскільки згідно з вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16.06.2020 року та ухвали Херсонського апеляційного суду від 15.11.2021 року, яким закінчено дане кримінальне провадження N 12015150240000371 від 29.06.2015 року, внесеним до ЄРДР, не знайшло свого підтвердження те, що він переховувався від Казанківського районного суду Миколаївської області чи органів досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, тому таке твердження прокурора не відповідає фактичним обставинам справи. Також прокурор зазначає, що він може використати всі можливості та засоби, не маючи стійких соціальних зв`язків у вигляді постійного місця роботи, тому в будь-який час може залишити межі кордону України. ОСОБА_4 зазначає, що по-перше, він зараз відбуває покарання в ДУ "Вознесенська виправна колонія № 72" і після звільнення 05.02.2024 року він буде вважатися безробітним, так як і кожна людина, яка звільняється з місць позбавлення, тому у зв`язку з цим він фізично не буде мати з 05.02.2024 року постійного місця роботи і йому потрібно буде її шукати, але це не означає, що він має можливість залишити межі України. По-друге, в нього неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зараз проживає з бабусею ОСОБА_8 , і він не може покинути сина одного в Україні, так само і виїхати з ним без певного дозволу матері. По-третє, в Україні введено правовий режим воєнного стану і виїзд чоловіків військовозобов`язаних віком від 18 до 60 років обмежений. Також прокурор посилається на те, що він має одне стягнення за неповагу до суду. Однак після накладення на нього штрафу він сумлінно виконує покладені на нього обов`язки КПК України і вчасно з`являється до суду. Він постійно з`являється до суду по даній справі та сумлінно виконує обов`язки, покладені на нього як на обвинуваченого. Тому даний ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК України, прокурором взагалі не доведено. Прокурор послався також на ризик, передбачений п.3 ч.1 ст.177 КПК України - незаконно впливати на свідків, потерпілих у цьому кримінальному провадженні. Даний ризик повинен бути підтверджений конкретними доказами. На протязі більше 8 років жодного разу ним не було здійснено незаконного впливу на свідків чи потерпілих по даному кримінальному провадженні. Крім того, вважає, що докази надані прокурором до клопотання є недопустимими та неналежними і такими, що мають явні ознаки фальсифікації у кримінальному провадженні та можуть тягнути за собою юридичну відповідальність, передбачену законом. Крім того, вказує, що прокурор займається перевищенням своїх службових повноважень, оскільки збирає докази у кримінальному провадженні після завершення досудового розслідування, вже під час судового провадження, без відповідного рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області. З врахуванням викладеного, просив відмовити прокурору у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Заслухавши думки учасників судового провадження, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

Відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, зазначеним в частині першій вказаної статті.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих злочинів на стадії судового розгляду доведена перебуванням на розгляді обвинувального акта, на підставі якого 11.07.2023 року було призначено судовий розгляд.

Аналізуючи встановлене в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що заявлені прокурором ризик можливості переховування від суду (п.1 ч.1 ст.177 КПК України) та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення (п.5 ч.1 ст.177 КПК України) у ході розгляду клопотання є доведеними.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, санкція статті яких передбачає позбавлення волі до дванадцяти років із конфіскацією майна, а тому, усвідомлюючи це, ОСОБА_4 може переховуватись від суду, у тому числі на непідконтрольній території України, враховуючи, що на території України введено воєнний стан через збройну агресію Російської Федерації. Окрім цього, на підтвердження ухилення від явки до суду встановлені факти невиконання законних вимог суду та адміністрацій установ виконання покарань, доцільно звернути увагу на кількість накладених стягнень у період відбуття покарання в установі виконання покарань обвинуваченим, а саме 181 стягнення та жодних заохочень та одне грошове стягнення за неповагу до суду, що вказує на зневажливе ставлення на покладені обов`язки як обвинуваченого, так і засудженого. Крім того, обвинувачений ОСОБА_4 неодноразово раніше судимий, має незняті та непогашені судимості. Кримінальні правопорушення, вчинені обвинуваченим ОСОБА_4 в період відбуття покарання у вигляді іспитового строку по іншому кримінальному провадженню, що підтверджує той ризик, що існує ймовірність вчинення ним інших кримінальних правопорушень.

Натомість, суд вважає, що прокурор не довів існування ризику того, що ОСОБА_4 може незаконно впливати на потерпілих та свідків (п.3 ч.1 ст.177 КПК України), оскільки жодних доказів, які б могли підтверджувати вказані факти прокурором не надано, а тому існування вказаного ризику є лише припущенням прокурора.

Проте, суд вважає, що вказані вище ризики з плином часу з моменту вчинення інкримінованих злочинів значно зменшились, оскільки обвинувачений ОСОБА_4 вже більше 8 років перебуває під вартою, відбуваючи покарання у виді позбавлення волі, а ризик втечі неминуче зменшується з плином часу, проведеного в ув`язненні (рішення ЄСПЛ у справі "Ноймайстер проти Австрії").

Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. На думку суду прокурор не довів наявність обгрунтованих підстав вважати, що під час відбування покарання в установах виконання покарань, зокрема в ДУ «Вознесенська виправна колонія (№72)», не відбулося виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 .

Таким чином, суд вважає, що хоча прокурор і довів наявність існування вищевказаних ризиків, однак суд вважає, що їх рівень на момент розгляду клопотання прокурора не є настільки високим, щоб утримувати обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства.

Згідно з ч. 1ст. 194 КПК Українипід час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбаченихстаттею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Відповідно дост.179КПКУкраїни особисте зобов`язанняполягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбаченістаттею 194цього Кодексу. Контроль за виконанням особистого зобов`язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор.

Вирішуючи питання про обрання обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд дійшов висновку, що більш м`який запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання покладених на нього обов`язків.

За обставин, зазначених вище, суд дійшов висновку про те, що клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не підлягає задоволенню.

На даний момент обвинувачений ОСОБА_4 відбуває покарання у вигляді позбавлення волі у ДУ "Вознесенська ВК № 72", строк якого спливає 05.02.2024 року.

За таких обставин, суду наразі невідомо, де обвинувачений ОСОБА_4 буде проживати або перебувати після звільнення, тобто станом на момент розгляду клопотання у обвинуваченого відсутнє постійне місце проживання, а тому застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту є неможливим. А тому, єдиним запобіжним заходом, який дозволяє покласти на обвинуваченого певні обов`язки без його ізоляції, є особисте зобов`язання, який є необхідним та достатнім для забезпечення завдань кримінального процесуального закону.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 177, 199, 331, 369-372 КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання прокурора ОСОБА_6 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, зобов`язавши його прибувати за кожною вимогою до Веселинівського районного суду Миколаївської області, не відлучатися з Миколаївської області без дозволу суду, повідомляти Веселинівський районний суд Миколаївської області про зміну місця свого проживання/перебування, роботи, навчання, утримуватись від спілкування зі свідками та потерпілими по даному кримінальному провадженню.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Контроль за виконанням запобіжного заходу у вигляді особистого зобов`язання покласти на прокурорів Кіровоградської обласної прокуратури ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Ухвала суду апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_1