Рішення

від 24.01.2024 по справі 903/1170/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 січня 2024 року Справа № 903/1170/23

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м. Львів,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Сайрус-Груп, м. Київ,

про стягнення 2 372,06 грн.,

Суддя Шум М.С.

Без виклику (повідомлення) представників сторін

в с т а н о в и в:

16.11.2023 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях звернулося з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Сайрус-Груп 1 914,86 грн. по орендній платі за договором оренди №1080 від 25.10.2016 та 2 684,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору оренди №1080 від 25.10.2016 щодо повної та своєчасної оплати за оренду нерухомого майна.

Ухвалою суду від 22.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

17.01.2024 на адресу суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, а саме: 2 372,06 грн. пені.

Ухвала суду від 22.11.2023 направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (02160, м. Київ, пр.Воз`єднання, 19/Соборності,19 ) .

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю «Сайрус - Груп»: 02160, м. Київ,пр. Воз`єднання, 19/Соборності,19).

Надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України Про доступ до судових рішень судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Суд зауважує, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з ухвалою Господарського суду Волинської області від 22.11.2023 в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому відділенні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції або повернуті органами зв`язку з позначками "адресат відсутній", "закінчення терміну зберігання" тощо з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Відсутність сторони за адресою чи незабезпечення одержання за такою адресою кореспонденції створює саме для учасника справи негативні наслідки, які він зобов`язаний передбачити та самостійно вжити заходи щодо їх ненастання.

Суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Відзив відповідача на адресу суду станом на 24.01.2024 не надходив.

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.

Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд вважає, що відповідна заява сторони є підставною та підлягає до задоволення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог розуміється відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. У разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

Враховуючи те, що у відповідності до вищезазначених норм законодавства ціну позову вказує позивач, суд зазначає, що в даному випадку має місце нова ціна позову 2 372,06 грн., виходячи з якої і вирішується спір.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.

25.10.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (далі - Позивач/Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САЙРУС-ГРУП" (далі - Відповідач/Орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1080 від 25.10.2016, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: вагон-будинок модульного типу (літера М-1) загальною площею 12,9 кв.м..

08.09.2022 між позивачем та відповідачем було підписано Договір № 4 про припинення Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1080 від 25.10.2016, відповідно до якого орендар та орендодавець на підставі пункту 10.7. Договору оренди, дійшли згоди припинити Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1080 від 25.10.2016 з дати підписання акта повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державною власності.

12.09.2022 між сторонами було підписано та скріплено печатками Акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, а також припинено Договір оренди з 12.09.2022.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.07.2023 у справі № 903/13/23 позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях до Товариства з обмеженою відповідальністю "САЙРУС-ГРУП" про стягнення 9 321,73 грн. - задовольнити повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "САЙРУС-ГРУП" (02160, місто Київ, проспект Возз`єднання, будинок 19; ідентифікаційний код: 38307584) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (79005, місто Львів, вулиця Коперника, будинок 4; ідентифікаційний код: 42899921) 6 627 (шість тисяч шістсот двадцять сім) грн. 39 коп. заборгованості з орендної плати, 2 694 (дві тисячі шістсот дев`яносто чотири) грн. 34 коп. пені та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Частинами 2, 4 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов`язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 Господарського кодексу України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч.2 ст.551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Водночас, неустойка, стягнення якої передбачено ч.2 ст.785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавством, що регулює орендні правовідносини, встановлено можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди.

Відповідно до пункту 3.7. Договору орендна плата перераховується несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до держбюджету та балансоутримувачу у визначеному пункту 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 2 372,06 грн.

Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2 372,06 грн., підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає до задоволення.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки позов до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 2684,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Сайрус-Груп (02160, м. Київ, пр. Возз`єднання 19, код ЄДРПОУ 38307584) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях (вулиця Коперника, 4, місто Львів, 79005, код ЄДРПОУ 42899921) 2 372,06 грн. пені та 2684,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

СуддяМ. С. Шум